Ірина МАЦКО:
на цьому мої пригоди не закінчуються

Народилася у травні 1978 року і до шести років жила в селі Петриків, а потім – у Великому Ходачкові на Тернопільщині. Шестирічною закохалася. І так було до шостого класу.
Змалечку пасла корову. Хлопчача компанія, землянка, карти, ігри, багаття – реалії того життя. Сестер і братів не мала, з подругами не дуже складалося. Любила усамітнюватись. І завжди мріяла, домальовувала в уяві те, чого не вистачало.
У середніх класах почала писати вірші, а в одинадцятому взялася за роман «Райська пташка» — про дівчинку, яка, долаючи труднощі, добивалася свого. Вона була дуже схожою на мене.
Багато малювала і бачила себе в майбутньому художницею. А рідні вважали, що маю вчитися в Академії народного господарства (ТНЕУ). Там здобула чоловіка, з яким були в одній групі.
У 2002 році в нас народилася Настуся, а через два роки – Дмитрик. Тоді, працюючи ілюстратором у видавництві, вступила у Львівську академію друкарства опановувати графіку. Створила фотоальбом-казку для новонароджених «Казка твого народження». Його, як і наступні альбоми – «Книга мого роду», «Рости, моє деревце, з міцного коріння» – робила для своїх дітей і для своєї родини, а вийшло, що вони припали до душі багатьом.
Від того настільки осміліла, що надсилала свої казки у видавництва й журнали по всій Україні. І там їх друкували. У співавторстві з Б. Мельничуком написали кілька п’єс. А потім була серія книг для дітей.
У роздумах про життя визріла казка-притча для дорослих. За нею прийшло їх багато. Так склалися книги «Шпинат для мізків» і «Мигдаль для серця». А тим часом польське видавництво NIKO надрукувало «Ksiega moiego rody». Були ще відзнаки і нагороди.
Діти росли, і змінювалися мої твори. Так народилася повість для підлітків «Перехідний вік… моєї мами». На цьому пригоди не закінчуються, вже є матеріал на кілька повістей, казок, новел.
Люблю музику, танці (фламенко), кінний спорт і просто життя, бо воно таки прекрасне!

Поділитися: