1231803163511

Психологія сексуальності («Академвидав»)

38,00 грн.

Діденко C. В. , Козлова О. С.

Тип видання — підручник
Рік видання — 2009
Обсяг — 304 стор.
Формат — 135×206 мм (84х108/32)
Оправа — 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Анотація

Сексуальна освіченість є важливою передумовою гармонійного особистого життя людини, збереження і поліпшення її репродуктивного здоров’я, правильного статевого виховання дітей, толерантного ставлення до осіб із нетиповою сексуальною поведінкою. Цьому сприяють знання анатомо-фізіологічних основ сексуальності людини, особливостей її статевого життя на різних вікових етапах, міжстатевих сексуальних стосунків, сексуальних розладів, дисгармоній, їх профілактики і терапії тощо. З урахуванням цих питань вибудувано структуру і зміст підручника, основний текст якого збагачують короткий термінологічний словник, комплексні аналітичні завдання.
Адресований студентам вищих навчальних закладів, які опановують психологічні спеціальності. Буде корисний фахівцям-сексологам, соціологам, педагогам, усім, хто цікавиться проблемами сексуальності людини.

Зміст

1. Психологія сексуальності як наука

1.1. Предмет психології сексуальності
1.2. Методи психологічного дослідження сексуальності
1.3. Технічне забезпечення психологічних досліджень сексуальності
1.4. Етичні особливості досліджень сексуальності
1.5. Міждисциплінарні зв’язки психології сексуальності

2. Формування і розвиток знань із психології сексуальності

2.1. Доісторичний етап вивчення сексуальності
2.2. Спостереження і накопичення знань із проблем сексуальності
Розуміння сексуальності у Давній Греції
Особливості сексуальності у Давньому Римі
Питання сексуальності у культурі давніх слов’ян
Сексуальність у давньокитайській культурі
Сексуальність у давньоіндійській культурі
Питання сексуальності у культурі мусульманських народів
Сексуальність у європейському середньовіччі
Погляди на сексуальність у часи Відродження та Реформації
2.3. Нагромадження досексологічних знань із психології сексуальності
2.4. Формування сексологічних знань із психології сексуальності
2.5. Розвиток вітчизняних досліджень сексуальності

3. Анатомо-фізіологічні основи сексуальності людини

3.1. Стать людини та особливості її формування
3.2. Статевий диморфізм
3.3. Анатомія та фізіологія статевого апарату
Статева система чоловіка
Статева система жінки
3.4. Фізіологія репродуктивної функції
3.5. Нейрогуморальна регуляція статевої функції
3.6. Цикл сексуальної реакції
3.7. Копулятивний цикл
Копулятивний цикл чоловіка
Копулятивний цикл жінки
Основні відмінності чоловічого та жіночого копулятивних циклів
Норма сексуального життя

4. Сексуальна поведінка

4.1. Сутність та особливості сексуальної поведінки
4.2. Статевий потяг і статеве бажання
4.3. Статевий темперамент
4.4. Основні форми статевого життя людини
4.5. Нетипова сексуальна поведінка
4.6. Сексуальні девіації
4.7. Сексуальні злочини і їх види

5. Міжстатеві сексуальні стосунки

5.1. Міжстатеві психологічні відмінності
5.2. Закоханість і кохання
5.3. Шлюбні стосунки
Шлюбний потенціал
Шлюбний вік
Психологічна сумісність партнерів
Розвиток шлюбних стосунків
Секс у шлюбі
Розлучення
Цивільні шлюби

6. Розвиток сексуальності протягом життя

6.1. Парапубертатний період
Біологічні аспекти сексуальності у парапубертатному періоді
Психосексуальний розвиток дитини за З. Фройдом
Психосоціальний розвиток дитини за Е.-Г. Еріксоном
Статева ідентифікація дитини в парапубертатному періоді
Психологічні аспекти сексуальності дитини у парапубертатному періоді
6.2. Передпубертатний період
Біологічні аспекти сексуальності у передпубертатному періоді
Психосексуальний розвиток за З. Фройдом
Психосоціальний розвиток за Е.-Г. Еріксоном
Статева ідентифікація у передпубертатному періоді
Психологічні аспекти сексуальності у передпубертатному періоді
Сексуальні стосунки між дітьми однієї родини
Статеве виховання дитини у передпубертатному періоді
6.3. Пубертатний період
Біологічні аспекти сексуальності у пубертатному періоді
Роль гормонів у статевому дозріванні
Психосексуальний розвиток особистості у пубертатному періоді за З. Фройдом
Психосоціальний розвиток особистості у пубертатному періоді за Е.-Г. Еріксоном
Статева ідентифікація у пубертатному періоді
Психологічні аспекти сексуальності у пубертатному періоді
Сексуальні фантазії та мастурбації у пубертатному періоді
Міжстатеві сексуальні стосунки у пубертатному періоді
6.4. Період статевої зрілості
Психофізіологічні аспекти сексуальності у період статевої зрілості
Психосоціальний розвиток особистості у період статевої зрілості за Е.-Г. Еріксоном
Психологічні аспекти сексуальності у період статевої зрілості
6.5. Інволюційний період
Біологічні аспекти сексуальності в інволюційному періоді
Психосоціальний розвиток особистості в інволюційному періоді за Е.-Г. Еріксоном
Психологічні аспекти сексуальності в інволюційному періоді

7. Сексуальні розлади та їх терапія

7.1. Сутність сексуальних розладів
7.2. Причини виникнення сексуальних розладів
Фактори, що впливають на фізіологічний стан організму
Вікові фактори сексуальних розладів
Психологічні фактори сексуальних розладів
Соціокультурні фактори сексуальних розладів
Психопатологічні фактори сексуальних розладів
7.3. Основні види сексуальних розладів
Порушення сексуального життя чоловіка
Порушення сексуального життя жінки
Порушення сексуального життя обох статей
Порушення статевої ідентифікації (транссексуалізм)
7.4. Дослідження структури особистості сексологічного хворого
7.5. Терапія сексуальних розладів
Методи терапії сексуальних розладів
Основні принципи терапії сексуальних порушень
7.6. Сімейні дисгармонії (дисгамії)
Причини виникнення та динаміка сімейних дисгармоній
Типи подружньої взаємодії
Аналіз міжособистісних стосунків партнерів
Загальна стратегія сімейної психотерапії
Секс-терапія

Комплексні аналітичні завдання
Короткий термінологічний словник
Література

Уривок із підручника («Психологія сексуальності» Діденко С. В., Козлова О. С.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Психологія сексуальності як наука

Багатоманітність психічного життя людини пов’язана з її самореалізацією в інтимній сфері. Гармонійність, повноцінність її статевого життя взаємопов’язані із здатністю розуміти себе, самодостатністю, буттєвим оптимізмом в усіх вимірах життєдіяльності, знанням психічних механізмів і закономірностей, які обумовлюють сексуальну поведінку особистості. Такі знання допомагають краще розуміти і відчувати партнера, легше долати різноманітні кризи. Нагромадженням, систематизацією таких знань займається психологія сексуальності.

1.1. Предмет психології сексуальності

Сексуальність традиційно тлумачать як статеву чуттєвість, пов’язану із задоволенням статевого потягу, тобто вона є характеристикою усього, пов’язаного із статевим життям.
Такої думки дотримується і автор «Довідника з сексології, сексопатології та андрології» український лікар-уролог Олексій Люлько, за словами якого, сексуальність — це «характеристика сексуального потягу, сексуальних реакцій, сексуальної активності тощо». У сексуальності конкретної людини вбачається «бажання та вміння жити статевим життям відповідно до вимог суспільства».
Як зазначають американські дослідники Вільям-Хавелл Мастерс (1919—2001) та Вірджинія Джонсон (нар. 1925), однозначно та чітко відповісти на питання, що таке сексуальність, неможливо. Якщо слово «секс» зазвичай використовують у повсякденному житті на позначення статевого акту, то термін «сексуальність» є значно ширшим, адже він стосується всього, що пов’язане із сексом. Тобто сексуальність є комплексною характеристикою людини, а не лише її здатністю до еротичної реакції. Однак учені не пояснюють, у чому полягає ця комплексна характеристика.
Їх співвітчизник Г.-Ф. Келлі також стверджує, що сексуальність є дуже широким поняттям, пов’язаним з усіма аспектами людського буття. І щоб достеменно зрозуміти, що таке людська сексуальність, необхідно розглядати її в різноманітті її проявів.
На широкому розумінні терміна «сексуальність» наполягають і автори «Психологічної енциклопедії» гавайський психолог Раймонд Корсіні та канадський психолог Алан Ауербах, за твердженням яких, сексуальність людини — це «широка сфера функціонування, починаючи від основних фізіологічних відмінностей між чоловіками та жінками і закінчуючи якостями, що характеризують маскулінність та фемінність, латентну та маніфестну сексуальну поведінку».
Всеосяжність людської сексуальності зумовила міждисциплінарний підхід до її вивчення. Традиційно сексуальність розглядають із використанням таких наукових підходів:
а) медико-біологічний. Його представники вивчають анатомію та фізіологію статевої системи людини, фізіологію статевого акту, нейрогуморальну регуляцію статевої функції, статеві розлади та методи їх лікування тощо;
б) соціокультурний. Його представники досліджують вплив культурних традицій на сексуальну поведінку в різних країнах та в різні часи, норми сексуальної поведінки представників різних етнічних спільнот, поколінь, формування статеворольових стереотипів тощо;
в) психологічний. На основі досліджень, відповідно до цього підходу, формується і розвивається психологія сексуальності, предмет якої ще не чітко окреслений. Більшість дослідників спочатку ставить різноманітні запитання, пов’язані із сексуальністю людини («Що ми знаємо про еротичне бажання?», «Які психологічні проблеми виникають у людини, яка реалізує свою сексуальність?», «Як впливає сексуальність людини на її почуття, думки, вчинки?» тощо), а потім констатують, що відповіді на ці та багато інших питань покликана дати психологія сексуальності.
На психологічному аспекті сексуальності акцентує «Радянський енциклопедичний словник», за яким сексуальність — це «сукупність психічних реакцій, переживань та вчинків, пов’язаних з проявом та задоволенням статевого потягу». У «Психологічному словнику» за редакцією В. Зінченка, Б. Мещерякова психологічний напрям у вивченні сексуальності «охоплює безліч проблем, пов’язаних з індивідуальними та груповими (наприклад, статевими, віковими) особливостями сексуальної поведінки, — сексуальну орієнтацію, тип сексуального об’єкта, способи спілкування з сексуальним партнером та сексуального задоволення, символізацію сексуальної поведінки». За Г.-Ф. Келлі, психологія сексуальності досліджує сексуальну орієнтацію, поведінку, емоції та міжособистісні зв’язки.

Психологія сексуальності — галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні закономірності та механізми сексуального реагування людини.

Метою психології сексуальності є з’ясування психологічних проявів та детермінант сексуальності людини. Відповідно до мети окреслено й основні її завдання:
1) визначення психологічних механізмів сексуальної поведінки;
2) з’ясування психологічних особливостей гетеро- та гомосексуальних стосунків;
3) вивчення психологічних особливостей сексуальності людини на різних етапах онтогенезу;
4) дослідження психологічних факторів сексуальних розладів, розроблення шляхів діагностування психогенних сексуальних розладів та їх терапії.
Загалом предметом психології сексуальності є всі аспекти вияву сексуальності, сексуальної поведінки людини і чинники, які впливають на цей процес, знання яких допомагає у розвитку і збереженні сексуальної повноцінності.

1.2. Методи психологічного дослідження сексуальності

Сексуальність є особливо делікатною сферою життєдіяльності людини, у дослідженні особливостей якої далеко не всі загальнонаукові і специфічні методи можуть бути застосовані.
Американські дослідники сексуальності Роберт Крукс та Карла Баур виокремлюють неекспериментальні (дослідження конкретних випадків, опитування та спостереження) та експериментальні (експеримент) методи.
Дослідження конкретних випадків. Суть цього методу полягає в поглибленому вивченні особливостей сексуальності окремих індивідів, невеликих груп людей. Зазвичай такі дослідження проводять з особами, які поводяться нетипово або страждають від фізичних чи емоційних розладів. Завдяки їх використанню отримано більшість інформації про сексуальних правопорушників, транссексуалів, жертв інцесту тощо.
Перевагою методу дослідження конкретних випадків є гнучкість у застосуванні різних способів збирання даних (спостереження, анкетування, глибинного інтерв’ю, тестування, експерименту тощо). Відкритий його характер дає змогу отримати особистісну, суб’єктивну інформацію про те, що індивіди думають, відчувають щодо власних вчинків, поведінки. Завдяки цьому дослідник глибоко проникає у специфічні форми поведінки, думки та почуття досліджуваних.
Метод конкретних випадків використовують переважно при вивченні людей з нетиповою поведінкою, тому результати дослідження важко піддаються узагальненню. Особи зрілого віку не завжди легко згадують давноминулі події дитинства та юності, тому дослідник не може бути впевненим, що йому вдалося відтворити достовірну і цілісну картину життя людини на основі повідомленої нею інформації. Не дає гарантії щодо цього й опитування родичів та друзів досліджуваного, адже люди легко помиляються, коли намагаються відтворити в пам’яті події далекого минулого. При згадуванні життєвих подій можливі і навмисні викривлення чи замовчування фактів. Крім того, суб’єктивні звіти досліджуваних унеможливлюють перевірку каузальних гіпотез.
Опитування. Під час використання цього методу індивідам ставлять питання про їхні сексуальні переживання, поведінку та установки. Це дає змогу дослідникам зібрати дані у великої кількості людей. Першим здійснив масштабне дослідження сексуальності методом опитування американський біолог, сексолог Альфред-Чарльз Кінзі (1894—1956), який проінтерв’ював 5300 чоловіків і 5940 жінок. Респондентами його були мешканці міст і сіл з кожного американського штату, які відрізнялися за віком, сімейним станом, рівнем освіти, професійною та релігійною належністю. І хоч дослідження А.-Ч. Кінзі критикують за нерепрезентативність вибірки, значна частина його результатів є актуальною і в наш час.
Опитування проводять усно, під час особистої чи телефонної бесіди, письмово (за допомогою опитувальників), через електронні засоби комунікації. Використання опитувальників, як правило, продуктивніше, ніж проведення інтерв’ю, оскільки письмове їх заповнення передбачає більшу анонімність і відвертість, ніж очна бесіда з інтерв’юером. Дані, отримані за допомогою письмових опитувальників, менше піддаються викривленням дослідниками. Однак метод інтерв’ю є більш гнучким: інтерв’юер може пояснити незрозумілі питання, змінити їх порядок, встановити тісний контакт із респондентом, викликати його довіру до опитування й отримати відвертіші і повніші відповіді.
Найефективнішим варіантом опитування є поєднання очних інтерв’ю з письмовими опитуваннями. Інтерв’ю допомагають встановити тісний контакт, довірливі стосунки з респондентом; письмові опитування — отримати делікатну інформацію.
Опитування дешевші й оперативніші, дають змогу
отримати інформацію від більшої кількості людей, ніж дослідження, які проводять у лабораторних умовах, чи дослідження конкретних випадків.
Опитування має певні недоліки:
1. Відмова від участі в дослідженні. Як стверджують Р. Крукс і К. Баур, ще нікому не вдалося здійснити масштабне сексологічне дослідження із стовідсотковою участю всіх відібраних респондентів. Очевидно, особи, які виявляють готовність узяти участь в опитуванні, більше за інших мають бажання поділитися своїм інтимним досвідом, випробували більше форм статевої активності, більше задоволені своїм сексуальним життям. Можливо, й навпаки — сексуально досвідчені респонденти не хочуть ділитися своїм досвідом, бо вважають свою поведінку нетиповою чи аномальною. Це означає, що переважання досвідчених чи недосвідчених респондентів, респондентів із консервативними або вільними поглядами може спричинювати певні викривлення у вибірці. Тому самовибір, тобто «викривлення добровільності» (згода на участь у дослідженні), мають брати до уваги всі дослідники. Проведені дослідження наводять на думку, що добровільні учасники пов’язаних із сексуальністю опитувань сексуально досвідченіші, більш позитивно ставляться до сексуальності та сексуальних досліджень, ніж особи, які відмовляються від участі в опитуванні. Крім того, жінки рідше за чоловіків погоджуються брати участь у таких дослідженнях, тому жіночі вибірки є специфічнішою категорією, ніж чоловічі.
2. Демографічні викривлення, тобто непропорційне представлення у вибірці певного сегмента суспільства. Як зазначають Р. Крукс та К. Баур, найактивнішими учасниками більшості досліджень сексуальності в США є представники середнього класу. Непропорційно велику частину вибірки становлять студенти коледжів, вузів. Малоосвічені верстви населення, представники расових та етнічних меншин майже не представлені у вибірках. Дбаючи про мінімізацію демографічних викривлень, дослідник має бути обережним під час екстраполювання отриманих даних на генеральну сукупність.
3. Недостовірність інформації. Фактична поведінка людей може суттєво відрізнятися від того, що вони про себе повідомляють. Це пов’язано з обмеженнями пам’яті (далеко не всі можуть точно згадати, в якому віці почали займатися мастурбацією, коли відчули перший оргазм). Деякі респонденти можуть свідомо викривляти чи фальсифікувати інформацію для того, щоб зберегти чи навіть підвищити свій соціальний імідж. Можливе і повідомлення соціально бажаних відповідей — свідомого чи несвідомого намагання респондентів приховати певні факти зі свого сексуального минулого, вважаючи їх проявами відхилень чи власної нерозсудливості або уникаючи болісних спогадів. Крім того, стосовно деяких питань (інцест, мастурбація, гомосексуалізм) існують певні табу, тому досліджувані під тиском традиційних уявлень можуть заперечувати чи применшувати власну участь у них. Респонденти іноді свідомо перебільшують свій досвід, щоб здаватися сексуально розкутими, досвідченими.
Метод опитування активно використовується у психології сексуальності, збагачуючи її цінними даними. Водночас він потребує від дослідника використання науково надійних аналітичних процедур.
Спостереження. Суть його полягає у цілеспрямованому, організованому сприйнятті та реєструванні поведінки об’єкта з метою встановлення існування явищ, їх наукового дослідження (типологізації, класифікації тощо). Фінансування результатів спостереження може відбуватися у процесі спостереження або через певний час (у цьому разі підвищується значення пам’яті спостерігача, актуалізуються проблеми повноти, надійності, достовірності отриманих результатів).
У психології сексуальності метод спостереження використовують рідко, що пов’язано з індивідуальною та інтимною природою сексуальних проявів людини.
Свого часу метод спостереження використали В.-Х. Мастерс та В. Джонсон, чиї праці належать до найбільш цитованих. Отримані ними результати дотепер широко застосовують у консультуванні з приводу боротьби з безпліддям, контролюванні запліднення, сексуальній терапії, сексуальній освіті.
Метод безпосереднього спостереження В.-Х. Мастерс і В. Джонсон використовували в лабораторних умовах з метою визначення фізіологічних змін у стані сексуального збудження. Спостереженню було піддано 10 тис. повних циклів сексуальних реакцій. Вибірка складалася із сексуально сприйнятливих добровольців: 383 жінки та 312 чоловіків, відібраних переважно з університетського середовища. Рівень їхнього інтелекту і соціально-економічного статусу перевищував середній. При реєструванні фізіологічних сексуальних реакцій було використано фотографічне обладнання, прилади для вимірювання м’язових і судинних змін в організмі, зареєстровано зміни в статевих органах (рівень сексуального збудження).
Дослідники реєстрували реакції, що виникали в різних ситуаціях: під час мастурбації, коїтусу з партнером, а також стимуляції одних лише грудей. Після закінчення реєстрації спостережень з кожним учасником проводили детальне інтерв’ю. Було отримано величезну кількість інформації про особливості фізіологічних реакцій жінок і чоловіків на сексуальне збудження; не було виявлено відмінностей між жіночим оргазмом, що виникає внаслідок вагінальної та кліторальної стимуляцій.
При вивченні патернів (моделей, конфігурацій) сексуальних реакцій методом спостереження можливі безпосереднє зорове сприйняття сексуальної поведінки та надійні вимірювання її проявів. Тобто спостереження дає змогу отримати надійніші результати порівняно із суб’єктивними звітами досліджуваних щодо їхнього попереднього досвіду. Воно унеможливлює викривлення даних внаслідок похибок пам’яті, перебільшень чи замовчувань. Результати реєстрації поведінки можна довго зберігати на відеоплівках, цифрових носіях інформації.
Основна проблема спостереження полягає у впливі на поведінку досліджуваних присутності спостерігача. Поведінка людини (групи людей) дуже змінюється, якщо вона знає, що за нею спостерігають. Цей ефект посилюється, якщо спостерігач невідомий індивіду, авторитетний, може компетентно оцінювати поведінку досліджуваних.
Проблема спостерігача характерна для будь-якого психологічного спостереження, однак у дослідженнях психологічних особливостей сексуальності людини вона набуває особливої гостроти: одне — розв’язувати математичні задачі в присутності спостерігача, зовсім інше — здійснювати в його присутності статевий акт. Намагаючись мінімізувати цей вплив, дослідники ведуть спостереження крізь дзеркальне з одного боку скло або використовують камери із дистанційним керуванням. Однак за будь-яких обставин досліджувані усвідомлюють, що за ними спостерігають. На результати спостереження впливає також штучний характер обстановки, в якій воно відбувається.
Іноді (при дослідженні закритих груп, наприклад гомосексуалістів) зовнішнє спостереження неможливе. У таких випадках обирають включене спостереження в природних умовах, коли спостерігач стає членом групи, поведінку якої досліджує. Наприклад, під час спостереження у гей-клубі дослідник видає себе за «свого», щоб мати змогу безперешкодно спостерігати за природною поведінкою гомосексуалістів. Так само при дослідженні сексуальної поведінки дітей спостерігач намагається бути в постійному природному спілкуванні з ними.
Під час прихованого спостереження варто мати на увазі, що викриття дослідника може спричинити серйозні негативні наслідки. Недолік включеного спостереження полягає в утраті дослідником здатності об’єктивно оцінювати ситуацію внаслідок його внутрішнього переходу на позицію тих, кого вивчає, «вживання» в роль учасника подій. Крім того, включене спостереження породжує й етичні проблеми. Багато психологів вважає неприпустимим проведення дослідження з використанням обману, коли його цілі приховують від досліджуваних або коли досліджувані не знають, що вони є об’єктами спостереження.
Використання будь-якого виду спостереження передбачає важливу роль особистості, професійних якостей психолога, необхідність мінімізувати, виключити суб’єктивні оцінки. Тут необхідне залучення експертів для оброблення та інтерпретації даних, статистичного обраховування узгодженості їхніх думок і поглядів.
Недоліки спостереження, як правило, зумовлені помилками, припущеннями спостерігачів, які у прагненні підтвердити свої гіпотези можуть удатися до викривленої фіксації подій. Нерідко вони адаптуються до ситуації, перестають помічати важливі зміни в поведінці досліджуваних, роблять помилки в записах тощо.
Загалом спостереження є ефективним методом збору первинних даних, незамінним при дослідженні природної поведінки людини без втручання в ситуацію ззовні, оцінювання цілісної картини того, що відбувається. Його результати можуть наштовхнути дослідника на формулювання певних гіпотез на початку дослідження або слугувати уточненню та інтерпретації основних висновків на завершальній стадії.
Експеримент. Це сплановане та кероване суб’єктом дослідження, під час якого експериментатор (суб’єкт) впливає на ізольований об’єкт (об’єкти) та реєструє зміни його стану. Вдаються до експерименту за необхідності перевірити гіпотези про причинно-наслідкові зв’язки між впливом (незалежною змінною) та змінами стану (залежною змінною) об’єкта. Зазвичай його проводять в лабораторних умовах.
Прикладом використання експерименту у психології сексуальності є дослідження залежності між вживанням алкоголю та мірою сексуальної сприйнятливості. У досліджуваних, які не перебували під впливом алкоголю та переглядали кінофільм відверто сексуального змісту, визначали ступінь ерекції за допомогою приладу для вимірювання напруження статевого члена. Через кілька днів вони переглядали той самий фільм після вживання певних доз алкоголю. Виявилося, що при вживанні алкоголю сексуальне збудження знижувалось пропорційно до збільшення дози алкоголю. Подібні результати отримали при дослідженні, проведеному на жіночій вибірці.
У будь-якому експериментальному дослідженні сексуальності зазвичай враховують два типи змінних (форм поведінки, умов, яким можна надавати різні значення) — незалежні та залежні. Незалежні змінні — умови чи компоненти експерименту, які перебувають під безпосереднім контролем дослідника. Він може маніпулювати ними, визначати їх значення на свій розсуд. Залежні змінні — результат маніпуляції, який експериментатор спостерігає та реєструє, не контролюючи його.
Перевагами експерименту є забезпечення контрольованого середовища дослідження, з якого можуть бути виключені всі можливі впливи на реакції досліджуваних, крім тих, що становлять предмет дослідження, а також можливість застосовувати цей метод для встановлення причинно-наслідкових зв’язків між змінними; недоліками — штучність лабораторних умов, що може негативно впливати на реакції досліджуваних, викривлювати їх, а також складність організації експериментальних процедур.
У процесі психологічного дослідження сексуальності дослідники часто піддаються впливу власних установок, соціального та культурного оточення. Однак, як стверджує Г.-Ф. Келлі, вони мають неупереджено підходити до предмета дослідження, сприймати і витлумачувати його результати, уникаючи порад щодо того, якою повинна бути сексуальна поведінка.

1.3. Технічне забезпечення психологічних досліджень сексуальності

На ранніх етапах досліджень людської сексуальності дослідники загалом покладалися на суб’єктивні звіти респондентів про їхні сексуальні реакції. У наш час широко використовують спеціальні засоби і технології фіксування, збирання інформації — електронні прилади для вимірювання рівня сексуального збудження (прилад для вимірювання напруження пеніса і вагінальний фотоплетизмограф), комп’ютерне оцінювання сексуальної поведінки тощо.
Прилад для вимірювання напруження пеніса є тонкою гумовою трубкою із прикріпленим до неї дротом, всередині якої розміщений дуже тонкий стовпчик ртуті. Ртуть постійно перебуває під дуже слабкою електричною напругою, що подається по дроту. Цей засіб надівають на основу пеніса. При виникненні ерекції гумова трубка розтягується, стовпчик ртуті тоншає, від чого змінюється напруга електричного струму. Ці зміни реєструють за допомогою записувального пристрою. Прилад чутливий навіть до найменших змін розміру статевого члена: з його допомогою можна реєструвати кожну окрему пульсацію крові, що надходить до пеніса. Фахівці радять дослідникам з етичних міркувань давати змогу досліджуваному самому прикріплювати прилад до свого статевого члена.
Вагінальний фотоплетизмограф слугує для вимірювання обсягів крові, що надходить до жіночих статевих органів (при сексуальному збудженні жінки стінки її піхви наповнюються кров’ю аналогічно до набухання пеніса в чоловіків). Вагінальний фотоплетизмограф складається з акрилового циліндра, який за формою та розміром нагадує жіночі гігієнічні тампони. Циліндр випромінює світловий потік, що відбивається від стінок піхви, а також містить чутливий до відбитого світла фотоелемент. Коли стінки піхви під час сексуального збудження наповнюються кров’ю, фотоелемент уловлює меншу кількість відбитого світла. Зміни інтенсивності світлового потоку постійно реєструє електронний прилад, що дає змогу вимірювати міру сексуального збудження жінки приблизно з такою самою точністю, як і при вимірюванні сексуального збудження чоловіка. З етичних міркувань фахівці також радять надавати змогу досліджуваним жінкам самостійно вводити в піхву вагінальний фотоплетизмограф.
Для вимірювання сексуальних реакцій жінок використовують також вагінальний та ректальний міографи. Їх вводять у піхву чи пряму кишку та вимірюють м’язову активність у зоні таза.
Комп’ютерне оцінювання сексуальної поведінки почали застосовувати недавно — із запровадженням самоінтерв’ювання дітей, підлітків та дорослих. Традиційно використовують дві форми комп’ютерних технологій: відео- та аудіо-. Під час застосування відеотехнології респонденти бачать на екрані питання та вводять свої відповіді, натискаючи спеціальні маркери на клавіатурі. Використовуючи аудіотехнології, респонденти чують запитання крізь навушники і вводять свої відповіді натисканням спеціально маркованих клавіш (питання можуть одночасно мати й письмове формулювання на екрані монітора). Застосування комп’ютерних технологій мінімізує проблеми, пов’язані із впливом на результати дослідження особистості інтерв’юера, є ефективним під час роботи з делікатною інформацією. Тому вони отримують все більше поширення.

1.4. Етичні особливості досліджень сексуальності

Інтимність сексуальної сфери людини зумовлює багато етичних проблем при дослідженні психологічних особливостей сексуальності. Для їх уникнення професійні організації, наприклад Американська психологічна асоціація (American Psychological Association, APA), Американська медична асоціація (American Medical Association, APA) та Товариство наукового вивчення сексуальності (Society for the Scientific Study of Sex, SSSS), виробили етичні кодекси (систему правил) для дослідників сексуальності людини.
Етичні правила вимагають від психолога не змушувати людей до участі в дослідженнях, уникати процедур, які могли б завдати досліджуваним фізичної чи психологічної шкоди.
Дослідники мають отримати свідому згоду учасників на участь в експерименті. Це означає необхідність пояснення загальних цілей дослідження, прав його учасників, обов’язковість добровільної участі в ньому. Організатори досліджень повинні поважати право досліджуваних на відмову від участі в них у будь-який момент. Не менш актуальною є вимога збереження конфіденційності даних та забезпечення анонімності учасників, поки вони самі не зініціюють їх розкриття.
Дискусійним є питання про допустимість введення досліджуваних в оману, оскільки деякі дослідження втратили б ефективність, якби їх учасники заздалегідь знали, що є предметом вивчення (наприклад, дослідження з використанням проективних методик). Згідно з етичним правилом, яким керуються в цьому питанні, якщо дослідники змушені вдатися до обману, після завершення експерименту слід детально пояснити учасникам його необхідність, надавши досліджуваним право ініціювати вилучення або знищення їхніх даних із результатів дослідження.
Іноді дослідникам важко об’єктивно судити про потенційну цінність дослідження порівняно з можливою шкодою його учасникам. Для уникнення її у США майже в кожній установі, що займається такими дослідженнями, створено спеціальні комітети, які розглядають проекти всіх досліджень. Якщо, на думку комітету, благополуччя досліджуваних гарантовано недостатньо, проект повинен бути модифікований з урахуванням цієї умови. В іншому разі — дослідження не буде дозволене. Адже головне в цій справі — збереження благополуччя, гідності, прав, здоров’я і безпеки досліджуваних людей. Моральний обов’язок психолога, як і лікаря, — не заподіяти шкоди.

1.5. Міждисциплінарні зв’язки психології сексуальності

Сексуальність людини досліджують у межах міждисциплінарного підходу медико-біологічний, соціокультурний та психологічний напрями, що зумовлює тісні міждисциплінарні зв’язки психології сексуальності з анатомією та фізіологією людини (надають їй відомості про будову та функціонування статевої системи, фізіологію статевого акту тощо), сексопатологією (займається етіологією, патогенезом та лікуванням сексуальних розладів), культурологією, соціологією, етнографією та історією (допомагають з’ясувати вплив на сексуальні установки, норми та сексуальну поведінку людини культурних традицій та історичних особливостей).
Психологія сексуальності тісно співпрацює з багатьма галузями психологічної науки. Наприклад, дані вікової психології, геронтології необхідні у дослідженнях розвитку сексуальності людини впродовж її життя. Психологія статі, що вивчає психофізіологічні, особистісні, соціально-психологічні статеві особливості, їх походження і взаємозв’язок з поведінкою, створює передумови для досліджень психологічних відмінностей чоловічої та жіночої сексуальності, особливостей статеворольової поведінки тощо. Соціальна психологія, зосереджена на проблемах спілкування, міжособистісної атракції, поведінки людини в групі тощо, надає психології сексуальності наукову базу для досліджень особливостей формування статевих норм, статевого виховання, міжстатевих стосунків. Разом із психологією сім’ї та сімейною терапією психологія сексуальності досліджує статеве життя у цивільних та офіційно зареєстрованих шлюбних союзах, а також пов’язані з ними психологічні проблеми. Тісним є зв’язок психології сексуальності із психологією особистості, адже не лише особистісні особливості (темперамент, характер, ціннісні орієнтації тощо) впливають на сексуальну поведінку людини, а й сексуальність впливає на особистість та її поведінку.
Загалом психологія сексуальності синтезує у своїх студіях усі дані інших галузей психологічної науки щодо проблем статі, статевого життя та міжстатевих стосунків. З огляду на всеосяжний характер сексуальності, вплив її на всі сфери людського буття дослідження в цій галузі сприяють розвитку всіх дотичних до психології сексуальності наукових дисциплін.

Висновки

1. Сексуальність людини — широка сфера функціонування, що охоплює основні фізіологічні відмінності між чоловіком і жінкою, якості, що характеризують маскулінність та фемінність, латентну (приховану) і маніфестну (явну) сексуальну поведінку. Сексуальність також є сукупністю психічних реакцій, переживань і вчинків, пов’язаних із проявом та задоволенням статевого потягу.
2. Психологія сексуальності є галуззю психологічної науки, що вивчає психологічні закономірності і механізми сексуального реагування людини. Метою її є з’ясування психологічних проявів та детермінант сексуальності.
3. Дослідження у сфері психології сексуальності відбувається з використанням неекспериментальних та експериментальних методів. До неекспериментальних зараховано дослідження конкретних випадків, опитування та спостереження, до експериментальних — експеримент. У психологічних дослідженнях сексуальності застосовують спеціальні засоби і технології збирання інформації: електронні прилади для вимірювання рівня сексуального збудження та комп’ютерне оцінювання сексуальної поведінки.
4. Психологія сексуальності має тісні міждисциплінарні зв’язки з анатомією та фізіологією людини (надають їй відомості про будову та функціонування статевої системи, фізіологію статевого акту тощо), сексопатологією (займається етіологією, патогенезом та лікуванням сексуальних розладів), культурологією, соціологією, етнографією та історією (допомагають з’ясувати вплив на сексуальні установки, норми та сексуальну поведінку людини різних культурних традицій та історичних особливостей), а також із багатьма галузями психологічної науки.

Запитання. Завдання

1. Розкрийте й охарактеризуйте предмет психології сексуальності.
2. У чому полягають мета й основні завдання психології сексуальності?
3. Які методи використовують при проведенні психологічних досліджень людської сексуальності? Охарактеризуйте їх.
4. Обґрунтуйте зв’язки психології сексуальності з іншими галузями психологічної науки.
5. Яких етичних норм слід дотримуватися при організуванні і здійсненні досліджень сексуальності людини?