 |
 Серії
Дисципліни
|
|
|
12 октября 2011
Досвідом діляться автори видавництв «Академія» та «Академвидав»
|
23 ноября 2011
Розповідь письменника про будь-що, що теоретично може зачепити якусь частину внутрішнього світу іншої людини, тобто його твір,
завжди провокує на інтерес до себе. Розповідь письменника про іншого письменника у більшості випадків, окрім цікавості, таїть
у собі певну інтригу як на рівні твору, так і в процесі взаємодії із читачем. Спрямованість інтерпретацій в такому випадку
є майже наперед визначеною, оскільки завжди знайдуться «умільці», котрі так чи сяк звірятимуть текст твору із хрестоматійною
«реальною» біографією, шукатимуть відповідність / невідповідність персонажів, братимуть до уваги усі правильності й хиби розгортання
подій і тривалості часу і ще багато «важливих» моментів, пов’язаних із написанням біографічного роману чи повісті. Проте для
читача інтрига залишатиметься все-таки в іншому, а саме — як один письменник спробував розповісти про іншого і яке враження
той інший може справити після свого нового художнього переродження, а в більш критично налаштованих інтрига може звестись
до єдиного — що нового сказано про достатньо відому особу. Як би там не було, у кожного із нас десь глибоко чи на поверхні
приховане бажання послухати і поговорити про інших (надто в українському характері), тому зовсім непогано, що сьогодні можна
дізнатися про літературну знаменитість не лише із біографічної статті підручника. Було б бажання дізнаватись...
|
19 октября 2011
З перших сторінок роману Степана Процюка про Володимира Винниченка «Маски опадають повільно» дізнаємося, що Володимир Винниченко
був мало битий. Так вважала його мати. Хоча він сам уважав, що багато.
|
10 октября 2011
Вдосконалення педагогічної практики та розвиток наукового педагогічного знання тісно пов’язані з організацією науково-дослідної
діяльності в галузі педагогіки, починаючи зі студентських курсових і магістерських робіт — і завершуючи написанням монографій,
підручників, кандидатських та докторських дисертацій, в яких репрезентуються й узагальнюються результати багаторічних напружених
наукових пошуків дослідників і які знаменують собою перехід їх на якісно новий рівень наукового мислення й методологічної
культури, що характеризується вищим ступенем узагальненості, концептуальності та наукової зрілості.
|
10 октября 2011
На філологічному факультеті Львівського національного університету імені Івана Франка відбулася презентація книжки Михайла
Наєнка «Історія українського літературознавства і критики» (Київ: ВЦ «Академія», 2010).
|
10 октября 2011
Історія літератури, як одна з найважливіших галузей літературознавства, в першу чергу досліджує життя і творчість письменників,
літературний процес того чи іншого народу, появу і розвиток на певних етапах мистецьких явищ, різноманітних напрямів у літературі,
течій, художніх стилів. І тому пізнання її, принаймні знайомство з нею має надто важливе значення для кожного, хто прилучився
до вивчення філологічної науки — науки про художню літературу. Цікава вона і для майстрів художнього слова, і для тих, хто
любить літературу, захоплюється нею, для кого книга стала постійним супутником його життя.
|
10 октября 2011
Ошатна книга обсягом 800 сторінок нещодавно побачила світ у київському видавництві «Академія». Упорядкувала її науковець Оксана
Гарачковська. Хрестоматію, до якої увійшли твори класиків нашої літератури (Тараса Шевченка, Івана Франка, Пантелеймона Куліша,
Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника, Леоніда Глібова, Панаса Мирного, Івана Котляревського, Євгена Гребінки,
Івана Нечуя-Левицького, Бориса Грінченка, Володимира Самійленка, Марка Вовчка, Володимира Винниченка, Олександра Олеся, Павла
Тичини, Максима Рильського, Володимира Сосюри, Остапа Вишні, Михайла Стельмаха, Івана Багряного, Олеся Гончара…) та сучасних
українських письменників (Ліни Костенко, Бориса Олійника, Дмитра Павличка, Івана Драча, Миколи Вінграновського, Василя Симоненка,
Григора Тютюнника, Леоніда Кисельова, Євгена Гуцала, Валерія Шевчука, Анатолія Дімарова, Ірини Жиленко, Василя Голобородька,
Ігоря Калинця, Всеволода Нестайка…), рекомендовано для вивчення у навчальних закладах України: університетах, інститутах,
коледжах, школах.
|
10 октября 2011
Заголовок Поліщукової розвідки, як її камертон, узято зі статті славного лицаря Української революції Миколи Євшана: «І ката,
і героя він [М. Коцюбинський. — В. З.] любить як артист. Зриває з них останню заслону, всі сили напружує, щоб
заглянути в безодню їх душ, побачити їх нагими, такими, якими вони є перед самими собою і своїм сумлінням, а поза тим нехай
життя їх судить. Він артист — чоловіка нема».
|
10 октября 2011
Видання книги «Культура наукової української мови» є своєчасним і закономірним з огляду на динаміку змін в усіх галузях життєдіяльності
постіндустрального суспільства та підвищення рівня вимог до професійної підготовки фахівців.
|
9 октября 2011
Директор видавничого дому «Академія» Василь Теремко випустив одразу дві книжки, котрі можна розглядати як рятівне коло для
колег–видавців саме під час кризи: «Основні засади видавничого бізнесу» та «Видавничий маркетинг». Якщо ці колеги таки їх
прочитають, то — осмілюся твердити — ситуація на нашому книжковому ринку помітно оздоровиться.
|
6 октября 2011
Що то розквітає творчо людина, позбувшись залежности від штучних академічних тисків – докторська дисертація захищена, монографія
видана, тепер можна “побавитися” у живе літературознавство і писати, що душа забажає. Особливо, коли є бажання і науково-творчі
потуги. Вивляється, такі літературознавці-диваки є на українських філологічних теренах, – можу назвати львів’ян Миколу Ільницького,
Тараса Салигу, Євгена Нахліка, івано-франківця Степана Хороба, тернополян Романа Гром’яка і Миколу Ткачука, дрогобиччанина
Петра Іванишина, киян Тамару Гундорову, Володимира Панченка, Володимира Моренця, Нілу Зборовську, донеччанку Анну Білу… У
сей ряд цілком вписується і науково-творчий доробок Ярослава Поліщука, професора Острозької академії та Яґеллонського університету.
|
6 октября 2011
Дволикий Янус української класики
Михайло Коцюбинський — один із небагатьох українських класиків, котрого
залюбки публікували в Європі. Зарубіжні читачі одразу оцінили переклади: автор з невідомої України спромігся на те, чого даремно
прагнув багато хто з європейських літератів — бути різним у межах навіть одного оповідання. «В одному творі об’єднано, здавалося
б, несумісні елементи: у всій своїй повноті вони не тільки не порушують, а навпаки, творять гармонію вищого порядку», — пише
про Коцюбинського–модерніста літературознавець Ярослав Поліщук у книжці «І ката, і героя він любив... Михайло Коцюбинський.
Літературний портрет». Саме цією розвідкою київське видавництво «Академія», яке активно утверджується у сеґменті біографічної
літератури, започаткувало нову серію «Життя і слово»
|
6 октября 2011
За радянських часів тим, хто підсів на читання художньої літератури, було легко орієнтуватися. Існував цілий цех регулювальників
літпроцесу, які ретельно стежили за тим, що, а головне — як читати. Позірно, всі були задоволені: законослухняні читачі дослухалися
до порад соціалістичних критиків, а те, що вони гудили, — захоплено обговорювали дисиденти від читання. Коли ж Титанік соцреалізму
пішов на дно, на літературній поверхні не лишилося жодних дороговказів. Проте колишнє критичне плесо недовго лишалося пустельним
— його швидко затягло густою ряскою примітивних смакових оцінок, і скоро кожен помітний твір дістав як порцію бездоказового
фіміаму, так, водночас, і власне відро помиїв. Збагнути щось у письменницькій ієрархії стало важко навіть досвідченому читачеві
— що вже казати про студентів–філологів.
|
6 октября 2011
У своїй книзі з лаконічною назвою «Криза» колишній голова Федеральної резервної системи США Алан Грінспен визнає особисту
відповідальність за недооцінку масштабів проблем на ринку нерухомості та ризиків, пов’язаних із фінансовими гігантами. Однак
поруч із цим у кризі, що сталася позаторік, американський фінансовий гуру звинувачує закордонних регуляторів, рейтингові агенції
США, фінансові компанії, а також традиційну економічну теорію. Чи має він рацію, нарікаючи на нездатність економічної науки
впоратися з кризовими явищами? Доводиться тільки блукати в здогадках — що треба розуміти під його невдоволенням станом розвитку
економічної думки. Скоріше, тут певною мірою далася взнаки недостатня компетентність поважного банкіра у цих наукових питаннях.
|
5 октября 2011
Надія Степула: Жива література – це твори тих письменників, котрі волею долі присутні в часі, коли їхні книги виходять у світ.
Валерія
Врублевська — наша сучасниця, письменниця, про яку не тільки пише скупа нинішня літературознавча преса, а й ходять цілі легенди.
Пані Валерія – це автор відомих і навіть скандально відомих творів: роману «Соломія Крушельницька», п’єси «Кафедра», а щойно
побачила світ нова книга, біографічний роман про Ольгу Кобилянську під назвою «Шарітка з Рунгу».
Послухаймо розмову
з Валерією Врублевською.
|
5 октября 2011
Нещодавно мені до рук потрапив роман Степана Процюка «Троянда ритуального болю». Здається, її автор нині є одним з найпомітніших
українських письменників; принаймні кількість публікацій про дві останні його книги близька до рекорду – і за кількістю, і
за спектром оцінок. Але розмову про свої враження від роману хочу випередити міркуваннями про інші біографічні твори, які
протягом останніх років побачили світ у київському видавництві «Академія».
|
5 октября 2011
Розпочну з ліричного відступу
Знову пишу про книжку Степана Процюка, і знову ризикую викликати невдоволення окремих
«покликаних», які звинувачуватимуть мене у приятельському протеґуванні. Не маю потреби спростовувати, все одно переконаних
в одному не переконаю в іншому. Маю потребу говорити про книжку, бо героєм її є один з моїх авторів, до якого люблю повертатися,
Василь Стефаник.
|
5 октября 2011
Осібно на цьому тлі (як і загалом в контексті української біографічної прози) виглядає роман Степана Процюка «Троянда ритуального
болю». Передовсім тому, що це твір жанрово нетрадиційний. Читач звик, що біографічний роман вибудовується у хронологічній
послідовності. Окрім того, існує певний стереотип, відповідно до якого біографічний роман – це обов’язково реалістичне полотно,
в якому з позицій позитивізму і матеріально-економічного детермінізму тлумачаться ті чи інші вчинки персонажів. «Троянда…»
– твір «модерний», можна навіть уточнити, вказавши на виразне домінування прикмет експресіоністської поетики. Зрештою, все
логічно: експресіоністський роман про Стефаника-експресіоніста… Зауваження щодо «нереалістичності» аналізованого роману має
концептуальний характер, адже подібний твір вимагає іншого критичного інструментарію, аніж реалістичний. У протилежному випадку
висновки не матимуть ніякої ваги, стануть лише фіктивною фіксацією «особистих, надто особистих» вражень.
|
5 октября 2011
Продовжила серію повість-есе Романа Горка «Твого ім’я не вимовлю ніколи». Її автор – авторитетний франкознавець, вже відомий
читачеві повістю «Тричі мені являлася любов». Перш за все у цій книзі привертає увагу гарна обізнаність автора з предметом
розмови. Апелювання до листів, документальних матеріалів, свідчень очевидців, оцінок критиків – безперечні достоїнства цієї
книжки. Це добротний взірець документалістики, що спирається на факти й іманентно дистанціюється від неконтрольованого лету
фантазії. Читач може бути впевнений в тому, що наведені автором факти автентичні. Цю книгу можна рекомендувати для прочитання
тим, хто хоче роз′яснити загадки, що виникли з часом навколо збірки Івана Франка «Зів’яле листя». Але вже тут виникає
певний парадокс, пов’язаний з особливостями рецепції твору.
|
5 октября 2011
Якби не підзаголовок на обкладинці — «Біографічний роман про Ольгу Кобилянську», малоймовірно, що я одразу здогадався б, кому
присвячена нова книга Валерії Врублевської «Шарітка з Рунгу». Назва роману свідомо інтригуюче незрозуміла, а фотографія молодої
Ольги Кобилянської разюче різниться від тиражованої за радянських часів, на якій письменниця схожа на ідейну феміністку.
|
|
| 1 : 2 |
|
|
|
|
|
