Серії
Дисципліни
Мовознавство

Вступ до слов'янської філології. 2-ге видання, виправлене, доповнене ("Академія")
Лучик В. В.

Вступ до слов'янської філології. 2-ге видання, виправлене, доповнене ("Академія")
Технічні параметри
Тип видання - підручник
Рік видання - 2013
Обсяг - 344 сторінки
Формат - 135x206 мм (84х108/32)
Оправа - 7 (тверда, ламінована)
Стандарт упаковки - 10 прим.
Ціна: 56.00 грн.
Зробити замовлення

Додати коментар


Анотація

У другому виданні підручника розкрито становлення і розвиток слов’янської філології в її взаємозв’язках з історією, особливостями буття слов’янських народів, їх культурою (писемністю), а також представлено наукові теорії, що стосуються цієї проблематики. Філологічно цінними є відомості про лексичні, фонетичні, граматичні ознаки праслов’янської мови, відображені в ній матеріальні й духовні цінності давніх слов’ян, а також про літературні мови, мікромови і діалекти сучасних слов’янських народів. Важливу для розуміння означеної проблематики поняттєву основу подано у короткому термінологічному словнику.

Для студентів вищих навчальних закладів. Прислужиться викладачам, учителям-словесникам, усім, хто цікавиться походженням, взаємозв’язками слов’янських мов і народів у давнину і сьогоденні.

Зміст

1. Слов’янська філологія як наука і навчальна дисципліна

Філологія як комплекс лінгвістичних і культурно-історичних дисциплін.
Слов’янська філологія як галузь філологічних знань.


2. Слов’янські народи і мови

Сучасні слов’янські народи, їхня етнічна спорідненість.
Слов’янські мови, їх генетична спорідненість.
Класифікація слов’янських мов.
Східнослов’янські літературні мови і діалекти.
Українська мова.
Російська мова.
Білоруська мова.
Західнослов’янські літературні мови і діалекти.
Польська мова.
Серболужицькі мови.
Верхньолужицька мова.
Нижньолужицька мова.
Чеська мова.
Словацька мова.
Полабська мова. 
Південнослов’янські літературні мови і діалекти.
Болгарська мова.
Македонська мова.
Сербська мова.
Хорватська мова.
Словенська мова.
Старослов’янська мова.
Слов’янські літературні мікромови.


3. Праслов’янська мова

Періодизація історії праслов’янської мови.
Основні фонетичні, лексичні, граматичні ознаки праслов’янської мови.
Фонетична транскрипція праслов’янської мови.
Діалектне членування праслов’янської мови.
Пралехітський і прачесько-словацький піддіалекти.
Центральний і власне східний піддіалекти.


4. Слов’яни у давні часи

Теорії прабатьківщини слов’ян.
Розширення території праслов’ян на початку і у середині І тис. н. е.
Археологічні свідчення про слов’ян.
Писемні згадки античних авторів про слов’ян.
Свідчення мови про зв’язки давніх слов’ян з іншими народами.
Свідчення ономастики та етимології.
Лексичні запозичення.
Відображення у мові матеріальної культури давніх слов’ян.
Відображення у мові духовної культури давніх слов’ян.
Основні засади уявлень давніх слов’ян про навколишній світ.
Язичництво як вияв давніх уявлень про навколишній світ.
Язичницький пантеон богів і богинь.
Слов’янська демонологія.
Давній народний календар і християнські свята у слов’ян.


5. Виникнення писемності у слов’ян

Передумови виникнення писемності у слов’ян.
Створення слов’янської писемності.
Слов’янські абетки.
Пам’ятки слов’янської писемності.
Надписи на предметах матеріальної культури.
Рукописи, їхні копії та видання.
Інкунабули та інші першодруки.


6. Історія слов’янської філології

Зародження слов’янської філології.
Становлення слов’янської філології.
Становлення східнослов’янської філології.
Становлення західнослов’янської філології.
Становлення південнослов’янської філології.
Становлення зарубіжної слов’янської філології.
Розвиток слов’янської філології у першій половині ХХ — на початку ХХІ ст.
Слов’янська філологія в СРСР і пострадянських країнах.
Західнослов’янська філологія.
Південнослов’янська філологія.
Зарубіжна слов’янська філологія.

Короткий термінологічний словник
Література



Уривок із підручника ("Вступ до слов’янської філології"  Лучик В. В.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.


1. Слов’янська філологія як наука і навчальна дисципліна

Філологія як комплекс лінгвістичних і культурно-історичних дисциплін

Людина як розумна істота завжди прагнула пізнати навколишній світ, іншу людину, саму себе через створені нею знаки матеріальної та духовної культур. Пізнанню людської культури різних епох служить  філологія (грец. philologia, від phileЬ — любити і logos — слово) — сукупність гуманітарних наук, які вивчають духовну культуру людства чи окремих народів шляхом мовного і лінгвостилістичного аналізу писемних текстів. Цей термін у вузькому значенні охоплює мовознавство (лінгвістику) і літературознавство, які є основою філологічної науки, оскільки вона вивчає мову, слово в найширшому розумінні, а також мову, слово в тексті авторської чи народної (фольклорної) літератури. Термін «філологія» має і ширше (традиційне) значення, адже писемне слово, текст є об’єктом вивчення й інших гуманітарних наук: текстології — науки про зв’язні писемні тексти давньої літератури; джерелознавства — історико-філологічної науки про джерела писемності; палеографії — історико-філологічної науки, що вивчає зовнішній вигляд і письмо стародавніх рукописів з метою їх правильного прочитання та встановлення часу й місця написання; нумізматики — науки, що вивчає стародавні монети, медалі; епіграфіки — історико-філологічної дисципліни, яка вивчає написи, вирізьблені на твердих матеріалах.
Отже, основою, що об’єднує в одну науку низку лінгвістичних і культурно-історичних дисциплін, є текст з усіма внутрішніми аспектами і зовнішніми зв’язками, без якого неможливі зародження, розвиток і функціонування філології.
Аналізуючи тексти й роблячи спеціальні коментарі (а саме така форма є класичною в науковому філологічному дослідженні), філологія у такий спосіб слугує пізнанню та усвідомленню культури як ознаки розвитку суспільства. Внутрішня структура філології двопланова. З одного боку, вона покликана глибоко вивчати тексти, не допускаючи фантазій і відходів від їх конкретності (в цьому її «буденність»), з іншого — через зміст накопичених текстів вона є акумулятором людської думки про розвиток матеріальної й духовної культур (в цьому її універсальність).
Філологія як наука виникла на відносно зрілій стадії розвитку суспільств, які користувалися письмом. Наявність філології характеризує не лише рівень цивілізації, а й її тип. Так, високорозвинуті давні культури Близького Сходу не мали філології як науки, а в країнах західноєвропейського середньовіччя вона була слаборозвинута. Зате у цей самий період (середина І тис. до н. е.) вона швидко формувалася в Давніх Індії та Греції. Становлення давньоіндійської філології зумовлене необхідністю тлумачити священні гімни вед і внормовувати санскрит як писемну літературну мову цих релігійних текстів, а давньогрецька мала на меті тлумачення античних творів («Іліади», «Одіссеї» та ін.) і розвивалася як певна відповідність пізнавальній рефлексії над мисленням, словом і мовленням і як наслідок безпосереднього ставлення до них.
Давня індійська філологія представлена граматистами Паніні (V—IV ст. до н. е.), Вараручі Катьян (III ст. до н. е.), Панаджалі (II ст. до н. е.), а пізніше теоретиками орфоепії та стилю. Вона відкрила неоціненні пам’ятки, написані спочатку мовою вед (середина ІІ тис. до н. е.), а відтак — санскритом (початок І тис. до н. е.), вивчення якого в Європі дало поштовх зародженню на початку XIX ст. порівняльно-історичного мовознавства.
Глибоку філологічну традицію мала також культура давнього Китаю, однак через генетичну відмінність мови і писемних текстів вона не справила такого впливу на європейську й, зокрема, слов’янську філологію, як давньоіндійська. Переважно з тих самих причин не мала істотного впливу на розвиток гуманітарних наук у Європі і високорозвинута давньоарабська філологія VII—XII ст.
Витоки традицій європейської філології йдуть з давньогрецьких джерел і значною мірою через давньоримське посередництво. Зароджувалася давньогрецька філологія із шкільного коментування поем Гомера, звідки і тлумачення філології як дослідження давніх писемних творів. У софістичну добу (V—IV ст. до н. е.) література відокремилася від позалітературної реальності і стала об’єктом теоретичної поетики та філології. Серед софістів («словоблудів») найбільші заслуги в розробленні філологічних методів і прийомів належать Плутагору, Горгію, Продіку. Але найвищої зрілості давньогрецька теорія літератури досягла в «Поетиці» Арістотеля (384—322 до н. е.). Наприкінці III ст. до н. е. елліністична філологія поступово починає відходити від філософії, в надрах якої вона розвивалася, і наприкінці II — на початку I ст. до н. е. остаточно відокремилася від неї. У цей час філологією займалися граматисти з бібліотек Александрії та Пергами, які встановлювали коректні тексти і їх коментували. Приблизно в 170—90 рр. до н. е. представник Александрійської школи Діонісій Фракійський остаточно оформив на граматичній основі вчення про частини мови, яке зберігається й понині.
Ранньохристиянські вчені Оріген (прибл. 185—254) та Ієронім (прибл. 340—420) переклали Біблію грецькою мовою, а Ієронім створив ще й латинський переклад. Традиції давньогрецької філології розвивалися в Давньому Римі і в середньовічній Візантії, після падіння якої спадщину візантійської філології в середині XV ст. перебрала Італія епохи Відродження. Гуманісти цієї доби прагнули не просто оволодіти змістом авторитетних античних джерел, а й «переселитися» в стародавній світ, заговорити його мовою, реконструювати його творчу енергію і використати її для боротьби з інерцією середньовічної латини, яка вже фактично перетворилася на мертву мову.
Нова доба у філології започаткована «неогуманізмом» німецького вченого, основоположника естетики класицизму Йоганна-Йоахима Вінкельмана (1717—1768). Вченими було порушено наукову проблему цілісного образу античного світу. Німецький філолог Фрідріх-Август Вольф (1759—1824) запровадив термін «філологія» як назву науки про античність. У першій половині XIX ст. німецькі вчені Г. Узенер, Е. Роде, У. фон Віламовиць-Мелендорф та інші відмежували від філології давню історію. У цей час під впливом романтизму виникла «нова філологія» (неофілологія): германістика (Ф. Бопп, Я. і В. Грімм, В. фон Гумбольдт, А. Шлейхер та ін.), романістика (Ф. Ренуар, Ф. Діц), славістика (чех Й. Добровський, словак П.-Й. Шафарик, словенці В. Копітар і Ф. Міклошич, серб В. Караджич, росіяни О. Востоков, Ф. Буслаєв, українці О. Бодянський, М. Максимович, О. Потебня) та ін.
Розпад філології як цілісної історико-філологічної науки, яка вивчала лише привілейовані тексти класичної (античної) та біблійної («священної») літератур, спричинився до автономного функціонування мовознавства, літературознавства, фольклористики і текстології. Однак єдність філології як синкретичної науки зберігається й нині завдяки особливому способу аналізувати текст. Філологія продовжує існувати й розвиватися як форма комплексного знання, що визначається не так межами предмета, як специфічним підходом до нього. Будучи засобом пізнання закодованого в тексті змісту, вона допомагає зрозуміти іншу людину, інший народ, іншу культуру, іншу епоху.
Отже, філологія охоплює комплекс лінгвістичних і культурно-історичних знань людства про суспільство й природу, відображених у писемних текстах. Через пізнання змісту текстів вона забезпечує розуміння матеріальних і морально-інтелектуальних цінностей, створених носіями різних культур у попередні епохи.


Слов’янська філологія як галузь філологічних знань

Невід’ємною складовою філології як науки є слов’янська філологія.

Слов’янська філологія — сукупність гуманітарних наук, які вивчають культурне надбання слов’ян чи окремих слов’янських народів шляхом мовного й стилістичного аналізу писемних текстів.

Об’єктом вивчення слов’янської філології є слов’янські мови та написані ними давні тексти різних жанрів і стилів, а відображений у них розвиток матеріальної й духовної культур слов’ян є її  предметом.
Ґрунтуючись на вивченні слов’янських мов, літератур і фольклору, слов’янська філологія є органічним компонентом науки про слов’ян — слов’янознавства, або  славістики, яка, крім дисциплін, що вивчають писемні тексти як основу духовної культури народу, охоплює й ті, що досліджують усі аспекти матеріального й духовного буття слов’ян: історію, міфологію, релігію, мистецтво, виробництво, побут, транспорт тощо.
Слов’янська філологія почала формуватися наприкінці XVIII — на початку XIX ст., хоч її першими представниками вважають авторів слов’янської писемності Костянтина (Кирила) і Мефодія (IX ст.), літописця Нестора (XI—XII ст.) та інших давніх просвітителів і дослідників писемних текстів. Кафедри слов’янської філології як наукові та навчально-методичні центри відповідного профілю створювали в провідних університетах переважно в середині XIX ст.
У полі зору слов’янської філології як науки і навчальної дисципліни перебувають:
1) слов’янські народи й мови: етнокультурна близькість і демографічний склад слов’ян, слов’янські мови, їхні особливості, генетична спорідненість, класифікація, літературні форми й діалекти;
2) праслов’яни й праслов’янська мова: витоки, особливості та періодизація історії праслов’янської мови, найдавніша територія праслов’ян та її розширення, лінгвістичні теорії їхньої прабатьківщини;
3) історія слов’ян та їхні зв’язки із сусідніми народами за даними мови: свідчення про слов’ян у творах античних європейських і східних авторів, значення діалектології, ономастики, етимології, запозиченої лексики для вивчення історії та міжетнічних і міжмовних зв’язків слов’янських народів;
4) відображення матеріальної і духовної культур слов’ян у мові: матеріальна культура слов’ян у період родового ладу, соціальна структура давньослов’янського суспільства, язичницькі уявлення про природу й навколишній світ за даними мови;
5) виникнення писемності у слов’ян: передумови виникнення слов’янської писемності, старослов’янська мова, найдавніші слов’янські рукописи;
6) історія та актуальні проблеми слов’янської філології: витоки й зародження слов’янської філології, становлення й розвиток східно-, західно-, південнослов’янської та зарубіжної слов’янської філології, міжнародні славістичні форуми й видання.
Слов’янська філологія перебуває в тісних зв’язках з іншими науками:  філософією — наукою про найзагальніші закони розвитку природи, суспільства і мислення; логікою, що вивчає закони і форми мислення; психологією — наукою про закономірності, розвиток і форми психічної діяльності істот; історією, що досліджує закономірний розвиток народів, суспільних утворень і подій; археологією — наукою, яка вивчає давній побут і культуру людства на підставі добутих під час розкопок речових пам’яток; етнографією — наукою про культуру й побут народів світу, їхній етногенез, розселення та культурно-побутові взаємозв’язки; демографією, що вивчає склад і рух населення, закономірності його розвитку; соціологією — наукою про суспільство і різні форми історичної зумовленості суспільного буття; антропологією, що вивчає антропологічну природу людини, її раси та ін. Через дотичні до мовного тексту аспекти філологія пов’язана також із семіотикою, анатомією, логопедією, фізикою, географією, інформатикою та іншими природничими дисциплінами.
Слов’янська філологія, як і будь-яка наука, має методологію — систему вихідних принципів і спеціальних методів та прийомів дослідження. У філологічній методології виділяють три рівні: загальнофілософську, загальнонаукову і часткову.
1. Загальнофілософська методологія. Її принципи й закони визначають орієнтацію, напрями і підходи до об’єкта наукового дослідження. У філології вона пов’язана з розв’язанням таких загальнофілософських проблем, як взаємовідношення матеріального та ідеального в культурі й мові; взаємозв’язок форми і змісту слів, а також знаків культури, відображених у текстах; єдність і боротьба протилежностей як внутрішнє джерело розвитку мов і культур; дія закону переходу кількісних змін у якісні й пов’язаного з ним закону заперечення (перехід від спільного культурного і діалектного простору до окремих народів і мов, від язичництва до християнства тощо).
2. Загальнонаукова методологія. Вона ґрунтується на двох основних принципах: системності, згідно з якою писемні тексти і мови загалом слід вивчати як системні явища в їхніх зв’язках з іншими явищами дійсності, з урахуванням різних аспектів діяльності, міжмовної і міжкультурної взаємодії, та історизму, який передбачає розуміння мови й культури як явищ, що історично розвиваються.
У слов’янській філології використовують такі загальнонаукові методи: аналіз (грец. analysis — розклад, розчленування) — метод дослідження, що полягає у розкладанні мовного цілого (тексту) на його складові з метою пізнання їх сутності; синтез (грец. synthesis — з’єднання, складання) — метод вивчення об’єкта (тексту) в цілісності, єдності та взаємозв’язку складових частин, що забезпечує узагальнене його розуміння; дедукцію (лат. deductio — відведення) — метод дослідження, який полягає у виведенні із загальних положень як істинних часткових нових положень. Різновидом дедукції є гіпотеза як наукове припущення, що випливає із знання загальних істинних положень; індукція (лат. induction — наведення, збудження) — метод наукового дослідження способом логічного умовиводу, де на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.
Загальнонаукові принципи й методи часто зараховують до загальнофілософської  методології.
3. Часткова методологія. Це система застосовуваних у відповідній галузі науки спеціальних методів і прийомів дослідження, зумовлених конкретною специфікою об’єкта або його окремих сторін і складових.
Філологія як сукупність взаємопов’язаних гуманітарних наук не має власних методів дослідження, а послуговується усіма названими методами.
Щодо слов’янської  філології, то вона використовує систему часткових методів, поширених у мовознавстві, літературознавстві, соціології, історії, археології та ін. Провідну роль з-поміж них виконують мовознавчі методи. Залежно від аспекту дослідження й мети вивчення об’єкта найчастіше застосовують описовий, порівняльно-історичний, зіставний, соціолінгвістичний метод, метод лінгвістичної географії.
Описовий метод  є методом планомірного аналізу мовних одиниць, їх інвентаризації та систематизації, з’ясування особливостей будови і функціонування з урахуванням різних перехідних випадків. Його використовують при вивченні сучасного стану мов і діалектів, але можуть застосовувати і до інших хронологічних зрізів з позиції синхронії — наукового розгляду мови як об’єкта дослідження на певному часовому зрізі у відриві від процесу мовного розвитку.
Одним із способів застосування принципу історизму в мовознавстві є порівняльно-історичний метод — система наукових прийомів визначення генетичних відношень між мовами і відтворення (реконструкції) доісторичного розвитку мов та їх праформ на підставі виявлених конкретних ознак звукової спорідненості семантично тотожних чи близьких морфем порівнюваних мов. Порівняльно-історичний метод є основою для здійснення етимологічного аналізу слів або морфем, за допомогою якого встановлюють їх походження, первісне значення, початкове звукове оформлення (праформу) та історію розвитку. Спираючись на фонетичні, морфологічні та семантичні критерії порівняльно-історичного методу, етимологічний аналіз слів передбачає використання прийому культурно-історичної інтерпретації позначуваних реалій, яка пронизує весь курс слов’янської філології. Пов’язані з порівняльно-історичним методом прийоми та етимологічний аналіз слів ґрунтуються на діахронії— науковому підході, що розглядає мову з урахуванням часових змін окремих компонентів мовної структури або мови в цілому.
Для вивчення мов і культур у взаємодії між собою використовують зіставний метод — систему наукових прийомів для синхронного порівняльного дослідження двох або кількох мов. Застосовуючи цей метод, виявляють типологічні (подібні) та контрастивні (відмінні, специфічні) ознаки на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному та ін.
За допомогою методу лінгвістичної географії  вивчають територіальне поширення діалектних та ономастичних явищ певної мови з нанесенням їх умовними знаками на окрему карту (прийом картографування). Цей метод використовують у межах функціонування однієї, двох або кількох мов, що контактують.
З метою вивчення особливостей народів і мов вдаються до соціолінгвістичного методу  —  дослідження соціальних аспектів розвитку мови, її суспільних функцій у синхронії й діахронії, механізмів взаємодії мови й суспільства. За допомогою цього методу у слов’янській філології вивчають проблеми соціальної диференціації мов, взаємозв’язку мови й культури, мови й нації, мовної політики, двомовності тощо.
Нефілологічні методи можливі лише в периферійних галузях слов’янської філології і не зачіпають всієї її сутності. Наприклад, запозичені з географії та геології терміни субстрат, суперстрат,  а дстрат пов’язані з перенесенням у мовознавство стратиграфічного методу виділення різних прошарків земної кори. Математико-статистичні методи важливі в аналізі демографічної ситуації у різних країнах, динаміки розвитку їхніх народів і мов тощо.
Отже, вивчення слов’янської філології забезпечує системні знання про слов’ян та їхні мови як інтелектуально-естетичну словесну творчість народу, яка історично розвивалася і була нерозривно пов’язана з культурними процесами та взаємодією живих і мертвих споріднених мов.


Запитання. Завдання

1. Які значення має термін «філологія»?
2. Чому філологію називають синкретичною наукою? Назвіть дисципліни, з якими пов’язана філологія. У чому полягає цей зв’язок?
3. Охарактеризуйте загальнофілософський та загальнонауковий рівні методології у філології.
4. У чому сутність часткової методології у філології? Наведіть приклади можливого перенесення у філологію методів з інших наук.
5. Де й коли виникла філологія? Назвіть основні філологічні школи та їх представників в античних країнах.
6. Охарактеризуйте нову добу у філології? Хто її представляв? Хто запровадив термін «філологія» і в якому значенні?
7. Опишіть витоки й основні віхи розвитку слов’янської філології. Чому як наука вона почала формуватися лише наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст.?
8. Розкрийте основні проблеми  слов’янської філології.




Вас можуть зацікавити:
Англійська мова. Вправи з граматики   ("Академія") Англійська мова. Вправи з граматики ("Академія")
Етика. 2-ге видання, виправлене, доповнене ("Академія") Етика. 2-ге видання, виправлене, доповнене ("Академія")
Культура наукової української мови. 2-ге видання, стереотипне ("Академія"). Культура наукової української мови. 2-ге видання, стереотипне ("Академія").
Основи теорії мовної комунікації ("Академія") Основи теорії мовної комунікації ("Академія")
Педагогіка. 4-те видання, стереотипне ("Академвидав") Педагогіка. 4-те видання, стереотипне ("Академвидав")
Синтаксис української мови ("Академія") Синтаксис української мови ("Академія")
Соціологія. 3-тє видання, доповнене ("Академія") Соціологія. 3-тє видання, доповнене ("Академія")
Українська мова за професійним спрямуванням. Практикум. 2-ге видання, стереотипне ("Академія") Українська мова за професійним спрямуванням. Практикум. 2-ге видання, стереотипне ("Академія")
Історія України ("Академія") Історія України ("Академія")
Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав") Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав")
Менеджмент. Видання 2-ге, виправлене, доповнене ("Академвидав") Менеджмент. Видання 2-ге, виправлене, доповнене ("Академвидав")
Вступ до мовознавства. 2-ге видання, стереотипне ("Академія") Вступ до мовознавства. 2-ге видання, стереотипне ("Академія")
Історія України. 5-те видання, доповнене ("Академвидав") Історія України. 5-те видання, доповнене ("Академвидав")
Культура української фахової мови ("Академія") Культура української фахової мови ("Академія")
Логіка. 2-ге видання, перероблене, доповнене ("Академія") Логіка. 2-ге видання, перероблене, доповнене ("Академія")
Морфологія української мови ("Академія") Морфологія української мови ("Академія")
Основи комунікативної лінгвістики. 2-ге видання, доповнене ("Академія") Основи комунікативної лінгвістики. 2-ге видання, доповнене ("Академія")
Педагогічна психологія  ( "Академвидав" ) Педагогічна психологія ( "Академвидав" )
Релігієзнавство. 2-ге видання, доповнене ("Академвидав") Релігієзнавство. 2-ге видання, доповнене ("Академвидав")
Релігієзнавство. 3-тє видання ("Академвидав") Релігієзнавство. 3-тє видання ("Академвидав")
Філософія мови. Історія лінгвофілософських учень ("Академія") Філософія мови. Історія лінгвофілософських учень ("Академія")
Філософія. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав") Філософія. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав")




Ви маєте бути зареєстрованим користувачем для того, щоб додавати коментарі.


Логін:
Пароль:
запам'ятати мене
Реєстрація | Забув пароль



Культура української фахової мови ("Академія")
Зробити замовлення Культура української фахової мови ("Академія")
Мацько Л. І., Кравець Л. В.

Обсяг - 360 сторiнок
Серія - Альма-матер
Ціна - 33.00 грн
Детальніше

Загальне мовознавство. Видання 3-тє, доповнене ("Академія")
Зробити замовлення Загальне мовознавство. Видання 3-тє, доповнене ("Академія")
Кочерган М. П.

Обсяг - 464 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 45.00 грн
Детальніше


Лінгвістичний аналіз тексту ("Академія")
Зробити замовлення Лінгвістичний аналіз тексту ("Академія")
Єщенко Т. А.

Обсяг - 264 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 36.00 грн
Детальніше

Синтаксис української мови ("Академія")
Зробити замовлення Синтаксис української мови ("Академія")
Дудик П. С., Прокопчук Л. В.

Обсяг - 384 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 46.00 грн
Детальніше

Англійська мова. Вправи з граматики   ("Академія")
Зробити замовлення Англійська мова. Вправи з граматики ("Академія")
Жилко Н. М., Панова Л. С.

Обсяг - 304 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 45.00 грн
Детальніше

Технологія сучасного уроку рідної мови ("Академія")
Зробити замовлення Технологія сучасного уроку рідної мови ("Академія")
Остапенко Н. М., Симоненко Т. В., Руденко В. М.

Обсяг - 248 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 44.00 грн
Детальніше

Вступ до лінгвістичної прагматики ("Академія")
Зробити замовлення Вступ до лінгвістичної прагматики ("Академія")
Бацевич Ф. С.

Обсяг - 304 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 50.00 грн
Детальніше

Головна | Каталог видань | Прайс | Автори | Рецензії і публікації | Події | Про компанії | Контакти
© 2008 Видавничий центр "Академія". Усі права захищені.