Серії
Дисципліни
Мовознавство

Загальне мовознавство. Видання 3-тє, доповнене ("Академія")
Кочерган М. П.

Загальне мовознавство. Видання 3-тє, доповнене ("Академія")
Технічні параметри
Тип видання - підручник
Рік видання - 2010
Обсяг - 464 стор.
Формат - 135x206 мм (84х108/32)
Оправа - 7 (тверда, ламінована)
Стандарт упаковки - 12 прим.
Ціна: 45.00 грн.
Зробити замовлення

Додати коментар


Анотація

У підручнику розглянуто сутність, предмет, завдання, місце загального мовознавства у системі наук про мову, основні аспекти теорії мови: знакову природу, структуру мови, взаємозв’язок мови і мислення, співвідношення мови і мовлення, фонологічну, граматичну, лексико-семантичну її системи та проміжні рівні. Розкрито суспільну природу, суспільні функції мови, соціальну зумовленість мовних явищ, національно-етнічні особливості буття мови, а також методи і прийоми її наукового дослідження. Характерною особливістю другого видання підручника є висвітлення розвитку лінгвістичної думки від початків до ХХІ ст., утвердження мовознавства як науки, специфіки різноманітних лінгвістичних напрямів і шкіл, що домінували у минулі епохи, тих, що визначають обличчя сучасної мовознавчої науки.

Зміст

1. Мовознавство як наука. Загальне мовознавство як навчальна дисципліна
Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання загального мовознавства    
Мiсце мовознавства в системi наук    
Прикладне мовознавство    


2. Історія мовознавства

2.1. Історія лінгвістичної думки до ХІХ ст.    
Мовознавство в Давній Індії    
Давньокитайське мовознавство    
Мовознавство в Давній Греції та Римі    
Давнє арабське мовознавство    
Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження    
Українське мовознавство ХІ—ХVІІІ ст.    

2.2. Зародження порівняльно- історичного мовознавства    
Передвісники порівняльно- історичного мовознавства    
Основоположники порівняльно- історичного мовознавства    
Лінгвістичні погляди Вільгельма фон Гумбольдта    

2.3. Основні напрями в мовознавстві другої половини ХІХ ст.    
Натуралістичний (біологічний) напрям у порівняльно-історичному мовознавстві    
Психологічний напрям    
Молодограматизм
   
2.4. Пошуки нового підходу до вивчення мови наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.    
Школа «слів і речей»    
Школа естетичного ідеалізму    
Неолінгвістика    
Казанська лінгвістична школа. І. О. Бодуен де Куртене    
Соціологічний напрям. Лінгвістична концепція Фердинанда де Соссюра
    
2.5. Структуралізм і генеративізм    
Історичні й методологічні основи структуралізму    
Празька лінгвістична школа    
Копенгагенський структуралізм (глосематика)    
Американський структуралізм (дескриптивізм)    
Генеративізм    

2.6. Неогумбольдтіанство    
Європейське неогумбольдтіанство    
Американське неогумбольдтіанство    

2.7. Мовознавство в СРСР    
Мовознавство 20—40-х років ХХ ст.    
Мовознавство 50—80-х років ХХ ст.    
Українське мовознавство 20—80-х років ХХ ст.
   
2.8. Мовознавство на сучасному етапі    
Когнітивна лінгвістика    
Функціональна лінгвістика    
Лінгвістика тексту    
Комунікативна лінгвістика    


3. Теорія мови

3.1. Знакова природа мови    
Поняття про знак i знакову систему мови    
Типологiя знакiв    
Структура знака 
  
Специфiка мовного знака. Своєрiднiсть мови як знакової системи   
Знаковiсть i одиницi мови    
Мова i несловеснi форми спiлкування (паралiнгвiстика i паракiнесика)
   
3.2. Мова і мислення    
Проблема спiввiдношення мови i мислення    
Психофiзіологічнi основи зв’язку мови i мислення. Внутрiшнє мовлення i мислення    
Роль мови у процесi пiзнання 
  
3.3. Мова і мовлення    
З iсторiї вивчення проблеми мови i мовлення    
Сучаснi уявлення про спiввiдношення мови i мовлення 
  
3.4. Структура мови    
Системний характер мови    
Парадигматичнi, синтагматичнi й iєрархiчнi вiдношення мiж мовними одиницями    
Структура мови. Основнi й промiжнi рівні мови    
Теорiя iзоморфiзму й iєрархiї рiвнiв мови    
Своєрiднiсть системностi мови.
Спiввiдношення системних i несистемних явищ у мовi.
Система i норма 

3.5. Фонологічна система мови    
Передумови фонологiї    
Поняття фонеми    
Фонеми в парадигматицi й синтагматицi     
Поняття фонологiчної системи    
Фонологiчнi школи
   
3.6. Граматична система мови    
Граматика. Граматичне значення    
Граматичнi категорiї    
Морфологiчний рівень    
Синтаксичний рівень 
  
3.7. Лексико-семантична система мови    
Поняття лексико-семантичної системи     
Парадигматичнi вiдношення    
Синтагматичнi вiдношення    
Епiдигматичнi вiдношення  
 
3.8. Промiжнi рiвнi мови    
Морфонологiчний промiжний рiвень мови    
Словотвiрний промiжний рiвень мови    
Фразеологiчний промiжний рiвень мови 
  
3.9. Мова i суспiльство    
Суспiльна природа мови. Суспiльнi функцiї мови    
Соцiальна зумовленiсть мовних явищ. Суспiльний характер мовної норми    
Мова як символ соціальної солідарності     
Залежнiсть стану мови вiд стану суспiльства    
Мова як найважливiша етнiчна ознака. Мова, нацiя i держава    
Мова i культура    
Соцiолiнгвiстика, її предмет, завдання i проблеми    
Iнтерлiнгвiстика  
 
3.10. Мова та iсторiя (розвиток мови)    
Мова як явище, що iсторично розвивається. Синхронiя i дiахронiя    
Зовнiшнi причини мовних змiн    
Внутрiшнi причини мовних змiн    
Темпи мовних змiн    
Питання про прогрес у розвитку мов

   
4. Методологія мовознавства

4.1. Методи дослідження мови
Поняття про методи наукового дослiдження    
Вихiднi прийоми наукового аналiзу мовного матерiалу    
Описовий метод    
Порiвняльно-iсторичний метод    
Метод лiнгвiстичної географiї    
Зiставний метод    
Структурний метод    
Соцiолiнгвiстичнi i психолiнгвiстичнi методи    
Застосування математичних методiв у мовознавствi  
 
Література    
Короткий термінологічний словник    
Предметний покажчик    
Покажчик мов    
Іменний покажчик    





Уривок із підручника ("Загальне мовознавство" Кочерган М. П.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.


1. Мовознавство як наука. Загальне мовознавство як навчальна дисципліна


Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання  загального мовознавства

Мова — один із найвизначніших божественно-людських витворів, універсальне надбання людства й універсальна реальність суспільного існування. Це, за висловом німецького філософа Мартіна Гайдеґґера, оселя людського духа. І не дивно, що люди ще в давні часи зацікавились мовою і створили про неї науку — мовознавство.

Мовознавство, або лiнгвiстика, — наука про природну людську мову загалом i про всi мови свiту як її iндивiдуальних представникiв.

Отже, предметом мовознавства є мова як притаманний тiльки людинi засiб спiлкування й окремi конкретнi мови в їх реальному функцiонуваннi, у статицi й динамiцi, в їх теперiшньому й минулому, в усiх їх взаємозв’язках та взаємодiї з iншими соцiальними феноменами (суспiльством, свiдомiстю, культурою тощо). Проблеми сутності мови, її функцiй, структури i розвитку є дуже важливими, оскільки мова є необхiдною умовою мислення, iснування й поступу суспiльства. Через пiзнання мови пролягає шлях до пiзнання людини.
Мовознавство — одна з найдавнiших i найрозгалуженiших наук. Усi мовознавчi дослiдження розподiляють мiж двома пiдроздiлами цiєї науки — конкретним (частковим) i загальним мовознавством. Конкретне мовознавство вивчає окремi мови (українiстика, полонiстика, богемiстика, русистика) або групи спорiднених мов (славiстика, германiстика, романiстика тощо). Загальне мовознавство вивчає загальнi особливостi мови як людського засобу спiлкування, а також структуру й закономiрностi функцiонування всiх мов свiту.
Деякi вченi пропонують розбити коло питань, що вивчають у курсi загального мовознавства, на двi групи, розподiливши їх мiж власне загальним (у вужчому значеннi) i теоретичним мовознавством. У такому разі загальне мовознавство — лiнгвiстична дисциплiна, яка вивчає всi мови свiту i є нiби узагальненням конкретних лiнгвiстик (загальна фонетика, загальна граматика, структура всiх мов свiту, типологiя мов тощо). На вiдмiну вiд власне загального мовознавства до теоретичного мовознавства можуть бути вiднесенi лише лiнгвiстичнi проблеми, що стосуються найсуттєвiших ознак мови як суспiльного явища в її вiдношеннi до iнших явищ дiйсностi. Цю науку можна назвати наукою про мову взагалi, наукою про природу й сутнiсть мови. Уся проблематика теоретичного мовознавства може бути зведена до трьох проблем: 1) природа й сутнiсть мови, її органiзацiя; 2) вiдношення мови до позамовних явищ; 3) методологiя мовознавства. Отже, загальна структура мовознавства має такий графiчний вигляд:
Однак традицiйно не розмежовують загальне й теоретичне мовознавство i всi перелiченi вище проблеми розглядають у загальному мовознавствi.
Мiж конкретним i загальним мовознавством iснує тiсний зв’язок: усе нове, вiдкрите при вивченнi окремих мов, з часом входить до теорiї загального мовознавства i, навпаки, кожне теоретичне досягнення використовується у практицi дослiдження конкретних мов.
Iснують й iнші детальнiші класифiкацiї мовознавчих дисциплiн. Так, зокрема, в конкретному (частковому) мовознавствi видiляють синхронiчне i дiахронiчне. Б. М. Головiн, скажiмо, пропонує розрiзняти конструктивне (лiнгвiстика мови), функцiональне (лiнгвiстика мовлення) i генетичне (iсторичне) мовознавство [Березин, Головин 1979: 25—26]. У межах загального видiляють зiставне (типологiчне) мовознавство, яке методом зiставлення дослiджує спорiдненi й неспорiдненi мови. Поза конкретним i загальним мовознавством виокремлюють прикладне мовознавство.
Традиційно курс загального мовознавства охоплює історію мовознавства, теорію мови і методологію мовознавства (під останньою розуміють науку про методи лінгвістичного аналізу). Уведення історії мовознавства до структури курсу загального мовознавства зумовлене тим, що історія мовознавства — це нагромадження знань про мову, розвиток внутрішньої логіки науки, поглиблення лінгвістичної теорії і вдосконалення методології мовознавства. Мовознавство розвивається спіралеподібно, спираючись на знання, здобуті людством на всіх попередніх етапах його розвитку.
Курс загального мовознавства має пiдсумковий характер. Вiн узагальнює данi попередньо вивчених лiнгвiстичних дисциплiн i дає їм теоретичне обґрунтування. Головне завдання курсу загального мовознавства — розширення загальнолiнгвiстичної пiдготовки словесника, а також поглиблене вивчення проблем, якi не могли бути висвiтленi в попереднiх курсах, ознайомлення з основними напрямами, iдеями i проблемами сучасного мовознавства, озброєння майбутнього спецiалiста методами наукового дослiдження мови. Iншими словами, мета курсу загального мовознавства — поглиблення теоретичного i професiйного рiвня як майбутнього дослiдника мови, так i майбутнього вчителя.
Загальне мовознавство має не тiльки велике пiзнавальне значення; воно позитивно впливає на методику викладання мовних дисциплiн у школi i вищому навчальному закладi. Викладачевi-фiлологу необхiднi загальнолiнгвiстичнi знання для того, щоб свiдомо орiєнтуватись у своєму предметi, розумiти змiни теоретичних положень i пiдходiв (парадигм (від грец. paradeigma «приклад, зразок») — теорія, прийнята як зразок вирішення дослідницьких завдань, тобто вихідна концепція, модель постановки проблем та їх розв’язання, методів дослідження, що панують протягом певного історичного періоду в певній науці. Поняття парадигми знання введене Т. Куном у 60-ті роки ХХ ст.) до вивчення мови, перебудови в навчальних програмах, умiти правильно оцiнити новi досягнення в науцi, а також ефективно органiзувати методику навчального процесу. Один iз видатних сучасних фiзикiв Луї де Бройль писав: «Дослiдження живить викладання, а викладання, необхiдне для того, щоб факел науки переходив вiд попереднього поколiння до наступного, змiцнює дослiдження» (цит. за: [Супрун 1978: 4]).
Серед основних питань, якi ставить i розв’язує загальне мовознавство, — питання про природу i сутність мови, її структуру, функцiонування та розвиток, її зв’язок з позамовними явищами, а також про методи дослiдження мови та межi їх найдоцiльнішого i найефективнішого застосування.


Мiсце мовознавства в системi наук

Усi науки подiляють на природничi, предметом вивчення яких є природа (фiзика, хiмiя, географiя, геологiя, бiологiя, астрономiя тощо), i соцiальнi (гуманiтарнi), предметом вивчення яких є людина в усiх її багатоманiтних виявах (iсторiя, лiтературознавство, мистецтвознавство). Мовознавство як одна з центральних наук належить до гуманiтарних.
Оскiльки мова — єдиний унiверсальний засіб спiлкування, то зв’язки мовознавства з iншими науками є надзвичайно рiзноманiтними i глибокими. Важко назвати наукову галузь, яка б не була пов’язана з мовознавством.
Мовознавство, особливо загальне, найбiльш органiчно пов’язане з фiлософiєю. Фiлософiя — це база, на якiй розвивається мовознавство; вона вказує шляхи розв’язання основних мовознавчих проблем: суть, походження, розвиток мови, спiввiдношення мовної форми i змiсту тощо. Жодна лiнгвiстична теорiя не може обiйти питання про вiдображення людським мисленням довкiлля та про відношення мислення до мови. I це цілком закономiрно, бо мислення здiйснюється переважно за допомогою мови i дослiдити характер мислення можна тiльки через мову. Такi кардинальнi проблеми загального мовознавства, як зв’язок мови i мислення, взаємовiдношення мiж мовою i суспiльством, специфiка вiдображення людиною довкiлля в мовi, знаковість мови (до речі, вона вже була порушена давньогрецькою класичною фiлософiєю), структурне членування i внутрiшнi зв’язки мовної структури, мовні унiверсалiї, методи i методики лiнгвiстичного дослiдження не можуть бути розв’язанi без фiлософiї. В iсторiї теоретичного мовознавства вiдображені всi рiзновиди фiлософських концепцiй. У свою чергу, мовознавство збагачує фiлософiю новими фактами, що iлюструють фiлософськi положення.
Оскiльки мовознавство належить до суспiльних наук, то, природно, тiснiшими є його зв’язки з гуманiтарними науками: iсторiєю, логiкою, соцiологiєю, етнографiєю, археологiєю, лiтературознавством.
Зв’язок мовознавства з iсторiєю, як i з iншими науками, є обопiльним. З одного боку, мовознавство допомагає iсторiї, проливаючи свiтло на певнi iсторичнi факти, з іншого — використовує свідчення iсторiї для пояснення суто мовних явищ. Наприклад, той факт, що назви тварин мають спiльну етимологiю в бiльшостi iндоєвропейських мов, а назви рослин — рiзну, навiв на думку, що iндоєвропейцi спочатку займалися скотарством, а вже пiзнiше, коли розселилися на великi територiї, утратили контакти, і в них почали диференцiюватися мови, стали обробляти землю i вирощувати зерновi та iншi культури. Історики теж нерiдко допомагають мовознавцям пояснити мовнi факти. Наприклад, росiйська мова має два рiзко протиставленi дiалекти — пiвнiчний, для якого характерне окання, i пiвденний з притаманним йому аканням. Однак серед пiвнiчних окаючих говорiв вузькою смугою вiд Москви аж до Архангельська поширене акання, що стало загадкою для дiалектологiв, якi неспроможнi були пояснити цей факт. А iсторики з’ясували, що саме через цю територiю пролягав шлях, яким пiвденноросiйськi купцi возили товари у країни Скандинавiї. Вони i поширили тут акання.
Особливо помiтнi зв’язки з iсторiєю в словниковому складi мови i в сферi та характерi функцiонування мови. Пор.: укр. гетьман, булава, яничар тощо. За даними словника можна вiдтворити, наприклад, картину економiчного, суспiльного i культурного життя слов’ян. Спiльнi численнi назви для проточних i стоячих вод, озер, болiт, лiсiв, урочищ указують на те, що давнi слов’яни жили в лiсистих мiсцевостях (у слов’янських мовах немає давнiх назв, пов’язаних зi степом). Словник засвiдчує контакти народiв, наслідком чого є значне поширення в українськiй топонiмiцi тюркiзмiв та iранiзмiв. Нерiдко навiть семантична змiна у словi може вказати на якийсь iсторичний факт. Скажiмо, рос. пытать колись мало таке ж значення, як i укр. питати, тобто «розпитувати», але з поширенням у Росiї практики жорстоких допитiв воно набуло значення «катувати». Стосовно словника як iсторичного джерела, треба пам’ятати, що мовнi матерiали потребують перевiрки й уточнення iсторикiв, археологiв, етнографiв. Комплексне використання мовних даних, пам’яток матерiальної культури та iсторичних джерел може дати реальну картину.
Зв’язок мовознавства з логiкою, яка вивчає форми вираження одиниць мислення — понять, суджень, умовиводiв, полягає в тому, що «проникнути» в мислення можна тiльки через мову i, навпаки, змiстом мови є думка, мисль людини. Логiки через мову прагнуть розкрити закони мислення, його форми, будову, рух. Мовознавцi вивчають структуру, функцiонування i закони розвитку мови, а закони мислення їх цiкавлять тiєю мiрою, якою вони впливають на структуру мови. Фактично мовознавець i логiк вивчають те саме явище — мову людини, але концентрують свою увагу на рiзних її аспектах, бо в них рiзна мета.
Логiка постійно впливала на формування науки про мову. Такi термiни, як суб’єкт, предикат, об’єкт, атрибут, запозиченi мовознавством з логiки. Бiльше того, вплив логiки на мовознавство був таким активним, що в мовознавствi оформився окремий логiчний напрям. Логiчний пiдхiд до вивчення мови притаманний уже грецьким фiлософам V—I ст. до н.е., далi вiн розвивався в концепцiях захiдноєвропейської схоластичної науки середньовiччя, в рацiоналiстичних концепцiях мови, що були пiдґрунтям загальних (фiлософських) граматик XVII — першої половини XIX ст., а також у лiнгвiстицi XIX—XX ст. (Г. Фреге, Б. Рассел, Л. Вiтгенштейн, Р. Карнап та iн.). Логiка, в тому числi математична, використовує мову як природну знакову систему, на якiй перевiряють формально-логiчнi теореми i розв’язують формально-логiчнi задачi.
Тiсний зв’язок має мовознавство із соцiологiєю — наукою про закономiрностi й рушiйнi сили розвитку та функцiонування соцiальних систем — суспiльства загалом i його соцiальних груп. Цей зв’язок детермiнований тим, що мова є явищем суспiльним, виникає i розвивається тiльки в суспiльствi, впливає на суспiльство i водночас стан мови великою мірою залежить вiд суспiльства.
На стику соцiологiї i мовознавства виникла соцiолiнгвiстика — наука, яка вивчає соцiальну природу мови, її суспiльнi функцiї, вплив соцiальних чинникiв на мову i роль мови в суспiльному життi (докладніше про це див. у роздiлi «Мова i суспiльство»).
Оскiльки мова — важлива етнiчна ознака, то неможливим є її повноцiнне вивчення без етнографiї — науки про побут i культуру народiв. Без даних етнографiї лiнгвiст не може правильно пояснити значення окремих слiв та виразiв, якi стосуються побуту, матерiальної та духовної культури, і правильно розкрити їх етимологiю. Так, назву мiсяця сiчень дехто пов’язував зi снiгом чи морозом (сiче снiг, сiче мороз), а назву червня з червоним кольором (цвiтуть червонi квiти). Насправдi цi назви пов’язанi з господарською дiяльнiстю: взимку нашi предки рубали (сiкли) лiс, розчищуючи дiлянки землi пiд веснянi посiви, а в червнi збирали черв’якiв, з яких виготовляли червону фарбу. Найтiснiшими зв’язки мовознавства й етнографiї виявляються у процесі вивчення дiалектного словника — назви селянських будiвель, начиння, одягу, знарядь працi, обрядiв тощо. Етнограф на основi мовних фактiв може простежити розвиток культури народу, змiни в побутi, а також iсторико-культурнi зв’язки мiж народами.
Зв’язок мовознавства з етнографiєю зумовив виникнення окремої науки — етнолiнгвiстики, яка вивчає мову в її стосунках до культури, а також взаємодiю мовних, етнокультурних i етнопсихологiчних чинникiв у функцiонуваннi й еволюцiї мови (вплив на структуру мови вiрувань, звичаїв, побуту, загалом культури народу). До сфери зацiкавлень етнолiнгвiстики належать, зокрема, проблеми табу, евфемiзмiв, теорiя номiнацiй, пов’язаних з характеристиками архаїчної свiдомостi, в тому числi назв рiзних обрядiв та ритуалiв (весiльних, похоронних тощо).
Суто практичний характер має зв’язок мовознавства з археологiєю — наукою, що вивчає iсторичне минуле суспiльства за виявленими під час розкопок пам’ятками матерiальної культури. Археологи знаходять стародавнi предмети, а мовознавцi розшифровують зробленi на них написи. Так, зокрема, в 1906—1907 рр. у Туреччинi пiд час розкопок археологи виявили писемнi пам’ятки. Мовознавцi їх дешифрували, i так було вiдкрито першу в iсторiї iндоєвропейську мову з писемною фiксацiєю — хетську, якою розмовляли в центральнiй i пiвнiчнiй частинах стародавньої Анатолiї в II—I тисячолiттi до н.е. У 1951 р. археологи А. В. Арциховський i В. Л. Янiн вiдкопали недалеко вiд Новгорода берестянi грамоти, якi були розшифрованi й описанi мовознавцями В. I. Борковським, Л. П. Жуковською та М. О. Мещерським.
Прозорим є зв’язок мовознавства з лiтературознавством. Мова є першоелементом лiтератури, її будiвельним матерiалом. Тому мовознавство настiльки тiсно переплетене з лiтературознавством, що вони об’єднані в одну комплексну науку — фiлологiю. Вiдмiннiсть мiж мовознавчим i лiтературознавчим пiдходами до вивчення мови художнього твору, на думку В. В. Виноградова, в тому, що лiнгвiст іде у вивченні мови художнього твору вiд мовних одиниць i категорiй, їх органiзацiї до художньо-естетичного змiсту твору, а лiтературознавець, навпаки, — вiд iдейно-художнього змiсту до його втiлення засобами мови. З мовознавством i лiтературознавством (фiлологiєю) тiсно пов’язана герменевтика — мистецтво тлумачення текстiв, учення про принципи їх iнтерпретацiї, розумiння.
Iз природничих наук мовознавство пов’язане з бiологiєю, анатомiєю, фiзiологiєю, психологiєю, медициною, географiєю, семiотикою, фiзикою, математикою, кiбернетикою, iнформатикою.
Ще на початку XIX ст. представники порiвняльно-iсторичного мовознавства, зокрема А. Шлейхер, застосували дарвiнську теорiю еволюцiї, що стало основою натуралiстичного напряму в мовознавствi. На сучасному етапi зв’язок мовознавства з бiологiєю засвiдчується американською генеративною лiнгвiстикою (Н. Хомський та його послiдовники), особливо гiпотезою вроджених мовних структур. Дослiдження можливого спадкового характеру мовних здiбностей людини, що пов’язано з проблематикою глотогенезу, та iдея моногенезу мови також спираються на бiологiчне пiдґрунтя. З iншого боку, дешифрування генетичного коду базується на засвоєннi бiологами досвiду мовознавства i на типологiчних аналогiях зi структурою природної мови, якi вивчають генетики i лiнгвiсти.
Анатомiчнi знання потрiбнi мовознавцевi для вивчення будови i функцiонування мовного апарату людини, а без знань фiзiологiї (робота мозку, нервової системи) неможливо пояснити не тiльки творення i сприйняття звукiв, а взагалi породження i сприйняття мовлення. Та й сама структура мови багато в чому зумовлена фiзiологiчними особливостями людини, можливостями людського органiзму. Нині у мовознавствi стали застосовувати фiзiологiчнi методи дослiдження (методика фiзiологiчних реакцiй).
Давню традицiю взаємозв’язкiв засвiдчують мовознавство i психологiя — наука про процеси й закономiрностi психiчної дiяльностi. Психологiчнi теорiї мови набули поширення у другій половині XIX ст. (психологiчний напрям у мовознавствi представлений такими вiдомими нiмецькими лiнгвiстами, як Г. Штейнталь, В. Вундт, i видатним українським мовознавцем О. Потебнею). У 50-ті роки ХХ ст. на стику мовознавства i психологiї виникла психолiнгвiстика — наука, яка вивчає процеси формування i сприйняття мовлення. Взаємопроникнення мовознавства i психологiї зумовлене тим, що функцiонування мови є наскрiзь психологiчним. Процес мовного спiлкування, сприйняття, розумiння мовлення неможливо пояснити без психологiї. Бiльше того, вся мовна система зберiгається у психiцi, у свiдомостi людини. Багато семантичних процесiв (метафоричнi, метонiмiчнi переноси, зближення значень та iн.) пояснюються законами асоцiацiї, бо зв’язок предмета з його назвою має психiчний характер.
Останнiми роками пожвавилися зв’язки мовознавства з медициною. Медики використовують мовнi факти для дiагностики захворювань, а мовознавцi користуються медичними даними для прогнозування мовленнєвої поведiнки. На стику медицини i мовознавства виникла нейролiнгвiстика — наука, яка на основi лiнгвiстичних даних вивчає функцiї i зони центральної нервової системи, пов’язанi з мовою (в нормi й патологiї). На межi мовознавства i психiатрiї знаходяться дослiдження особливостей мовлення при рiзних видах психiчних захворювань. Для розумiння особливостей фiзiологiї людини мова вiдiграє особливу роль, що нині враховується у психотерапевтичнiй практицi (тексти для самонавiювання тощо).
Зв’язок мовознавства з географiєю полягає у використаннi поряд з iсторичними географiчних даних для встановлення давнiх мiсць поселень  певного народу (доiсторичної прабатькiвщини), у зверненнi до географiї під час дослiдження топонiмiки, мовних контактiв тощо. Зв’язок цих двох наук зумовив появу наприкiнцi ХIХ ст. нового роздiлу в мовознавствi — лiнгвогеографiї, предметом якої є дослiдження територiального поширення мовних явищ i нанесення їх на карту у виглядi iзоглос.
Семiотика — наука про загальнi властивостi знакiв i знакових систем — спирається на багато iдей i результатiв мовознавства, а мовознавству дає новi погляди на мову й методи її дослiдження. Вона вивчає мову в одному ряду з iншими знаковими системами (математичними знаками, рiзних видів сигналами, жестами, мiмiкою, музикою, живописом тощо). Аспект бачення й осмислення мови в семiотицi вiдмiнний вiд лiнгвiстичного. Лiнгвiстика розглядає мову в рiзноманiтних аспектах, а семiотика вивчає тiльки загальнi властивостi знакiв.
Зв’язок мовознавства з фiзикою, а саме з таким її роздiлом, як акустика, найпомiтніший у вивченнi звукiв. Такi характеристики звукiв, як висота, сила, тривалiсть, тембр є власне фiзичними. Крiм того, сучасна експериментальна фонетика для спостережень використовує електроакустичнi прилади (осцилографи, спектрографи, iнтонографи тощо, а також прилади, якi фiксують артикулювання звукiв).
Мовознавство є тiєю гуманiтарною наукою, яка першою стала використовувати математичнi методи для дослiдження свого об’єкта — i для одержання, i для оформлення (запису) своїх результатiв. Особливого поширення в мовознавчих дослiдженнях набула статистика та побудова моделей i графiкiв. Помiтним явищем у лексикографiї стали частотнi словники.
Оскiльки розвиток i функцiонування мови, структура рiзноманітних мовленнєвих ланцюжкiв, використання мовних одиниць i категорiй пiдпорядковуються не жорстким, а ймовiрнiсним закономiрностям, то для їх вивчення стали застосовувати математичну теорiю ймовiрностей. Такi поширені в лiнгвiстиці поняття, як частота, коливання частот, вибiрка, середня вибiркова частота запозиченi з математики. Для формального опису мов ефективно використовують поняття i методи математичної логiки. Усе це свідчить про виокремлення в мовознавствi такої стикової дисциплiни, як математична лiнгвiстика.
Значно пожвавилися останнiм часом зв’язки мовознавства з кiбернетикою — наукою, яка математично обґрунтовує закони, що керують дiями живих органiзмiв i машин-автоматiв (роботiв). На стику мовознавства й кiбернетики виникла кiбернетична лiнгвiстика, яка розглядає мову як одну з керувальних i керованих систем. Мова є природною i надзвичайно потужною кiбернетичною системою.
Алгоритми автоматичного (машинного) перекладу — результат спiвпрацi мовознавцiв й iнженерiв. Виникнення обчислювальної (комп’ютерної, iнженерної) лiнгвiстики, предметом якої є вивчення мови, пов’язане з можливостями машинної обробки та переробки iнформацiї, що мiститься в одиницях мови, й iнформацiї про саму мову, її будову, функцiонування, є наслiдком контактування мовознавства i кiбернетики.
Теорiя iнформацiї, або iнформатика (її розглядають то як самостiйну науку, то як складову частину кiбернетики), вивчає проблеми передавання, приймання, зберiгання, перетворення і обчислення iнформацiї. Її власний об’єкт — функцiонування iнформацiї в системах «людина — людина» i «людина — машина — людина». Водночас одним iз об’єктiв вивчення теорiї iнформацiї є мова як засiб зберiгання, переробки i видачi iнформацiї. Крiм того, теорiя iнформацiї змикається з лiнгвiстичним забезпеченням iнформацiйних систем. Зв’язок мовознавства з теорiєю iнформацiї позначився на використаннi її понять у лiнгвiстичних дослiдженнях. Зокрема, такi поняття, як код (спосiб запису повiдомлення), бiт (одиниця вимiру iнформацiї), надлишковiсть (рiзниця мiж граничною можливiстю коду i середнiм обсягом передаваної iнформацiї), ентропiя (мiра невизначеностi обсягу недостатньої iнформацiї, яка залежить вiд кiлькостi знакiв у кодi й iмовiрностi їх появи в текстi) та багато iнших стали лiнгвiстичними термiнами.
Отже, серед явищ, які є об’єктами рiзних наук, важко знайти такий об’єкт, який хоча б вiддалено нагадував людську мову. Мову можна вивчати з найрiзноманiтнiших поглядів i в найрiзноманiтнiших аспектах. Багатоаспектнiсть дослiдження мови зумовлена її складнiстю. Саме тому сучасне мовознавство являє собою комплекс численних дисциплiн i напрямiв, якi то зближуються i перехрещуються, то розходяться. Мовознавство стало фундаментальною когнiтивною наукою з надзвичайно широким прикладним спектром.


Прикладне мовознавство

Стрiмкий науково-технiчний розвиток, який став особливо помiтним у другiй половинi ХХ ст., характеризувався тим, що наука i технiка входили в усi сфери людської дiяльностi. Лiнгвiстика з периферiйної науки стала однiєю з найвагомiших.
Суттєвою особливiстю сучасної науки загалом i мовознавства зокрема є прагнення до фундаментальних теоретичних дослiджень. Водночас з теоретичним поглибленням пiзнання свого об’єкта наука розширює сферу практичного застосування своїх результатiв. Так, саме в другiй половинi ХХ ст. виникають такi новi галузi мовознавства, як лiнгводидактика, iнтерлiнгвiстика, обчислювальна, iнженерна лiнгвiстика тощо, якi належать до галузi прикладної лiнгвiстики.

Прикладна лiнгвiстика — напрям у мовознавствi, який опрацьовує методи розв’язання практичних завдань, пов’язаних iз використанням мови, і зорiєнтований на задоволення суспiльних потреб.

До традицiйних проблем прикладної лiнгвiстики належать укладання словникiв, розробка алфавiтiв i систем письма, транскрипцiї усного мовлення та транслiтерацiї iншомовних слiв, лiнгвiстичне обґрунтування викладання рiдної та iноземних мов, переклад з однiєї мови на iншу, стандартизацiя й унiфiкацiя науково-технiчної термiнологiї, укладання спецiальних лiнгвiстичних довiдникiв, створення штучних мов, удосконалення орфографiї i пунктуацiї, мовна культура тощо.
До нових проблем прикладної лiнгвiстики належать автоматичний (машинний) переклад, створення iнформацiйних мов, автоматичне анотування та iндексування документiв, лiнгвiстичне забезпечення роботи iнформацiйних систем, автоматична переробка текстової iнформацiї, лiнгвiстичне забезпечення автоматичних систем управлiння (АСУ), автоматичний аналiз (розпiзнавання) й автоматичний синтез тексту та iн. Прикладна лiнгвiстика тiсно пов’язана з математикою, кiбернетикою та iнформатикою.
Найважливiші проблеми прикладного мовознавства — машинний переклад та iнформацiйна служба.
Проблемi машинного перекладу вже майже 50 рокiв. Першого робота-перекладача демонстрували в 1954 р. у Нью-Йорку. Вiн перекладав окремi фрази з росiйської мови на англiйську. Однак оптимiстичнi заявки вчених щодо можливостей автоматичного перекладу не справдилися. Поки що результати в цiй галузi скромнi. Пояснюється це багатьма труднощами, якi на сучасному етапi важко подолати. Головнi з них пов’язанi з тим, що машина зовсiм по-iншому, ніж мозок людини, сприймає мову i не може так, як людина, здiйснювати аналiз i синтез тексту. Це зумовлено, по-перше, асиметрiєю мовних знакiв i мовлення загалом (неоднозначнiсть слiв i фраз, невiдповiднiсть мiж смисловим i формальним членуванням речень тощо). Людина за кожною фразою бачить ситуацiю, машина — нi. По-друге, машина поки що не вмiє визначати зв’язки слiв, особливо у разі вiльного порядку слiв, i синтагматично членувати фрази, якi поза ширшим контекстом допускають варiативнiсть. Нині машинний переклад залишається проблемою, хоча створено чимало програм перекладу нескладних текстiв у США, Великобританiї, Францiї, Чехiї, Росiї, Україні та iнших країнах. Створенi також синтезатори мовлення, але й вони не досконалi. Iснує думка, що з часом машини зможуть перекладати дiловi й науковi тексти. Що ж стосується художнiх, особливо поетичних, текстiв, то i в далекому майбутньому їх переклад буде непiдвладний машинi.
Однiєю з актуальних проблем прикладної лiнгвiстики є проблема iнформацiйної служби, точнiше проблема лiнгвiстичного забезпечення iнформацiйно-пошукових систем машинного типу, метою яких є зберiгання, пошук i видача iнформацiї. З проблемою пошуку iнформацiї пов’язанi питання компресiї тексту й автоматичного реферування. Тут велике значення має статистика. «Читаючи» текст, машина вiдбирає найчастотнiшi слова i, комбiнуючи їх за певними правилами, складає анотацiю.
Незважаючи на нерозв’язанi питання i недосконалiсть сучасних програм, машина i нині полегшує працю лiнгвiста. Вона зберiгає в пам’ятi текстовi iлюстрацiї значень слiв, може розташувати слова за алфавiтом, дати оточення кожного слова, пiдрахувати частоту вживання слова тощо. Так, за допомогою машини був створений «Частотний словник російської мови» за редакцiєю Л. М. Засорiної. Машина опрацювала мiльйон слововживань, що не пiд силу й великому колективу науковцiв.
У нашiй країнi створено Український мовно-iнформацiйний фонд Національної академії наук, завданням якого є органiзацiя автоматизованої системи для укладання одномовних українських та двомовних (перекладних українсько-iншомовних й iншомовно-українських) словникiв. У цьому фондi готується фундаментальна академiчна електронна лексична картотека, яку невдовзі зможуть використовувати мовознавцi для своїх теоретичних дослiджень.
Данi лiнгвiстики застосовують також у вiйськовiй справi. Зокрема, створюється особлива командна мова, яка за широкого використання технiчних засобiв дає можливість у складних умовах ведення бойових дiй ефективно здiйснювати зв’язок з пiдроздiлами (див. про це: [Колгушкин 1970]). Лiнгвiстичнi знання стають у пригодi й фахівцям, якi займаються кодуванням i дешифруванням. Встановленi лiнгвiстикою факти використовують і в такiй, здавалось би, далекiй вiд неї сферi, як медицина. Йдеться передусім про лiкування порушень роботи дiлянок головного мозку, якi керують мовленням (докладнiше див.: [Лурия 1975]).
Окреслені мiждисциплiнарнi зв’язки мовознавства i деякi аспекти прикладної лiнгвiстики засвiдчують значне зростання питомої ваги мовознавства в системi сучасних наук i надзвичайно широкий спектр його практичного застосування. Iснує думка, що ХХI ст. буде вiком кiбернетики i лiнгвiстики.


Запитання. Завдання

1. Що є предметом мовознавства? Визначте зміст і завдання курсу загального мовознавства.
2. Чим різняться конкретне і загальне, теоретичне і прикладне мовознавство?
3. У чому полягає різниця між курсами загального мовознавства і вступу до мовознавства?
4. Охарактеризуйте зв’язки мовознавства з іншими суспільними і природничими науками.
5. Яка роль курсу загального мовознавства в підготовці вчителя-словесника?


Лiтература

Основна

Бiлецький А. О. Про мову i мовознавство. — К., 1996. — С. 11—18, 125—130, 171—172.
Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. — М., 1979. — С. 7—49, 279—292.
Звегинцев В. А. Очерки по общему языкознанию. — М., 1962. — С. 89—113.
Ахунзянов Э. М. Общее языкознание. — Казань, 1981. — С. 4—17.
Общее языкознание/ Под общ. ред. А. Е. Супруна. — Минск, 1983. — С. 6—22.

Додаткова

Хроленко А. Т. Общее языкознание. Руководство к самост. работе над курсом. — М., 1981. — С. 4—12.
Тищенко К. М. Загальна структура лiнгвiстичних знань // Мовознавство. — 1989. — № 6.
Горнунг Б. В. Место лингвистики в системе наук и использование в ней методов других наук // Вопр. языкознания. — 1960. — № 4.
Касевич В. Б. Проблема предмета языкознания // Вестник Ленинград. ун-та. — 1974. — № 14. — Вып. 3.
Иванов В. В. Единство предмета науки о языке // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. — М., 1973. — Т. 32. — Вып. 3.
Звегинцев В. А. Научно-техническая революция и лингвистика // Вопр. философии. — 1976. — № 10.
Котов Р. Г. Лингвистика и современное состояние машинного перевода в стране // Вопр. языкознания. — 1976. — № 5.
Пещак М. М. Мовно-iнформацiйний фонд Нацiональної академiї наук України // Друкарство. — 1995. — Сiчень-квiтень.
Пиотровский Р. Г. О коллективной паранойе в науке // Вісник Київського лінгвістичного університету. Серія: Філологія. — 2002. — Т. 5. — № 1.
Русанiвський В. М., Тараненко О. О., Широков В. А. Теоретико-лiнгвiстичнi засади та iнформацiйно-комп’ютерне забезпечення україномовних лiнгвiстичних iнтелектуальних систем // Мовознавство. — 1996. — № 4—5.




Вас можуть зацікавити:
Англійська мова. Вправи з граматики   ("Академія") Англійська мова. Вправи з граматики ("Академія")
Етика. 2-ге видання, виправлене, доповнене ("Академія") Етика. 2-ге видання, виправлене, доповнене ("Академія")
Культура наукової української мови. 2-ге видання, стереотипне ("Академія"). Культура наукової української мови. 2-ге видання, стереотипне ("Академія").
Основи теорії мовної комунікації ("Академія") Основи теорії мовної комунікації ("Академія")
Педагогіка. 4-те видання, стереотипне ("Академвидав") Педагогіка. 4-те видання, стереотипне ("Академвидав")
Синтаксис української мови ("Академія") Синтаксис української мови ("Академія")
Соціологія. 3-тє видання, доповнене ("Академія") Соціологія. 3-тє видання, доповнене ("Академія")
Українська мова за професійним спрямуванням. Практикум. 2-ге видання, стереотипне ("Академія") Українська мова за професійним спрямуванням. Практикум. 2-ге видання, стереотипне ("Академія")
Українська мова. Орфографія. Орфоепія. Тестові завдання Українська мова. Орфографія. Орфоепія. Тестові завдання
Історія України ("Академія") Історія України ("Академія")
Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав") Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав")
Менеджмент. Видання 2-ге, виправлене, доповнене ("Академвидав") Менеджмент. Видання 2-ге, виправлене, доповнене ("Академвидав")
Вікова психологія. 2-ге видання, доповнене ("Академвидав") Вікова психологія. 2-ге видання, доповнене ("Академвидав")
Вступ до мовознавства. 2-ге видання, стереотипне ("Академія") Вступ до мовознавства. 2-ге видання, стереотипне ("Академія")
Історія України. 5-те видання, доповнене ("Академвидав") Історія України. 5-те видання, доповнене ("Академвидав")
Культура української фахової мови ("Академія") Культура української фахової мови ("Академія")
Логіка. 2-ге видання, перероблене, доповнене ("Академія") Логіка. 2-ге видання, перероблене, доповнене ("Академія")
Мова і міжкультурна комунікація («Академія») Мова і міжкультурна комунікація («Академія»)
Морфологія української мови ("Академія") Морфологія української мови ("Академія")
Основи комунікативної лінгвістики. 2-ге видання, доповнене ("Академія") Основи комунікативної лінгвістики. 2-ге видання, доповнене ("Академія")
Основи психолінгвістики (ВЦ "Академія") Основи психолінгвістики (ВЦ "Академія")
Педагогічна психологія  ( "Академвидав" ) Педагогічна психологія ( "Академвидав" )
Релігієзнавство. 2-ге видання, доповнене ("Академвидав") Релігієзнавство. 2-ге видання, доповнене ("Академвидав")
Релігієзнавство. 3-тє видання ("Академвидав") Релігієзнавство. 3-тє видання ("Академвидав")
Українська мова.  Тестовi завдання. 5–11 класи. ("Академія") Українська мова. Тестовi завдання. 5–11 класи. ("Академія")
Філософія мови. Історія лінгвофілософських учень ("Академія") Філософія мови. Історія лінгвофілософських учень ("Академія")




Ви маєте бути зареєстрованим користувачем для того, щоб додавати коментарі.


Логін:
Пароль:
запам'ятати мене
Реєстрація | Забув пароль



Культура української фахової мови ("Академія")
Зробити замовлення Культура української фахової мови ("Академія")
Мацько Л. І., Кравець Л. В.

Обсяг - 360 сторiнок
Серія - Альма-матер
Ціна - 33.00 грн
Детальніше


Лінгвістичний аналіз тексту ("Академія")
Зробити замовлення Лінгвістичний аналіз тексту ("Академія")
Єщенко Т. А.

Обсяг - 264 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 36.00 грн
Детальніше

Синтаксис української мови ("Академія")
Зробити замовлення Синтаксис української мови ("Академія")
Дудик П. С., Прокопчук Л. В.

Обсяг - 384 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 46.00 грн
Детальніше

Англійська мова. Вправи з граматики   ("Академія")
Зробити замовлення Англійська мова. Вправи з граматики ("Академія")
Жилко Н. М., Панова Л. С.

Обсяг - 304 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 45.00 грн
Детальніше

Технологія сучасного уроку рідної мови ("Академія")
Зробити замовлення Технологія сучасного уроку рідної мови ("Академія")
Остапенко Н. М., Симоненко Т. В., Руденко В. М.

Обсяг - 248 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 44.00 грн
Детальніше

Вступ до лінгвістичної прагматики ("Академія")
Зробити замовлення Вступ до лінгвістичної прагматики ("Академія")
Бацевич Ф. С.

Обсяг - 304 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 50.00 грн
Детальніше

Головна | Каталог видань | Прайс | Автори | Рецензії і публікації | Події | Про компанії | Контакти
© 2008 Видавничий центр "Академія". Усі права захищені.