Відкрити кошик “Вступ до мовознавства. Видання 3-те («Академія»)” додано у ваш кошик.
1202990792691

Загальне мовознавство. Видання 3-тє, доповнене («Академія»)

50,00 грн.

Кочерган М. П.

Тип видання — підручник
Рік видання — 2010
Обсяг — 464 стор.
Формат — 135×206 мм (84х108/32)
Оправа — 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Анотація

У підручнику розглянуто сутність, предмет, завдання, місце загального мовознавства у системі наук про мову, основні аспекти теорії мови: знакову природу, структуру мови, взаємозв’язок мови і мислення, співвідношення мови і мовлення, фонологічну, граматичну, лексико-семантичну її системи та проміжні рівні. Розкрито суспільну природу, суспільні функції мови, соціальну зумовленість мовних явищ, національно-етнічні особливості буття мови, а також методи і прийоми її наукового дослідження. Характерною особливістю другого видання підручника є висвітлення розвитку лінгвістичної думки від початків до ХХІ ст., утвердження мовознавства як науки, специфіки різноманітних лінгвістичних напрямів і шкіл, що домінували у минулі епохи, тих, що визначають обличчя сучасної мовознавчої науки.

Зміст

1. Мовознавство як наука. Загальне мовознавство як навчальна дисципліна

Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання загального мовознавства
Мiсце мовознавства в системi наук
Прикладне мовознавство

2. Історія мовознавства

2.1. Історія лінгвістичної думки до ХІХ ст.
Мовознавство в Давній Індії
Давньокитайське мовознавство
Мовознавство в Давній Греції та Римі
Давнє арабське мовознавство
Європейське мовознавство епохи середньовіччя і Відродження
Українське мовознавство ХІ—ХVІІІ ст.

2.2. Зародження порівняльно- історичного мовознавства
Передвісники порівняльно- історичного мовознавства
Основоположники порівняльно- історичного мовознавства
Лінгвістичні погляди Вільгельма фон Гумбольдта

2.3. Основні напрями в мовознавстві другої половини ХІХ ст.
Натуралістичний (біологічний) напрям у порівняльно-історичному мовознавстві
Психологічний напрям
Молодограматизм

2.4. Пошуки нового підходу до вивчення мови наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст.
Школа «слів і речей»
Школа естетичного ідеалізму
Неолінгвістика
Казанська лінгвістична школа. І. О. Бодуен де Куртене
Соціологічний напрям. Лінгвістична концепція Фердинанда де Соссюра

2.5. Структуралізм і генеративізм
Історичні й методологічні основи структуралізму
Празька лінгвістична школа
Копенгагенський структуралізм (глосематика)
Американський структуралізм (дескриптивізм)
Генеративізм

2.6. Неогумбольдтіанство
Європейське неогумбольдтіанство
Американське неогумбольдтіанство

2.7. Мовознавство в СРСР
Мовознавство 20—40-х років ХХ ст.
Мовознавство 50—80-х років ХХ ст.
Українське мовознавство 20—80-х років ХХ ст.

2.8. Мовознавство на сучасному етапі
Когнітивна лінгвістика
Функціональна лінгвістика
Лінгвістика тексту
Комунікативна лінгвістика

3. Теорія мови

3.1. Знакова природа мови
Поняття про знак i знакову систему мови
Типологiя знакiв
Структура знака

Специфiка мовного знака. Своєрiднiсть мови як знакової системи
Знаковiсть i одиницi мови
Мова i несловеснi форми спiлкування (паралiнгвiстика i паракiнесика)

3.2. Мова і мислення
Проблема спiввiдношення мови i мислення
Психофiзіологічнi основи зв’язку мови i мислення. Внутрiшнє мовлення i мислення
Роль мови у процесi пiзнання

3.3. Мова і мовлення
З iсторiї вивчення проблеми мови i мовлення
Сучаснi уявлення про спiввiдношення мови i мовлення

3.4. Структура мови
Системний характер мови
Парадигматичнi, синтагматичнi й iєрархiчнi вiдношення мiж мовними одиницями
Структура мови. Основнi й промiжнi рівні мови
Теорiя iзоморфiзму й iєрархiї рiвнiв мови
Своєрiднiсть системностi мови.
Спiввiдношення системних i несистемних явищ у мовi.
Система i норма

3.5. Фонологічна система мови
Передумови фонологiї
Поняття фонеми
Фонеми в парадигматицi й синтагматицi
Поняття фонологiчної системи
Фонологiчнi школи

3.6. Граматична система мови
Граматика. Граматичне значення
Граматичнi категорiї
Морфологiчний рівень
Синтаксичний рівень

3.7. Лексико-семантична система мови
Поняття лексико-семантичної системи
Парадигматичнi вiдношення
Синтагматичнi вiдношення
Епiдигматичнi вiдношення

3.8. Промiжнi рiвнi мови
Морфонологiчний промiжний рiвень мови
Словотвiрний промiжний рiвень мови
Фразеологiчний промiжний рiвень мови

3.9. Мова i суспiльство
Суспiльна природа мови. Суспiльнi функцiї мови
Соцiальна зумовленiсть мовних явищ. Суспiльний характер мовної норми
Мова як символ соціальної солідарності
Залежнiсть стану мови вiд стану суспiльства
Мова як найважливiша етнiчна ознака. Мова, нацiя i держава
Мова i культура
Соцiолiнгвiстика, її предмет, завдання i проблеми
Iнтерлiнгвiстика

3.10. Мова та iсторiя (розвиток мови)
Мова як явище, що iсторично розвивається. Синхронiя i дiахронiя
Зовнiшнi причини мовних змiн
Внутрiшнi причини мовних змiн
Темпи мовних змiн
Питання про прогрес у розвитку мов

4. Методологія мовознавства

4.1. Методи дослідження мови
Поняття про методи наукового дослiдження
Вихiднi прийоми наукового аналiзу мовного матерiалу
Описовий метод
Порiвняльно-iсторичний метод
Метод лiнгвiстичної географiї
Зiставний метод
Структурний метод
Соцiолiнгвiстичнi i психолiнгвiстичнi методи
Застосування математичних методiв у мовознавствi

Література
Короткий термінологічний словник
Предметний покажчик
Покажчик мов
Іменний покажчик

Уривок із підручника («Загальне мовознавство» Кочерган М. П.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Мовознавство як наука. Загальне мовознавство як навчальна дисципліна

Предмет мовознавства. Зміст і основні завдання загального мовознавства

Мова — один із найвизначніших божественно-людських витворів, універсальне надбання людства й універсальна реальність суспільного існування. Це, за висловом німецького філософа Мартіна Гайдеґґера, оселя людського духа. І не дивно, що люди ще в давні часи зацікавились мовою і створили про неї науку — мовознавство.

Мовознавство, або лiнгвiстика, — наука про природну людську мову загалом i про всi мови свiту як її iндивiдуальних представникiв.

Отже, предметом мовознавства є мова як притаманний тiльки людинi засiб спiлкування й окремi конкретнi мови в їх реальному функцiонуваннi, у статицi й динамiцi, в їх теперiшньому й минулому, в усiх їх взаємозв’язках та взаємодiї з iншими соцiальними феноменами (суспiльством, свiдомiстю, культурою тощо). Проблеми сутності мови, її функцiй, структури i розвитку є дуже важливими, оскільки мова є необхiдною умовою мислення, iснування й поступу суспiльства. Через пiзнання мови пролягає шлях до пiзнання людини.
Мовознавство — одна з найдавнiших i найрозгалуженiших наук. Усi мовознавчi дослiдження розподiляють мiж двома пiдроздiлами цiєї науки — конкретним (частковим) i загальним мовознавством. Конкретне мовознавство вивчає окремi мови (українiстика, полонiстика, богемiстика, русистика) або групи спорiднених мов (славiстика, германiстика, романiстика тощо). Загальне мовознавство вивчає загальнi особливостi мови як людського засобу спiлкування, а також структуру й закономiрностi функцiонування всiх мов свiту.
Деякi вченi пропонують розбити коло питань, що вивчають у курсi загального мовознавства, на двi групи, розподiливши їх мiж власне загальним (у вужчому значеннi) i теоретичним мовознавством. У такому разі загальне мовознавство — лiнгвiстична дисциплiна, яка вивчає всi мови свiту i є нiби узагальненням конкретних лiнгвiстик (загальна фонетика, загальна граматика, структура всiх мов свiту, типологiя мов тощо). На вiдмiну вiд власне загального мовознавства до теоретичного мовознавства можуть бути вiднесенi лише лiнгвiстичнi проблеми, що стосуються найсуттєвiших ознак мови як суспiльного явища в її вiдношеннi до iнших явищ дiйсностi. Цю науку можна назвати наукою про мову взагалi, наукою про природу й сутнiсть мови. Уся проблематика теоретичного мовознавства може бути зведена до трьох проблем: 1) природа й сутнiсть мови, її органiзацiя; 2) вiдношення мови до позамовних явищ; 3) методологiя мовознавства. Отже, загальна структура мовознавства має такий графiчний вигляд:
Однак традицiйно не розмежовують загальне й теоретичне мовознавство i всi перелiченi вище проблеми розглядають у загальному мовознавствi.
Мiж конкретним i загальним мовознавством iснує тiсний зв’язок: усе нове, вiдкрите при вивченнi окремих мов, з часом входить до теорiї загального мовознавства i, навпаки, кожне теоретичне досягнення використовується у практицi дослiдження конкретних мов.
Iснують й iнші детальнiші класифiкацiї мовознавчих дисциплiн. Так, зокрема, в конкретному (частковому) мовознавствi видiляють синхронiчне i дiахронiчне. Б. М. Головiн, скажiмо, пропонує розрiзняти конструктивне (лiнгвiстика мови), функцiональне (лiнгвiстика мовлення) i генетичне (iсторичне) мовознавство [Березин, Головин 1979: 25—26]. У межах загального видiляють зiставне (типологiчне) мовознавство, яке методом зiставлення дослiджує спорiдненi й неспорiдненi мови. Поза конкретним i загальним мовознавством виокремлюють прикладне мовознавство.
Традиційно курс загального мовознавства охоплює історію мовознавства, теорію мови і методологію мовознавства (під останньою розуміють науку про методи лінгвістичного аналізу). Уведення історії мовознавства до структури курсу загального мовознавства зумовлене тим, що історія мовознавства — це нагромадження знань про мову, розвиток внутрішньої логіки науки, поглиблення лінгвістичної теорії і вдосконалення методології мовознавства. Мовознавство розвивається спіралеподібно, спираючись на знання, здобуті людством на всіх попередніх етапах його розвитку.
Курс загального мовознавства має пiдсумковий характер. Вiн узагальнює данi попередньо вивчених лiнгвiстичних дисциплiн i дає їм теоретичне обґрунтування. Головне завдання курсу загального мовознавства — розширення загальнолiнгвiстичної пiдготовки словесника, а також поглиблене вивчення проблем, якi не могли бути висвiтленi в попереднiх курсах, ознайомлення з основними напрямами, iдеями i проблемами сучасного мовознавства, озброєння майбутнього спецiалiста методами наукового дослiдження мови. Iншими словами, мета курсу загального мовознавства — поглиблення теоретичного i професiйного рiвня як майбутнього дослiдника мови, так i майбутнього вчителя.
Загальне мовознавство має не тiльки велике пiзнавальне значення; воно позитивно впливає на методику викладання мовних дисциплiн у школi i вищому навчальному закладi. Викладачевi-фiлологу необхiднi загальнолiнгвiстичнi знання для того, щоб свiдомо орiєнтуватись у своєму предметi, розумiти змiни теоретичних положень i пiдходiв (парадигм (від грец. paradeigma «приклад, зразок») — теорія, прийнята як зразок вирішення дослідницьких завдань, тобто вихідна концепція, модель постановки проблем та їх розв’язання, методів дослідження, що панують протягом певного історичного періоду в певній науці. Поняття парадигми знання введене Т. Куном у 60-ті роки ХХ ст.) до вивчення мови, перебудови в навчальних програмах, умiти правильно оцiнити новi досягнення в науцi, а також ефективно органiзувати методику навчального процесу. Один iз видатних сучасних фiзикiв Луї де Бройль писав: «Дослiдження живить викладання, а викладання, необхiдне для того, щоб факел науки переходив вiд попереднього поколiння до наступного, змiцнює дослiдження» (цит. за: [Супрун 1978: 4]).
Серед основних питань, якi ставить i розв’язує загальне мовознавство, — питання про природу i сутність мови, її структуру, функцiонування та розвиток, її зв’язок з позамовними явищами, а також про методи дослiдження мови та межi їх найдоцiльнішого i найефективнішого застосування.

Мiсце мовознавства в системi наук

Усi науки подiляють на природничi, предметом вивчення яких є природа (фiзика, хiмiя, географiя, геологiя, бiологiя, астрономiя тощо), i соцiальнi (гуманiтарнi), предметом вивчення яких є людина в усiх її багатоманiтних виявах (iсторiя, лiтературознавство, мистецтвознавство). Мовознавство як одна з центральних наук належить до гуманiтарних.
Оскiльки мова — єдиний унiверсальний засіб спiлкування, то зв’язки мовознавства з iншими науками є надзвичайно рiзноманiтними i глибокими. Важко назвати наукову галузь, яка б не була пов’язана з мовознавством.
Мовознавство, особливо загальне, найбiльш органiчно пов’язане з фiлософiєю. Фiлософiя — це база, на якiй розвивається мовознавство; вона вказує шляхи розв’язання основних мовознавчих проблем: суть, походження, розвиток мови, спiввiдношення мовної форми i змiсту тощо. Жодна лiнгвiстична теорiя не може обiйти питання про вiдображення людським мисленням довкiлля та про відношення мислення до мови. I це цілком закономiрно, бо мислення здiйснюється переважно за допомогою мови i дослiдити характер мислення можна тiльки через мову. Такi кардинальнi проблеми загального мовознавства, як зв’язок мови i мислення, взаємовiдношення мiж мовою i суспiльством, специфiка вiдображення людиною довкiлля в мовi, знаковість мови (до речі, вона вже була порушена давньогрецькою класичною фiлософiєю), структурне членування i внутрiшнi зв’язки мовної структури, мовні унiверсалiї, методи i методики лiнгвiстичного дослiдження не можуть бути розв’язанi без фiлософiї. В iсторiї теоретичного мовознавства вiдображені всi рiзновиди фiлософських концепцiй. У свою чергу, мовознавство збагачує фiлософiю новими фактами, що iлюструють фiлософськi положення.