«Дівчина з міста» Олени Рижко: Google ТАК не розкаже

Сучасні діти і молодь – особливе покоління, яке народилося і живе у добу новітніх інформаційних технологій, інтернету й гаджетів. Можливо, саме тому для них першим порадником часто стає не мати чи батько, не друзі чи учителі, а всезнаючий Googlе. Однак є речі, психологічні стани, переживання та емоції, які не «загуглиш». Зрозуміти їх допоможе досвід – власний, чужий; пережитий насправді чи уявно, емоційно, наприклад, разом з героями захопливої книжки. На щастя, таких книг для підлітків (young adult, майже дорослих) з кожним роком стає більше. До цього сегмента літератури належить і нещодавно видана  у ВЦ«Академія» повість «Дівчина з міста» Олени Рижко.

Переживання емоцій, пов’язаних з дорослішанням, у кожного своє, як і свій рецепт балансування на межі дитинства і юності. Але завжди цікаво: як стають дорослими інші? Що вони відчувають, коли вперше закохуються чи цілуються? Які психологічні стани їм властиві? Як вибудовують свої стосунки і які обирають пріоритети? Авторка переконана, що про таке не розкаже  Google. Я додаю: Google  точно не розкаже про це так майстерно у художньо-естетичному, тематико-проблематичному, сюжетно-композиційному та мовно-наративному ракурсі, як це зробила Олена Рижко у повісті «Дівчина з міста».

Перша спроба письменниці  у прозі про і для підлітків більш, ніж вдала. Дається взнаки не тільки попередній письменницький досвід (поетичний і прозовий), а й філологічна освіта, професійні літературознавчі студії.  «Дівчина з міста» за жанрово-композиційними параметрами – типова шкільна повість, події в якій не виходять за часові межі одного навчального року. Актуалізовані мотиви, здавалося б, теж звичні: шкільне життя підлітків, дружба і зрада, лідерство й аутсайдерство в учнівському колективі, внутрішні драми й зовнішні конфлікти тощо. Проте Олені Рижко вдається кожен з цих мотивів розгорнути оригінально, по-своєму, долаючи стереотипи й віддаючи данину традиції зображення людини і світу в літературі для юних читачів.

Тіна – старшокласниця, яка змушена на один рік переїхати жити у село до своєї бабусі. Її завдання – вижити, вистояти, відбути цей «челендж», «виклик самій собі». Але саме там, дівчина відкриває для себе багато нового, саму себе, знаходить того, з ким може поговорити відверто і долає свої страхи. Саме там розуміє, що по-справжньому важливе і цінне у житті. Відрадно, що головна героїня повісті – не статичний і не зідеалізований образ.

У Тіни склалися непрості стосунки з новими однокласниками, «серед яких є свої авторитети» – «королева Ніка», «лялька Барбі» Крістіна. Поведінка однокласників з розборками і «претензіями на значущість» приховувала їх справжніх. Тіна міркує: «Почуваюся дурепою, яка судить про людей за зовнішністю. Цікаво, чому ж тоді всі такі хороші поодинці й перетворюються на збіговисько злих і заздрісних істот, коли збираються разом?» (С. 62). А відповідь дуже проста: «Люди часто кажуть не те, що думають, і роблять не те, що хочуть» (С. 62). Тіна змінює своє ставлення до однокласників під впливом обставин, завдяки спілкуванню з Максом. Дівчина має силу волі переступити через власну байдужіть/відстороненість і таки береться за постановку танцю для конкурсу, зближується з іншими дівчатами класу.

Головна героїня приваблює своєю відвертістю і відкритістю в першу чергу саме з читачем, тоді, коли з усіма іншими – залишається «закритою», недоступною. Відеофрагменти, які записує Тіна, це як записи у секретнику невідомої дівчини, який вона знаходить. Дівчачі таємниці у юному віці пов’язані з дорослішанням, уявленням про інтимні стосунки, перші тілесні відчуття. Тема інтимного досвіду викликає цікавість і збентеження у Тіни. Дівчина намагається збагнути: «А яка вона насправді, любов? Що таке вона є? І як зрозуміти, що це вона?» (С. 55).  Поява фрагментів паралельної сюжетної лінії – записки молодої дівчини у секретику, –  вдалий художній хід, інтригування читача, посвячення його у таємницю, встановлення довірливого діалогу, а ще – ефект «подвійного досвіду», підкреслення, що кожне покоління підлітків переживає подібні емоції. Емоції й тілесність прописані дуже добре у секреті невідомої дівчини: «… Він обіймав мене так, що дух захоплювало. Увесь час відчувала його дихання. Таке гаряче! А потім почав цілувати. Губи, очі, шию. Його руки блукали по моїй спині. А потім одна опустилася нижче. Я мліла… Просто розпливалася… Паморочилася голова… Ноги не тримали. Мабуть, я просто повисла на його руках…» (С. 56). Тіна переживає щось подібне: «Перехопило подих од його близькості. А глінтвейн зробив сміливішою. І вона сама обвила його шию руками, підставивши губи для поцілунку. Тіна мліла від ніжності й пестощів»  (С. 80).

Тіна відчуває, що авторка секретника, як і вона теж не мала з ким поговорити відверто про все, що її цікавило і тривожило, «про свої відчуття. І в цьому вони схожі. Та й подруг хороших, вочевидь, не мала. Інакше навіщо б тоді цей зошит із секретами?» (С. 58). Тіна має з ким поговорити. Вона могла все розказати подрузі Соні, але не могла довіритися матері. Стосунки Тіни з мамою – окрема тема. У місті Тіні сім’ю замінюють друзі, їхня тусовка (С. 8). Але дівчинка відчувала себе дуже самотньою і сумувала за маминим теплом: «Останні два роки я й так майже весь час жила сама. У нашій квартирі. А мама — у Віталія. Ми рідко бачилися. Ще рідше — розмовляли. Знаєш, я спочатку дуже раділа цій самотності. Кльово! Жоднісінького контролю. Ніхто тобі не вказує. ніхто від тебе нічого не хоче…

— І ніхто не чекає…

-Так. Потім це зрозуміла. Свобода наче й була, а кайфу не було. Ніколи не думала, що так схочеться говорити з мамою. Або мовчати. Або її поцілунку на ніч, коли вона думає, що ти спиш. Навшпиньки підходить до ліжка, слухає, як ти дихаєш, а тоді легенько цілує…» (С. 30). Таке зізнання дуже зворушливе і має неабиякий вплив на читача.

Гармонія спілкування з батьками, любов і взаємоповага – те, чого так бракувало Тіні. Ідеалом і справжньою мрією вона називала родину «яка тебе любить і розуміє» (С. 33). Така родина була у Соні, її батьки як найкращі друзі, «усе про неї знають. Вона може розповісти що завгодно! І не боятися. Її розуміють» (С. 27). Дружньою і люблячою була родина Макса.

У відеофрагментах та секретику – оповідь від 1 особи, сповідь дівчат, безпосереднє виповідання їх  емоцій – наративний компонент, який забезпечує правдивість зображеного підліткового світу,  традиційна наративна стратегія у підлітковій прозі. Авторці вдалося зберегти юнацький погляд на світ і в основному тексті повісті, яка не переобтяжена натуралістичними сценами чи описами, філософськими мудруваннями, не містить дидактизму чи дорослого менторства. Це комунікація авторки з читачем-підлітком «його мовою». Глибина тексту і підтекстів дозволяє говорити про подвійну адресацію повісті, яка не ускладнює її сприйняття цільовою аудиторією, але робить цікавою для широкого кола читачів.

З гендерної точки зору цей твір дівчачий. Маркерами його фемінного характеру виступає центрування внутрішнього світу дівчини, окремі вектори проблематики, сюжетні ходи, та й сама назва твору. В образі Тіни дівчата-читачі мають близьку і добре впізнавану модель поведінки. Але й  хлопці у цьому тексті теж мають героя, з яким можуть ідентифікувати себе у процесі читання. Макс вирізняється на тлі інших хлопців-персонажів (Бусі, Сема, Давида) своєю одноосібністю, чоловічими вчинками, маскулінною поведінкою, толерантністю, цілеспрямованістю, серйозними захопленнями й відповідальністю. Він доросліший не тільки за роками, а й за досвідом, знає, чого хоче і розуміє, що «свобода – всередині нас. Тут, — вказав на ділянку серця, і тут, — торкнувся скроні» (С. 76). Моментами здається, що Макс надто правильний чи ідеальний, але насправді таким він був не завжди. У минулому захоплювався байками, належав до компанії крутих хлопців, але аварія змінила його і штиб життя. Гендерно марковані відчуття Тіни й Макса підсилюють психологізм повісті.

Олена Рижко обігрує у тексті й нетрадиційний для шкільної повісті мотив підглядання,  концентрування уваги на власному ставленні до побаченого. Як вважає авторка, про це взагалі цікаво поговорити. «Тема спостерігання за чужим досвідом сексуальним (і подвійне споглядання: наприклад, Тіна дивиться за парочкою, а Макс і його батько – за Тіною)» може бути висвітлена через призму того, яким за якістю є те побачене і як воно впливає на споглядача. Тіна двічі підглядає за двома дорослими. Сприйняття та реакція  в обох випадках різні. Сцена інтимної близькості двох молодих людей у бібліотеці її шокувала, натомість сцена за участі старшого брата Макса та його нареченої у зимовому саду – захопила. Олена Рижко такі художні засоби використовує свідомо, пояснюючи, що «візуальні образи (як і кінестетичні, особливо нюхові) мають реально величезний вплив для, скажемо, третьої особи, безпосередньо не включеної в процес – цей досвід може бути або позитивним, конструктивним, або деструктивним – адже реально деякі речі просто неможливо розбачити)». Тіна співставляє себе, свої міркування із тими, що описує авторка секретника. Краще зрозуміти себе у цьому випадку Тіні допомагає Макс, який не тільки коментує, а й розповідає про свої враження від побаченої пари на березі річки, про невміння батька пояснити синові, що ж насправді відбувається.

Імпонує романтизація стосунків Тіни і Макса. Олена Рижко не зводить усе до фізіології, а навпаки подає модель привабливих стосунків молодих людей. Макс поводиться по-дорослому, не обмежуючи Тіну у свободі. Він мислить по-дорослому: «Кожен має вміти відповідати за себе і за свої вчинки» (С. 32). Переконаний, що вони не мають куди поспішати. Дівчина з ним почуває себе захищеною і не самотньою. Письменниця не боїться бути відвертою в описі деталей (зорових, слухових, нюхових), які ще більше увиразнюють психологічні портрети (С. 56), додають зворушливості сценам несміливої близькості юних героїв. Горіхові очі Макса, запах бергамота, відчуття сплетених рук, поцілунок під місячним сяйвом, «не в кімнаті, а – в човні. Посеред ріки. На срібній доріжці місяця. Є тільки ми. Єдині в цілому світі…» (С. 65) – спогади-емоції, в яких уся ніжність і любов Тіни.

Емоційні стани збудження Тіни, прописування тілесності в текст і фрагменти інтимних сцен у повісті (навіть тих брутальних, в яких фігурує Ніка та дорослий партнер її батька Роман) – необхідний елемент реалістичної підліткової літератури, без якого вона була б неправдоподібною.  Тенденція художнього оприявлення інтимних переживань, досвіду спостерігається і в інших авторів, які пишуть для читачів категорії 14-15+. Г.Клочек переконаний, що письменників «зрозуміти можна і треба, тому що вони торкаються речей, інтерес до яких у підлітковому віці особливо гарячий, – їх наявність у художньому творі слугує однією з тих «приманок», які здатні привернути підлітка до книжки. А дальше підтримування цього інтересу в потрібному тонусі – то вже справа письменницького «техне» (Г. Клочек. «Дещо про «техне» літератури для майже дорослих»).

Привабливою для підлітків повість стає і завдяки умінню авторки порушувати складні теми не надривно, не заангажовано, не епатажно. Твір читається легко і в той же час вражає органічною тематико-проблематичною багатовекторністю. Розлучення батьків, самотність, виживання у шкільному колективі, сприйняття інших, формування життєвих цінностей і позиції, адекватне ставлення до смерті, шантаж, насилля, жорстокість, перший сексуальний досвід, вживання алкоголю і куріння – це не весь перелік того, про що пише Олена Рижко. Дивуюся, як можна все це вмістити на 150 сторінках тексту і в жодному випадку не порушити природності плину сюжетної розповіді, не бути нав’язливим дорослим наратором. Так, це майстерність письменника.

Жанр шкільної повісті передбачає зображення шкільного колективу. Олена Рижко послідовно дотримується традиції і ретельно виписує образи й взаємостосунки учнів та учителів. Самохарактеристика, характеристика одними персонажами інших, зображення їх поведінки і вчинків автором – художні засоби зображення юних героїв. У повісті немає персонажів, про яких би «забула» авторка. Про компанію з міста розповідає Тіна, про однокласників – Макс. Дуже лаконічно, але інформативно зображено їх портрети, інтереси і  уподобання, заакцентовано на їх близькості / не близькості з батьками, стосунках з іншими. Тіна зізнається Максу, що любить спостерігати «за світом. Людьми. Дивитися на них ніби збоку. Вгадувати їхні історії» (С. 29). Читачам-підліткам  цікаві однолітки та їх історії.

Шкільне життя – різне. Окрім кумедних витівок Бусі і Сема у класі, де навчається Тіна, має місце й жорстокість, насильство. Ніка та її свита шантажує Крістіну, а потім і Тіну, зробивши відеомонтаж. Щоб засвідчити свою порядність, Тіна погоджується виконати божевільну забаганку Ніки – пройтися по струхлявілій балці на руїнах. Цей епізод стає кульмінаційною точкою у повісті. Тіна падає і опиняється у лікарні. Нещасний випадок – каталізатор змін, які відбуваються з усіма. Подібні епізоди у прозі для юних читачів не випадкові, адже призначені «породжувати катарсисний емоційний стан» (Г. Клочек). Після нещасного випадку дівчина відчуває, що її люблять, маленька новонароджена сестричка – це чудово, а з мамою поговорити відверто зовсім не страшно.

Сюжетна розв’язка дуже логічна. 9 клас позаду, попереду – навчання у місті, щаслива і дружня родина, а зараз – літо, Карпати і Макс поряд з Тіною. Здійснення мрій юних героїв – чи може краще закінчуватися повість про і для майже дорослих? Сповідування справжніх цінностей і радість бути разом з тим, кого любиш – найкращий фінал, який додає оптимізму й вчить не боятися бути собою, творити гармонійний світ.

Отож, варто прочитати, а, можливо, й емоційно пережити повість «Дівчина з міста» Олени Рижко. Книжка вражає сюжетними перипетіями, новими ракурсами розгортання традиційних мотивів шкільної повісті, правдиво виписаними характерами головних героїв, вмінням авторки говорити просто й не надривно про актуальні проблеми сучасної молоді, передавати їхні емоції та настрої, внутрішні конфлікти й пошуки себе на шляху дорослішання й самоствердження.

Тетяна КАЧАК

Поділитися: