Основи фінансового менеджменту ("Академвидав") - ВЦ Академія, видавництво Академвидав

Висока культура управління грошовими потоками і відносинами — одне з найважливіших джерел ефективності сучасного підприємства. Охоплює ця діяльність прогнозування, планування, аналіз, контроль надходжень і витрат, інвестиційну політику, використання кредитів, операції з цінними паперами, ціноутворення, оптимізування фінансових відносин з партнерами і клієнтами, розподіл прибутку і дивідендів. Не менш суттєві для менеджера здатність бачити у практичних реаліях можливості, ризики для фінансового благополуччя підприємства, оперативно виробляти і приймати оптимальні рішення.
Різноманітні аспекти цієї проблематики розкрито у пропонованому навчальному посібнику, призначеному студентам економічних спеціальностей. Немало цінного почерпнуть у ньому керівники, економісти, фінансисти, бухгалтери підприємств, вирішуючи різноманітні концептуальні й організаційні проблеми.

Уривок із навчального посібника ("Основи фінансового менеджменту" Рясних Є.Г.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Теоретико-методологічні засади, сутність і зміст фінансового менеджменту

1.1. Теоретичні основи фінансового менеджменту

За ринкової економіки з її жорсткою конкуренцією виживання й успішне функціонування підприємств може забезпечити уміння фінансових менеджерів правильно оперувати наявними фінансовими ресурсами, примножуючи капітал і збільшуючи прибуток. В умовах кризи правильні дії фінансових менеджерів дадуть змогу уникнути банкрутства.

Сутність і концептуальні основи фінансового менеджменту як системи управління

Приймати потрібні управлінські рішення в галузях регулювання прибутку, збільшення майна акціонерів, дивідендної політики тощо допомагають універсальні методи, вироблені у світовій практиці і об’єднані в науці фінансового менеджменту. Він безпосередньо пов’язаний із виробничим менеджментом, інноваційним менеджментом, менеджментом персоналу та деякими іншими видами функціонального менеджменту.
З одного боку, фінансовий менеджмент є однією з ключових підсистем загального менеджменту, а з іншого — системою раціонального та ефективного використання капіталу, механізмом управління рухом фінансових ресурсів.

Фінансовий менеджмент — підсистема загального управління господарсько-комерційною діяльністю підприємства, яка охоплює сукупність принципів, методів і форм організації управління усіма аспектами його фінансової діяльності і спрямована на реалізацію стратегічних і тактичних цілей підприємства.

Цей вид менеджменту покликаний забезпечити зростання фінансових ресурсів, інвестицій, нарощування обсягу капіталу. У загальному вигляді фінансовий менеджмент як механізм управління фінансовими ресурсами можна відобразити схематично (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Загальна схема фінансового менеджменту

Мета такого управління відповідає основній функції суб’єкта господарювання — отриманню прибутку. Його збільшення можна досягти за рахунок зростання обсягу реалізації або зменшення витрат. Фінансовий менеджмент, керуючи рухом капіталу, може спрямувати його на розвиток виробничих потужностей, а отже збільшення обсягів виробництва і валових надходжень; керуючи рухом фінансових ресурсів, можна використати їх для зниження собівартості продукції і збільшення капіталу.
Вибір конкретної схеми фінансового менеджменту залежить від фази розвитку підприємства (рис. 1.2), серед яких виокремлюють:
— 0-фаза — реєстрація. Відбувається становлення підприємства, нових технологій, добір персоналу, освоєння ринків збуту;
— 1-фаза — зростання. Для цієї фази характерне збільшення прибутку, обсягу продукції, кількості персоналу. Підприємство закріплюється на ринку і розширює сферу збуту продукції, послуг;
— 2-фаза — стабілізація управлінських і виробничих процесів. Великі надходження коштів зберігаються, але скорочується обсяг прибутків; підприємство не має змоги збільшувати обсяг збуту, а відповідно, і розширювати виробництво;
— 3-фаза — криза. Підприємство має фінансові проблеми; зменшується обсяг продажу і доходи, збільшуються витрати, скорочується, а іноді взагалі зникає прибуток; відбувається скорочення персоналу. Підприємство не може збільшувати обсяг збуту, а відповідно, і розширювати виробництво. Надалі, розвиваючись, підприємство проходить ці фази розвитку циклічно.

Рис. 1.2. Особливості фінансового менеджменту
залежно від фаз розвитку підприємства

Фінанси є важливим інструментом впливу на виробничо-торговельний процес суб’єкта господарювання. Цей вплив здійснюється через фінансовий механізм.

Фінансовий механізм — система дії фінансових важелів, зорієнтована на організування, планування і стимулювання використання фінансових ресурсів.

Головними елементами фінансового механізму є фінансові методи, фінансові важелі, правове забезпечення, нормативне забезпечення, інформаційне забезпечення (рис. 1.3).

Рис. 1.3. Структура фінансового механізму

Систему методів фінансового менеджменту утворюють способи впливу фінансових відносин на процес господарювання. Основними методами є: прогнозування, планування, страхування, система розрахунків, розрахунок податкових платежів, самофінансування, кредитування, система фінансової допомоги, система фінансових санкцій, система амортизаційних відрахувань, система стимулювання, принципи ціноутворення, трастові операції, факторинг, оренда, лізинг. Їх складовими є спеціальні прийоми фінансового управління: кредити, відсоткові ставки, валютні курси, дивіденди, акциз та ін.
До фінансових інструментів належать: договори оренди, договори лізингу, договори трасту, договори офшорів, договори застави, цінні папери, кошторис витрат, ціни, фінансові санкції, дисконт, відрахування в резервний капітал та цільові фонди, пайові внески, амортизаційні відрахування та ін. На кожному етапі розвитку підприємство використовує майже всі методи та інструменти.
Фінансовий менеджмент як система управління має об’єкт і суб’єкт управління.
Об’єкт управління у фінансовому менеджменті — це сукупність умов здійснення грошового обігу, обігу вартості, руху фінансових ресурсів і фінансових відносин між господарюючими суб’єктами і їх підрозділами у процесі господарювання.
Суб’єкт управління — це група фахівців (фінансова дирекція — апарат управління, фінансовий менеджер — керівник), яка за допомогою різних форм управлінського впливу забезпечує цілеспрямоване функціонування об’єкта.
Фінанси будь-якого підприємства охоплюють грошові відносини:
— з іншими організаціями (оплата постачання сировини, товарів, інших матеріальних цінностей, реалізація продукції, отримання фінансових і комерційних кредитів, вкладання капіталу тощо);
— із засновниками (розподіл прибутку);
— з трудовим колективом (оплата праці, при розподілі доходів і прибутку, виплата дивідендів за акціями, відсотків за облігаціями тощо);
— з державними органами управління (сплата податків, обов’язковий продаж частини експортного виторгу тощо).
У зв’язку з цим можна виокремити такі основні функції фінансового менеджменту: формування грошових фондів (доходи), використання цих фондів (видатки), контроль за їх формуванням і використанням.
Функції об’єкта управління полягають в організуванні грошового обігу, забезпеченні фінансовими коштами й інвестиційними інструментами, забезпеченні основними і обіговими фондами; організації фінансової роботи.
Функції суб’єкта управління охоплюють збирання, систематизування, передавання, зберігання інформації, прийняття рішення та перетворення його на команду. До цих функцій також належать: планування, прогнозування, організування, регулювання, координування, стимулювання, контролювання.
Планування у фінансовому менеджменті відіграє істотну роль і охоплює весь комплекс заходів із розроблення рішень і впровадження їх у життя. Для підвищення ефективності цієї діяльності створюють методологію і методику розроблення фінансових планів.
Прогнозування у фінансовому менеджменті полягає в розробленні на довготермінову перспективу змін фінансового стану об’єкта загалом і його складових. Особливістю прогнозування є альтернативність у побудові фінансових показників, варіантність розвитку фінансового стану об’єкта управління. Прогнозування можна здійснювати як на основі екстраполяції минулого в майбутнє з урахуванням експертної оцінки тенденцій зміни, так і на основі прямого передбачення змін. Управління на основі передбачення цих змін вимагає від фінансового менеджера певного чуття ринкового механізму та інтуїції, здатності впроваджувати гнучкі загальні рішення.
Організування у фінансовому менеджменті — це об’єднання людей, які спільно реалізують фінансову програму на основі певних правил і процедур. До цих правил і процедур належить створення органів управління, встановлення взаємозв’язків між управлінськими підрозділами, розроблення норм, нормативів, методик.
Регулювання у фінансовому менеджменті полягає у впливі на об’єкт управління, за посередництва якого можна досягти стійкого стану фінансової системи у разі відхилень від заданих параметрів. Регулювання загалом охоплює поточні заходи усунення відхилень від планових завдань, встановлених норм і нормативів.
Координування у фінансовому менеджменті забезпечує узгодженість роботи всіх ланок системи управління, апарату управління та спеціалістів, а отже, єдність відносин об’єкта, суб’єкта управління та окремого працівника.
Стимулювання у фінансовому менеджменті полягає в зацікавленні працівників фінансової служби в результатах їхньої праці.
Контроль у фінансовому менеджменті — це перевірка організації фінансової роботи, виконання фінансових планів і т. ін. За допомогою контролю збирають інформацію про використання фінансових засобів та про фінансовий стан об’єкта, виявляють додаткові фінансові резерви, вносять зміни у фінансові програми. Контроль передбачає аналіз фінансових результатів. Аналіз, у свою чергу, є частиною процесу планування фінансів. Отже, контроль є зворотним боком фінансового планування, його складником.
Фінансовий менеджмент як управління фінансовими ресурсами та відносинами охоплює систему принципів і методів, форм і заходів регулювання ринкового механізму у сфері фінансів із метою підвищення конкурентоспроможності суб’єкта господарювання, а також збільшення його ринкової вартості.
Залежно від завдань, які покликаний розв’язувати фінансовий менеджмент, його класифікують на стратегічний і оперативно-тактичний. Стратегічний, як правило, пов’язаний з управлінням інвестиціями, оперативно-тактичний спрямований на управління готівкою.
Фінансовий менеджмент ґрунтується на концепціях грошових потоків, вартості грошей у часі, операційного та фінансового ризику, ціни капіталу, ефективного ринку.
1. Концепція грошових потоків. З огляду на динамічну природу бізнесу основним об’єктом дослідження і управління в системі фінансового менеджменту є не прибуток, а грошові потоки. Концепція грошових потоків передбачає:
а) ідентифікацію грошового потоку, його тривалість і вид;
б) оцінювання факторів, що визначають величину його емітентів;
в) вибір коефіцієнта дисконтування, що дає змогу зіставити елементи потоку, генеровані в різні моменти часу;
г) оцінювання ризику, пов’язаного з певним потоком, і спосіб його обліку.
Для фінансового менеджменту важливо аналізувати рух грошових коштів за звітний період, визначати зміни основних джерел отримання коштів i напрямів їх використання. Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку визначено обов’язковість складання такої форми звітності, як Звіт про рух грошових засобів, яка є головним інструментом аналізу фінансового стану підприємства. Це допомагає об’єктивніше оцінити ліквідність підприємства в умовах інфляції, зважаючи на те, що при складанні інших форм звітності використовується метод нарахувань, завдяки якому відображення витрат здійснюється незалежно від процесу отримання чи сплати певних сум грошей.
2. Концепція вартості грошей у часі. Ця концепція ґрунтується на твердженні, що гроші з плином часу втрачають свою вартість. На цей процес впливає інфляція, ризик неотримання очікуваної суми і обертання.
Інфляція притаманна практично кожній економіці. За інфляції відбувається перманентне знецінювання грошей, яке викликає бажання вкласти їх у певні активи, що деякою мірою стимулює інвестиційний процес.
Ризик неотримання очікуваної суми обтяжує всіх суб’єктів господарювання. Договір, за яким очікують отримання грошових коштів у майбутньому, має нульову вірогідність бути невиконаним взагалі або виконаним частково. Наприклад, у разі продажу товарів у кредит невиконання умов оплати їх вартості у встановлений термін призводить до збільшення дебіторської заборгованості. Іммобілізовані кошти могли б бути розміщені на депозитному рахунку в банку і принесли б дохід.
Обертання полягає в тому, що грошові кошти, як і будь-який актив, з плином часу мають генерувати дохід за ставкою, прийнятною для власника цих коштів. Тобто сума, яку очікують одержати через певний час, повинна перевищувати аналогічну суму, якою володів інвестор на момент прийняття рішення, на величину прийнятного доходу.
3. Концепція операційного та фінансового ризику. Оскільки бізнес у будь-якій сфері зазнає впливу багатьох чинників внутрішнього і зовнішнього середовища, які іноді досить важко точно спрогнозувати, він завжди має певний ступінь ризику, що залежить від обсягу фінансових ресурсів, залучених до діяльності фірми. До основних внутрішніх факторів впливу належить вищий, ніж у конкурентів, рівень собівартості продукції, зумовлений недосконалою технологією чи недостатнім професіоналізмом працівників та ін. Основними зовнішніми факторами є рівень конкуренції на ринку, нестійкість цін і попиту на продукцію, невпорядкованість законодавства, особливо податкового, тощо.
Категорію ризику у фінансовому менеджменті враховують під час оцінювання інвестиційних проектів; за формування інвестиційного портфеля; при виборі певних фінансових інструментів; під час прийняття рішення щодо структури капіталу; для обґрунтування дивідендної політики; за оцінювання структури витрат та ін.
4. Концепція ціни капіталу. Ґрунтується ціна капіталу на визначенні суми фінансових витрат, потрібних для формування достатнього обсягу фінансових ресурсів. Вона, з одного боку, вказує на рівень цих витрат, а з іншого — на необхідність забезпечити мінімальний рівень ефективності використання наявних фінансових ресурсів. Критерієм формування оптимальної структури капіталу має бути його мінімальна ціна.
За ринкової економіки більшість компаній пов’язана з ринком капіталу. Великі компанії і організації є кредиторами й інвесторами, а участь дрібних фірм найчастіше обмежується розв’язанням короткострокових завдань інвестиційного характеру. У кожному разі прийняття рішень, вибір поведінки на ринку капіталу, активність операцій тісно пов’язані з концепцією ефективного ринку.
5. Концепція ефективного ринку. Вона покликана подолати проблеми, пов’язані з невідповідністю реального ринку капіталу ефективному (ідеальному) ринку. При цьому термін «ефективність» фігурує не в економічному, а в інформаційному сенсі, тобто прийняті фінансовим менеджером рішення можуть бути настільки ефективними, наскільки він оперує об’єктивною інформацією, яку отримує з відповідних джерел. Отже, якість інформації є визначальною у прийнятті фінансових рішень.
Досягнення інформаційної ефективності ринку відбувається за дотримання таких умов:
— наявність на ринку великої кількості продавців і покупців;
— одночасна доступність інформації всім суб’єктам ринку капіталу, і її отримання не пов’язане з будь-якими витратами;
— відсутність трансакційних витрат, податків та інших факторів, що перешкоджають укладанню угод;
— неможливість впливу угод, укладених окремими фізичними або юридичними особами, на загальний рівень цін на ринку;
— раціональні дії всіх суб’єктів ринку, намагаютсья максимізувати очікувану вигоду;
— неможливість надмірного доходу від угод з цінними паперами як прогнозована подія для всіх учасників ринку.
Абсолютне дотримання цих умов на практиці не-
можливе. Жоден ринок цінних паперів аналітики не визнають ефективним у повному розумінні цього слова, хоча існування слабкої форми ефективності деяких ринків підтверджують емпіричні дослідження.

Становлення фінансового менеджменту

Фінансовий менеджмент як наука і навчальна дисципліна почав формуватися наприкінці 90-х років XIX ст. В історії його розвитку можна виокремити кілька етапів:
1. Кінець 90-х років XIX ст.—30-ті роки XX ст. На цьому етапі головними проблемами, які намагалися розв’язати за допомогою фінансового менеджменту, були розширення фірм шляхом створення відкритих акціонерних товариств із залученням додаткового капіталу за допомогою емісії цінних паперів і правові аспекти злиття та подрібнення компаній.
2. 30—40-ві pоки XX ст. Характерною ознакою цього періоду стала депресія, яка охопила економіку США та інших країн Заходу. Численні банкрутства змусили підприємців шукати способів зберегти капітал і платоспроможність фірми, мінімізувати втрати тощо.
3. 40—60-ті роки XX ст. У той час відбувся вихід із депресії і початок швидкого економічного зростання. Головну увагу у фінансовому менеджменті приділяли покращенню управління активами, підвищенню рентабельності підприємств. Через впровадження методів фінансового аналізу, економіко-математичного моделювання і розширення застосування комп’ютерної техніки було якісно підвищено рівень фінансового планування і прогнозування, управління запасами тощо.
4. 60—70-ті роки XX ст. Це був період пошуку джерел поповнення капіталу та оптимізації його структури, тому основними напрямами у розвитку теорії фінансового менеджменту стали створення теорії портфеля цінних паперів та оптимізація методів фінансування.
5. 70—90-ті роки XX ст. Масштаби фінансового аналізу були розширені з урахуванням інфляції та її наслідків у прийнятті ділових рішень. Значно зменшився вплив держави на фінансово-кредитні установи, що сприяло утворенню великих фінансових корпорацій, діяльність яких спрямовано на обслуговування галузей економіки. Значущість світових фінансових ринків зростає. У прийнятті фінансових рішень почали широко застосовувати економіко-математичні методи, комп’ютерну техніку, що посилює обґрунтованість цих рішень.
6. Кінець ХХ ст. — початок ХХІ ст. Посилилася роль фінансового менеджменту як системи знань і вмінь щодо вибору управлінських рішень, спрямованих на зростання вартості бізнесу. Знання з фінансового менеджменту стали затребувані не лише фінансистами, а й керівниками служб маркетингу, виробничих підрозділів тощо. Основну увагу менеджери приділяють пошуку способів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів та інвестуванню коштів у найменш ризиковані високоприбуткові проекти, зосереджуючись на оптимізації структури капіталу і впровадженні виваженої розподільчої політики. Актуальними стають і проблеми довгострокового планування, використання нових фінансових інструментів, оцінювання впливу на діяльність вітчизняних підприємств міжнародних фінансів.
Термін «фінансовий менеджмент» у 90-ті роки
XX ст. фінансисти пострадянських країн перейняли із закордонної практики. Етапи розвитку фінансового менеджменту в пострадянських країнах і в Україні зокрема наведено у табл. 1.1.

Таблиця 1.1

Етапи розвитку фінансового менеджменту
в країнах пострадянського простору

Елементи фінансового менеджменту використовувалися на різних етапах економічного розвитку. За становлення ринкової економіки стійкість і успіх будь-якого господарюючого суб’єкта може забезпечити лише ефективне управління рухом фінансових ресурсів. Капітал повинен приносити прибуток, інакше підприємство може втратити позиції на ринку. Щоб раціонально управляти рухом фінансових ресурсів, необхідно знати методологію і методику фінансового менеджменту, а також оволодіти вмінням прийняття рішень на практиці. Отже, сучасні умови потребують комплексного використання інструментів фінансового менеджменту.
За понад століття свого розвитку фінансовий менеджмент значно розширив сферу дослідження: якщо на початковому етапі в центрі уваги переважно були фінансові питання створення нових фірм і компаній, потім — управління фінансовими інвестиціями і проблеми банкрутства, то натепер він охоплює практично всі напрями управління фінансами підприємств. Деякі проблеми фінансового менеджменту останнім часом поглиблено вивчають у нових, відносно самостійних галузях знання — фінансовому аналізі, інвестиційному менеджменті, ризик-менеджменті, антикризовому управлінні підприємством за загрози банкрутства.
Отже, фінансовий менеджмент — це наука, що динамічно розвивається, її досягнення швидко впроваджують у практику. Без знання їх діяльність менеджерів сучасних підприємств не може бути ефективною.

Необхідність впровадження фінансового менеджменту на сучасних підприємствах

Конкурентоспроможність і платоспроможність підприємств значною мірою залежать від раціонального управління фінансовими ресурсами. У ринковому середовищі фінансам відведено головне місце в механізмі господарювання.
Фінансовий менеджмент відіграє провідну роль у великому бізнесі, оскільки йому потрібен великий потік капіталу і відповідно велика кількість споживачів продукції. У бізнесі переважають фінансові операції, пов’язані з інвестиціями, у т. ч. з портфельним рухом і примноженням капіталу (траст, лізинг, селенг). Тому без кваліфікованого фінансового менеджера діяльність великого бізнесу просто неможлива.
Донедавна вважали, що для ведення малого бізнесу достатньо кваліфікації бухгалтера чи економіста, оскільки фінансові операції майже не виходять за межі звичайних безготівкових розрахунків, основою яких є грошовий обіг. Однак практика свідчить, що багато універсальних прийомів фінансового менеджменту можна ефективно застосовувати і в малому бізнесі, а через необхідність його розвитку такі знання будуть доцільними і з економічного погляду.
Визначення пріоритетів і масштабне розроблення та впровадження фінансового менеджменту сприятиме стабілізації стану кожного вітчизняного підприємства. Сучасна система управління фінансами підприємств недосконала, вона вимагає перебудови і усунення недоліків. На території СНД вже існують підприємства, де система фінансового менеджменту внаслідок органічного включення в систему загального економічного управління ефективно функціонує. Наприклад, Тюменська нафтова компанія (ТНК), Братський алюмінієвий завод у Росії, Новокраматорський машинобудівний завод (НКМЗ) в Україні. Упровадження систем внутріфірмового фінансового менеджменту відбувалося на основі використання сучасних інформаційних технологій, методів прогнозування та оптимізації, стратегічної діагностики, широкого застосування елементів функціонально-вартісного аналізу. На українському заводі це нововведення було найбільш вдалим, оскільки сприяло стабілізації фінансового стану підприємства, адаптації його до ринкових перетворень, стимулюванню інвестиційної активності.
Вочевидь, треба створювати таку систему управління, за якої кожна окрема служба (зокрема і служба фінансового менеджменту) буде розуміти, що її діяльність має бути спрямована на досягнення стратегічних і тактичних цілей підприємства загалом.
З огляду на практичний досвід можна стверджувати, що у формуванні фінансового менеджменту на підприємстві насамперед треба налагодити внутрішнє управління, що передбачає такі заходи:
1) перебудову всього механізму управління підприємством з урахуванням необхідності впровадити службу фінансового менеджменту;
2) розроблення організаційних структур управління з розподілом виробництва на бізнес-одиниці;
3) організацію роботи фінансового менеджменту з чіткою системою інформаційного обміну, що сприятиме оперативному реагуванню на зміни в роботі підприємства;
4) розроблення стандартів управлінського обліку для структурних підрозділів, а також для всього підприємства, що забезпечить оперативне надходження і узагальнення потрібної фінансової інформації;
5) автоматизацію фінансових розрахунків, яка має бути підкріплена засобами сучасних інформаційних технологій.
Отже, керівникам підприємств потрібно негайно, виходячи з притаманних їх бізнесу особливостей, створювати ефективну систему фінансового менеджменту, органічно вбудовуючи її в загальну систему економічного управління.

Бізнес як керована фінансова система

Сучасний світ бізнесу дуже різноманітний. Підприємства відрізняються за сферами та видами діяльності, обсягом вкладених ресурсів, формами власності та ін. Проте незалежно від цих факторів будь-який бізнес починається з пошуку відповідей на такі запитання: яким має бути обсяг активів підприємства; де знайти джерела їх фінансування; як оптимізувати структуру активів, щоб зменшити фінансові витрати; як організувати перспективне і поточне управління фінансовою діяльністю фірми для забезпечення її платоспроможності і фінансової стійкості.
На думку експерта в галузі фінансового менеджменту Е. Хелферта, будь-який бізнес можна визначити як взаємопов’язану систему руху фінансових ресурсів, зумовлену управлінськими рішеннями. Такий системний підхід корисний, оскільки він відображає фінансову природу всієї діяльності бізнесу, а також подає її у фінансово-економічних термінах.
Практика свідчить, що жодне стратегічне і навіть тактичне рішення менеджерів не буде виконано, якщо воно не підкріплене рухом фінансових ресурсів. Управління потоком фінансових ресурсів, виражених у грошах, є центральним питанням у фінансовому менеджменті. Потік фінансових ресурсів утворюють кошти:
— отримані внаслідок фінансово-господарської діяльності фірми;
— придбані на фінансових ринках через продаж акцій, облігацій, отримання кредиту;
— повернені суб’єктам фінансового ринку як плата за капітал у формі відсотків і дивідендів;
— інвестовані і реінвестовані в розвиток виробничо-господарської діяльності фірми;
— спрямовані на виплату податків і зборів.
Від того, наскільки пов’язані між собою управлінські рішення та наявні фінансові можливості, залежить життєздатність і довготривалість бізнесу. Наприклад, прийняття людини на роботу в майбутньому спричинить серію виплат зарплати, а також відрахувань на соціальні заходи; продаж у кредит звільняє від необхідності складування, розширює обсяг реалізації і, водночас, призводить до напруженості в готівкових ресурсах; купівля основного капіталу для виробництва може зумовити низку фінансових зобов’язань, а домовленість із кредитором про відкриття кредитної лінії забезпечить притік капіталу в бізнес тощо.
Спільним для усіх рішень є базовий принцип економічного компромісу, згідно з яким перед кожним рішенням менеджер повинен зважувати плановані вигоди і фактичні витрати. Періодично сукупний ефект від цих компромісів можна спостерігати, коли роботу чи фінансову вартість бізнесу оцінюють або через фінансову звітність, або за допомогою спеціального аналізу.
З погляду механізму прийняття управлінських рішень, будь-який бізнес можна поділити на три сфери: інвестиційну, виробничу і фінансову (рис. 1.4). В кожній сфері фінансовий менеджмент має специфічні завдання. В інвестиційній сфері основними завданнями є такі:
1) формуванні достатнього обсягу фінансових ресурсів для забезпечення нормальної виробничої діяльності за найнижчим коштом;
2) виборі і здійсненні інвестицій на основі ґрунтовного економічного аналізу і менеджменту;
3) постійному контролі за використанням наявного майнового комплексу.

Рис. 1.4. Основні сфери прийняття ділових рішень

У сфері виробничої діяльності основне завдання — забезпечити прибуткову поточну діяльність через ефективне використання всіх наявних ресурсів.
У фінансовій сфері головні завдання полягають в оптимізації розподілу отриманого прибутку; у виваженому фінансуванні бізнесу, за якого свідомо поєднують користь і ризик у використанні зовнішнього кредиту. Розв’язання другого завдання у сфері фінансування тісно пов’язане з завданнями, що виникають в інвестиційній сфері, тому система набуває завершеного вигляду. На механізм прийняття рішень з управління фінансами фірми впливають і внутрішні, і зовнішні чинники (рис. 1.5).

Рис. 1.5. Внутрішні і зовнішні чинники впливу
на механізм прийняття рішень щодо управління фінансами фірми

До внутрішніх чинників можна зарахувати:
— досконалість фінансової звітності;
— рівень ведення управлінського обліку;
— глибину і системність здійснення фінансового аналізу;
— наявність підготовлених фахівців з фінансового менеджменту та ін.
До зовнішніх чинників належать:
— стабільність законодавства (зокрема податкового);
— рівень економічної активності країни;
— розвинутість фінансового ринку (кредитного, фондового, валютного);
— рівень інфляції;
— рівень податкового навантаження;
— рівень конкуренції.
Рішення менеджерів впливають на рух контрольованих ними ресурсів. Ці рухи описують терміном фондові потоки (funds flows), який позначає вкладені бізнесом ресурси у формі грошей, дебіторської заборгованості, запасів, обладнання чи отримані у формі позик, облігацій або акціонерного капіталу. Розвиваючи думку Е. Хелферта, можна показати взаємозв’язок фондових потоків у бізнесі за допомогою спрощеної схеми (рис. 1.6).

Рис. 1.6. Система бізнесу

Система містить три сегменти, які відповідають трьом основним сферам прийняття рішень. Верхній сегмент показує три компоненти інвестицій: вже існуючу інвестиційну базу, доповнення у вигляді нових вкладів і вилучення непотрібних. Фінансовий менеджмент не можна назвати ефективним, якщо навіть за успішної інвестиційної діяльності не приділяють уваги тим активам підприємства, які не приносять доходів. Від них потрібно позбавлятись, забезпечуючи додаткові надходження грошових засобів.
Центральний сегмент відображає взаємодію у процесі діяльності трьох основних елементів: ціни, обсягу продажу і витрат на продукцію.
Нижній сегмент — це подвійна основа фінансування бізнесу. Перша частина відображає розпоряджання прибутком від виробничої діяльності, друга — можливі джерела фінансування довгострокового капіталу. Вона показує власність акціонерів, збільшену на суму нерозподіленого прибутку, і довгострокові позики від третіх осіб. Рішення, що стосуються нерозподіленого прибутку і довгострокового капіталу, впливають на фондовий потенціал компанії, підтримуючи доповнення до інвестиційної бази.

Фінансова стратегія і фінансова політика підприємств

Запропонована Е. Хелфертом концепція базової системи бізнесу відображає численні динамічні взаємозв’язки між основними управлінськими рішеннями, стратегіями, типами фінансової політики та рухом фондів. Упорядкованість між цими змінними є важливою умовою тривалого успіху фірми. Фінансовий менеджмент має багато прийомів для подолання складних проблем бізнесу.
Фінансові стратегію і тактику розробляють на основі орієнтирів довгострокового розвитку підприємства і відповідно до основних аспектів його фінансової діяльності формують фінансову політику.
Під фінансовою стратегією розуміють загальний напрям і засоби використання фінансових ресурсів для досягнення поставленої мети. Цьому має відповідати певний набір правил і обмежень для прийняття рішень. Стратегія орієнтує на ті варіанти рішень, які забезпечують досягнення поставленої мети. Нові цілі потребують розроблення нової стратегії.
Фінансова тактика — це конкретні прийоми і заходи для досягнення обраної цілі у визначених умовах. Головне завдання оперативно-тактичного менеджменту — обрати оптимальне рішення із застосуванням необхідних засобів для конкретної господарської ситуації.
У ринкових країнах поширена думка, що основними є дві стратегічні цілі фінансового менеджменту: максимізація ринкової вартості фірми; забезпечення максимізацїї добробуту власників компанії в поточному періоді й у перспективі. Однак для багатьох підприємств України ще довго головною метою буде уникнути банкрутства і великих фінансових втрат. Стратегічними цілями можна також вважати нарощення власного капіталу, оптимізацію структури капіталу з позицій мінімізації ризику, підвищення рівня рентабельності власного капіталу, максимізацію прибутку чи мінімізацію витрат та ін. Система стратегічних цілей формує стратегічну модель розвитку підприємства.
Спираючись на фінансову стратегію, розробляють і впроваджують фінансову політику підприємства — форму реалізації фінансової ідеології та фінансової стратегії підприємства у напрямах окремих сегментів його фінансової діяльності.
Розроблення фінансової політики може бути багаторівневим. Наприклад, політика формування капіталу може включати політику його оптимальної структуризації з погляду прийнятної ціни або рівня фінансової сталості. У свою чергу, політика формування власного капіталу може охоплювати емісійну і дивідендну політику як самостійні блоки.
Основою успішного управління є логічно пов’язаний набір стратегій розвитку фірми, інвестиційних цілей, цілей основної діяльності фірми та фінансової політики, де всі ці елементи посилюють свою дію і не суперечать один одному. Наприклад, якщо фірма має на меті провадити агресивну політику розширення своєї діяльності, то це не можна пов’язувати з консервативною фінансовою політикою, основою якої є покладання тільки на власні фінансові ресурси. Орієнтація на виплату великих дивідендів суперечить цілі розширення власного сегмента ринку, оскільки для розширення потрібно більшу частину прибутку реінвестувати у діяльність фірми.
Особливу увагу слід приділяти пошуку шляхів ефективного використання обмежених фінансових ресурсів та інвестуванню коштів у проекти, що забезпечують високі прибутки за найменшого ризику. За наявності альтернативних можливостей треба проаналізувати вплив кожної з них на оцінку загальної вартості капіталу фірми. У ринковому середовищі дуже важливо визначити співвідношення між фінансуванням бізнесу за допомогою позик чи емісії цінних паперів, а також зважати на провадження оптимальної дивідендної політики. Усі ці елементи слід обирати після ґрунтовного аналізу як економічних вигод і кожного окремого елемента, так і цілісної системи бізнесу.
Для досягнення стратегічних цілей кожна організація повинна вирішувати сукупність завдань, які можна згрупувати:
1) управління інвестиційною діяльністю організації на основі ґрунтовного інвестиційного аналізу з використанням сучасних методів оцінювання ефективності інвестицій;
2) управління поточною сталістю розвитку організації, її ліквідністю і платоспроможністю. Цього досягають за рахунок управління всіма складовими поточних активів (тобто аналізують і оцінюють трансформації фінансових ресурсів у запаси, дебіторську заборгованість, короткотермінові цінні папери, готівку), а також управління короткотерміновими джерелами фінансування (короткотерміновими банківськими позиками, кредиторською заборгованістю тощо). Оптимізують грошовий обіг, проаналізувавши склад, структуру і процес обігу оборотного капіталу та прийнявши доцільні рішення щодо прискорення обігу коштів. Прибуток максимізують з огляду на дотримання припустимого рівня підприємницького ризику або забезпечення мінімізації фінансового ризику за необхідного рівня прибутку;
3) управління джерелами фінансування розвитку організації (прибуток, амортизація, залучені за допомогою емісії цінні папери, лізинг, довготерміновий кредит та ін.). Для цього детально оцінюють потреби у фінансових ресурсах, форми їх надання, ступінь доступності і час надання, вартість володіння окремим ресурсом, а також ризик, пов’язаний з цим видом ресурсів. З метою підвищення рівня фінансової сталості організації оптимізують структуру її капіталу (обираючи за основу мінімум ціни капіталу) через зменшення фінансового ризику шляхом заміни зовнішніх джерел формування;
4) управління фінансами організації за кризового стану, загрози банкрутства, реорганізації та ліквідації. У межах цього напряму на основі ґрунтовного аналізу визначають заходи з фінансового оздоровлення (санації) фірми або з урахуванням економічної та ліквідаційної вартості фірми приймають рішення щодо подальшого її існування.
Підходи до розв’язання управлінських завдань можуть бути найрізноманітніші, тому фінансовий менеджмент має бути багатоваріантним. Головне у фінансовому менеджменті — правильно визначити мету, яка відповідає фінансовим інтересам об’єкта управління. Фінансовий менеджмент вельми динамічний, ефективність його функціонування багато в чому залежить від швидкості реакції на зміни умов фінансового ринку, фінансової ситуації, фінансового стану об’єкта управління. Тому фінансовий менеджмент повинен ґрунтуватися на знаннях стандартних засобів управління, на вмінні швидко і правильно оцінити конкретну фінансову ситуацію, здатності негайно знайти правильний вихід із неї.
Рішення з управління фінансами фірми завжди приймають в умовах неповної визначеності з різним ступенем ризику; вони є компромісом між ризиком і прибутковістю.
Як показує багаторічний досвід фірм, що працюють у ринкових умовах, у фінансовому менеджменті готових рецептів бути не може. Він навчає, як, знаючи методи, засоби розв’язання певних господарських завдань, досягти відчутного успіху для конкретного суб’єкта господарювання. У цьому полягає значущість фінансового менеджменту.