Синтаксис української мови. 2-ге видання, доповнене ("Академія")
Шульжук К. Ф.

1. Загальні питання українського синтаксису

Синтаксис є одним із розділів курсу сучасної української літературної мови. Основу його наукового вивчення закладено в працях вітчизняних мовознавців другої половини ХІХ ст. Нинішні дослідження зосереджені на системі синтаксичних одиниць, їх структурі і семантиці, синтаксичних зв’язках і семантико-синтаксичних відношеннях. Різні підходи до вивчення синтаксису уможливили аналіз синтаксичних одиниць в усіх аспектах їх вияву.


Предмет синтаксису

У граматичній системі мови синтаксису належить центральне місце, оскільки у його сфері функціонують мовні одиниці, які забезпечують спілкування людей, безпосередньо співвідносячи повідомлюване з реальною дійсністю.

Синтаксис (грец. syntaxis — побудова, поєднання, порядок) — розділ граматики, що вивчає систему синтаксичних одиниць і правила їх функціонування.

Термін «синтаксис» застосовують і щодо синтаксичної будови мови. Синтаксис мови — це сукупність наявних у мові закономірностей, що зумовлюють побудову та функціонування синтаксичних одиниць.
Предмет синтаксису у процесі розвитку науки про мову трактували по-різному, що пояснюється об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Серед об’єктивних чинників — природа синтаксичних одиниць і особливості їх функціонування, взаємовідношення між окремими аспектами цих одиниць та їх функцій, специфіка будови певної мови. Суб’єктивні чинники — це усвідомлення важливості до-   слідження відповідних синтаксичних явищ, ступінь зрілості науки, традиції історичного розвитку синтаксису. Стоїки (представники філософської школи епохи еллінізму) впровадили термін «синтаксис» ще в ІІІ ст. до н. е. Основним завданням синтаксису вони вважали вивчення логічного змісту висловлень. Предметом синтаксису в сучасному мовознавстві є система синтаксичних одиниць, їх структура і семантика, синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення тощо.
Стосовно синтаксичних об’єктів немає єдиної думки. Сучасна наука синтаксичними одиницями найчастіше називає словосполучення, просте речення, складне речення, висловлення. Об’єктами синтаксису є також слово (лексема) і форма слова, однак їх розглядають не тільки синтаксис, а й лексика і морфологія; тому їх характеризують лише з погляду синтаксичних властивостей. Нерідко до синтаксичних одиниць відносять і складне синтаксичне ціле.
Останнім часом в українському мовознавстві набуває поширення вчення про три синтаксичні одиниці — речення, словосполучення і мінімальну синтаксичну одиницю (компонент речення або словосполучення). Оскільки мінімальні синтаксичні одиниці переважно є компонентами, що репрезентують найвищі морфологічні одиниці (частини мови та сукупність їх форм), то синтаксис у граматичній системі мови розглядають як вищий граматичний рівень, що перебуває над морфологічним.
У сучасному мовознавстві вивчення синтаксичних одиниць передбачає багатоаспектність підходів. Переважно досліджують три аспекти: формально-синтаксичний (враховує формальну будову синтаксичних одиниць), семантико-синтаксичний, або семантичний, (враховує взаємозв’язок формальної будови і значення синтаксичних одиниць) і комунікативний. Панівним є функціональний підхід до вивчення синтаксичних явищ. Він полягає у дослідженні об’єктивно-смислового змісту речення як відображення явищ позамовної дійсності, реалізується в концепціях американських мовознавців Чарльза Філлмора (нар. 1929), Уолеса Чейфа (нар. 1927) та ін. Функціонально-синтаксична концепція Анатолія Мухіна орієнтована на виділення функціональної синтаксичної одиниці (синтаксеми) з урахуванням її диференційних семантико-синтаксичних ознак. Голландський лінгвіст Симон-Корнеліс Дік (нар. 1940) досліджує взаємовідношення функціонального і системного аспектів у синтаксисі, а чеський мовознавець Вілем Матезіус (1882—1945) — комунікативний аспект функціонального синтаксису. Він створив і вчення про актуальне членування речення.
В українському мовознавстві досліджують передусім формально-синтаксичний та семантико-синтаксичний аспекти, їх взаємодію. Найповніше ці аспекти з погляду функціонального синтаксису дослідив Іван Вихованець (нар. 1935). Він розглянув типи функціональних синтаксичних одиниць за формально-синтаксичними і семантико-синтаксичними ознаками, синтаксичні одиниці у сфері мови і мовлення, синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення, формально-синтаксичну і семантико-синтаксичну структури речення.


Типи синтаксичних одиниць

В українській лінгвістиці виділяють три основні синтаксичні одиниці: речення, словосполучення і мінімальну синтаксичну одиницю.
Речення. Є предикативною (лат. prаedicatum — сказане) одиницею, оскільки його зміст через модально-часові параметри (ірреальність, спонукальність, бажальність, теперішній, минулий, майбутній час) співвідноситься з дійсністю. Воно є основною і найбільшою синтаксичною одиницею в мовній системі, напр.: Вийшла в поле руська сила, корогвами поле вкрила (І. Франко); Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі? (Леся Українка); Поминули літа. Зацвітає Шевченкова круча (А. Малишко); Тоді, схилившись наді мною, сиділа ніжна Мавка цілу ніч (П. Воронько).
Словосполучення. Непредикативна синтаксична одиниця, яка лише в складі речення як одиниці повідомлення є його компонентом.
Речення (як предикативна одиниця) і словосполучення (як непредикативна одиниця) різняться кількісним складом компонентів (реченням може бути й одне слово), пор.: Світає; Вечір; Тихо; слухати музику; сонячний ранок; батько і мати.
Мінімальна синтаксична одиниця. Функціонує лише в межах речення чи словосполучення, тобто є їхнім складником. Її виділяють з урахуванням синтаксичних зв’язків та семантико-синтаксичних (смислових) відношень. У формально-синтаксичній структурі простого речення мінімальними одиницями є члени речення, у семантико-синтаксичній — синтаксеми. Члени речення виділяють на основі синтаксичних зв’язків, а синтаксеми — на основі семантико-синтаксичних відношень.
Синтаксичні одиниці перебувають в ієрархічних зв’язках. Вершиною цієї ієрархії є речення, якому підпорядковані словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця.
Відмінності між синтаксичними одиницями зумовлені передусім граматично, оскільки за змістом вони можуть бути лексично тотожними, пор.: Упорядковували землю (речення) — упорядковування землі (словосполучення) — землевпорядкування (мінімальна синтаксична одиниця, наприклад, у реченні У селищі здійснювались роботи із землевпорядкування). Найбільшою мірою така співвідносність виявляється в простому і складному реченнях, меншою мірою — у словосполученні і реченні, напр.: вечірня прогулянка до міста (словосполучення) — Увечері прогулювались до міста (просте речення) — Коли настав вечір, прогулювались до міста (складне речення). У наведених прикладах різні синтаксичні одиниці називають ту саму подію і диференціюються лише за граматичними відмінностями.
Синтаксичні одиниці мають лексичні (мовленнєві, індивідуальні) і граматичні (мовні, загальні) значення.
Розглянемо два ряди словосполучень: 1) сонячний ранок, високий будинок, зелена трава; 2) писати листа, читати книгу, бачити море. Кожне з наведених слово-  сполучень має своє лексичне значення, що зумовлене лексичними значеннями слів, які його утворюють. Окрім того, обидва ряди словосполучень різняться граматичним значенням: предмет і його ознака (перший ряд), дія і предмет, на який вона переходить (другий ряд). Речення Робітники працюють, Учні вчаться, відрізняючись індивідуальним змістом, мають спільне граматичне значення —  «суб’єкт і його діяльність».
Отже, синтаксична семантика — це типова семантика, спільне значення синтаксичних одиниць однакової будови.


Елементарні і неелементарні синтаксичні одиниці-конструкції

До синтаксичних одиниць-конструкцій належать речення і словосполучення. Мінімальна синтаксична одиниця є складником речення або словосполучення.
З огляду на будову розрізняють елементарні і не-елементарні одиниці-конструкції. У формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах вони частково збігаються. Водночас семантично неелементарні конструкції охоплюють ширше коло синтаксичних одиниць.
Визначаючи елементарні/неелементарні речення і словосполучення, вчені, як правило, беруть за основу кількісний критерій, хоча поняття елементарності/неелементарності трактують по-різному. Це пов’язано насамперед із розбіжністю у термінології, з різним окресленням об’єкта дослідження (тільки підрядні словосполучення; підрядні і сурядні словосполучення; підрядні, сурядні і предикативні словосполучення).
Згідно з кількісним критерієм елементарні словосполучення називають простими, неелементарні — складними (рідше — ускладненими), оскільки переважна більшість простих словосполучень складається з двох повнозначних слів, складних — із трьох і більше.
Елементарні словосполучення досліджено достатньою мірою, а неелементарні описано лише фрагментарно. Спробу системного аналізу складних словосполучень здійснив український лінгвіст Григорій Удовиченко (1917), який обмежився мінімальними (трикомпонентними) складними словосполученнями. Труднощі дослідження неелементарних словосполучень зумовлені різним розумінням природи словосполучення. Так, Олександр Мельничук (1921—1997), який визначає сурядні, підрядні і предикативні словосполучення, як словосполучення розглядає і цілі прості речення. Однак, на наш погляд, має рацію І. Вихованець, який вважає словосполучення підпорядкованою реченню синтаксичною одиницею. Елементарні словосполучення будуються за певною структурною схемою, в якій поєднуються два повнозначні слова. Неелементарні (ускладнені) словосполучення є комбінаціями елементарних словосполучень на основі сурядного і підрядного зв’язків.
Елементарні/неелементарні конструкції співвідносні, але не завжди тотожні у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах з непоширеними/поширеними, неускладненими/ускладненими простими реченнями.
З формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду елементарне просте речення відповідає непоширеному простому реченню, оскільки лише головні члени речення є необхідними компонентами структурної схеми, напр.: Дзвенить вода (Є. Маланюк); Ліхтарі миготять (Г. Чупринка); Люди — прекрасні (В. Симоненко); Грюкіт. Стукіт. Дзвони. Скрипи (Г. Чупринка).
Поширені речення мають у своєму складі, крім головних, другорядні члени, які не є необхідними компонентами структурної схеми, напр.: Димок від розкладених на землі вогнищ прозорими струмочками здіймався до блакитного неба (Петро Панч); Я на вбогім сумнім перелозі буду сіять барвисті квітки (Леся Українка); Треба твердо нам в бою стояти (І. Франко); Богдана любили на факультеті (О. Гончар). Трактування таких конструкцій у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах збігається лише частково.
У семантико-синтаксичному аспекті елементарні прості речення, компоненти яких зумовлені семантико-синтаксичною валентністю (лат. valentia — сила) предиката (головна синтаксема, що відповідає присудкові), є елементарними поширеними реченнями, в яких, крім головних членів, функціонують і другорядні. Отже, ці конструкції і з формально-синтаксичного погляду відповідають елементарним поширеним реченням.
Поширення таких елементарних речень відбувається за рахунок іменникових компонентів, зумовлених семантико-синтаксичною валентністю (здатністю визначати кількість залежних словоформ) предиката. За валентними можливостями предиката виділяють трикомпонентні — семикомпонентні елементарні поширені речення, а однокомпонентні — двокомпонентні відповідають звичайним непоширеним реченням. Найбільші валентні можливості мають дієслова возити, везти, завезти, нести, носити, відносити, занести та ін., напр.: Хлопчик приніс із лугу квіти матері в кімнату; Екскурсанти приїхали з Рівного до Києва поїздом.
Більшість залежних від предиката іменників (другорядних членів) перебувають у правобічній щодо предиката позиції; у лівобічній перебуває суб’єкт. Елементарні поширені односкладні речення мають значно менші валентні можливості і обмежуються переважно одним-двома керованими іменниками в ролі другорядних членів як у правобічній, так і в лівобічній позиції, напр.: Туристам видно море; Матері було сумно.
З формально-синтаксичного погляду неелементарними (ускладненими) вважають речення, в яких функціонують однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени, вставні і вставлені конструкції, звертання. Елементарними (неускладненими) є конструкції з наявними другорядними членами речення (додатками, означеннями, обставинами), що не є однорідними та відокремленими, напр.: Везе Марко Катерині сукна дорогого (Т. Шевченко); Од усього цього місця віяло дикою могутньою красою (Б. Грінченко); Трава пожовкла від посухи (Є. Маланюк); Садок ріс на волі в глибокій долині (І. Нечуй-Левицький).
З погляду семантико-синтаксичного, як і формально-синтаксичного, неелементарними (ускладненими) є речення з однорідними, відокремленими другорядними членами, вставними і вставленими конструкціями, звертаннями. Водночас до неелементарних (ускладнених) речень належать і такі, в яких наявні вторинні предикатні і субстанціальні синтаксеми прислівного та детермінантного характеру. Такі синтаксеми є похідними, вони витворилися з елементарних простих речень. Тому багато речень, що з формально-синтаксичного погляду є простими неускладненими, у семантико-синтаксичному плані є простими ускладненими, що утворилися внаслідок трансформації складних реченнєвих структур.
Найбільшу групу семантично ускладнених речень становлять речення з детермінантними (лат. determinans — який визначає, обмежує) членами, що стосуються граматичного центру речення і виражають обставинні значення, напр.: Хлопець прокинувся від вибуху; Туристи запізнилися через дощ; Всупереч прогнозам ішли дощі; На випадок негоди зупинимось у лісі.
Поширеними також є прості ускладнені речення з нейтралізованими предикатами в атрибутивній (означальній) позиції. Наголошуючи на тому, що атрибутивні (означальні) відношення ґрунтуються на перебудові базових (елементарних) речень і що глибина перебудови конструкції буває різною, І. Вихованець зазначає: «Найпростішим пере-   творенням компонента у морфологізований прикметник є трансформація семантичного предиката з формально-синтаксичної позиції присудка (аналітичного або синтетичного дієслова) і набуття предикатом проміжної між семантико-синтаксичними і формально-синтаксичними функціями функції атрибута, пор.: Дівчина була струнка ® Струнка дівчина усміхалася до нас». Порівняймо: Від заходу насувалася чорна хмара (М. Коцюбинський); Море зазирає у темні ущелини (П. Загребельний); Худорлявий високий хлопець у сірому сукняному костюмі переправився через Дніпро вузьким просмоленим човном (П. Загребельний).
Існують різні підходи і до питання елементарності (неускладненості) та неелементарності (ускладненості) на рівні складного речення. Деякі чеські й словацькі мовознавці (Л. Двонч, Й. Грбачек, Я. Бауер) вважають ускладненими лише речення з різними типами синтаксичного зв’язку. На думку інших (словацький лінгвіст Ф. Кочіш), визначальним є кількісний критерій, тобто ускладненим є речення з трьох і більше предикативних одиниць.
В українському мовознавстві основну увагу приділяють дослідженню складних елементарних речень, які складаються з двох предикативних одиниць. Деякі мово- знавці багатокомпонентні (неелементарні) речення подають лише як ілюстрації до речень мінімальної структури. Нерідко неелементарні речення розглядають лише як своєрідні комбінації складних елементарних речень, у яких повторюються ті самі синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення.
Вихідними, базовими структурами в системі складного речення є елементарні речення, що складаються з двох предикативних одиниць.
З формально-синтаксичного погляду елементарними є двокомпонентні сполучникові (складносурядні і складнопідрядні) і безсполучникові конструкції незалежно від обсягу предикативних частин, наявності згорнутих пропозицій, напр.: Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морю (Леся Українка); Затріщало, бризнуло росою гілля, і ним бійці почали маскувати машини (М. Стельмах); Благословенна праця рільника, що оре цілину в ясній надії (М. Рильський).
Із семантико-синтаксичного погляду елементарними складними реченнями є лише ті, у яких відсутні звороти і синтаксеми, що можуть бути розгорнуті в речення. У складі предикативних одиниць можуть функціонувати лише субстанціальні синтаксеми (компоненти, що передають значення реальної предметності), зумовлені валентністю предиката, напр.: Хто з злом не бореться, той людей не любить (І. Франко); Хтось сповістив, що йде поїзд (М. Олійник); Гув мотор, катер пінив носом хвилі (Ю. Мушкетик).
Отже, лише незначна частина формально-синтаксичних елементарних речень є елементарними з погляду семантичного.
Щодо неелементарних (ускладнених, багатокомпонент-них) складних речень основним має бути кількісний критерій, оскільки наявність ще хоча б однієї предикативної одиниці зумовлює появу невластивих елементарному складному реченню ознак.
Однак якщо в елементарних складних реченнях незалежно від синтаксичного зв’язку, його передбачуваності й обов’язковості реченнєвий характер очевидний, то структури з трьох і більше предикативних частин не завжди є реченнями. Передусім це стосується складносурядних речень відкритої структури та складних безсполучникових конструкцій з однорідними частинами, в яких виражаються семантичні відношення одночасності дій. Сполученнями речень є звичайно складносурядні конструкції з однаковими сполучниками, передусім єднальними (приєднувальними), напр.: А літо йде полями і гаями, і вітер віє, і цвіте блакить (А. Малишко); А ранок вставав перед ним теплий і вітряний, а картоплі бігли до обрію, а сукня дівчини майоріла на вітрі все ближче й ближче (Ю. Мушкетик). У вигляді складносурядного чи безсполучникового речення можуть оформлятися і ряди номінативних речень: І дощ, і сніг, і віхола, і вітер (Л. Костенко); Невеличкий дворик, хати з квітниками під вікнами, садок (М. Олійник). У таких конструкціях наявне своєрідне «нанизування» предикативних одиниць.
Складносурядні багатокомпонентні структури, в яких функціонують різні сполучники, характеризуються складнішими семантико-структурними зв’язками між частинами і є неелементарними реченнями. У них виділяють один зовнішній (провідний) і один чи більше внутрішніх рівнів членування. Порівняймо: Бархани наблизились, | але на сірому фоні помітні були тільки короткі спалахи гарматних пострілів, а в долині біля озера теж з вогнем вибухали снаряди (О. Десняк).
Неелементарними реченнями є складні безсполучникові конструкції, у яких поєднуються семантичні відношення однорідності та неоднорідності між частинами або ж наявні лише відношення семантичної неоднорідності, напр.: Поглянь: уся земля тремтить в палких обіймах ночі, лист квітці рвійно шелестить, траві струмок воркоче (О. Олесь); Маркові тільки не осягнути: скажи слово про нашу малоозброєність — враз тобі приточать зневір’я (К. Гордієнко).
Центральним типом неелементарних складних конструкцій є складнопідрядні багатокомпонентні речення: з послідовною підрядністю, з неоднорідною та однорідною супідрядністю, контаміновані утворення з різними комбінаціями послідовної підрядності та супідрядності. Тісніша структурно-семантична спаяність компонентів у цих реченнях, на відміну від інших типів неелементарних конструкцій, часто зумовлена передбачуваністю та обов’язковістю підрядних (оскільки переважають підрядні прислівні), напр.: Хто не бачив тебе, рідний краю, той не знає, на що здатна і чим багата наша рідна природа (М. Олійник); Потім Красов розповів, що його відділення пройшло в розташування ворога і з’ясувало, що німці відступили, залишивши невеличкий заслін автоматників (І. Багмут).
Складні конструкції з сурядністю і підрядністю, сполучниковим і безсполучниковим зв’язком, як правило, є неелементарними реченнєвими утвореннями, зрідка (за наявності значної кількості предикативних одиниць) вони можуть бути сполученнями речень.
Складні неелементарні з формально-синтаксичного боку речення завжди є і семантично неелементарними, однак в останніх є чимало синтаксем, що засвідчують кількісну перевагу семантично елементарних простих речень над формально-синтаксичними.
Не до кінця з’ясоване питання елементарних та неелементарних мінімальних синтаксичних одиниць. У формально-синтаксичному аспекті елементарними є головні члени (простий підмет і простий дієслівний присудок) та другорядні члени, виражені одним повнозначним словом. До неелементарних відносять складений підмет, складений іменний і дієслівний присудки, складний (подвійний) присудок, другорядні члени, виражені словосполученням. Із семантико-синтаксичного погляду поняття елементарності/неелементарності пов’язане з наявністю/відсутністю в простому реченні вторинних предикатних і субстанціальних синтаксем.
Отже, елементарні/неелементарні словосполучення загалом є тотожними з формально-синтаксичного і семантико-синтаксичного погляду. У простих і складних реченнях наявна лише часткова відповідність між елементарними/неелементарними конструкціями у формально-синтаксичному і семантико-синтаксичному аспектах.


Синтаксичні зв’язки у словосполученні і реченні

Компоненти синтаксичних одиниць-конструкцій пов’язуються відповідним синтаксичним зв’язком і перебувають у змістових зв’язках — семантико-синтаксичних відношеннях, формально репрезентованих синтаксичним зв’язком.

Синтаксичний зв’язок — формальний зв’язок між компонентами синтаксичної одиниці (словосполучення, простого речення, складного речення), виражений відповідними мовними засобами.

Одиниці вищого і нижчого рангів по-різному поєднуються у словосполученні і реченні. Цей зв’язок буває однорівневим і різнорівневим. В  однорівневих структурах він поєднує мінімальні синтаксичні одиниці, прості речення, складні речення. У різнорівневих конструкціях наявні різні комбінації поєднання синтаксичних одиниць: мінімальної синтаксичної одиниці і слово-   сполучення, мінімальної синтаксичної одиниці і простого речення, простого речення і складного речення.
Мінімальні синтаксичні одиниці можуть поєднуватись у межах словосполучення і речення. Варіантів таких поєднань у словосполученні може бути декілька:
— поєднання опорного слова, яке в словосполученні може вживатись у будь-якій формі, і залежної форми слова, що завжди репрезентована однією граматичною формою, напр.: співати (співаю, співаєш, співає, співаємо, співаєте, співають, співав, співав би...) пісню;
— поєднання опорної і залежної форм слова, що вживаються в будь-якій формі, напр.: весняний ранок, весняного ранку, весняним ранком тощо;
— поєднання двох рівноправних компонентів у сурядному словосполученні: брат і сестра, веселитись і радіти;
— поєднання взаємозалежних головних членів — підмета і присудка: Засне долина (Т. Шевченко); Минає літо (Т. Шевченко).
У неелементарних словосполученнях мінімальна синтаксична одиниця поєднується з елементарним словосполученням: високий дерев’яний будинок (високий + дерев’яний будинок), гарні польові квіти (гарні + польові квіти).
У межах елементарних складних речень, переважно складносурядних і безсполучникових, а також і в деяких багатокомпонентних конструкціях поєднуються прості речення: А навколо гречки вже все покошено, і біло-жовті присадкуваті ожереди двома велетенськими крижинами застигли на яскравій стерні (Є. Гуцало); Пташки замовкли, трави стихли, лише берези сколихнулись, та вітер золотим од дерева до дерева почав шпурляти, кружляючи червоне (П. Тичина).
У складнопідрядних реченнях опорна прислівна мінімальна синтаксична одиниця в головній частині підпорядковує підрядну частину. У ролі опорної мінімальної синтаксичної одиниці виступають переважно іменники та дієслова: Буря розчахнула стару, напівзасохлу акацію, що росла біля сіней (В. Канівець); Він розуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози (М. Стельмах).
Складні неелементарні речення (сполучникові, безсполучникові, сполучниково-безсполучникові), що поділяються на рівні членування, на зовнішньому рівні можуть поєднувати прості й складні (елементарні і неелементарні), а також складні конструкції зі складними (вертикальною рискою показано зовнішній рівень членування): І то нічого, | що чигали круки, що проминуло так багато літ (Л. Костенко); Я спробував повзти, | але кулі віялом лягли переді мною, і я знову припав до снігу (І. Багмут); Досвідченіші вояки метнулись до багатших осель, | а він повернув у напівзабуту вуличку, де під копитом сполоханим дзвоном розбивались і зітхали калюжки, де, взявшись за руки, стояли в зелених спідничках верби-підлітки, за вербами входила в марево чи сон хата-білянка, а за нею в рахманну землю вгрузало сонце (М. Стельмах).
Отже, синтаксичні зв’язки у словосполученні, простому і складному реченнях певною мірою збігаються, хоча в кожній з названих одиниць виявляються специфічні особливості синтаксичного зв’язку. Тому слід диференціювати синтаксичні зв’язки на рівні словосполучення, простого і складного речення.


Засоби вираження синтаксичних зв’язків

В українській мові як мові аналітично-флективної будови з домінуванням флективних ознак існують такі засоби вираження синтаксичних зв’язків:
1) відмінкові закінчення іменників, флексії роду, числа і відмінка прикметників, закінчення особи, числа і роду дієслів, напр.: Темна хмара озвалася громом гучним, освітилась огнем блискавиці (Леся Українка); З журбою радість обнялась... (О. Олесь); Ми завжди проїжджаєм це село. Ім’я у нього праслов’янське — Сувид (Л. Костенко);
2) прийменники, що вживаються разом з непрямими відмінками іменників: Синє й гаряче небо лежало над степом, неначе якась кругла покришка. На небі не було хмариночки! На степу не було ні смужки туману (І. Нечуй-Левицький); Під вікнами школи зеленіли густі кущі (Петро Панч);
3) сполучники і сполучні слова, що використовуються в складному й простому реченнях: Я забуваю сумніви і сум (Л. Костенко); Уставай, моє сонечко, з темного лугу, бо тривожить минуле не раз і не двічі (А. Малишко); Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі (Леся Українка);
4) порядок слів, який в українській мові є допоміжним засобом вираження синтаксичних зв’язків, оскільки в багатьох випадках зміна порядку слів не веде до зміни синтаксичної ролі членів речення, а переважно позначається на змістових та стилістичних нюансах. Проте в деяких конструкціях порядок слів, виражаючи напрямок синтаксичного зв’язку між тотожними формами слів, диференціює підмет і присудок, підмет і додаток тощо, пор.: Київ — столиця України; Столиця України — Київ; Весло зачепило плаття; Плаття зачепило весло;
5) інтонація (на письмі позначається розділовими знаками), яка відіграє важливу роль у поділі речень на синтагми, встановленні фразового наголосу, визначенні типів складних безсполучникових речень та ін. Так, зокрема, інтонація впливає на трактування речення з тим самим лексичним складом як простого, ускладненого вставним реченням, або ж як складного безсполучникового з неоднорідними частинами, пор.: Пам’ятаю, це трапилося влітку (просте ускладнене); Пам’ятаю: це трапилося влітку (складне безсполучникове).
Отже, синтаксичні зв’язки у реченні виражаються кількома засобами. Це переважно стосується і словосполучення.


Типи і форми синтаксичних зв’язків

Згідно з функціональним підходом в україністиці останнім часом виділяють такі типи синтаксичних зв’язків:
— предикативний (у простому і частково в складному реченнях);
— підрядний (у словосполученні, простому і складному реченнях);
— сурядний (у словосполученні, складному і простому реченнях).
Диференційною ознакою розмежування типів синтаксичних зв’язків є напрямок синтаксичної залежності: двобічний (взаємозв’язок) властивий предикативному зв’язку, однобічний — підрядному, відсутність залежності — сурядному.
Отже, предикативний, підрядний і сурядний зв’язки перебувають в опозиції за ознаками взаємозалежності, односпрямованої залежності та відсутності залежності. Сурядний зв’язок засвідчує однофункціональність компонентів, підрядний і предикативний — різнофункціональність, пор.: Де поділися ви, голоснії слова, що без вас моя туга німа? (Леся Українка); Ось калина над рікою віти стелить по воді (М. Познанська); Люди в окопах в першу мить інстинктивно притислися до землі, але зараз же всі, мов по команді, висунули голови і почали напружено вдивлятися в небо (Д. Ткач); Замовкли струни, замовк голос мельника (М. Стельмах).

Предикативний зв’язок — зв’язок між підметом і присудком, що формує структурну основу простого двоскладного речення.

Засобами вираження предикативного зв’язку є перед-усім форми слова (відмінок, рід, число), напр.: Редактор не повернувся (О. Гончар); Ліворуч чорніло, погойдувалося чорне море свіжої ріллі, праворуч миготіла зелена, з рідкими золотими вкрапленнями осені посадка (К. Пісоцький). У складному реченні з предикативною частиною в ролі підмета, де предикативний зв’язок є периферійним, він виражається сполучниками і сполучними словами, напр.: Виявилося, що підривники неправильно з’єднали шнурами шпари (Яків Баш); Не поет, у кого думки не літають вільно в світі (Леся Українка).
Предикативний зв’язок є основою двоскладних речень. В його утворенні беруть участь різнойменні категорії: ви- значальною категорією підмета є називний відмінок, а присудка — актуалізована особа.
У сучасному українському мовознавстві виділяють кілька ознак предикативного зв’язку, що вирізняють його з-поміж інших типів синтаксичних зв’язків:
1. Двобічність (взаємозалежність, взаємозв’язок підмета і присудка). Являє собою вершинну диференційну ознаку предикативного зв’язку, з якою пов’язані інші диференційні ознаки.
2. Передбачуваність (зумовлена властивостями обох головних членів речення). Присудок і підмет, підпорядковуючи один одного, перебувають у стосунках узгодження, пор.: Хлопець сміється. Хлопець сміятиметься. Хлопець сміявся. Хлопці сміються. Хлопці сміятимуться. Хлопці сміялись.
3. Обов’язковість (полягає в тому, що відповідні особові форми присудка вимагають підмета у формі називного відмінка).
4. Закритість (за одноразового застосування предикативного зв’язку) виявляється в тому, що він поєднує лише два компоненти, напр.: І день і ніч лунає бій (М. Нагнибіда); Бджоли дзвонять на розгіллях срібних (І. Вирган).
5. Координація (форма, або спосіб, предикативного зв’язку, особливістю якого є взаємозалежність, взаємозв’язок головних членів речення — підмета і присудка). Форма присудка вимагає підмета у формі називного відмінка, а форма присудка залежить від підмета у формах числа, роду та особи. І. Вихованець трактує залежність підмета від присудка як керування, а присудка від підмета — як узгодження. Цей зв’язок виявляється в простому двоскладному реченні, напр.: Легенький вітер трави хилитає (Л. Костенко); Опівночі айстри в саду розцвіли (О. Олесь); Розвіялись раптом у небі хмари (Ю. Збанацький). Отже, форма координації як спосіб предикативного зв’язку становить синтез узгодження, реалізованого залежністю присудка від підмета, і керування, зумовленого залежністю підмета від присудка.
Предикативний зв’язок є реченнєвотвірним зв’язком, що формує структуру простого двоскладного речення.

Підрядний зв’язок — синтаксичний зв’язок, що вказує на граматичну залежність одного компонента від іншого в реченні чи словосполученні.

Цей зв’язок у словосполученні і простому реченні реалізується формами слова, а в складнопідрядному реченні засобами його вираження виступають сполучники і сполучні слова, напр.: І все на світі треба пережити (Л. Костенко); Розтьохкався соловейко на калиноньці (П. Грабовський); Ще густіший морок виповняв глибокі чорториї, що збігали в долину по схилу прибережного узгір’я (М. Коцюбинський).
Як зв’язок залежного і опорного компонентів, підрядний зв’язок реалізується в двох різновидах: прислівному і детермінантному. Деякі вчені виділяють ще опосередкований зв’язок.
1. Прислівний підрядний зв’язок. Він реалізується передусім у словосполученні і простому реченні як базових синтаксичних одиницях; у складному ж реченні — повторює схему прислівних поєднань, властивих простому реченню, напр.: В небі затеплилися великі й яскраві південні зорі (Ю. Смолич); Але він того не помічав, як не помічав величної літньої ночі, що розлягалась по безкраїх просторах, таких свіжих, зелених, запашних (М. Коцюбинський); Десятикласники, затамувавши подих, слухали свого Василя Олександровича і дивувалися не тільки його знанням, його пам’яті, а й тій простоті і сердечності, з якою він розповідав їм про слово, про мову, про книгу, про велике могутнє море, яке називається літературою (І. Цюпа).
Прислівний зв’язок є тісним, передбачуваним, а в окремих випадках — обов’язковим.
2. Детермінантний підрядний зв’язок. Виявляється у простому реченні, в якому детермінантні члени речення (детермінанти) пов’язані з предикативним ядром, і в складнопідрядному реченні, в якому підрядні детермінант-ні частини, переважно обставинні, поєднуються з головною частиною, напр.: Пливли ми ввечері лиманом (Л. Костенко); Коли вони обережно спускалися з гори, недалеко від них блимнули два вогники і в ту ж мить зникли (М. Коцюбинський). Цей зв’язок є слабким, оскільки залежний детермінантний компонент переважно не є необхідним і не зумовлюється семантико-граматичними особливостями опорного компонента.
3. Опосередкований підрядний зв’язок. Суть його полягає в тому, як зазначає А. Загнітко, «що приєднаний за його формою член речення підпорядковується опорному слову і через його посередництво співвідноситься здебільшого з предикативним ядром (зрідка одним членом речення), щодо якого й координуються семантико-синтаксичні функції опорного і залежного компонентів». Цей зв’язок не бере участі у формуванні будови простого речення. Його синтаксичними засобами є сполучники або, тобто, а саме, зокрема, порядок компонентів (постпозиція), пор.: У долині, на виднокрузі, сіріло щось широкою смугою і розпливалось у пітьмі (М. Коцюбинський); Ця невеличка робота носитиме назву «День у дорозі», тобто буде малювати подорожні картини від ранку аж до ночі (Панас Мирний). У першому реченні опосередкованим підрядним зв’язком поєднані постпозитивний залежний компонент на виднокрузі та опорний компонент у долині. У другому — підрядна частина приєднується до головної сполучником тобто.
Мовознавці вказують на різну кількість диференційних ознак, властивих підрядному зв’язку. Однак найпереконливішою є думка І. Вихованця, який виокремлює сім ознак, що виявляються в словосполученні, простому і складному реченнях: односпрямованість зв’язку, однобічна залежність одного компонента від іншого; прислівний/детермінантний характер зв’язку; передбачуваність/непередбачуваність зв’язку; обов’язковість/необов’язковість зв’язку; сила зв’язку; закритість зв’язку; узгодження, керування і прилягання як типові форми зв’язку.
1. Односпрямованість, однобічна залежність. Засвідчує напрям синтаксичної залежності від опорного до залежного компонента. Є визначальною диференційною ознакою підрядного зв’язку, що доповнюється іншими диференційними ознаками.
2. Прислівний/детермінантний характер зв’язку. Зумовлений семантичною чи формально-граматичною природою головного і залежного компонента. У простому реченні прислівний підрядний зв’язок може визначатися:
— семантико-синтаксичною валентністю опорного дієслова або його еквівалента, напр.: Ранішній вітер стиха гойдав мотузку та обвівав заголені руки (М. Коцюбинський); Хай меле млин свою одвічну дерть (Л. Костенко);
— граматичною формою опорного іменника щодо залежного прикметникового слова, напр.: Вузенькою, кривою і брудною вуличкою провінціального міста південно-західного краю ми простували на військову рампу з співами та посвистом, немов на широку арену життя (Ю. Смолич);
— препозицією чи постпозицією залежного слова, не зумовленого семантико-синтаксичною валентністю і поєднаного з опорним словом зв’язком прилягання, напр.: Він йшов тепер прудко (М. Коцюбинський); Знову був Кочубеїв наказ приземлитись (О. Гончар); І вже дівчата в плахтах, у намисті вінки пускають за водою вниз (Л. Костенко).
Речення з підрядним прислівним зв’язком є основою складнопідрядних прислівних речень, зокрема з підрядними означальними та з’ясувальними, напр.: Ніч підіймалася з чорних глибин моря, тікаючи від сонця, яке туди потонуло (В. Канівець); Соломія з тихим смутком дивилась на Остапа й чула, як по її виду котилась сльоза за сльозою (М. Коцюбинський).
Детермінантний підрядний зв’язок виявляється у складнопідрядних реченнях з підрядними обставинними, в яких підрядна частина стосується головної частини в цілому, напр.: Краще було б поночі скрадатись додому, бо зараз мало не кожна оселя накидає на нього оком (М. Стельмах); Остап одступив од Соломії, щоб здалека краще придивитись до своєї роботи (М. Коцюбинський). Прості речення з детермінантними другорядними членами утворилися із складнопідрядних речень внаслідок трансформації підрядної частини в член речення, пор.: Гризуть вудила коні з нетерплячки (Л. Костенко) ¬ Гризуть вудила коні, бо нетерп-лячі; Зброю для миру кують ковалі (М. Рильський) ¬ Зброю кують ковалі, щоб був мир.
3. Передбачуваність/непередбачуваність підрядного зв’язку. Зумовлюється опорними компонентами, які за умови передбачуваності визначають форму залежного компонента. Передбачуваний зв’язок у простому реченні наявний при членах речення (перехідних дієсловах), у складнопідрядних реченнях з підрядними прислівними, напр.: Нам видно було, як вітер, виникаючи зненацька, рвучко куйовдить дерева над хуторами, наближаючись, жене куряву, зриває снопи з розкошланих полукіпків (О. Гончар). Непередбачуваний підрядний зв’язок функціонує в простих реченнях з детермінантами та в складнопідрядних реченнях з підрядними детермінантними частинами, напр.: Вранці забіг на хвилину до редакції Кочубей (О. Гончар); Вночі пагорб сяяв вогнями електрозварювання (В. Тарнавський); Він насторожливо, повільно і обережно прихилив дашком пелюшку, щоб дитя могло дихати й щоб його ніщо не турбувало (Б. Харчук).
4. Обов’язковість/необов’язковість підрядного зв’язку. Полягає в необхідності заміщення відповідної синтаксичної позиції. У простому реченні це позиція прямого і в деяких випадках непрямого додатка, напр.: Вирішуємо найперше поставити до відома Житецького (О. Гончар); Хлопець не дуже охоче відірвався од власних справ (К. Пісоцький). Обов’язковим буває підрядний зв’язок і в частині складнопідрядних речень з підрядними прислівними, зокрема в більшості речень з підрядними з’ясувальними та в частині конструкцій з підрядними присубстантивно-означальними, напр.: Всім хотілося на власні очі побачити, як злетить у повітря заклята скеля (Яків Баш); Макар Сірий пішов додому з таким настроєм, ніби тяжкий камінь поклали йому на груди (А. Іщук). Необов’язковий підрядний зв’язок властивий складнопідрядним реченням з підрядними детермінантними частинами, частині складнопідрядних речень з підрядними прислівними (там він передбачуваний, але не обов’язковий), простим реченням з детермінантними членами.
5. Сила підрядного зв’язку, пов’язаного з диференційними ознаками передбачуваності/непередбачуваності, обов’язковості/необов’язковості, виявляється в тому, що найбільш сильним є зв’язок передбачуваний і обов’язковий (наприклад, у простому реченні з прямими додатками, у складнопідрядному реченні з підрядним з’ясувальним). Слабким є передбачуваний, але необов’язковий зв’язок (означення з означуваним словом, частини підрядних присубстантивно-означальних речень з головними). Ще слабшим є детермінантний зв’язок, який переважно не передбачуваний і не обов’язковий.
6. Закритість підрядного зв’язку. Ця ознака засвідчує, що цим зв’язком за одноразового застосування можна поєднати лише два компоненти, напр.: Дівчина слухає музику; Хлопцеві сумно; Настав спекотний липень; Брат швидко писав листа; Пасажири побачили, що наближається поїзд.
7. Узгодження, керування, прилягання. Це типові форми підрядного зв’язку.
Специфічним синтаксичним зв’язком є сурядний, що реалізується в реченні та словосполученні.

Сурядний зв’язок — синтаксичний зв’язок, що поєднує граматично рівноправні компоненти в словосполученні, простому та складному реченні.

Сурядний зв’язок виражається за допомогою сурядних сполучників у простих реченнях з однорідними членами, в елементарних і багатокомпонентних складносурядних реченнях, у складних конструкціях із сурядністю і підрядністю, напр.: І сонний гриб в смарагдовій куфайці дощу напився і за день підріс (Л. Костенко); Щодень приносив лагідніші подихи вітер, і зазеленіла на пагорбах земля (М. Олійник); Простір навкруги відкривався широкий, легкий, не захаращений хатами, бо розкидані вони були зрідка, | але цей простір був позбавлений саме того, чого зараз не вистачало Галатину, до чого він звик за все своє життя і від чого вже не міг відцуратись (Є. Гуцало).
На відміну від предикативного і підрядного сурядний зв’язок не визначальний для виділення членів речення; він лише поширює просте речення однорідними членами. Базовим щодо простого речення з однорідними членами є складносурядне речення, в якому сурядний зв’язок виступає не через посередництво якогось третього компонента, як у простому реченні з однорідними членами, а безпосередньо.
Диференційними ознаками сурядного зв’язку в слово-   сполученні і реченні є: рівноправність компонентів; відкритість/закритість зв’язку; незалежна координація як форма зв’язку.
1. Рівноправність сурядних компонентів. Найяскравіше виявляється у складносурядному реченні, в якому вона виражається сурядними сполучниками, напр.: Обрій почала огортати все густіша і густіша темрява, і небо стало схожим на густо розведену у воді синьку (Григорій Тютюнник); Надвечір повернувся з навчання взвод, і тепла землянка наповнилась гамором (І. Багмут); Невиразною чорною плямою лежало сонне село у видолинку, і тільки в корчмі ясно світилось одиноке віконце й приковувало до себе Остапів погляд (М. Коцюбинський).
2. Відкритість/закритість сурядного зв’язку. Cтосується кількості компонентів складносурядного речення, причому не лише тих, що наявні в елементарному складносурядному реченні, а й тих, що можуть розширити його структуру, утворити складносурядну багатокомпонентну конструкцію. Відкритий зв’язок властивий реченням із єднальними і розділовими сполучниками, закритий — реченням із зіставно-протиставними та градаційними сполучниками, напр.: Остап із Соломією сіли під вербою, але їм не говорилось (М. Коцюбинський); Михайлик і Леся згадували подробиці від’їзду батьків, а Шура більше відмовчувалась (М. Олійник).
3. Незалежна координація пов’язана з рівноправністю компонентів, що поєднуються сурядним зв’язком, і реалізується сурядними сполучниками, які засвідчують цю рівно-правність, напр.: Хвилі скрізь коло нас коливались, і такі ми самотні обоє серед того простору здавались (Леся Українка).
Деякі вчені виокремлюють ще недиференційований синтаксичний і подвійний синтаксичний зв’язок. Недиференційований синтаксичний зв’язок визначається в більшості безсполучникових складних речень, що традиційно трактуються як конструкції з неоднорідними частинами, пор.: Літаки спустилися нижче — в повітрі завили бомби (Д. Ткач); Клопоти, пов’язані з налагодженням друкарні, забирали у Євгена силу часу — на читання книжок залишалася тільки неділя (В. Канівець). Подвійний синтаксичний зв’язок наявний у реченнях зі складним (подвійним) присудком, обидва компоненти якого перебувають у подвійному синтаксичному зв’язку з підметом.
Отже, основними типами цих зв’язків є предикативний (у реченні), підрядний і сурядний (у словосполученні і реченні).


Семантико-синтаксичні відношення

На відміну від синтаксичних зв’язків, які спрямовані у внутрішню структуру речень і словосполучень, реалізують формально-граматичні відношення між компонентами конструкцій, семантико-синтаксичні орієнтовані на зовнішній вияв відношень між предметами та явищами позамовного світу. Синтаксичні зв’язки спрямовані від головного до залежного компонента, а семантико-синтаксичні відношення — навпаки (окрім синтаксичних одиниць-конструкцій, поєднаних сурядним зв’язком). Тому синтаксичні зв’язки і семантико-синтаксичні відношення мають різнобічну спрямованість.

Семантико-синтаксичні відношення — відношення, що відображають стосунки предметів і явищ дійсності, вказують на значеннєві стосунки поєднаних певним синтаксичним зв’язком синтаксичних одиниць.

У семантично простому елементарному реченні семантико-синтаксичні відношення спрямовані від предиката (передусім дієслівного) до непредикатних (субстанціальних) синтаксем. При цьому виділяють такі різновиди субстанціальних відношень:
— суб’єктні: І наступило мовчання (К. Пісоцький);
— об’єктні: Крутило куряву (В. Тарнавський);
— адресатні: Про це я вам скажу відверто;
— інструментальні: Батько затарабанив ножем по столу (В. Тарнавський); Вранішнє сонце обливало його м’яким світом (Панас Мирний);
— локативні: Вона з гнівом кинула талон на підлогу і пішла до виходу (Ю. Цюпа).
Первинними є семантико-синтаксичні відношення у складних реченнях, які є похідними в простих реченнях, напр.: Хлопці прокинулись, бо гриміло ® Хлопці прокинулись від грому; Коли настав вечір, ми вийшли на прогулянку ® Увечері ми вийшли на прогулянку.
У складних реченнях семантико-синтаксичні відношення встановлюються між предикативними одиницями і мають свою специфіку залежно від типу скадного речення.


Синтаксичні одиниці як одиниці мови і мовлення

Одиниці синтаксису є одиницями не лише мовлення, а й мови. Кожне конкретне речення і словосполучення будується за певним зразком. Наприклад, словосполучення слухає музику, вжите в реченні Композитор слухає музику, складається з двох словоформ: форми третьої особи однини теперішнього часу дієслова слухати (головний компонент) і форми знахідного відмінка іменника музика (залежний компонент). Лексема (грец. lexis — слово, вислів) слухати в мовленні може використовуватися у різних формах: слухати музику, слухай музику, слухаючи музику тощо. Це є підставою для висновку, що вихідне словосполучення слухає музику побудоване за правилом, яке передбачає, що словосполучення поєднує слово (лексему) слухати, яке може в цьому сполученні вживатися у будь-якій формі, і форму знахідного відмінка слова музика. Отже, за конкретним мовленнєвим поєднанням двох словоформ перебуває зразок поєднання слова (слухати) з певною формою (знахідного відмінка) іншого слова (музику).
Зіставивши словосполучення слухати музику з такими словосполученнями, як бачити поле (луг, дитину, місто, річку), можна зробити висновок, що такий зразок словосполучення властивий не тільки словам слухати і музика. За ним можна побудувати словосполучення з багатьох слів. Отже, за словосполученням з конкретним лексичним наповненням стоять абстраговані зразки, що є одиницями мови і в мовленні мають широкі можливості заповнення різними лексичними одиницями: співати пісню, писати статтю, косити траву, копати криницю, любити природу, кохати дівчину, пам’ятати добро та ін.
За всіма простими і складними реченнями теж закріплені абстраговані зразки (структурні схеми, моделі, формули речень).


Зв’язок синтаксису з лексикою і морфологією

При побудові синтаксичних одиниць вибір мовних засобів визначається інформацією, яку намагається представити мовець, причому її повнота значною мірою залежить від активного словникового запасу мовця (лексики).
Лексичні значення слів можуть виражати синтаксичні значення. Так, синтаксичне значення модальності виражається словами треба, необхідно, можливо, доцільно та ін., значення часу — словами з часовим значенням сьогодні, вчора, завтра тощо.
Залежно від лексичного наповнення однакова з формально-синтаксичного погляду схема репрезентує різні структурно-семантичні типи речень, напр.: Співає (дво-    складне, неповне) і Смеркає (односкладне, повне).
При одному й тому ж головному компонентові лексико-граматичні значення словоформ можуть визначати їхню синтаксичну роль, напр.: їхати із задоволенням (обставина) — їхати з товаришем (додаток); відкриття Ейнштейна (означення) — відкриття Америки (додаток). Головні слова різного лексичного значення також зумовлюють синтаксичну функцію залежної словоформи, пор.: прийшов учитись (обставина) — мрія учитись (означення).
Одним із засобів зв’язку компонентів частин простого і складного речення є лексичний повтор, напр.: Не раз ми ходили в дорогу, не раз ми вертали до хати (П. Грабовський).
Тісно пов’язаний синтаксис і з морфологією. Академік Віктор Виноградов (1895 —1969) зазначав: «Нема нічого в морфології, чого нема чи раніше не було в синтаксисі... Морфологічні форми — це відстояні синтаксичні форми». Тому однією з лінгвометодичних ідей шкільної практики є вивчення морфології на синтаксичній основі, а в процесі вивчення синтаксису увага звертається на морфологічні і лексико-морфологічні властивості синтаксичних одиниць.
У синтаксисі складається система частин мови, відбувається їх поділ на повнозначні й службові залежно від того, яку роль вони відіграють у реченні. Лексичні значення повнозначних слів — це основа лексичної семантики речення, оскільки вони виражають мовленнєвий зміст, який формує речення як засіб вираження і повідомлення конкретної думки, а у формуванні речення основну роль виконують службові слова (прийменники, сполучники, частки). Займенникам належить особливе місце в системі частин мови, вони замінюють повнозначні частини мови, тому для встановлення граматичної семантики синтаксичних одиниць використовуються займенникові питання: хто? що? який? чий? котрий? та ін.
Саме у синтаксичній структурі найпослідовніше виявляється синтез різноманітних вимірів функціонування мовних одиниць.


Запитання. Завдання

1. У чому полягає сутність синтаксису як науки і як синтаксичної будови мови?
2. Розкрийте погляди мовознавців на об’єкти синтаксису.
3. Чому речення є центральною синтаксичною одиницею, а словосполучення і мінімальна синтаксична одиниця підпорядковані йому?
4. Назвіть аспекти вивчення синтаксису. У чому сутність функціонального синтаксису?
5. Які синтаксичні одиниці є конструкціями?
6. Розкрийте поняття елементарності/неелементарності синтаксичних одиниць.
7. Назвіть типи синтаксичного зв’язку в межах словосполучення, простого і складного речення.
8. У чому специфіка предикативного зв’язку? Назвіть його диференційні ознаки.
9. Охарактеризуйте різновиди підрядного зв’язку (прислівний, детермінантний, опосередкований). Назвіть його диференційні ознаки.
10. З’ясуйте специфіку сурядного зв’язку. Встановіть його диференційні ознаки.
11. Охарактеризуйте недиференційований та подвійний синтаксичний зв’язки.
12. У чому сутність семантико-синтаксичних відношень? Як вони пов’язані з синтаксичними зв’язками?
13. Які семантико-синтаксичні відношення є первинними, а які вторинними? Проілюструйте це на конкретних прикладах.
14. Як синтаксичні одиниці виявляються у сфері мови і сфері мовлення?
15. У чому виявляється зв’язок синтаксису з лексикою і морфологією?