«Терен зацвів»: уривок із нової книги Дмитра Кешелі

«Терен зацвів» — четверта книга Дмитра КЕШЕЛІ, яка побачила світ у нашому видавництві. Герої цих оповідань та повісті — земні, як коріння, цвіт і колючки терену. Вони красиво і тяжко живуть. Караються любов’ю, радіють роботі і вдивляються в небеса. Пропонуємо уривок із нової книги автора, щоб відчути неповторність його стилю письма.

«Я вперше побачив її в нашій церкві на храмовому святі. Вона стояла біля вікна, перед амвоном, і, притискаючи до грудей Біблію, пошепки молилася під урочистий спів церковного хору. Промені сонця щедро лилися крізь вітражі, освітлюючи фантастичними кольорами цю молоду, запнуту квітчастою горянською хусткою, незвичайної вроди жінку. І тієї ж миті вона заступила мені весь світ. Чув тільки божественну пісню вже незримого хору. Ця незнайомка в неземній музиці кольорів не просто стояла — вона цвіла й усе співало в ній: і магічне волосся, що вибивалося з-під хустки, і тонкі брови, і ніжні лінії обличчя, і невинні, як у сплячої дитини, губи й очі. Але я ніяк не міг заглянути в них. А як почалося мировання, немов сліпець, продерся ліктями до дверей, прикипів до них. І коли вона виходила, я, ніби випадково, зачепив її й змусив глянути на мене. І тоді побачив таку красу… таку страшну красу… Я побачив у її
очах свою смерть…

І треба ж було такому статися, що після святкової відправи та жінка прийшла на гостину до тітки Анни. Як з’ясувалося, вона — дружина мого троюрідного брата з недалекого села. І привіз він її взимку десь із південних степів, куди тиждень тому знову подався на заробітки.

Того дня доля ще раз жорстоко позбиткувалася наді мною: увечері тітка попросила провести своякиню додому. Ми йшли через серпневі поля. Над світом владарювала багата й гаряча
Спасівська ніч. Навкруги біліли копиці соломи. Вони були тихі й срібні, як мандрівні діди-волохи. І в їхньому нічному мовчанні, як і в цій степовій жінці, було щось таємниче й містичне.

А жінка йшла поруч і про щось говорила. Я, ніби оглухши, брів мовчки з підступним страхом під серцем і весь тремтів. Ненавидів себе і, як ніколи, з гіркотою усвідомлював свою потворність і неповноцінність. Несподівано мене овіяло злим вогнем: я вирішив випробувати долю. Одним стрибком опинився перед жінкою, щосили стиснув її в обіймах і почав грубо, невміло цілувати в губи, чоло, шию, волосся. Це була перша моя жінка, найбільша таїна життя, до якої я нарешті доторкнувся й умить
збожеволів. І дивно — вона не пручалася, а тихо сміялася, обсипана цілунками, і лише просила: «Не гріши… не гріши».

Але я готовий був піти у вічний вогонь і грішив, грішив… і аж захлинався від запаху її волосся — так різко, запаморочливо пахнуть тільки лілеї опівночі. Чи не тому їх часто називають квітами мерців? Тоді я зробив свій перший крок до смерті.»

Вже скоро книга з’явиться в книгарнях вашого міста, а поки «Терен зацвів» можна придбати на нашому сайті.

 

Поділитися: