Латинська фразеологія. Словник-довідник ("Академвидав")
Осипов П. І.

Людство не сягнуло б сучасного інтелектуального і духовного рівня без внеску давніх народів Греції та Риму в розвиток загальносвітових основ культури, літератури, мистецтва. Увібравши давньогрецьку культуру з її неповторною поетичною міфологією, Рим створив імперську цивілізацію, яка існувала майже тисячоліття на потужному інтелектуальному фундаменті духовного світу греків і римлян. Римське право, філософія Сенеки, поезія Горація, Вергілія, Овідія, латинські афоризми і тепер впливають на мислення й мовлення найрозвиненіших народів.
Після падіння Римської імперії латина залишалася мовою держави і школи, а в середньовічній Західній Європі — мовою науки і католицької церкви. В епоху гуманізму (XV—XVI ст.) нею послуговувалися Еразм Роттердамський, Микола Коперник, Томас Мор, Томмазо Кампанелла, Джордано Бруно. До кінця XVІІІ ст. вона була мовою дипломатії і міжнародного спілкування. Латиною писали Рене Декарт, Френсіс Бекон, Бенедикт Спіноза, Ісаак Ньютон, Михайло Ломоносов, Григорій Сковорода, Феофан Прокопович та ін. Донині це офіційна мова католицької церкви.
В українській поезії доби бароко (XVI—XVII ст.), офіційних скриптах присутня латина, якої навчали у Києво-Могилянській академії. До неї вдаються сучасні філософи, письменники, філологи, правники, історики, політологи, медики.
Це дивовижне явище — живе побутування мертвої мови, якою не користуються у повсякденному спілкуванні, але без якої не відбуваються наукові конференції, поетичні диспути, судові процеси.
Знавець класичних і сучасних мов П. Осипов зібрав, переклав, прокоментував і етимологічно пояснив понад півтори тисячі латинських афоризмів і висловів, завдяки яким мова сучасної людини може набути виразності, влучної й елегантної аргументованості. Пропоноване видання вкрай важливе для інтелектуалізації, розширення мовного та загальнопізнавального простору студентської молоді, кожної небайдужої до себе людини. У коментарях до висловів і афоризмів запропоновано комплекс лексикологічних та лексикографічних знань, а також відомості з педагогіки, психології, медицини, риторики, міжнародного права та інших галузей науки і культури.
В україномовному просторі ця книга не має аналогів. Вона справді може стати настільною для студентів, викладачів, працівників засобів масової інформації, вчителів та учнів загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, коледжів, для кожного сучасного інтелектуала.





AB ALTERO EXSPECTES, ALTERI QUOD FECERIS — від іншого слід очікувати того, що ти сам для нього зробив (англ. the echo responds to the call, нім. Wie der Hall so der Schall; рос. как аукнется, так и откликнется; укр. як собі, так і людям; чого сам не хочеш — другому не бажай). Давня сентенція, що поширилася у різних народів.
AB EPISTULIS — букв.: сортувальник листів. Придворне відомство римської кайзерівської доби (31 до н. е. — 476 н. е.) обробляло службову кореспонденцію кайзера (імператора). Спочатку посаду сортувальника обіймав раб, з часів правління імператора Клавдія (Claudius, 10 до н. е. — 54 н. е.) це був вільновідпущеник, а за імператора Адріана (Handrianus, прибл. 117—138) відомство очолював високопосадовець зі стану вершників.
AB EQUO AD ASINUM — букв.: із кобил та в клячі (англ. to discend from horse to donkey; to change a horse for a donkey; нім. man soll nicht vom Pferde auf den Esel kommen; укр. був кінь та з’їздився; рос. променять сапоги на лапти; из попов да в дьяконы). Давня сентенція. Йдеться про нерівноцінний обмін, а також про пониження на посаді.
AB HINC — віднині, від цього часу, відтепер. Синтагма вказує на початок відліку часу, після чого ситуація має суттєво змінитися.
AB IMIS INQUIBUS AD VERTICEM SUMMUM — букв.: від нігтя до маківки (англ. from crown/head to toe; from head to foot; нім. von Kopf bis Fuss; рос. с головы до ног; укр. з голови до ніг/до п’ят; зверху донизу). Йдеться про прискіпливий огляд людини для отримання якомога детальнішого враження про неї та вибудовування відповідної лінії поведінки з нею.
AB INCUNABULIS — букв.: від пелюшок, із сповиточку; від інкунабули (від лат. in + cunae = від/в + колиска; гніздо, раннє дитинство). У широкому розумінні — від самого початку, з моменту виникнення/появи. Інкунабулами називають перші друковані книги, що з’явилися у другій половині XV ст. після винаходу книгодрукування німецьким друкарем Й. Гутенбергом (Gutenberg Johann, 1399—1468). Такі книги мали вигляд рукописних.
AB INITIO — від (самого) початку (англ. from the beginning; нім. vom Anfang an; від лат. initiare — починати, звідки: initialis — первісний, початковий). Синтагма вказує на початок дії чи процесу, що є необхідним для розуміння всього перебігу подій.
AB OVO — букв.: від яйця; від самого початку, здалеку (щось починати) (англ. to begin with egg; нім. von allem Anfang an; vom Ei ab). Скорочена форма виразу «Аb ovo usque ad mala» — «Від яйця до яблук». У давніх римлян обід починався з яєць і закінчувався фруктами. Вираз використовували римські автори, напр. поет Горацій (Quintus Horatius Flaccu, 65—8 до н. е.) у творах «Наука поезії» («Ars poВtica», V. 147—148) і «Сатири» («Satirae», 1,3,1—8), класики російської та української літератур, зокрема О. Пушкін, І. Франко, Леся Українка, А. Чехов. «Побачиш, що я не балакаю ніякої зайвини. Але здається, що ти нічогісінько не знаєш сеї історії, то мушу розповісти її тобі ab ovo» (І. Франко, «Острий-преострий староста»);
                                  Колеги, ми відбилися від теми.
                                  Почнім ab ovo і приймім ad hoc
                                  без доказу, що і скульптура вічна
                                                                    (Леся Українка, «У Пущі»).
«Мене примушують говорити… Я не готувався, панове, а тому, даруйте, моя промова буде нескладною. Розпочну ab ovo…» (А. Чехов, «Інтриги»).
ABSENS HERES NON ERIT — (той, хто) відсутній не буде спадкоємцем. Формула римського права (принцип успадкування): спадкоємець, який не заявив про свої права і не висунув відповідних вимог, позбавляється права на спадщину. Цей принцип успадкування діє дотепер.
ABSOLVO TE — букв.: відпускаю тебе, тобто: відпускаю тобі гріхи. Формула відпущення гріхів на сповіді у католиків. Її використовують у літературі: «Добре, доню моя, absolve te. Всі гріхи тобі відпущені. Адже Господь благодійний» (Р. Роллан, «Кола Брюньон»).
AB URBE CONDITA, або POST URBEM CONDITAM, — римська історія від заснування міста (Рима); давньоримське літочислення (англ. since the foundation of the city; нім. von der Grтndung der Stadt an). Підґрунтям появи виразу вважають процес заснування Риму та його стрімкий злет, що привів до утворення могутньої Римської імперії. За легендою, місто заснував Ромул (Romulus) у 753 до н. е. Про це можна дізнатися з однойменного твору римського історика Тіта Лівія (Titus Livius, 59 до н. е. — 17 н. е.). Вираз позначає вихідну точку римського літочислення, а згодом і певний історичний період чи епоху. У переносному значенні вживають стосовно появи й розвитку будь-якого іншого міста.
ABYSSUS ABYSSUM INVOCAT — букв.: (одна) безодня кличе другу, тобто: за бідою інша біда поспішає (рос. беда никогда не приходит одна; пришла беда — отворяй ворота; укр. прийшла гризота — відкривай ворота). Іменник abyssus потрапив у латинську мову з грецької, де позначає морську безодню чи провалля глибиною понад тисячу метрів. Першоджерелом виразу вважають Біблію (Книга псалмів, 42:8), де йдеться про велич Господа Бога: «Прикликає безодня безодню на гуркіт Твоїх водоспадів, усі вали Твої й хвилі Твої перейшли наді мною». Вислів використовує, зокрема, французький письменник В. Гюго (Hugo, 1802—1885) в епіграфі до ІX гл. третьої книги роману «Людина, яка сміється»(1869).
ACTA DIURNA — букв.: щоденні події; денні пригоди, хроніка. Так називали урядові розпорядження, накази тощо, які щодня виставляли для загального огляду на Форумі — площі у Давньому Римі, де проходили народні збори. Вперше його вжив римський історик і письменник Свєтоній (Suetonius, прибл. 70—140, «Божественний Юлій», 20).
«ACTA SANCTORUM» — букв.: «Діяння святих». Єдина повна збірка (з коментарем) агіографічних (грец. hagios — святий і лат. graphЬ — пишу) текстів у 67 томах, видана болландистами, членами єзуїтського ордену, названого так на честь його засновника — Й. Болланда (J. Bolland, 1596—1665). Виходила протягом 1643—1925, містить життєписи святих у послідовності, передбаченій відповідним календарем. Збірка залишається важливим інформаційним джерелом та допоміжним матеріалом для істориків, теологів і філологів.
ACTUM EST, ILICET — справу закінчено, можна розходитися. У Давньому Римі — процесуальна формула закриття засідання суду, зборів тощо.
ACTUM NE AGAS! — того, що зроблено, не переробляй; зроблено — і справі кінець! (укр. не товчи воду в ступі!, кінець — справі вінець). Еліптична (усічена) форма відомої фрази, яку промовляє хитрун Форміон, герой однойменної комедії римського письменника Теренція (Publius Terentius Afer, прибл. 195—159 до н. е., «Phormio»), у вірші 419: «Actum, aiunt, ne agas» — «Те, що вже (один раз) зроблено, як ви кажете, ти не повинен міняти». Відтоді фраза стала загальновживаним прислів’ям.
AD ABSURDUM — до абсурду, до нісенітниці. Йдеться про хибні міркування, перекручування фактів, що віддаляють людину від реальних подій і призводять до абсурдного трактування ситуації. Усічена форма виразу «Reductio ad absurdum» — «Доведення до абсурду».
AD ACTA — до справи, в архів. Висновок, якого дійшли після перегляду окремих фактів справи; примітка на ділових паперах.
AD ARBITRIUM — на розсуд; до вирішення справи у суді. Давня процесуальна формула, яку використовують у юриспруденції.
AD CALENDAS (KALENDAS) GRAECAS — до грецьких календ, тобто: на невизначено тривалий термін (щось відкласти) (англ. on the Greek calends; нім. auf die griechischen Kalenden verschieben; an den griechischen Kalenden bezahlen; рос. после дождичка в четверг; укр. на Миколи та й ніколи; як рак свисне тощо). У давніх римлян календи — перше число місяця, день сплати грошових зобов’язань. У давніх греків календ не було, тому у вислові йдеться про час, який ніколи не настане. Август Октавіан саме так відповідав своїм кредиторам, що зафіксовано у Свєтонія («Біографія Августа», гл. 87).
AD EXTREMITATES — до крайнього ступеня, до останньої межі (звідси: екстремальний, екстремізм тощо).
AD FONTES — букв.: до джерел. У словосполученні йдеться про необхідність у науковій роботі користуватися першоджерелами, а не брати матеріал із «других рук», тобто із переказів, перекладів тощо.
AD HOC — букв.: до цього; для цього випадку, у зв’язку з цим, для певної цілі. Вираз доречний, коли йдеться про необхідність втручання в ситуацію чи перебіг подій раптово і без попередньої підготовки.
AD HONORES — заради честі; дарма, безкоштовно, на громадських засадах. Виконання справи без огляду на матеріальний зиск, на засадах альтруїзму.
AD INFINITUM, або IN INFINITUM, — до безконечності. Вираз слугує на позначення справи, яку відкладено на невизначений термін.
AD LIBITUM — за (власним) бажанням, як заманеться. Використовують на позначення темпу виконання музичного твору (на розсуд виконавця, довільно).
AD LOCUM — до цього місця, у зв’язку з цим. Примітка до цитати, що ілюструє сказане.
AD/IN MAJOREM DEI GLORIAM — заради більшої слави Божої (англ. for more God’s glory; нім. zur hШheren Ehre Gottes; zum grШsseren Ruhme Gottes). Вираз пов’язують з ім’ям теолога й реформатора папи Грегора І Великого (прибл. 540—640). Він сформулював ідеї християнського суспільства, що поширилися за Середньовіччя. Орден єзуїтів використав цю сентенцію як фарисейський девіз, що допускав скоєння будь-якого злочину й реалізацію на практиці принципу Ніколо Макіавеллі (N. Machiavelli, 1469—1527) — «Ціль виправдовує засоби». Вираз вживають також переносно для возвеличення/прославляння когось/чогось. Досить часто до нього вдавалися класики марксизму, відомі письменники, напр.: «Я вже досить терпіла всяких “хитрощів” ad majorem Dei gloriam, а тепер мені терпець увірвався і я кажу: “Годі”» (Леся Українка, «Лист до матері від 27.02.1913»). «… Хто не знає, які страхіття чинилися під приводом ad majorem Dei gloriam» (М. Салтиков-Щедрін, «Гієна»).
AD MANUM/MANUS MEDICI — лікарю в руки (англ. in doctor’s hands; into doctor’s own hands; нім. zur Hand/zu Haanden des Arztes). Рекомендація/вказівка на ліках або рецептах. Скороч.: ad m. m.
AD MELIORA TEMPORA — до кращих, сприятливіших часів. Йдеться про початок певної справи або термін її розгляду (у суді, під час дискусії тощо).
AD MEMORANDUM — на спогад (згадку) про що-небудь. З висловом пов’язане слово «меморандум» — дипломатичний документ, де викладено основні положення чи погляди уряду стосовно певного питання.
AD MODUM — за зразком, на зразок, за моделлю. Спосіб виконання вправ чи вказівок, а також принцип дії особи.
AD NOTAM — запам’ятати, взяти до уваги на майбутнє; до відома. Див. NOTA BENE.
AD OCULOS — перед очима (щось продемонструвати, показати/довести наочно). Пор.: VERSARI ANTE OCULOS.
AD OMNIA — для всього, з усіх предметів. Йдеться про ступінь підготовки чи рівень майстерності особи, що навчається.
ADORANT — благаючий/-а, адорант. В античному і ранньохристиянському мистецтві — фігура (переважно жіноча), що стоїть на прямих ногах або на колінах і здіймає догори руки, звертаючись з молитвою до Бога або до одного зі святих. Близький за семантикою до прикметника А. іменник adoratio, що означає поклоніння, обожнювання. Адорацією у католицькій церкві називають таїнства, що відбуваються на вівтарі та перед ним. Цим терміном позначають також поклоніння кардиналів новообраному папі, що виявляється у ставанні на коліна і цілуванні ніг понтифіка.
AD POPULUM — довід (доказ), призначений для народу, «на публіку». Формування у людей певних поглядів і переконань через вплив на почуття, емоції, а не за допомогою об’єктивних аргументів; пор.: популізм.
AD REFERENDUM — до доповіді/звіту. Позначка на документі, яка свідчить про необхідність розгляду й схвалення його вищою інстанцією.
AD REM — до справи, по суті справи. Еліптична форма виразу «Аrgumentum ad rem» — «Аргумент до справи; доказ по суті справи».
AD SATURATIONEM — до насичення. Скороч.: ad sat. Вказівка на лікарських рецептах.
AD USUM — для вживання/використання. Вказівка лікаря на рецепті.
AD USUM MEDICI, або PRO USU MEDICI, — призначено для особистого вживання/користування лікаря. Друкований напис на зразках ліків, що не підлягають продажу.
AD USUM PROPRIUM — для особистого користування. Застереження: не афішуючи, не привертаючи до справи уваги інших людей.
AD VALOREM — відповідно до ціни. Принцип оцінювання при визначенні митного збору.
AD VERBUM, або AD LITTERAM, — слово в слово, буквально. Вимога дослівного передавання інформації.
ADVERSUS STIMULUM CALCITRARE — букв.: проти рожна перти. Основою фразеологізму є ідея наполегливого прагнення до мети, навіть якщо вона натикається на нездоланну силу й приречена на поразку. Подібний варіант наведено в комедії «Форміон» римського поета Теренція: «Adversus stimulum calces» — «Проти рожна п’ятою».
ADVOCATUS DIABOLI — адвокат диявола; перен.: людина, що помічає в інших тільки вади (англ. the advocate of devil; нім. der Advokat des Teufels). При зарахуванні до лику святих і блаженних у католицькій церкві створювали т. зв. церемоніальну колегію (congregatio rituum) із кардиналів, прелатів і вчених-консультантів для перевірки позитивної і негативної інформації про кандидата. Один із консультантів (promotor fidei — захисник віри) був уповноважений перевіряти достовірність усієї інформації, зібраної колегією. Згодом цю посаду в народі стали називати A. d. Посаду запроваджено папою Лео Х (правл. 1513—1521), а законодавчо оформлено папою Клеменсом ХІ (правл. 1700—1721).
AD VOCEM — до речі; у зв’язку з, стосовно. Стилістичний прийом (вставне словосполучення), що привносить певний колорит у висловлювання.
AEQUAM MEMENTO REBUS IN ARDUIS SERVARE MENTEM — намагайся (навіть) за скрутних обставин зберігати душевний спокій (здоровий глузд). Джерелом виразу вважають «Оди» (ІІ, 3:1) римського поета Горація (Horatius, 65—8 до н. е.). Мотиви життєвих випробувань, заклик до їх подолання й до збереження самовладання постійно розроблялися й дотепер залишаються актуальними у світовій літературі.
AGENS IN REBUS — чиновник таємної поліції. Так називали агентів імператорської таємної служби, які носили відповідну уніформу і охороняли палац кайзера. Охоронці мали великі повноваження. Першими агентами були колишні чиновники з питань постачання армії, а ініціатором таємної служби — римський імператор Діоклетіан (Diocletianus, 245—316), який прагнув у такий спосіб укріпити владу монарха й зменшити вплив Сенату.
AGE, QUID AGIS — що ти робиш — роби швидше (англ. what you are going to do, do quickly; нім. was du zu tun hast, tue schneller). Як свідчить Євангеліє від св. Іоанна (13:27), з такими словами звернувся Ісус Христос до Юди Іскаріотського, викриваючи у ньому зрадника.
AGER CAPTIVUS — країна/земля, що була завойована римлянами й увійшла до складу римської держави.
AGER COLONICUS — частина території римської держави, що відводилася її громадянам або союзникам для заснування колонії.
AGER COMPASCUUS — частина території римської держави, що не використовувалася для землеробства, напр. ліси, пасовища, каменоломні тощо.
AGER DESERTUS — землі, залишені власниками або тимчасовими орендарями, напр., пyстища, кількість яких у Римській імперії особливо зросла з ІІ ст.
AGER OCCUPATORIUS — букв.: земля, якою оволоділи; захоплена земля. Термін вживали у двох значеннях:
1) освоєні (окультивовані) римські землі, що не підлягали оподаткуванню і не були приватною власністю; 2) завойована земля, яка ще не використовувалася під сільськогосподарські угіддя, належала державі, але її можна було передати окремим римським громадянам у тимчасове користування (пор.: AGER CAPTIVUS).
AGER PEREGRINUS — букв.: чужа земля (від лат. peregre = per + ager — поза країною, за кордоном, на чужині). Землі, що знаходилися поза межами римської держави, але належали країні або спільноті, з якими Рим мав певні договірні відносини.
AGER PRIVATUS — земля, що була приватною власністю римських громадян і не підлягала оподаткуванню.
AGER PRIVATUS VECTIGALISQUE — букв.: приватна земля, що підлягала оподаткуванню. Частина земель римської держави у провінціях, насамперед у Північній Африці, що надавалася римським громадянам у приватну власність за умови відрахування певної суми податків у державну казну.
AGER PROVINCIALIS — землі у римських провінціях, що не могли бути приватною власністю окремої особи, але залишалися власністю римського народу або імператора.
AGER PUBLICUS — букв.: земля суспільна/державна. Земля римської держави, спочатку суспільна земля Риму. До періоду ранньої кайзерівської доби (31 до н. е. — 284 н. е.) вся земля в Італії була поділена між римськими громадянами й стала приватною власністю. Також А. р. у римських провінціях могла передаватися у тимчасове користування приватним особам, законодавчо залишаючись власністю римського народу або кайзера.
AGER STIPENDIARIUS, або AGER TRIBUTARIUS, — букв.: земля, яку обкладали даниною. Частина римських державних земель у провінціях, виділена місцевим селянам на умовах сплати ними податків у визначений термін.
AGNUS DEI — Агнець Божий (англ. God’s lamb; нім. Lamm Gottes). Джерелом є Біблія. Так Іоанн Хреститель називає Ісуса Христа при їх першій зустрічі: «Оце Агнець Божий, що на Сeбе гріх світу бере!» (Євангеліє від св. Іоанна, 1:29). Образ Агнця символізує людину, яка готова покірливо страждати за гріхи інших в ім’я загального блага.
ALBO DIES NOTANDA LAPILLO — букв.: день, який слід позначити білим камінчиком. Так у давніх римлян зазвичай позначали щасливий день. Вираз зафіксовано в «Сатирах» (ІІ, 1—2) поета Персія Флакка (Aulus Persius Flaccus, 34—62). Його сатири були своєрідними роздумами про самопізнання і вдосконалення людини, свободу, містили заклики до помірності, що тематично наближають його поезію до філософських переконань Сенеки і Горація (див.: AUREA MEDIOCRITAS). Ще одним джерелом фразеологізму є «Листи» римського письменника й державного діяча Плінія Молодшого (Plinius Junior, 61—114): «O diem laetum notandum mihi candidissimo lapillo» — «О радісний день, який я мушу помітити найсвітлішим камінцем!».
ALEA JACTA EST — жереб кинуто (англ. the lot/dice is cast thrown; нім. der Wurfel ist gefallen). Вислів означає, що зроблено рішучий крок або прийнято важливе рішення. Він асоціює із висловом «перейти Рубікон». Ріка Рубікон слугувала до 42 до н. е. кордоном між Італією і римською провінцією Галлією, де був намісником Юлій Цезар. Римський сенат заборонив Цезарю мати власну армію. Однак Цезар зібрав армію і зі словами «A. j. e.» перейшов Рубікон (49 до н. е.), що призвело до громадянської війни. Відомості про перехід Рубікону й початок політичного злету Цезаря надає давньогрецький історик і письменник Плутарх (прибл. 45—127), зокрема в «Біографії Помпея» (гл. 60); вираз наводить римський історик і письменник Свєтоній (Suetonius, прибл. 70—140, «Біографія Цезаря», гл. 32): «Tunc Caesar, eatur, inquit, quo deorum ostenta et inimicorum iniquitas vocat. Jacta alea esto» — «Уперед, — вигукнув тоді Цезар, — куди кличе нас знамення богів і несправедливість наших ворогів! І додав: «Жереб кинуто». Вираз широко вживається в різних мовах, зокрема, класиками літератури (І. Гончаров, М. Салтиков-Щедрін та ін.).
ALIBI — алібі. Доказ непричетності звинувачуваного до скоєння злочину з огляду на те, що на той момент він перебував в іншому місці.
ALICUI PEDEM OPPONERE — ставити підніжку (англ. to trip one up; to do a bad turn; нім. j-m ein Bein stellen). Вираз приписують автору «Сатирикона», римському письменнику Петронію (Petronius Arbiter Gaius, ?—66). Йдеться про прагнення створювати людям перешкоди чи неприємні ситуації, заважати.
ALII VITA, ALII MORES — інші часи/інше життя, інші звичаї (англ. other times, other manners; нім. andere Zeiten, andere Sitten; рос. новое время — новые песни). Кожний період, епоха у розвитку людства неповторні: мають свою мову, звичаї, особливості соціально-економічного укладу тощо. Вираз сформулював римський комедіограф Теренцій у комедії «Андріянка» (Publius Terentius Afer, «Andria», 189). Див.: TEMPORA MUTANTUR ET NOS MUTAMUR IN ILLIS.
ALIQUI PINNAS INCIDERE — обламати/підрізати комусь крила (англ. to clip smb’s wings; нім. j-m die Flтgel stutzen/beschneiden). Метафоричне порівняння людини із птахом, що має усталений характер і аналоги у багатьох мовах. Людину творчу успіх окрилює, а пошкодження крил символізує зневіру та втрату фізичних і моральних сил. Образ птаха, його крил часто згадується в міфології та літературі. Загальновідомий міф про Дедала та Ікара, до схожого образу звертається поет М. Петренко:
                            Дивлюсь я на небо,
                            Та й думку гадаю:
                            Чому я не сокіл,
                            Чому не літаю,
                            Чому мені, Боже,
                            Ти крилець не дав... .
ALMA MATER — альма-матер, мати-годувальниця. Традиційна образна назва навчальних закладів (зазвичай вищих) стосовно їх вихованців.
ALTA SILENTIA — глибоке мовчання (англ. deep silence; нім. tiefes Schweigen). Вираз наведено в «Енеїді», римському національному епосі Вергілія (Publius Vergilius Maro, 70—19 до н. е.). Йдеться про епізод, коли Венера просить на зібранні богів заступництва для Енея. Юнона, яка вороже ставиться до троянців, починає свою гнівну промову словами (X, 63): «…quid me alta silentia cogis rumpere…?» — «Чому ти примушуєш мене порушити глибоке (букв.: високе) мовчання?». Словосполучення використовують, щоб наголосити на складності ситуації, за якою зазвичай наступають різкі зміни.
ALTERA PARS — протилежна сторона (у суперечці, дискусії, на суді тощо). Див.: AUDIATUR ET ALTERA PARS.
ALTER EGO — друге Я, вірний друг (англ. other/second self; нім. das andere Ich). Вислів поширився у всіх мовах як характеристика справжнього друга. У праці Цицерона (106—43 до н. е.) «Лелій, або Про дружбу» («Laelius sive De amicitia», 44 до н. е.), герой твору Лелій — прихильник еллінської культури, поет, студент філософії — вважає справжнього друга другим Я: «Amicus est tamquam alter idem». У скороченій формі А. е. цитують за Сенекою («De moribus», 20). Ще раніше мотиви другого Я лунали у творах Арістотеля, Діогена Лаертського, Піфагора та ін. (див.: AMICUS CERTUS IN RE INCERTA CERNITUR). Фразеологізм використовували європейські класики (М. Салтиков-Щедрін, О. Бальзак, Т. Драйзер, В. Гюго, І. Франко): «Мій приятель — то була дуже впливова особа, так сказати, alter ego самого високопоставленого, і звичайно брав на себе такі делікатні історії, яких високопоставлений не бажав брати на свій карб» (І. Франко, «Острий-преострий староста»).
ALPHA ET OMEGA — альфа і омега; початок і кінець (англ. the Alpha and the Omega; нім. das A und O). Джерелом фразеологізму є «Об’явлення св. Іоанна Богослова» (1:8): «Я Альфа і Омега, — говорить Господь Бог, — Той, Хто є, Хто був, і Хто має прийти, Вседержитель!». Альфа є першою, а омега — останньою буквами грецького алфавіту, тому вираз означає щось всеосяжне (метафору до поняття «Бог»). Вживають переважно у значенні «дуже суттєве, основне»; «головна справа», «від початку до кінця». У європейських мовах звороту відповідає калька «від а до зет», у старослов’янській — «від аза до іжиці», а в сучасних українській та російській мовах — «від а до я».