Ірина Славінська: Книжки травня: порно Ульяненка, околиці Дністрового, біль Процюка (уривок)

…»Троянда ритуального болю» — роман про життя Василя Стефаника від дитинства до смерті. Ні-ні, тут немає ані краплі від художньої біографії а ля Андре Моруа, звичного жанру часів радянських макулатурних книжок.

Разом із «Трояндою ритуального болю» в Україну прийшов новий жанр — міфобіографія. Це текст-біографія, де важитиме не точність відтворення історичних і культурних реалій, не «археологічна» історія — тут важитиме тільки образ.

У романі немає віх життєвого і творчого шляху — вказівки дат містять хіба певні моменти життя та смерті. Точні топографічні назви присутні рівно настільки, наскільки видаються важливими. Імена найближчого оточення то повні та оздоблені біографічними даними, то зведені до пестливої форми імені, як у свідомості людини, що гарно з ними знайома.

Важливим стрижнем подібного тексту завжди виступатиме авторське домислювання — у такі моменти крізь розповідь про життя Василя Стефаника чути голос Степана Процюка. Біографія про письменника перетворюється на діалог двох митців. Тільки от один із них може говорити з іншим лише крізь свої книжки, листи, щоденникові записи і ніколи не зможе дати відповідь на запитання, що виникають під час читання.

Процюк створює біографію Василя Стефаника, пропустивши сухі історичні відомості крізь призму психоаналізу. Такий підхід дозволяє уникнути створення звичного зі школи хрестоматійного образу митця, що «страждав», як і всі решта письменників класичної вітчизняної літератури.

Горе-лікар, денді, невротик з Едіповим комплексом, донжуан, після взаємин з яким жінки часто-густо помирали від туберкульозу, людина, що переймалася долею маленьких українців від емігрантів до бідних селян. Несподівані іпостасі виринають одна за одною і переплетено співіснують.

Вкрай смачні арабески вимальовують епізоди снів Стефаника — до речі, цікаво, чи повністю вони вигадані Процюком, чи таки мають першоджерело-щоденникові записи?

Не менш симпатично, хоча і спершу незвично і ніби не до місця, виглядають цитати з західноукраїнських народних пісень. Вони створюють дуже глибоке тло ідей, розгалужений інтертекст — цитати можна читати в контексті описаних подій життя Стефаника і навпаки, події можна сприймати з огляду на текст цитованої пісні.

Хоча загалом текст роману «Троянда ритуального болю» зовсім не ідеальний. У нього є два головні недоліки. По-перше, невдалі діалоги — є сторінки розмов, які буквально «провисають» і гальмують читання. По-друге, не на користь тексту грає подекуди аж надто сентиментальний тон оповідача, який замість замилування чи співпереживання викликає лише легке роздратування.

Попри все це, книжка однозначно рекомендується до прочитання — не так часто в українській літературі починають розробляти новий жанр.

Ірина Славінська

Джерело: «Українська правда. Життя»

Поділитися: