Серії
Дисципліни
Мовознавство

Основи комунікативної лінгвістики. 2-ге видання, доповнене ("Академія")
Бацевич Ф. С.

Основи комунікативної лінгвістики. 2-ге видання, доповнене ("Академія")
Технічні параметри
Тип видання - підручник
Рік видання - 2009
Обсяг - 376 стор.
Формат - 135x206 мм (84х108/32)
Оправа - 7 (тверда, ламінована)
Стандарт упаковки - 12 прим.
Ціна: 42.00 грн.
Зробити замовлення

Додати коментар


Анотація

Це перший в Україні підручник, у якому з позицій сучасної науки про мову систематизовано розглянуто найактуальніші проблеми комунікативної лінгвістики, розкрито її предмет, завдання, категорії, методологію, загальні закони спілкування за допомогою мови, організацію засобів мовного коду тощо. Предметом особливої уваги є власне мовні елементи комунікації. Враховано найновіші гіпотези, що сформувалися в межах когнітивної лінгвістики, прагмалінгвістики, психолінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності. Подано також зразки аналізу комунікативних ситуацій, спеціальні запитання, завдання, що сприятимуть глибшому засвоєнню матеріалу, оволодінню основними законами міжособистісного спілкування.
Для студентів вищих навчальних закладів, учителів-словесників. Прислужиться фахівцям з паблік рілейшнз, менеджменту, реклами.

Зміст

1. Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна

Інформація і комунікація в сучасному суспільстві
Сутність, категорії комунікативної лінгвістики та її взаємозв’язки з іншими галузями знання
Предмет і завдання комунікативної лінгвістики
Методи комунікативної лінгвістики


2. Природа, компоненти і форми комунікації

2.1. Природа спілкування і комунікації
Спілкування і комунікація. Функції спілкування
Відмінності спілкування людей і тварин
Спілкування як діяльність. Типи спілкування
Основні закони спілкування
Особливості міжособистісного спілкування
Тенденції розвитку сучасного спілкування
Моделі комунікації
2.2. Компоненти комунікації
Елементарні компоненти і засоби комунікації
Канали комунікації. Комунікативний шум
Вербальні компоненти спілкування
Невербальні компоненти спілкування
Ситуативний контекст спілкування. Зворотний зв’язок у комунікації
2.3. Форми мовного спілкування
Класифікація форм мовного спілкування
Діалог і його організація
Організація полілогу
2.4. Породження і сприйняття мовлення як основа комунікації
Породження мовлення як процес
Моделі, етапи і рівні породження мовлення
Проблеми, пов’язані з процесом сприйняття  мовлення
Слухання і його роль у комунікації
2.5. Загальна характеристика складових комунікативного акту
Сутність комунікативного акту
Прагматичні аспекти комунікації
Компоненти комунікативного акту, пов’язані з учасниками спілкування
Гендерні аспекти спілкування
Комунікативні інтенції. Стратегії мовленнєвого спілкування
Мовна й комунікативна компетенції мовців
Комунікативний кодекс


3. Засоби мовного коду в комунікації

3.1. Складові комунікативного акту, пов’язані з мовним кодом
Дискурс як процес і найзагальніша категорія організації мовного коду в спілкуванні
Типи дискурсів
Текст як результат і одиниця комунікації. Текст і дискурс
Типологія текстів
Інформація в дискурсах і текстах
Експліцитна та імпліцитна інформація в комунікації3
Мовленнєвий жанр
Мовленнєвий акт у структурі повідомлення
Перформативи і констативи. Сутність прагматичних перформативів
Імплікації та імплікатури дискурсу. Непрямий мовленнєвий акт
Імпліцитна інформація в мовленнєвих актах
Зіставлення пресупозицій та інших типів імпліцитної інформації
3.2. Складові комунікації, пов’язані з риторикою мовлення і ситуацією спілкування
Стиль спілкування. Мовна особистість у комунікації
Усне і писемне спілкування. Функціональний стиль мовлення
Комунікативно-риторичні якості мовлення
Етикет мовленнєвого спілкування
Регістр як категорія комунікації
Тональність як складова мовленнєвого спілкування
Атмосфера спілкування
3.3. Комунікативні девіації (невдачі)
Сутність і природа комунікативних девіацій
Типологія комунікативних девіацій


4. Міжкультурна комунікація

Вплив національно-культурних чинників на процес спілкування
Аспекти мовного коду в міжкультурній комунікації
Національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету. Комунікативні табу
Національно-культурні особливості вияву і організації мовленнєвого жанру
Національно-культурна специфіка максим спілкування
Невербальні особливості міжкультурної комунікації
Невдачі у міжкультурній комунікації


5. Аналіз комунікативних ситуацій

Комунікативний паспорт учасників спілкування
Комплексний комунікативний аналіз і його складові

Короткий термінологічний словник
Література




Уривок із підручника ("Основи комунікативної лінгвістики" Бацевич Ф. С.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.


1. Комунікативна лінгвістика як наука і навчальна дисципліна

Усе життя людини ґрунтується на спілкуванні. Тому сучасні високорозвинуті суспільства все активніше використовують різноманітні комунікативні технології. Сформувалась і активно розвивається нова галузь гуманітарного знання — теорія комунікації, важливою складовою якої є комунікативна лінгвістика, що досліджує загальні закони спілкування людей за допомогою природної мови, організацію засобів мовного коду та інших семіотичних (знакових) систем у процесах комунікативної взаємодії особистостей, вплив на засоби мови психічних, соціальних, когнітивних, культурних та інших чинників, а також різноманітних ситуативних складових комунікації. Свідоме ставлення носіїв мови до своєї комунікативної діяльності, уміння аналізувати причини конфліктів або невдач у спілкуванні дають змогу гармонізувати їхні міжособистісні стосунки.


Інформація і комунікація в сучасному суспільстві

На початку XXI ст. стало очевидним, що інтелектуальний потенціал людства, кожної країни і нації значною мірою визначається їх інформаційними можливостями. Місце і роль будь-якої держави в світовій спільноті передусім пов’язані з її спроможністю виробляти, споживати і застосовувати нові знання й технології. Ці процеси безпосередньо залежать від чотирьох складових: науки, освіти, виробництва та бізнесу, спільним інструментом яких є інформаційні й комунікаційні технології. Міжнародний досвід розвитку таких технологій свідчить про їхній вплив на стосунки людей у суспільстві, взаємозв’язки різноманітних державних і приватних інституцій, ринки, конкурентні стратегії, інновації, фінансові та інші послуги, працевлаштування, освіту, регіональний розвиток, розвиток держав загалом.
Сучасні комунікативні технології надають людині можливість швидко і якісно передавати та отримувати інформацію, спілкуватись у будь-яких сферах і на будь-яких відстанях, розвивати свій бізнес, шукати нових бізнес-партнерів, ефективно керувати організаціями, установами, налагоджувати їх зв’язок з іншими інституціями тощо. Тобто йдеться про комунікації — соціальну взаємодію за допомогою мовних і паралінгвальних (міміка, жести тощо) засобів з метою передавання інформації. Знання законів комунікації сприяє розвитку комунікативної компетентності — рівня досвіду взаємодії з людьми, що потрібно для успішного функціонування в професійному середовищі й суспільстві. У сучасних суспільствах саме інформацію, знання  визнають найважливішими продуктами. Американський мільярдер Дж.-Д. Рокфеллер свого часу зазначав: «Уміння спілкуватись з людьми — це товар, який можна купити так само, як ми купуємо цукор чи каву... і я заплачу за це вміння більше, ніж за будь-що інше в світі».
Комунікація — важливий чинник існування суспільства загалом. Рух інформації забезпечує утворення, функціонування і нормальний розвиток будь-якого суспільства. Тому питання організування процесів спілкування, комунікативних процесів є надзвичайно важливим для будь-якої держави, яка бажає себе бачити серед передових суспільств. Україна, яка здобула незалежність лише на початку 90-х років ХХ ст., зацікавлена у динамічному розвитку власної інформаційної інфраструктури, удосконаленні наявних засобів комунікації. Правильна організація інформаційно-комунікативних потоків неможлива без з’ясування природи процесів комунікації, вивчення їх закономірностей, складників, побудови їх моделей тощо. Саме на це скерована одна з найважливіших галузей сучасного гуманітарного знання — теорія комунікації (комунікативістика).
Сучасні теорія комунікації і комунікативна лінгвістика зосереджені на гуманітарних і технологічних проблемах, пов’язаних з мовними, психологічними, соціальними, політичними аспектами взаємодії людей в суспільстві, зокрема зв’язками з громадськістю (паблік рілейшнз); міждержавними, міжпартійними, міжкорпоративними, міжособистісними переговорами (теорія й практика переговорів, врегулювання конфліктів); створенням іміджів держав, установ, організацій, окремих людей (іміджелогія); умінням створювати тексти, які б були зрозумілими, переконливими для різних верств людей, допомагали їх організувати (спічрайтерство); спрямуванням засобів мови на людей з метою нормалізації їх психічних і психологічних станів (нейролінгвістичне програмування); необхідністю створення теоретичних і практичних засад реклами (рекламознавство); випрацюванням основ, а в перспективі й принципів оптимального співіснування носіїв різних мов у суспільстві; вирішенням різноманітних мовно-культурних конфліктів (прикладна соціолінгвістика) та багатьма іншими.
Однією з найбільш «комунікативно містких» сучасних сфер застосування теорії і практики комунікації є паблік рілейшнз (ПР) — тип комунікативної практики, спрямованої на встановлення взаєморозуміння і доброзичливих, довірливих стосунків між найрізноманітнішими суб’єктами суспільного життя будь-якої держави: окремими людьми, групами людей, партіями, організаціями, підприємствами, корпораціями, суспільством загалом. Український теоретик комунікації Георгій Почепцов називає такі її сфери використання: корпоративна комунікація, менеджмент проблем, пабліситі продукти, відносини з інвесторами, фінансові комунікації, лобіювання, суспільні відносини, відносини з мас-медіа, комунальні проблеми, менеджмент кризи, менеджмент подій, спонсорування, різноманітні послуги.
Найважливішими функціями ПР є: планування і постійна діяльність як складова менеджменту; врегулювання взаємозв’язків між організаціями і громадськістю; моніторинг рівня свідомості, думок, ставлення і поведінки як всередині, так і поза межами певної організації; аналіз впливу політики, різноманітних процедур і дій влади на спільноту; модифікація елементів політики, процедур і дій влади, якщо вони вступають у конфлікт з інтересами людей, організацій тощо; консультування різних прошарків населення щодо дій влади, політиків, окремих корпорацій тощо; встановлення і підтримування двосторонніх відносин між організаціями і спільнотою; вплив на суспільну думку членів організацій і поза ними; вплив на нові і/або вже наявні відносини між організаціями і спільнотою.
Окреслені сфери і функції ПР засвідчують широкий комунікативний спектр його використання. Саме цим зумовлена гостра потреба в сучасній Україні у фахівцях сфери ПР (менеджер ПР), а також багатьох нових професіях, тісно пов’язаних з ПР, зокрема іміджмейкер, спіндоктор, конфліктолог, переговірник, кризисник, спічрайтер, прес-секретар, фахівець зі слухів, рекламіст, психотерапевт та ін. 
Теорія комунікації і комунікативна лінгвістика все активніше проникають у традиційні сфери життя людей, зокрема в сферу побутового міжособистісного спілкування. Його визначальною ознакою є діалогізм, який віддзеркалює нову демократичну основу міжлюдських стосунків, зацікавлене ставлення до особи Іншого. Уже й у цій сфері людського буття у зв’язку з розвитком  психоаналізу, нейролінгвістичного програмування, з одного боку, а також з появою служб сім’ї — з іншого, виникають нові комунікативні проблеми і завдання (наприклад, як спілкуватися з підлітком-наркоманом). Відповіді на такі запитання мають давати не лише психологи чи соціологи, а й лінгвісти, фахівці з проблем організації мови в комунікації з різними типами особистостей.
Сфера виробничої комунікації традиційно була в полі зору інженерної психології. Однак останнім часом уже проводять серйозні дослідження у галузі комунікативного менеджменту, прикладної риторики. Усе більше усвідомлюється фахівцями важливість правильно вибудуваної виробничої комунікації для досягнення повного взаєморозуміння всередині організації, а також між організацією і навколишнім світом. Це спілкування відбувається на індивідуальному рівні (керівник — підлеглий, колега — колега), груповому (виробнича нарада, збори трудового колективу), публічному і масовому. Ці рівні спілкування мають свої комунікативні особливості, з якими має бути обізнаний кожен. Адже, наприклад, стиль спілкування (мовного і невербального) керівника з підлеглими, взаємодія співробітників у процесі виконання спільного завдання, написання службових документів тощо можуть як поліпшити роботу підприємства, так і зашкодити їй. Теорія й практика комунікативного менеджменту і прикладної риторики покликані опрацьовувати практичні рекомендації з високоефективного спілкування у межах підприємств, компаній, корпорацій тощо.
У зв’язку з бурхливим розвитком ринкових відносин сформувалась нова сфера прикладних досліджень — теорія й практика бізнес-комунікації, або ділового спілкування. Останніми роками активно проводять дослідження у сфері політичної комунікації, або політичного дискурсу.  Велика кількість партій і політичних організацій стала причиною виникнення безлічі дискурсів (текстів), які створюються членами цих партій та організацій; актуальною стає проблема орієнтації людей у комунікативному політичному просторі. У межах теорії комунікації, комунікативної лінгвістики, лінгвістичної прагматики також активно розвивається політична лінгвістика та аналіз політичного дискурсу.
Сфера наукового дискурсу — традиційний об’єкт дослідницьких інтересів лінгвістів. Якщо раніше, як правило, досліджували специфіку мови наукових публікацій, то тепер учених цікавить ширше проблемне коло: від створення віртуального глобального наукового співтовариства (через Інтернет) до організації комунікативних подій типу наукових конференцій і конгресів. У багатьох країнах організування наукової комунікації стало предметом бізнесу.
Освітній дискурс також  розкриває нові грані у зв’язку з диференціацією освіти, появою ринку освітніх послуг, виникненням потреби в рекламі і зв’язку з громадськістю в освітніх закладах. Набір у вищий навчальний заклад, зустрічі з майбутніми студентами, професійна орієнтація, консультаційні послуги, тестування, спілкування викладача зі студентом (сфера педагогічного дискурсу) — це напрями комунікації освітніх закладів зі своїми споживачами. 
Фахівці з теорії комунікації та комунікативної лінгвістики активно працюють у сферах шоу-бізнесу, спортивного, туристичного бізнесу, медичного і правничого (юридичного) спілкування (дискурсу). Гіпноз, нейролінгвістичне програмування, відновлювальні психотерапевтичні бесіди — усе це стає предметом дослідження в сучасній комунікативно зорієнтованій лінгвістиці.
Сфера релігійного спілкування (фідеїстичного дискурсу), яка тісно пов’язана із символічною і сугестивною функціями мови, також стосується проблеми комунікації. У цій сфері важливими є розуміння й інтерпретація релігійних текстів (дискурсів); недаремно герменевтика (теорія інтерпретації) виникла через необхідність тлумачити старі тексти Святого Письма.
Отже, теорія комунікації і комунікативна лінгвістика значною мірою формуються під впливом різноманітних прикладних сфер, у межах яких комунікативна дія, інтеракція особистостей відіграють провідну роль. Комунікація постає одним з базових механізмів і невід’ємною складовою соціокультурного процесу, забезпечуючи можливість формування соціальних зв’язків, керування спільною життєдіяльністю людей і регулювання її окремих сфер, нагромадження досвіду й передавання його наступним поколінням.
Сучасне суспільство стає надзвичайно залежним від комунікації. За прогнозами провідних теоретиків комунікації, роль спілкування, руху інформації в сучасному суспільстві з часом буде лише посилюватись. Тому з’явилася нагальна потреба глибокого розуміння сутності й механізмів спілкування, комунікації загалом і насамперед комунікації з використанням засобів живої природної мови. Саме ці проблеми розглядає сучасна комунікативна лінгвістика.


Сутність, категорії комунікативної лінгвістики та її взаємозв’язки з іншими галузями знання

Комунікативна лінгвістика є складовою сучасної розгалуженої науки про мову — мовознавства.

Мовознавство (лінгвістика) — наука про природну людську мову загалом і всі мови світу як її індивідуальних представників.

Як наука комунікативна лінгвістика почала активно формуватися в другій половині ХХ ст. і вже чітко окреслила свій предмет дослідження, зв’язки з іншими науками, виробила власні методи аналізу.

Комунікативна лінгвістика — напрям сучасної лінгвістики, пов’язаний із міждисциплінарними проблемами, предметом дослідження якого є процеси спілкування людей із використанням живої природної мови та урахуванням усіх складників комунікації (фізичних, фізіологічних, психологічних, соціальних, гендерних, контекстних, ситуативних, семіотичних та ін.).

У центрі уваги комунікативної лінгвістики перебувають засоби природної мови, які розглядаються в процесах міжособистісного, групового, масового та інших типів спілкування.
У полі зору комунікативної лінгвістики — питання про загальні закони комунікації, її специфіку залежно від різних умов (соціальних, культурних тощо), структуру мови (мовного коду) у процесах спілкування, закономірності взаємодії мовних і позамовних засобів комунікації, залежність організації мовного коду від позамовних (ситуативних — у широкому сенсі слова) явищ, етапи і закономірності породження і сприйняття мовлення в різних комунікативних умовах, причини комунікативних невдач, а також про методи дослідження мови і засобів інших семіотичних систем у процесах комунікації.
Як навчальний курс комунікативна лінгвістика охоплює розділи, пов’язані з:
а) природою, компонентами і формами комунікації (зокрема, комунікацією як діяльністю, основними законами комунікації, тенденціями розвитку сучасного спілкування, каналами комунікації, вербальними та невербальними компонентами спілкування, контекстом і ситуацією спілкування, зворотним зв’язком у спілкуванні тощо);
б) складовими комунікативного акту в міжособистісному спілкуванні: мовним кодом (дискурсом, текстом, мовленнєвим жанром, мовленнєвим актом, повідомленням), елементами інших знакових систем (жестами, мімікою, позами, інтонацією, темпом мовлення та ін.), ситуативними елементами комунікації (регістром, тональністю, атмосферою спілкування тощо);
в) породженням і сприйняттям мовлення, а також причинами, механізмами і типами комунікативних невдач;
г) складовими комунікації, пов’язаними з риторикою мовлення (стилем спілкування, комунікативно-риторичними властивостями мовлення, функціональними стилями мовлення тощо);
ґ) проблемами міжкультурної та інших типів комунікації (соціалізацією особистості, універсальним та ідіоетнічним у спілкуванні, комунікативними стереотипами, комунікативними табу тощо);
д) практичними аспектами аналізу комунікативних ситуацій (складовими комунікативного паспорта учасників спілкування, комплексним комунікативним аналізом конкретних ситуацій спілкування та ін.).
Отже, комунікативна лінгвістика — розділ сучасної гуманітарної сфери знань, який органічно синтезує лінгвістичні, психологічні, філософські, логічні та інші підходи до живої людської мови у спілкуванні.
Спираючись на основні категорії лінгвістики і теорії мовленнєвої діяльності (мова, мовлення, слово, лексема, речення, номінативна одиниця, комунікативна одиниця, стиль, діалект, ідіолект, двомовність, рівні мовної системи, мовні девіації, культура мовлення тощо; задум, реалізація мовного задуму, внутрішнє мовлення, зовнішнє мовлення, вербалізація, породження і сприйняття мовлення, смисл та ін.), комунікативна лінгвістика оперує власним категоріальним апаратом. Його ядро — базові поняття: комунікація, спілкування, комунікативний акт, інформація, комунікативний смисл, комунікативна діяльність, мовний код, вербальні й невербальні засоби спілкування, інтеракція, трансакція, комунікативний крок у діалозі та ін. Навколо них концентрується відповідна лінгвокомунікативна проблематика.
Наведена схема ілюструє, що осердям комунікативної лінгвістики є категорії, пов’язані з організацією мовного коду в спілкуванні. Усі інші категорії «працюють» на цю сферу. У цьому виявляються специфіка комунікативної лінгвістики, її відмінність від психолінгвістики, соціолінгвістики, теорії мовленнєвої діяльності та інших напрямів і галузей сучасної науки про мову.
Комунікативна лінгвістика — галузь знань, яка динамічно розвивається. Вона тісно пов’язана з філософією (передусім теорією пізнання і аналітичною філософією, а останнім часом — з комунікативною філософією), логікою, семіотикою, соціологією, комунікативістикою (загальною теорією комунікативних систем), інформатикою, кібернетикою, психологією, культурологією, етнологією і етнографією, риторикою, когітологією, теорією штучного інтелекту. Як складова лінгвістики вона постійно взаємодіє з усіма розділами традиційного мовознавства (фонетикою, граматикою, лексикологією, стилістикою), а також з новітніми напрямами лінгвістичних досліджень, зокрема теорією мовленнєвої діяльності, психолінгвістикою, етнолінгвістикою, етнопсихолінгвістикою, лінгвокогітологією, функціональною лінгвістикою, структурною та прикладною лінгвістикою, інженерною лінгвістикою та ін. Найтіснішими є зв’язки комунікативної лінгвістики з мовознавством, теорією інформації, комунікативістикою, функціональною лінгвістикою, психолінгвістикою, теорією мовленнєвої діяльності та соціолінгвістикою.
Найважливіші ідеї комунікативної лінгвістики зародились у межах лінгвістики другої половини ХХ ст. Саме в цей час стало зрозумілим, що уявлення дослідників про мову як самодостатню систему знаків, яку потрібно вивчати «саму в собі й для себе», застаріли. Лінгвісти почали говорити про мову як форму, спосіб життєдіяльності людини, вербалізації людського досвіду і його усвідомлення, вираження особистості й організації міжособистісного спілкування у процесі спільної діяльності людей. Від об’єктивізованого, деперсоналізованого, предметного представлення мови вчені поступово почали переходити до її особистісного, діяльнісного розуміння.
У лінгвістиці 60—70-х років ХХ ст. відбувся «прагматичний поворот», результатом якого став акцент на прагматичних (передусім соціально-психологічних та конситуативних) чинниках використання мови. Саме лінгвістична прагматика від самого початку керується принципами динамічного підходу до мови, роблячи ідею діяльності своєю методологічною основою. Лінгвістична прагматика цього періоду (та й наступних) охопила значну кількість проблем, пов’язаних з динамічною теорією тексту, зародженням дискурсивного аналізу і теорії дискурсу загалом, комунікативним синтаксисом, теорією й типологією мовлення, теорією функціональних стилів, соціо- і психолінгвістикою та іншими напрямами.
Паралельно з розвитком прагмалінгвістики зародилися ідеї когнітивного (лат. cognosco — пізнавати) підходу до мови, який певною мірою почав домінувати в науці про мову на початку 80-х років ХХ ст. У центрі уваги когнітивної лінгвістики перебувають проблеми мови як загального пізнавального механізму репрезентації та трансформування найрізноманітнішої інформації з використанням специфічних (мовних) знаків. Використання мови також розглядається як різновид когнітивної діяльності. Як нова галузь досліджень когнітивна лінгвістика тісно пов’язана з когнітивною психологією, теорією штучного інтелекту, породження й сприйняття мовлення, різними типами семантик і граматик, семіотикою та іншими науковими напрямами.
Тісний зв’язок комунікативної лінгвістики з теорією інформації, або інформатикою, яка вивчає проблеми створення, передавання, приймання, зберігання, перетворення та обчислення інформації. Її власний об’єкт — функціонування інформації в системах «людина — людина» і «людина — машина — людина». Водночас одним із об’єктів вивчення теорії інформації є мова як засіб і сфера створення, зберігання, перероблення і передавання інформації. Крім того, теорія інформації пов’язана з лінгвістичним забезпеченням інформаційних систем. Зв’язок комунікативної лінгвістики з цією наукою значною мірою виявляється у використанні її поняттєвого апарату. Зокрема, такими поняттями, як код (засоби передавання інформації), біт (одиниця виміру інформації), надлишковість (різниця між граничною можливістю коду і середнім обсягом інформації, що передається), ентропія (міра невизначеності обсягу недостатньої інформації, яка залежить від кількості знаків у коді та імовірності їх появи в тексті) тощо, стала послуговуватися комунікативна лінгвістика.
На розвиток комунікативної лінгвістики останніх десятиліть активно впливають ідеї комунікативістики.

Комунікативістика (англ. communicology, communication science — наука про комунікацію) — наука, яка вивчає системи засобів і гуманітарних функцій масових інформаційних зв’язків, що здійснюються на різних етапах цивілізації за допомогою різних мов, а також вербальних і невербальних засобів.

Як самостійна наукова галузь комунікативістика сформувалась у середині ХХ ст. у США та деяких інших країнах. Предмет її дослідження — різноманітні форми і засоби, функції та можливості інформаційно-соціальних зв’язків — від наскельних малюнків, ритуальних танців і звуків барабанів до комп’ютерного дизайну, відеодисків і телефаксів. Найбільша увага приділяється новітнім засобам зв’язку. Комунікативістика завдяки своїй інтегративній природі об’єднує досягнення всіх напрямів досліджень інформаційних систем.
Комунікативна лінгвістика спирається на теоретичний потенціал комунікативістики, зокрема добре опрацьовані методики і прийоми контент-аналізу (тобто дослідження дискурсів і текстів за допомогою точних статистичних даних). Однак вона не є складовою комунікативістики, оскільки має своїм предметом дослідження не просто рух інформаційних потоків, а засоби природної мови в процесах спілкування людей у різноманітних ситуаціях.
Взаємозв’язки комунікативної лінгвістики і прагмалінгвістики (теорії мовної прагматики) складні й неупорядковані. До цього часу між обома розділами науки про мову «демаркаційні» межі не проведено: деякі вчені вважають, що поняття «комунікативна лінгвістика» і «прагмалінгвістика» є синонімами, оскільки представляють один напрям досліджень. Таке розуміння ґрунтується на тому, що процес комунікації тісно пов’язаний з прагматичними чинниками; більше того, під певним кутом зору в процесах спілкування семантика і синтактика засобів мовного коду є залежними від прагматичних чинників. Лінгвістична прагматика ще не має чітких контурів, її проблемне поле охоплює комплекс питань, пов’язаних з адресантом, адресатом, їх взаємозв’язками в комунікації, ситуацією спілкування, тобто з усіма чинниками процесів спілкування.
Незважаючи на те що у деяких дослідженнях лінгвістична прагматика ототожнюється з усіма складовими процесу спілкування, існує думка, що комунікація не може бути редукована лише до прагматики, оскільки її учасники використовують засоби мовного коду з їх семантичними та синтактичними особливостями. У міжособистісному спілкуванні засоби прагматики беруть участь «вибірково», залежно від конситуації та інших чинників. З огляду на це визначення лінгвістичної прагматики як сфери досліджень, у межах котрої вивчається функціонування мовних знаків у мовленні, є надто широким, радше загальносеміотичним, аніж власне лінгвістичним.
Комунікативна лінгвістика розглядає елементи мовного коду в динамічному аспекті спілкування особистостей. Проте, на відміну від прагмалінгвістики, яка бере до уваги лише окремі складові зовнішнього контексту, що можуть бути визначені як когнітивно-психологічні якості учасників комунікації, комунікативна лінгвістика ставить за мету врахування всіх без винятку чинників спілкування, пов’язаних як із зовнішнім, так і з внутрішнім (культурним) контекстами цього процесу. Тому прагмалінгвістика постає як одна з найважливіших складових комунікативної лінгвістики, а не її термінологічний синонім. Комунікативна лінгвістика має ширшу сферу досліджень, яка, окрім прагматичної, охоплює семантичну й синтактичну складові засобів мовного коду.
Функціональна лінгвістика, яка вивчає механізми діючої мовної системи без впливу конситуативних чинників, розглядається мовознавцями як найважливіша власне мовна складова комунікативної лінгвістики.
До комунікативної функції мови все активніше звертається психолінгвістика. Однак у центрі її уваги залишаються процеси утворення, формування і сприйняття мовлення в їх співвіднесеності із системою мови, засвоєння і використання її як певним чином організованої й автономної. Тобто у компетенції психолінгвістики продовжують перебувати аспекти мовленнєвої діяльності, обмежені мовною компетенцією носіїв певної мови (чи кількох мов). Значна ж частина проблем комунікативної компетенції перебуває поза межами психолінгвістики. З огляду на це психолінгвістику можна вважати складовою комунікативної лінгвістики, принаймні напрямом досліджень, результати якого органічно вписуються в її проблемне поле.
Теорію мовленнєвої діяльності можна розглядати як методологічну основу комунікативної лінгвістики і психолінгвістики та одночасно особливий напрям у дослідженні мови. Дехто з лінгвістів вважає комунікативну лінгвістику і психолінгвістику розділами (складовими) теорії мовленнєвої діяльності. Підстави для цього є. У межах цього напряму мовлення постає як активна, цілеспрямована і мотивована діяльність; досліджуються її функції, мотиви, зв’язок з мисленням, процесами породження і сприйняття повідомлень, дискурсів (текстів); вивчаються механізми мовлення, його
види і типи, а також процеси оволодіння рідною та іноземною мовами. Водночас аспекти, пов’язані з психологічними станами учасників спілкування, їхніми комунікативними ролями і позиціями, а також комплекс проблем, який визначається конситуативними чинниками (регістри, тональність, атмосфера тощо) спілкування, спеціально не розглядаються у межах теорії мовленнєвої діяльності, зосередженій на власне мовних механізмах переходу від Мови до Мовлення.
Існують зв’язки комунікативної лінгвістики і соціолінгвістики, яка розвивається на межі мовознавства, соціології, соціальної психології та етнографії. У полі зору соціолінгвістики перебувають проблеми, пов’язані з соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмами впливу соціальних чинників на мову і тією роллю, яку відіграє мова в житті суспільства. Досліджує соціолінгвістика також використання мови у процесах комунікації, зокрема мовленнєву поведінку учасників спілкування, процеси породження ними оптимальних варіантів побудови соціально коректних повідомлень, вияв соціальних норм, які детермінують мовленнєву поведінку учасників спілкування, механізми формування білінгвізму (лат. bi, від bis — двічі і lingua — мова) тощо. Психологічні, духовні, ситуативні та інші важливі аспекти спілкування людей перебувають поза проблемним полем соціолінгвістики.
Тісними є зв’язки комунікативної лінгвістики з прикладним мовознавством, зокрема риторикою, культурою мовлення, дискурс- та контент-аналізом різноманітних текстів масової інформації, рекламою. Закони комунікативної лінгвістики використовуються психотерапевтами, фахівцями з проблем нейролінгвістичного програмування тощо.
Отже, проблеми, пов’язані з використанням мови в найрізноманітніших ситуаціях людського спілкування з урахуванням усіх його складових — від  глибинно-психологічних до різноманітних контекстних і ситуативних, у яких це спілкування відбувається, — формують предмет дослідження комунікативної лінгвістики, який відмежовує її від інших напрямів досліджень живої природної мови.


Предмет і завдання комунікативної лінгвістики

Досліджуючи процеси спілкування, комунікативна лінгвістика знайшла своє місце в системі наук про мову. Український лінгвіст Михайло Кочерган (нар. 1936) предметом мовознавства визначає мову як притаманний лише людині засіб спілкування й окремі конкретні мови в їх реальному функціонуванні, у статиці й динаміці, в їх теперішньому й минулому, в усіх їх взаємозв’язках та взаємодії з іншими соціальними феноменами (суспільством, свідомістю, культурою тощо). Він зазначає, що проблеми сутності мови, її функцій, структури і розвитку є вкрай важливими, оскільки мова — необхідна умова мислення, існування й поступу суспільства. Через пізнання мови пролягає шлях до пізнання людини.
Отже, сучасне мовознавство багатопредметне і поєднує різноманітні підходи і напрями досліджень. Зокрема, виділяють лінгвістику синхронну і діахронну, функціональну (динамічну) і статичну, традиційну і сучасну, теоретичну і прикладну, загальну і конкретну; проводять дослідження у сфері філософії мови, соціолінгвістики, інтерлінгвістики, етнолінгвістики, психолінгвістики, етнопсихолінгвістики, нейролінгвістики, лінгвосеміотики, прагмалінгвістики, когнітивної лінгвістики, структурної лінгвістики, математичної лінгвістики, лінгвокібернетики, комп’ютерної лінгвістики, лінгвогеографії та інших напрямів досліджень мови. Усі вони мають свій предмет у межах загального об’єкта — людської мови у всіх її можливих виявах. Предметом комунікативної лінгвістики є вивчення мови в реальних процесах спілкування (комунікації).
Жива людська мова в спілкуванні виявляється як  комунікативний код, тобто мова в складній взаємодії з елементами інших знакових систем (жестами, мімікою, поставою, одягом, прикрасами, запахами тощо), ситуативними (час і місце спілкування, організування часу і простору спілкування тощо), соціальними чинниками (соціальні ролі учасників спілкування: начальник — підлеглий, колега — колега, викладач — студент), віковими (старший — молодший), гендерними (чоловік — жінка), психологічними і психічними (темперамент, настрій, душевний і духовний світ), фізіологічними (перебування у нетверезому стані) та ін. Ці чинники значною мірою впливають на добір та організування засобів мовного коду, формуючи категорії комунікативної лінгвістики, зокрема такі, як дискурс, регістр, мовленнєвий жанр, мовленнєвий акт, повідомлення тощо.
Засоби мовного коду підлягають загальним законам спілкування, особливостям руху інформації в комунікації, культурно-історичним впливам. Тому органічною складовою комунікативної лінгвістики є більш загальні форми вияву комунікації, її компонентів, проблеми спілкування в малих і великих мовних групах, міжкультурне спілкування, окремі аспекти масової комунікації. Людське спілкування — особливий тип діяльності. З огляду на це комунікативна лінгвістика досліджує також окремі аспекти теорії мовленнєвої діяльності, породження і сприйняття мовлення.
Отже, питання, які вивчає комунікативна лінгвістика, перебувають у межах проблемного поля теоретичної лінгвістики.
Однак існують глибокі зв’язки між комунікативною лінгвістикою як складовою теоретичної лінгвістики і конкретним (частковим) мовознавством. Вони виникають тому, що, спілкуючись, тобто використовуючи засоби мовного коду, люди спираються на елементи і категорії конкретних ідіоетнічних мов з їх неповторною організацією, зафіксованими в них мовними картинами світу, правилами і законами їх використання у спілкуванні.
Комунікативна лінгвістика, динамічно розвиваючись, постійно поглиблює і розширює свій предмет досліджень, тим самим виконує різноманітні теоретичні й прикладні завдання:
— розв’язання загальних наукових проблем, пов’язаних із формуванням  знань про комунікативні процеси загалом, рухом інформації в комунікації;
— вивчення проблем організування засобів мови (мовного коду) у різноманітних типах спілкування, динамічних комунікативних ситуаціях;
— дослідження проблем міжособистісних стосунків у спілкуванні, зокрема в екстремальних і конфліктних умовах, а також вивчення законів і правил кооперативного (безконфліктного) спілкування як в одномовному середовищі, так і в міжкультурній комунікації;
— виявлення нових форм комунікативних (дискурсивних) практик, динаміки руху комунікативних потоків у сучасному суспільстві, специфіки спілкування з використанням нових комунікативних каналів, зокрема таких, як Інтернет, новітні телекомунікативні засоби тощо;
— формування практичних навичок безконфліктного спілкування під час дискусій, ділових розмов, переговорів тощо; відпрацювання рекомендацій щодо досягнення високого рівня етики спілкування, культури мовлення загалом; уміння виявляти і нейтралізувати патогенні тексти й дискурси;
— навчання практичному аналізу комунікативних ситуацій, які мають місце в щоденному житті й зафіксовані в кращих зразках художньої літератури;
— теоретико-методичне забезпечення навчальної дисципліни «Основи комунікативної лінгвістики».
Німецький філософ Мартін Гайдеггер (1889—1976) зазначав, що людина може вважати себе особистістю тільки в тому разі, якщо вона розуміє внутрішній світ іншої особистості. А цього можливо досягнути лише в комунікації, міжособистісному спілкуванні. 


Методи комунікативної лінгвістики

Комунікативна лінгвістика як галузь гуманітарних досліджень лише формується. Тісні контакти її з семіотикою, прагматикою, соціологією, психологією, когітологією та іншими сферами гуманітарного знання зумовили глибоке проникнення методів цих наук у дослідження комунікативних процесів із використанням живої природної мови. Саме тому можна стверджувати про семіотичний, прагматичний, структурний, пропагандистський та інші типи аналізу комунікативних процесів. З точки зору аналізу щоденного міжособистісного спілкування ці методи відіграють роль методологічних засад комунікативної лінгвістики.
Семіотичний аналіз. Він полягає в дослідженні різновидів комунікації на основі знакової (семіотичної) природи складників спілкування. Серед розділів семіотики (науки про загальні властивості знаків і знакових систем) для комунікативної лінгвістики найважливішим є лінгвосеміотика, у межах якої досліджують людську мову з позицій загальних властивостей знаків і знакових систем.
Особливістю семіотичного аналізу є використання інструментарію, відпрацьованого лінгвістикою: намагання знайти сталі одиниці коду — знаки, зрозуміти особливості їх поєднання в одиниці вищого рівня, дослідити особливості їх використання людиною.
Складовими семіотики є:
— семантика (відношення знака до об’єктів реальної (або такої, яка вважається реальною) дійсності);
— синтактика (відношення знаків між собою у межах знакової системи);
— прагматика (відношення знака до людини і людини за допомогою знаків до об’єктів реальної дійсності).
Протягом усього ХХ ст. йшов активний пошук сталих структур у межах кожного з розділів семіотики і можливостей їхнього використання лінгвістикою, а з другої половини століття — комунікативною лінгвістикою.
Прагматичний аналіз. Сутність його полягає у вивченні людських вимірів комунікації, їх зв’язку з мовними структурами. Психологічний тип людини, її настрої, світобачення, ставлення до співрозмовника тощо впливають на перебіг комунікації, її тональність і атмосферу. У центрі уваги прагматичного аналізу перебувають такі важливі поняття комунікації, як стратегії й тактики спілкування, оцінні аспекти людської взаємодії, закони, правила й конвенції спілкування тощо.
Класичні ідеї прагматики спілкування було висловлено в 60—70-ті роки ХХ ст. у працях британських філософів-аналітиків і логіків Джона Остіна (1911—1960), Джона Серля (нар. 1932), Пола-Герберта Грайса (1913—1988) та ін. Саме ці дослідники сформулювали важливі для комунікативної лінгвістики ідеї мовленнєвих актів, перформативів, констативів, максим спілкування тощо.
Структурний аналіз. Він зорієнтований на дослідження елементів кожного явища та їхніх зв’язків (структури). Мета структурного аналізу — вивчення певного явища (зокрема, мови) як цілісної функціональної системи, елементи й частини якої співвіднесені й пов’язані міцними зв’язками. Це несуперечливий, об’єктивний і економний опис фактів.
У мовознавстві найпоширенішими методиками структурного методу визнають дистрибутивну (вивчення дистрибуції, тобто розподілу окремих одиниць у тексті, дискурсі); безпосередніх складників (тобто подання синтаксичної структури комунікативної одиниці у вигляді ієрархії елементів); трансформаційну (визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об’єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій) і компонентного аналізу (розщеплення значення слова на складові). Їх застосування у лінгвістиці ХХ ст. мало своїм наслідком детальний опис елементів і категорій усіх рівнів мовної системи.
Російський літературознавець Володимир Пропп (1895—1970) застосував структурний аналіз для вивчення будови казок. Ідея В. Проппа була розвинута в працях французького семіотика й антрополога Клода Леві-Строса (нар. 1908) з метою аналізу комунікації у примітивно соціально організованих народів. Він уважав, що структура явища складається з елементів, які перебувають у динаміці. Досліджуючи структуру міфів примітивних етносів, учений застосував відому методику структурного методу — опозиційний аналіз, опрацьований у фонології. Послуговувався він також поняттям функції, запозичивши її у Проппа.
Французький літературознавець болгарського походження Цветан Тодоров (нар. 1939), аналізуючи інформаційну організацію художнього тексту, виділив два типи епізодів: одні описують стани, інші — переходи між станами. Він створив оригінальну структурну модель логіки взаємодії цих типів епізодів.
Пропагандистський аналіз. Застосовують його у дослідженні масової комунікації (газети, радіо, телебачення, реклама). Найпоширенішою схемою пропагандистського аналізу є схема британських дослідників Дж. Джоветта і В. О’Доннела:
— ідеологія і мета пропагандистської кампанії;
— контекст, в якому здійснюється  пропаганда;
— ідентифікація пропагандиста;
— структура пропагандистської організації;
— цільова аудиторія;
— техніка, яка використовується засобами масової інформації;
— спеціальна техніка;
— реакція аудиторії на техніку впливу;
— контрпропаганда (якщо вона є);
— ефект та оцінювання впливу пропаганди на аудиторію.
Пропагандистський аналіз акцентує на тому, коли і як подавати споживачам (читачам, глядачам) негативну і позитивну інформацію, як ці типи інформації сполучати, «дозувати» тощо. Методики пропагандистського аналізу спрямовані на вивчення групових норм, оскільки людина може чинити так, як чинить група, навіть якщо це буде всупереч її позиції, поглядам, вивчення впливу візуальних засобів на споживачів інформації та інші проблеми масової комунікації.
Використовуючи ці методи і підходи, комунікативна лінгвістика виробила кілька власних методів дослідження спілкування: дискурс-аналіз, контент-аналіз, трансакційний аналіз та інтент-аналіз.
Дискурс-аналіз. Цей метод дослідження комунікації має своєю метою вияв соціального контексту, що стоїть за усним чи писемним мовленням, дослідження взаємозв’язку між мовним кодом у спілкуванні та соціальними, психічними, психологічними, культурними процесами.
Розуміння мови як безпосереднього спілкування, інтеракції свідчить про ставлення до неї як до форми соціальної взаємодії, мовного коду, який увібрав у себе всі можливі стандартизовані (типові) моделі стосунків людей у певному суспільстві, соціокультурній спільноті. На формування дискурс-аналізу мали вплив деякі філософські, антропологічні та соціологічні концепції, насамперед теорія мовленнєвих актів, започаткована Дж. Остіном і Дж. Серлем. Згідно з нею одиницею комунікації слід вважати не речення чи висловлювання, а мовленнєвий акт, тобто власне мовленнєву дію, в якій зосереджені інтенції (наміри, мотиви) мовця: запитати про щось, заспокоїти, привітати когось, висловити комусь співчуття, проконсультуватись у когось тощо. У цій концепції засоби мовного коду в комунікації розглядають не як сукупність універсальних смислів, а як сферу дій, за допомогою яких люди в повсякденній практиці впливають на поведінку, думки й емоції оточуючих. При цьому важливий тісний зв’язок між діями за допомогою слів і соціальним контекстом їх уживання.
Найвідомішою і найпопулярнішою методикою дискурс-аналізу є аналіз побутового діалогу, або конверсаційний аналіз. За допомогою цієї методики виявляють правила чергування реплік у діалозі, або правила переходу «права говорити» від одного співбесідника до іншого. Відповідно до цих правил виділяють, наприклад, типи пауз у діалозі залежно від його тематики, тональності тощо.
Інша методика дискурс-аналізу — аналіз суміжних пар, тобто вивчення закономірностей уживання учасниками діалогу типових послідовностей реплік: питання — відповідь, привітання — привітання, запрошення — його прийняття чи відмова тощо.
Відкрито закони «вкладання» всередину суміжної пари іншої суміжної пари, наприклад, запитання 1: Скажіть, будь ласка, як пройти до університету? [Запитання 2: Бачите ось той будинок? Відповідь 2: Так.] Відповідь 1: Там потрібно повернути праворуч. Такі «вкладання» можуть бути багатоступеневими. У суміжних парах реакції (тобто другі частини) можуть бути такими, яким віддають перевагу, і такими, яким перевагу не віддають. Так, у випадку запрошення реплікою, якій віддають перевагу у кооперативному спілкуванні, є згода; відмова є реакцією, якої в кооперативному спілкуванні учасники стараються уникати через категоричність і те, що її, як правило, супроводжують пауза-«заминка» і необхідність довшого мотивування причин відмови.
Отже, дискурс-аналіз — це передусім дослідження мовних аспектів комунікації, організування засобів мовного коду в спілкуванні особистостей.
Контент-аналіз. Це сукупність методик і прийомів об’єктивного і кількісного опису змісту і правил комунікації. Контент-аналіз охоплює статистичну семантику і техніку «висновування» змісту повідомлень, спираючись на їхні об’єктивні й системні характеристики в спілкуванні (дискурсі, тексті).
Об’єктивність контент-аналізу полягає в тому, що:
— кожен крок і висновок дослідження робляться лише на основі заздалегідь опрацьованої процедури;
— встановлення комунікативного факту має значення лише тоді, коли воно поставлене в залежність від характеристик адресанта і/або адресата.
Основа контент-аналізу —  встановлення елементарної одиниці та об’єктивних (кількісних) характеристик її функціонування у межах дискурсу (тексту). Такою найменшою одиницею є слово як символ. Більшими одиницями є тема, а в художньо-белетристичному дискурсі, тобто у межах естетичної комунікації, — ідея, характер, тип, образ.
Найчастіше контент-аналіз застосовують у дослідженні формування і функціонування соціальних оцінок, пропаганди, журналістики, психології комунікації, психоаналітичних дослідженнях міжособистісного спілкування. Контент-аналіз дієвий у вивченні відмінностей культур, дослідженні прецедентних і патогенних текстів і дискурсів, відмінностей мовлення та комунікативної поведінки психічно хворих і здорових людей тощо.
Важливою умовою контент-аналізу є використання великої кількості досліджуваного матеріалу (дискурсів, текстів), а тому існує необхідність залучення комп’ютерних програм.
Трансакційний аналіз. Після виходу в світ праць американського психоаналітика Еріка Берна (1910—1970) «Люди, які грають в ігри. Психологія людської долі» та «Ігри, в які грають люди. Психологія людських стосунків» комунікативна лінгвістика збагатилася ідеями трансакційного аналізу — аналізу міжособистісних стосунків на основі засобів мовного і паралінгвального (жести, міміка, постава тощо) кодів; аналізу спілкування із врахуванням психологічних ігор, в яких виявляються «его-стани» мовців, та «сценаріїв», відповідно до яких часто підсвідомо діють учасники спілкування.
Трансакційний аналіз використовує чотири підходи:
1) структурний (досліджують окрему особистість з точки зору домінантних «его-станів»);
2) власне трансакційний (аналізують мовні вчинки учасників спілкування);
3) ігровий (вивчають приховані трансакції комунікантів, підсвідома гра, яку ведуть учасники спілкування);
4) сценарний (досліджують типові «сценарії», які керують мовною і немовною поведінкою людей у спілкуванні).
Трансакційний аналіз, використовуючи впроваджені Е. Берном поняття таких «его-станів» мовців, як «Батько», «Дорослий» і «Дитина», допомагає встановити закономірності перебігу живих щоденних побутових діалогів, розмов, сварок, суперечок. Спілкування з людьми (наприклад, начальником на роботі, продавцем у магазині, товаришем у компанії тощо) можна вести по-різному залежно від психологічного стану людини, теми спілкування, результату, якого хоче досягти адресант. При цьому кожен із учасників спілкування користується відповідними засобами мовного коду, паралінгвістичними засобами і немовленнєвими діями (вчинками).
Спілкування може бути ефективним лише в тому разі, коли воно відбувається з використанням однієї мови, тобто коли Батько розмовляє з Батьком, Дорослий з Дорослим, Дитина з Дитиною. Якщо один зі співбесідників типовий бюрократ, розмовляє мовою Батька, а інший — мовою Дорослого, то таке спілкування може закінчитись комунікативною невдачею. Дослідниками міжособистісного спілкування доведено, що низка мовленнєвих жанрів сформувалась саме для обслуговування комунікативно-психологічних ролей Батька (наказ, інструкція, погроза, осуд та ін.), Дорослого (лекція, виступ на зборах, розповідь-історія тощо) і Дитини (скарга, вихваляння, висловлення радості та ін.).
Отже, трансакційний аналіз — це вивчення інтерактивної складової комунікації, зв’язків і взаємовпливів учасників спілкування. Врахування дослідником названих «его-станів» комунікантів є важливою умовою аналізу комунікативних ситуацій.
Інтент-аналіз. Його сутність полягає в тому, що дослідник, аналізуючи комунікативну поведінку учасників спілкування, «живий» дискурс, інтеракцію, намагається виявити істинні наміри (інтенції) мовців. Це ніби «переклад» конкретного матеріалу дискурсу на «мову» мовленнєвих намірів. При цьому дослідники розуміють, що ця операція не однозначна, вона передбачає варіанти і характеризується певним суб’єктивізмом. Однак цей метод є важливим, оскільки сприяє виявленню прихованих намірів мовців.
Сучасна російська лінгвістка Оксана Іссере наголошує, що інтент-аналіз, збагачений аналізом мовленнєвих стратегій, дає змогу виявити в діалозі, публіцистичному та рекламному текстах не лише явні та приховані наміри, а й навчити того, як приховувати істинні цілі комунікації. Актуальність цієї проблеми очевидна як з позицій етичних норм і принципів спілкування, так і в плані лінгводидактики.
Отже, міждисциплінарні зв’язки комунікативної лінгвістики, її методи і методики, а також постійне зростання значення теорії комунікації загалом свідчать про актуалізацію її ролі у дослідженні проблем функціонування суспільства, пізнанні сутності людини як «істоти, що говорить». Існує думка, що XXI ст. стане віком кібернетики і лінгвістики, у межах якої комунікативна лінгвістика відіграватиме провідну роль. Ще в 1990 р. російський лінгвіст Борис Городецький (нар. 1929) зазначав: «З часом наука про мову вбере в себе науку про комунікацію, тому що наука про комунікацію вбере в себе науку про мову: це буде одна наука. Ми перебуваємо ще тільки на самому початку шляху. Але тих, хто йде по ньому, стає все більше». 


Запитання. Завдання

1. Які причини зростання ролі інформації в сучасному суспільстві?
2. Назвіть основні галузі комунікативістики і окресліть проблеми, які вони розв’язують.
3. Поясніть сутність комунікативної лінгвістики.
4. Охарактеризуйте базові поняття комунікативної лінгвістики.
5. Визначте найважливіші категорії комунікативної лінгвістики, пов’язані з організацією спілкування; мовного коду; зовнішнім впливом на спілкування; міжкультурною комунікацією.
6. Визначте прикладні аспекти комунікативної лінгвістики.
7. Охарактеризуйте зв’язки комунікативної лінгвістики з іншими науками.
8. Сформулюйте предмет і завдання комунікативної лінгвістики як навчальної дисципліни.
9. Яка роль курсу комунікативної лінгвістики в підготовці вчителів-словесників?
10. Охарактеризуйте найважливіші методи комунікативної лінгвістики.





Ви маєте бути зареєстрованим користувачем для того, щоб додавати коментарі.


Логін:
Пароль:
запам'ятати мене
Реєстрація | Забув пароль



Культура української фахової мови ("Академія")
Зробити замовлення Культура української фахової мови ("Академія")
Мацько Л. І., Кравець Л. В.

Обсяг - 360 сторiнок
Серія - Альма-матер
Ціна - 33.00 грн
Детальніше

Загальне мовознавство. Видання 3-тє, доповнене ("Академія")
Зробити замовлення Загальне мовознавство. Видання 3-тє, доповнене ("Академія")
Кочерган М. П.

Обсяг - 464 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 45.00 грн
Детальніше


Лінгвістичний аналіз тексту ("Академія")
Зробити замовлення Лінгвістичний аналіз тексту ("Академія")
Єщенко Т. А.

Обсяг - 264 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 36.00 грн
Детальніше

Синтаксис української мови ("Академія")
Зробити замовлення Синтаксис української мови ("Академія")
Дудик П. С., Прокопчук Л. В.

Обсяг - 384 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 46.00 грн
Детальніше

Англійська мова. Вправи з граматики   ("Академія")
Зробити замовлення Англійська мова. Вправи з граматики ("Академія")
Жилко Н. М., Панова Л. С.

Обсяг - 304 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 45.00 грн
Детальніше

Технологія сучасного уроку рідної мови ("Академія")
Зробити замовлення Технологія сучасного уроку рідної мови ("Академія")
Остапенко Н. М., Симоненко Т. В., Руденко В. М.

Обсяг - 248 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 44.00 грн
Детальніше

Вступ до лінгвістичної прагматики ("Академія")
Зробити замовлення Вступ до лінгвістичної прагматики ("Академія")
Бацевич Ф. С.

Обсяг - 304 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 50.00 грн
Детальніше

Головна | Каталог видань | Прайс | Автори | Рецензії і публікації | Події | Про компанії | Контакти
© 2008 Видавничий центр "Академія". Усі права захищені.