|
 |
АнотаціяКультура мовлення — важливий критерій розвитку особистості. Особливо актуальна вона в діяльності вчителя, на мовлення якого
найбільше орієнтуються учні. А для вчителя-філолога культура мовлення є принциповою ознакою фаховості. Опановують її і розвивають
у процесі здобуття теоретичних знань і систематичного вправляння. У цій справі прислужиться матеріал пропонованого навчального
посібника, в якому лаконічний виклад теоретичної інформації поєднується із різноманітними практичними вправами, завданнями,
в т. ч. тестовими, зразками точної і спрощеної фонетичної, фонематичної транскрипцій, схемами фонематичного, фонетичного,
фонологічного, орфоепічного, графічного аналізу, довідковими даними. Їх зручно використовувати в аудиторній і домашній навчальній
діяльності.
Адресований студентам вищих навчальних закладів. Корисний буде вчителям-філологам, працівникам засобів масової
інформації, усім, хто дбає про рівень свого мовлення.
Зміст1. Фонетика
1.1. Фонематична і фонетична транскрипції
1.2.
Голосні звуки та їх класифікація у сильній і слабкій позиціях
1.3. Приголосні, їх класифікація у сильній позиції
1.4.
Звукозміни приголосних у мовленні
1.5. Асимілятивне подовження та інші наслідки прогресивної асиміляції. Наслідки дисиміляції
2. Фонологія
2.1. Система фонем сучасної української літературної
мови. Фонема та алофони
2.2. Звукові поля фонем. Позиційні чергування
2.3. Історичні чергування голосних фонем
2.4. Історичні чергування приголосних фонем
2.5. Фонетичне членування мовленнєвого потоку
3. Орфоепія
3.1. Особливості орфоепії сучасної української літературної мови
4. Графіка
4.1. Графічна система сучасної української літературної мови
Додатки
1. Співвідношення між буквами, фонемами та алофонами сучасної
української літературної мови
2. Співвідношення між буквосполученнями, фонемосполученнями та звукосполученнями
3.
Схеми фонетичного, фонологічного, орфоепічного та графічного аналізу
Відповіді на тестові завдання
Короткий
термінологічний словник
Література
Уривок із навчального посібника
("Сучасна українська мова. Фонетика. Фонологія. Орфоепія. Графіка. Практикум" Фащенко М. М.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.
1. Фонетика
Серед необмеженої кількості звуків, які існують у природі, невелику групу становлять звуки людської мови. У їх творенні
беруть участь органи мовлення , дія яких характеризується цілеспрямованістю, а отже, осмисленістю. Кожен звук має свої акустично-артикуляційні
особливості, що залежать від мовленнєвого апарату людини.
1.1.
Фонематична і фонетична транскрипції
Для передавання на письмі фонемного складу слів та текстів використовують
фонематичну науково-лінгвістичну транскрипцію.
Фонематична (грец. phоnе
— звук, голос) транскрипція (лат. tran scriptio — переписування) — передавання
на письмі фонемного складу слів і текстів без відтворення їх реального звучання.
Зафіксувати правильну вимову на
письмі дає змогу фонетична транскрипція.
Фонетична транскрипція — фіксація
особливостей звучання певних звуків, слів та їх сполучень.
У фонематичній транскрипції фіксують головні вияви фонем,
у фонетичній — алофони фонем, тобто звуки як акустично-артикуляційні явища.
Науково-лінгвістичні транскрипції характеризуються
особливостями запису. Принципи, на яких вони ґрунтуються, спільні: кожну фонему у фонематичній транскрипції і кожен звук у
фонетичній записують як окремий знак; для окремих фонеми чи звука знаки застосовують послідовно, без зміни їх значень, тобто
один і той самий знак позначає ту саму фонему чи той самий звук.
Під час транскрибування тексту використовують букви
української графіки, додаткові букви та позначення.
У фонематичній транскрипції послуговуються такою кількістю знаків,
що дорівнює кількості фонем. У зв’язку із цим замість м’якого знака ставлять риску після м’якої фонеми; букви я, ю, є, ї,
щ не пишуть тому, що я, ю, є можуть позначати одну чи дві фонеми, ї та щ завжди співвідносяться із двома фонемами. Кожну фонему
позначає окрема буква алфавіту.
[...].
Фонематичну транскрипцію беруть у скісні чи ламані дужки. Знаки наголосів
чи пауз не використовують, оскільки у транскрипції зафіксовано лише склад фонем, а не їх звукове відтворення. Фонематична
транскрипція в основному збігається з орфографічним написанням:
Скажи мені правду, мій добрий козаче,
Що діяти серцю, коли заболить?
Як важко застогне, як гірко заплаче,
І дуже без щастя воно защемить?
/зкажи мен/і правду мій добрий козаче
шчо д/ійати серц/у коли заболит/
йак важко застогне йак гірко заплаче
і дуже без шчаст/а воно зашчемит//
(О. Афанасьєв-Чужбинський).
Фонематичні транскрипції, розроблені різними фонологічними школами, відрізняються. Так, згідно
з ученням Московської фонологічної школи (МФШ), фонема співвідноситься з усіма її звуковими виявами, за Ленінградською (щербівською)
фонологічною школою (ЛФШ) — лише з варіаціями, тому варіант, який за артикуляційними ознаками збігається з головним виявом
іншої фонеми, вважають окремою фонемою.
За українським мовознавцем Юрієм Карпенком (нар. 1929), напівм’які губні, передньоязикові
ясенні, задньоязикові та фарингальний — окремі фонеми, які у фонематичній транскрипції позначають знаком м’якості; оскільки
фонему /и/ вважають лише алофоном /і/, то вона відсутня у фонологічному записі.
Фонематичну транскрипцію використовують
для встановлення фонемного складу слів і морфем, для виявлення засобів їх розрізнення й розпізнавання, а також для зіставлення
фонологічних систем різних мов.
[...]
У транскрипції не розрізняють власні і загальні назви, тому велику літеру
не використовують.
Відповідно до різних наукових завдань використовують повну (точну) і спрощену форми фонетичної транс-
крипції. Спрощений варіант може мати різний ступінь точності, найчастіше у ньому не послуговуються знаками, що свідчать
про акомодацію звуків, він передає тільки основні ознаки звуків: [...].
Вас можуть зацікавити:
 |
Вступ до лінгвістичної прагматики ("Академія") |
 |
Етика. 2-ге видання, виправлене, доповнене ("Академія") |
 |
Історія української мови. Історична фонетика. Історична граматика |
 |
Лінгвістичний аналіз тексту ("Академія") |
 |
Основи теорії мовної комунікації ("Академія") |
 |
Основи теорії мовної комунікації ("Академія") |
 |
Педагогіка. 3-тє видання, стереотипне ("Академвидав") |
 |
Синтаксис української мови. 2-ге видання, доповнене ("Академія") |
 |
Соціологія. 3-тє видання, доповнене ("Академія") |
 |
Технологія сучасного уроку рідної мови ("Академія") |
 |
Українська мова. Орфографія. Орфоепія. Тестові завдання |
 |
Українська мова. Тести 5–12 класи ("Академія") |
 |
Ділова лексика. Англо-український українсько-англійський словник ("Академія") |
 |
Історія України ("Академія") |
 |
Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав") |
 |
Загальне мовознавство. Видання 3-тє, доповнене ("Академія") |
 |
Вступ до лінгвістичної генології |
 |
Вступ до мовознавства. Видання 2-ге ("Академія") |
 |
Вступ до слов'янської філології ("Академія") |
 |
Історія України. 3-тє видання, виправлене, доповнене ("Академвидав") |
 |
Логіка. 2-ге видання, перероблене, доповнене ("Академія") |
 |
Морфологія української мови ("Академія") |
 |
Основи зіставного мовознавства ("Академія") |
 |
Релігієзнавство. 3-тє видання ("Академвидав") |
 |
Стилістика української мови |
 |
Сучасна українська мова ("Академія") |
 |
Сучасна українська мова. Завдання і вправи. 2-ге видання, стереотипне ("Академія") |
 |
Українська мова. Тестовi завдання. 5–11 класи. ("Академія") |
 |
Філософія. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав") |
|
