Марія МОРОЗЕНКО:
у Києві народилися мої найважливіші творіння

Мій день народження — 15 березня, рік — 1969. Отже, я весняна і найдужче люблю весняні дні. Зростала у багатодітній родині, за характером була скоріше хлопчиськом і любила гратися у війнушки, футбол, у «два вогні»…
У третьому класі різко змінилася. Помер мій тато, і я рано подорослішала. І от негадано написала перший вірш, але ховалася з ним, щоб не насміялись. Був уже досвід із запискою для хлопчика… у другому класі, яку так і не наважилась передати. Завела свій перший дівчачий щоденник, у який записувала свої думки про перше таємне кохання.
Мій щоденник чекала незавидна доля. Його, а в ньому і записку, вгледіла старша сестра, рідні підняли мене на сміх, і тоді я порвала записку, а щоденник закопала під сливою. Чого саме під сливою, важко сказати. Мабуть, тому, що любила в дитинстві сливи. Так усе і залишилось загубленим у землі, як «скарб», віднайти який навряд чи коли-небудь зможу.
І все-таки не втратила бажання писати вірші. Не побоялася зізнатися вчительці української філології, що пишу. І це була моя перша школа літератури, мої додаткові уроки від моєї вчительки. А потім і від справжнього письменника Євгена Шморгуна.
Від того, що почала писати, мала трохи клопоту – вчителі «замовляли» патріотичні вірші, а з ними возили мене на всілякі літературні заходи.. А однокласники мали бонуси – дівчата переписували вірші про любов; хлопці, особливо ті, що не любили літературу, часом випрошували на уроки твори. І я писала 3-4 твори за перерву. На хороші оцінки і без повторень.
У старших класах мене негадано-неждано обрали головою учнівського комітету. Ще рік працювала у школі піонервожатою. А потім відважилась і… поїхала в Київ. Мріяла про журналістику, а вчилась на філологічному.
Тут, у Києві, народилися мої найважливіші творіння: моя сім’я, моя донька, ну і мої книжки. Ось так все і закрутилось. На щастя, не спиняється й досі.

Поділитися: