Серії
Дисципліни
Педагогіка

Педагогічні технології ("Академвидав")
Чепіль М. М., Дудник Н. З.

Педагогічні технології ("Академвидав")
Технічні параметри
Тип видання - навчальний посібник
Рік видання - 2012
Обсяг - 224 стор.
Формат - 135x206 мм (84х108/32)
Оправа - 7 (тверда, ламінована)
Стандарт упаковки - 18 прим.
Ціна: 45.00 грн.
Зробити замовлення

Додати коментар


Анотація

Досягнення мети завжди залежить від вибору шляху та особистості, яка його долає. У педагогічній справі — від навчально-виховних технологій, уміння ефективно їх застосовувати, компетентно реагувати на все нові цивілізаційні виклики сучасній школі. У пропонованому навчальному посібнику викладено теоретичні, прикладні, особистісні аспекти використання педагогічних технологій, розкрито сутність, типологічну структуру, історію розвитку, специфіку найпоширеніших у світовій і вітчизняній практиці педагогічних технологій, а також важливість особистісного фактора у їх упровадженні.
Адресований студентам вищих навчальних закладів. Прислужиться педагогам-практикам, усім зацікавленим в організуванні педагогічного процесу на інноваційній основі.

Зміст

1. Загальні засади педагогічних технологій

1.1. Педагогічні технології як наука і навчальна дисципліна     
1.2. Сутність та основні ознаки педагогічної технології     
1.3. Історія становлення педагогічних технологій     
1.4. Типологія педагогічних технологій     
1.5. Інноваційний підхід як передумова технологізації освіти     
Інноваційність у сучасному освітньому просторі     
Типологія педагогічних інновацій     
Гуманістична спрямованість освітніх інновацій     
1.6. Готовність педагога до інноваційної професійної діяльності     
Основні функції педагогічної діяльності     
Педагогічна культура      
Професійні вимоги до особистості педагога     
Професійна індивідуальність учителя     
Індивідуальність учителя і педагогічні технології 

  
2. Загально- педагогічні технології

2.1. Технології розвивального навчання     
Історія виникнення розвивального навчання     
Концептуальні положення систем розвивального навчання Л. Виготського та Л. Занкова     
Особистісно розвивальне навчання за теорією Ельконіна — Давидова     
2.2. Технологія організування групової діяльності     
Особливості і функції групової діяльності     
Підготовка до групової діяльності     
Методика організування роботи в групах     
2.3. Метод проектів        
Сутність методу проектів     
Організаційні умови реалізації навчально-виховних проектів     
Типи навчальних проектів     
2.4. Нові інформаційні технології в освіті     
Використання комп’ютерних технологій у школі     
Дистанційне навчання     
Основи інформаційної культури учнів і педагогів     
Основні типи комп’ютерних навчальних програм     
Перспективи впровадження інформаційних технологій у сучасній освіті     
2.5. Інтерактивне навчання як сукупність технологій

   
3. Предметні і галузеві педагогічні технології

3.1. Технологія вільного виховання М. Монтессорі     
Концептуальні основи технології М. Монтессорі     
Виховання в системі М. Монтессорі     
Технологія роботи з дидактичними Монтессорі-матеріалами     
Українська модель Монтессорі-школи     
3.2. Вальдорфська педагогіка     
Основи антропософії Р. Штайнера     
Організування навчального процесу у вальдорфських закладах     
3.3. «Йєна-план»     
Загальні засади технології П. Петерсена     
Зміст технології «Йєна-план»     
3.4. Технологія розвитку творчої особистості Г. Альтшуллера     
Основні положення технології розвитку творчої особистості     
Методи розвитку творчої особистості 

  
4. Локальні і модульні педагогічні технології

4.1. Технологія раннього навчання Г. Домана     
Концептуальні засади технології раннього навчання Г. Домана     
Технологія навчання математики     
Технологія навчання читання     
Технологія формування енциклопедичних знань     
4.2. «Школа для життя, через життя» Ж.-О. Декролі     
Реформаторська педагогіка Ж.-О. Декролі     
Особливості технології «Школа для життя, через життя»     
4.3. «Школа успіху і радості» С. Френе     
Загальні засади технології С. Френе     
Особливості технології «Школа успіху і радості»     
4.4. «Школа діалогу культур» В. Біблера     
Загальні засади технології В. Біблера     
Принципи та особливості технології «Школа діалогу культур» 
  
Додатки     
Термінологічний словник      
Література    




Уривок із навчального посібника ("Педагогічні технології" Чепіль М. М., Дудник Н. З.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.


1. Загальні засади педагогічних технологій

1.1. Педагогічні технології як наука і навчальна дисципліна

Сучасна педагогіка переживає період переосмислення підходів, відмови від усталених традицій і стереотипів. Прагнення оптимізувати навчально-виховний процес зумовило появу нових і вдосконалення використовуваних педагогічних технологій, подальший розвиток яких пов’язаний із реалізацією сучасної концепції освіти і виховання.
Суттєвою ознакою сучасних інноваційних процесів в освітній сфері є їх технологізація — неухильне дотримання змісту і послідовності етапів упровадження нововведень. Володіння технологіями стає загальною і пріоритетною потребою ринку, визначає напрями опанування професійних умінь, враховується при оцінюванні якості і вартості освітньо-виховних послуг.
Педагогічна технологія функціонує як наука, що досліджує найраціональніші шляхи навчання; як навчальна дисципліна; як система способів, принципів та регуляторів, які застосовують у навчанні; як процес навчання.

Педагогічні технології — галузь педагогіки, зосереджена на вивченні взаємодії учасників педагогічного процесу і розробленні інструментарію з метою її оптимізації.

Педагогічні технології належать до системи педагогічних наук. Їх об’єктом є взаємодія учасників педагогічного процесу, а предметом — прийоми, способи, методи, засоби, закономірності навчально-виховної взаємодії, зумовлені цілями, завданнями та змістом освіти і виховання. Метою цієї науки є пошук оптимальних шляхів якісних соціально-культурних, навчальних, розвивальних змін, які прогнозує педагог у розвитку особистості учня в процесі навчання та виховання.
Завдання педагогічних технологій спрямовані на розв’язання таких проблем:
— розроблення змісту освіти в різних типах навчальних закладів;
— пошук шляхів підвищення якості навчання, результативності виховання;
— підготовка особистісно орієнтованих навчально-виховних методик;
— популяризація освітніх інновацій у суспільстві;
— пошук оптимальних умов організування праці педагогів.
Навчальна дисципліна «Педагогічні технології» характеризує практичне впровадження новітніх наукових досягнень у навчально-виховну діяльність сучасних українських освітніх закладів. У будь-якій галузі технологія є діяльністю, яка максимально відображає об’єктивні закони предметної сфери і тому забезпечує найбільшу відповідність результату діяльності поставленим цілям. Педагогічна технологія має містити відповіді на запитання: як навчати, як виховувати, як розвивати.
Розвиток педагогічних технологій у світовому освітньому просторі умовно поділяють на три етапи, кожен із яких має певні тенденції в домінуванні і встановленні тісних зв’язків педагогічної технології з різними науками:
1) 20—60-ті роки ХХ ст.: підвищення якості викладання шляхом покращення інформаційного рівня навчання за використання засобів масової комунікації (інформатика як основа технологізації процесу навчання);
2) 60—70-ті роки ХХ ст.: перенесення акценту на програмоване навчання, яке вимагало суворого врахування вікових та індивідуальних відмінностей учнів (загальна та вікова психологія, фізіологія як передумова якості методики навчання і критерій успіху розвитку особистості загалом);
3) 70-ті роки ХХ ст. — початок ХХІ ст.: розширення сфери педагогічної технології, яка претендує на провідну роль у плануванні, організації процесу навчання, розробленні методів і навчальних засобів (школознавство та сучасний менеджмент освіти як передумова якісного забезпечення організації навчального процесу).
Інноватика, яка є основою педагогічних технологій, прийшла в педагогіку з культурології, лінгвістики, економіки. У ній закладено впроваджувальний вектор, що характеризує традиційне і часто критиковане співвідношення науки та практики (наука розробляє теорії і впроваджує їх у практику).
Існує тісний зв’язок педагогічних технологій із педагогічною майстерністю, оскільки вчитель керує навчально-виховним процесом, забезпечує його освітній, виховний і розвивальний характер. Для створення умов цілісного розвитку особистості педагогічні технології мають ґрунтуватися на філософській основі і проектувати діяльність на перспективу.
Отже, зміст освіти в межах технологій розглядають із позиції сучасних теорій середньої освіти, принципів системності, ідей розвивального навчання та соціального замовлення. У процесуальній характеристиці насамперед мають бути визначені доцільність та оптимальність окремих елементів, комплексність усіх методичних засобів, керованість, адекватність змісту освіти і контингенту тих, кого навчають.


1.2. Сутність та основні ознаки педагогічної технології

У педагогічній науці і практиці використовують терміни «освітні технології», «педагогічні технології», «технології навчання», «технології виховання», «соціально-виховні технології», «технології управління» тощо. На думку сучасних українських педагогів Людмили Буркової та Григорія Селевка, поняття «освітня технологія» ширше, ніж «педагогічна технологія», бо освіта, крім педагогічних, охоплює ще й різноманітні соціальні, соціально-політичні, управлінські, культурологічні, психолого-педагогічні, медико-педагогічні, економічні та інші аспекти. Освітні технології передбачають загальну стратегію розвитку єдиного в межах країни освітнього простору (Т. Назарова), а педагогічні — відображають тактику реалізації освітніх технологій і будуються на знанні закономірностей функціонування системи «педагог — матеріальне середовище — учень». Приклади освітніх технологій — концепції освіти, освітні закони, освітні системи. Педагогічні технології, які є складовими освітніх, охоплюють технології на-
вчання, виховання та управління.
Підходи сучасних дослідників до визначення поняття «педагогічна технологія» різняться. Його тлумачать як сукупність психолого-педагогічних установок, що визначають спеціальний набір і поєднання форм, методів, способів, прийомів навчання, виховних засобів, тобто як організаційно-методичний інструментарій
(Б. Лихачов, І. Підласий); як опис системи дій учителя та учнів, від яких не слід відхилятися (І. Волков, П. Москаленко); як проект певної педагогічної системи, що реалізується вчителем (В. Беспалько).
За визначенням ЮНЕСКО, «педагогічна технологія — це системний метод створення, застосування і визначення всього процесу викладання і засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів і їхніх взаємодій, що мають своїм завданням оптимізацію форм освіти».
Г. Селевко виокремлює чотири позиції в науковому розумінні та використанні терміна «педагогічна технологія»:
1) педагогічна технологія як засіб (В. Бухвалов, В. Паламарчук, Б. Лихачов, С. Смирнов, Н. Крилова, М. Мейєр): частина педагогічної науки, що вивчає й розробляє цілі, зміст і методи навчання та проектування педагогічних процесів і є організаційно-методичним інструментарієм;
2) педагогічна технологія як спосіб (В. Беспалько, М. Чошанов, В. Сластьонін, А. Кушнір, Б. Скіннер, С. Ібсон та ін.): опис процесу, своєрідний алгоритм досягнення навчально-розвивальної мети;
3) педагогічна технологія як науковий напрям (І. Підкасистий, В. Гузєєв, М. Єраут, Р. Куфман, С. Ведемейєр): здійснення найбільш раціонального способу навчання через науково-практичне експериментування, діагностування, спостереження, яке відображене в методичних рекомендаціях, програмах, технологіях;
4) педагогічна технологія як багатовимірне поняття, у т. ч. система (В. Боголюбов, М. Кларин, В. Давидов, Є. Коротаєва, П. Мітчел, Р. Томас): загальнопедагогічна (загальнодидактична, загальновиховна) технологія, що характеризує цілісний освітній процес у певному регіоні, навчальному закладі й охоплює сукупність цілей, змісту, засобів і методів навчання, алгоритм діяльності суб’єктів та об’єктів процесу.
В «Енциклопедії освітніх технологій» Г. Селевко визначає педагогічну (освітню) технологію як систему функціонування всіх компонентів педагогічного процесу, побудовану на науковій основі, запрограмовану в часі та просторі, що приводить до намічених результатів і розглядає педагогічну технологію як багатовимірне, системне поняття.
У монографії «Педагогічні технології у неперервній професійній освіті» (С. Сисоєва, А. Алексюк, П. Воловик та ін.) педагогічна технологія витлумачена як раціональний спосіб досягнення свідомо визначеної освітньої (навчальної, виховної) мети; наука; педагогічна система; педагогічна діяльність; системно-діяльнісний підхід до освітнього (навчального) процесу; система знань; мистецтво педагога; модель; засіб оптимізації і модернізації освітнього процесу; процесуальний компонент (складова) освітнього (навчального) процесу; інтегративний підхід в освіті.
Сучасні українські педагоги Іван Прокопенко і Віктор Євдокимов трактують педагогічну технологію як наукове і точне відтворення педагогічних дій, що гарантують успіх. Педагогічна технологія — це не механічний, заданий процес із незмінним наслідком, а організаційно-змістова структура, що визначає напрям взаємодії педагога та учнів за нескінченної багатоманітності підходів і відносин; не інструкції і рецепти, а принципи практичного втілення закономірностей формування особистості.
У навчально-методичному посібнику «Освітні технології» (за загальною редакцією О. Пєхоти) педагогічну технологію визначено як систему раціональних способів досягнення поставленої мети, наукове організування навчально-виховного процесу, що визначає найбільш раціональні та ефективні способи досягнення кінцевих освітньо-культурних цілей.
Попри велику кількість підходів спільними елементами визначень є системність, інтегративність, відповідність конкретній меті.

Педагогічна технологія — змістова техніка реалізації системи всіх компонентів педагогічного процесу, спрямована на досягнення поставленої мети; закономірна педагогічна діяльність, яка реалізовує науково обґрунтований проект навчально-виховного процесу і має вищий рівень ефективності, ніж традиційні методики.

Основними ознаками педагогічної технології є:
а) концептуальність — чітке, послідовне педагогічне розроблення цілей навчання та виховання;
б) діагностичне визначення цілей — теоретико-прогностичне вивчення умов, способів, засобів упровадження педагогічних інновацій, прогнозування результатів навчально-виховної діяльності;
в) економічність (виражає якість навчального процесу) — структурування, впорядкування, ущільнення інформації, яку необхідно сприйняти та засвоїти;
г) алгоритмізованість, проектованість — поділ технології на етапи, ступені, повторюваність та ритмічність дій, що забезпечують дидактичний результат;
ґ) коригованість — вироблення педагогічних умінь, які дають змогу вносити процесуальні зміни в технологію зі збереженням основних дидактичних цілей;
д) візуалізація — комплексне застосування технічних, комп’ютерних засобів навчання та контролю.
В освітній практиці виокремлюють такі рівні функціонування педагогічної технології:
— загальнопедагогічний, що репрезентує цілісний освітній процес у регіоні, освітньому закладі і тотожний педагогічній системі, оскільки містить сукупність цілей, засобів і методів навчання (виховання), алгоритм дій педагогів та учнів;
— предметно-методичний, що окреслює застосування технології як окремої методики в межах одного предмета;
— локальний, на якому педагогічна технологія реалізується як технологія окремих частин навчально-виховного процесу з метою розв’язання певних дидактичних і виховних завдань.
Відповідно до цих рівнів розмежовують поняття «освітня технологія», «педагогічна технологія», «технологія навчання», що визначаються їхніми цілями, завданнями і змістом.
Більшість науковців і педагогів-практиків схильні обмежувати використання поняття «технологія» щодо процесу виховання. У дидактиці функціонування технології обґрунтоване, оскільки якість засвоєного матеріалу можна проконтролювати і перевірити, проте у вихованні важче визначити діагностичну мету і результат сформованості моральної якості. У процесі виховання послуговуються існуючими методиками і суб’єктивними методами педагогічного контролю. Виховну технологію не можна ототожнювати з виховними методами. Якісно нові методи, що основані на рефлексивно-вольових механізмах, механізмах співпереживання і позитивно-емоційного оцінювання та апелюють до самосвідомості, особистісного ставлення дитини до суспільних норм і цінностей, сучасний український психолог Іван Бех кваліфікує як виховні технології особистісної орієнтації.
Прикладом гуманістичної концепції в українській освіті є сучасна виховна педагогічна технологія «Я у світі». До авторських виховних технологій особистісної орієнтації належать технологія саморозвитку М. Монтессорі, природовідповідне виховання гармонійності українського педагога-практика А. Кушнір, програма О. Винницької «Лицем до дитини».
Українські науковці (С. Гончаренко, А. Кушнір, О. Пєхота, І. Підласий, Г. Селевко та ін.) розмежовують терміни «технологія» і «методика». Технологія відрізняється від методики відтворюваністю, стійкістю результатів, відсутністю безлічі «якщо»: «якщо талановитий учитель, талановиті діти, багата школа» (І. Підласий, А. Підласий). Відмінність полягає в тому, що педагогічні технології вдається тиражувати і переносити на вивчення різних навчальних дисциплін із гарантією високої якості виконання поставлених завдань. Методика навчання є значно вужчою, може діяти тільки в межах певного предмета чи кількох навчальних дисциплін. Наприклад, методику навчання вільного (швидкого) читання не можна використовувати для вивчення математичних дисциплін. Проте методика може бути доведена до рівня технології. Так, сучасна методика оцінювання знань відповідає об’єктивності, надійності, валідності, тому її можна назвати педагогічною технологією.
На думку Г. Селевка, відмінність між методикою і технологією полягає передовсім у розставленні акцентів. Пріоритетне питання методики — «як», а технології — «як це зробити оптимально». У технології більше представлені компоненти мети, а також процесуальні компоненти, у методиці — змістова, якісна та варіативна частини. Технології навчання будь-якої дисципліни відрізняються від окремих методик вищим ступенем узагальнення, ширшим діапазоном застосування, чіткістю формулювання мети, її діагностичністю, глибшою теоретичною розробленістю, вищим рівнем системного проектування, регламентації, алгоритмізації тощо.
Сучасний український педагог Ганна Сальникова також диференціює ці терміни. Методика навчання — сукупність правил, прийомів і засобів, за допомогою яких передається багаторічний досвід від одного покоління до іншого і формується новий життєвий досвід людей. Технологія навчання — це «прив’язування» методики до конкретних умов, система використання вироблених правил з урахуванням часу, місця, конкретних суб’єктів освіти, умов організації і тривалості педагогічного процесу. З огляду на це можна говорити про ефективність технології лише щодо певних учнів та педагогів. Методики навчання стійкіші, ніж технології, вони змінюються разом зі зміною освітньої мети.
Педагогічна технологія опосередкована педагогічною технікою і якостями особистості педагога, його майстерністю (Г. Селевко). Проте встановити, який із цих чинників провідний, неможливо.


1.3. Історія становлення педагогічних технологій

Одним із перших ідею технологізації навчального процесу висловив чеський мислитель-гуманіст, педагог, громадський діяч Ян-Амос Коменський (1592—1670), стверджуючи, що школа є майстернею, «живою типографією», яка «друкує» людей. Функціонально вона має бути своєрідною дидактичною машиною, яка за умови правильного використання забезпечувала б очікуваний результат. Для цього слід чітко окреслити цілі, уміло дібрати засоби, встановити жорсткі правила їх застосування. Це свідчить про те, що Я.-А. Коменський розглядав технологізацію як важливий спосіб упровадження провідних дидактичних принципів.
Швейцарський педагог Йоганн-Генріх Песталоцці (1746—1827) завданням педагогіки вважав створення «механізму освіти», що дасть змогу кожному підготовленому вчителеві, який докладе зусиль, виховати будь-яку дитину.
Представники «педагогіки творчості» (Ф. Гансберг, Е. Лінде) засуджували спроби впливати на неповторну особистість дитини за допомогою технології і переконували, що для кожної особистості слід добирати індивідуальні засоби виховання. Вони не визнавали ідеї і можливості створення педагогічної технології, яка могла б стати ключем до душі дитини.
Французький філософ і педагог епохи Просвітництва Жан-Жак Руссо (1712—1778) основою розвитку особистості вважав технологію вільного виховання, за якою «дитина живе в радості», самостійно відчуваючи, спостерігаючи світ, духовно збагачуючись. Внутрішньою мотивацією цього процесу є її прагнення до самовдосконалення, самопізнання, творчого розвитку.
Від педагогічної технології відмовлялися російські мислителі Лев Толстой (1828—1910), Костянтин Вентцель (1857—1947) та ін. Вони заперечували можливість технологізувати педагогічний процес, пропагували ідеї створення особливого дитячого світу, «пробудження душі дитини», прагнення зберегти в ній оригінальність і яскравість дитинства, а успішність чи неуспішність роботи навчального закладу оцінювати не на підставі використовуваних технологій, а за творчою спрямованістю особистості педагога, кліматом, який він створює в процесі навчання і виховання.
Австрійсько-німецький філософ Рудольф Штайнер (1861—1925) започаткував індивідуальний підхід до виховання дітей. Завдання педагогіки він вбачав у використанні технологій, що розвивають в особистості здатність до орієнтованих на різноманітність світу суджень (умовисновків). Саме на цьому принципі були основані навчання і виховання в першій вільній вальдорфській школі.
Власне термін «педагогічна технологія» з’явився порівняно недавно. Щодо навчального процесу його вжив у 1886 р. англійський педагог Джеймс Саллі (1842—1923).
У Радянському Союзі педагогічні технології розглядали як засіб реалізації більшовицької ідеології, що надавало їм політичної заангажованості. Зміст навчальної інформації свідомо добирали з орієнтацією на виховання комуністичної свідомості і моралі, тобто педагогічні технології використовували як інструмент формування комуністичного світогляду і поведінки. Із цією метою у 20-ті роки ХХ ст. було створено педологію (грец. pais, paidos — дитина і logos — вчення) — комплексну науку про дитину. Саме в працях із педології (М. Басова, В. Бехтєрева, С. Шацького та ін.) вперше на радянських теренах був застосований термін «педагогічна технологія». У той час набуло поширення поняття «педагогічна техніка» — сукупність прийомів і засобів, спрямованих на чітку та ефективну організацію навчальних занять. Педологи стверджували, що, беручи участь у суспільно корисній праці, змінюючи навколишнє середовище відповідно до здобутих у школі знань, умінь і навичок, діти перетворюють свій ціннісно-емоційний світ, навчаються соціально значущих видів діяльності.
У 30-ті роки ХХ ст. розпочалася технологічна революція в освітній системі США. Протягом наступних десятиліть зазнало змін тлумачення терміна «педагогічна технологія», що породило дискусію про його сутність, структуру і джерела розвитку. В еволюції його визначення виокремлюють такі періоди:
— 1940-ві — середина 50-х років ХХ ст. У цей час з’явилися і впроваджувалися в навчальний процес технічні засоби запису та відтворення звуку, проекції зображень; виникло поняття «аудіовізуальні засоби»: магнітофони, програвачі, проектори, телевізори. Терміном «технологія навчання» позначали застосування досягнень інженерної думки в навчальному процесі;
— середина 50-х — 60-ті роки ХХ ст. Виникло програмоване навчання. Було розроблено аудіовізуальні засоби, призначені для навчальної мети індивідуального характеру: засоби зворотного зв’язку, електронні класи, навчальні машини, лінгафонні кабінети, тренажери тощо. На відміну від терміна «технологія навчання», тотожного поняттю «ТЗН (технічні засоби навчання)», поняття «технологія навчання та освіти» розуміли як опис педагогічного процесу з використанням у сукупності аудіовізуальних засобів та методів, що приводять до запланованого результату;
— 70-ті роки ХХ ст. У системі освіти розпочалася модернізація навчального обладнання. Завдяки використанню основ інформатики, теорії телекомунікації, системного аналізу та нових досягнень було розширено базу педагогічних технологій. У той самий час розпочато підготовку професійних педагогів-технологів, масове використання таких технічних засобів навчання, як відеомагнітофон, карусельний кадропроектор, електронна дошка та ін. Завдяки цьому відбувся перехід від вербального до аудіовізуального навчання. Педагогічну технологію тлумачили як вивчення, розроблення та застосування принципів оптимізації навчального процесу на основі новітніх досягнень науки і техніки;
— 80-ті роки ХХ ст. — початок ХХІ ст. На цей період припадає активне створення програмованих та інтерактивних засобів навчання, розвиток мережі комп’ютерних лабораторій та дисплейних класів. Науковці і педагоги-практики досліджують теоретичні питання педагогічної технології та способи її впровадження в практику.
Створення нової технології, як правило, зумовлене незадоволенням результатами навчання і виховання, а також неефективністю педагогічної діяльності як розвивального чинника. Розробленню нової технології передують нові потреби (цілі) суспільства, наукові відкриття або результати наукових досліджень.
Сьогодення вимагає від педагога високого професіоналізму, володіння сучасними технологіями навчання і виховання, бажання та вміння постійно вчитися і самовдосконалюватися. Для сучасної освіти характерний пошук нових педагогічних можливостей, пов’язаних насамперед з відмовою від традиційного навчання та виховання, ідеєю цілісності педагогічного процесу як системи, що спирається на теорії загальнолюдських цінностей, гуманізації, пріоритету суб’єкт-суб’єктних відносин.


1.4. Типологія педагогічних технологій

Педагогічні технології є багатоаспектним явищем. Їх складність, багатоваріантність і широкий спектр зумовлюють потребу в типології. Педагогічні технології класифікують за різними критеріями (А. Нісімчук, О. Падалка, О. Шпак):
1. За рівнем застосування:
— загальнопедагогічні (стосуються загальних основ організації освітніх процесів): державні програми «Діти України», «Я у світі», комп’ютерні технології навчання;
— предметні та галузеві (призначені для вдосконалення викладання предметів): система розвивального навчання, поетапне формування розумових дій (П. Гальперін, Н. Тализіна), теорія проблемного навчання (І. Лернер);
— локальні та модульні (передбачають часткові зміни педагогічних явищ): використання нетрадиційних форм і методів навчання з конкретного предмета з метою покращення якості освіти, формування моральних якостей; демонстрування нестандартних шляхів у розв’язанні дидактичної чи виховної ситуації;
— вузькодидактичні (специфічні методики, способи організації педагогічної взаємодії між учителями та вихованцями для досягнення конкретного навчального результату): технологія «занурення» (М. Щетиніна), теорія укрупнення дидактичних одиниць (П. Ерднієв), навчання математики за технологією Р. Хазанкіна.
2. За філософською основою:
— гуманістичні та антигуманістичні;
— антропософські і теософські;
— педоцентричні і загальнопедагогічні;
— прагматичні і  екзистенціалістичні;
— матеріалістичні та ідеалістичні;
— метафізичні і діалектичні;
— наукові і релігійні.
3. За провідним чинником психічного розвитку:
— біогенні технології (основані на уявленні про те, що психічний розвиток зумовлений спадковим генетичним кодом, а зовнішнє середовище лише реалізує його);
— соціогенні (визначають особистість як матрицю, на якій записується соціальний досвід людини, результати навчання);
— психогенні (ґрунтуються на постулаті, що результат розвитку визначається самою людиною, її попереднім досвідом, психологічними процесами самовдосконалення);
— ідеалістичні (основані на уявленні про нематеріальне походження людини та її якостей).
4. За концепцією засвоєння:
— асоціативно-рефлекторні (основані на теорії формування понять);
— розвивальні (ґрунтуються на теорії діяльнісного підходу);
— інтеріоризаторські (передбачають перетворення на сутність внутрішніх відчуттів);
— біхевіористські (основані на теорії научіння);
— сугестивні (ґрунтуються на навіюванні);
— гештальттехнології (основані на психотерапевтичному впливі);
— нейролінгвістичні (ґрунтуються на нейролінгвістичному програмуванні).
5. За орієнтацією на особистісні структури:
— інформаційні (знання, уміння, навички — ЗУН);
— операційні (способи розумової діяльності — СРД);
— саморозвитку (самокерувальні механізми особистості — СКМ);
— формування (діяльнісно-практична сфера — ДПС);
— евристичні (продуктивне творче мислення).
6. За характером змісту і структури:
— навчальні і виховні;
— світські і релігійні;
— загальноосвітні і професійні;
— гуманістичні і технократичні;
— монотехнології;
— проникні, політехнології.
7. За типом організування та управління пізнавальною діяльністю:
— структурно-логічні технології (поетапне формулювання дидактичних завдань, вибір способу їх розв’язання, діагностування та оцінювання одержаних результатів);
— інтеграційні технології (системна інтеграція різнопредметних знань і вмінь, різних видів діяльності на рівні інтегрованих курсів, навчальних тем і проблем);
— ігрові технології (ігрова форма взаємодії педагога і дітей, яка сприяє формуванню вмінь розв’язувати завдання на основі компетентного вибору альтернативних варіантів через реалізацію певного сюжету — театралізовані, ділові, рольові, комп’ютерні ігри, імітаційні вправи, ігрове проектування та ін.);
— комп’ютерні технології (реалізуються в дидактичних системах комп’ютерного навчання на основі взаємодії «вчитель — комп’ютер — учень» за допомогою інформаційних, тренінгових, розвивальних, контролювальних та інших навчальних програм);
— діалогові технології (пов’язані зі створенням комунікативного середовища, розширенням простору співробітництва на суб’єкт-суб’єктному рівні: «учень — учитель», «учитель — автор», «учень — автор» та ін.);
— тренінгові технології (відпрацювання певних алгоритмів навчально-пізнавальних дій і способів розв’язання типових завдань у процесі навчання — тести, психологічні тренінги інтелектуального розвитку, управлінські завдання).
8. За характером взаємодії вчителя та учнів (М. Гриньова):
а) авторитарні технології (педагог є одноосібним суб’єктом навчально-виховного процесу, а учень — його об’єктом);
б) дидактоцентричні технології (пріоритет навчання над вихованням, формування особистості учня декларується вчителем виховуючим навчанням);
в) особистісно орієнтовані технології (центром навчально-виховного процесу є особистість учня). До них належать:
— гуманно-особистісні технології, що ґрунтуються на любові і повазі до дітей, трактують навчання і виховання як допомогу, підтримку;
— технології співробітництва, які передбачають демократизм, спільну діяльність, взаєморозуміння;
— вільне виховання, основане на свободі вибору, самостійності;
— езотеричні технології, що тлумачать навчання як шлях до істини, а педагогічний процес — як заохочення її пошуку (наприклад, школа Піфагора, школи Вавилона, Індії, Тибету).
9. За участю учнів у навчальній діяльності (Я. Галант):
— пасивна модель, за якої учень є об’єктом навчання, що засвоює і відтворює знання, подані в готовому вигляді; домінують репродуктивні методи навчання;
— активна модель, яка передбачає пізнавальну активність і самостійність діяльності школярів. Учень є суб’єктом навчання, виконує творчі завдання і вступає в діалог з учителем;
— інтерактивна модель (О. Пометун), за якої вчитель і учень є рівнозначними суб’єктами навчально-виховного процесу, спрямованого на забезпечення комфортних умов, за яких кожен школяр відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність. Ця модель навчання сприяє формуванню навичок і вмінь, виробленню цінностей, створенню атмосфери співробітництва, взаємодії, дає змогу педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.
10. За домінантним методом:
— догматичні;
— репродуктивні;
— пояснювально-ілюстративні;
— розвивальне навчання;
— проблемні;
— пошукові;
— творчі.
11. За напрямом модернізації традиційної системи навчання:
— технології, основані на гуманізації та демократизації відносин;
— технології, основані на активізації та інтенсифікації діяльності дітей;
— технології, що ґрунтуються на ефективності організації та управління;
— технології, основані на методичному і дидактичному реконструюванні матеріалу;
— природовідповідні технології;
— альтернативні технології;
— цілісні технології авторських шкіл.
12. За категорією тих, хто навчається:
— масові;
— випереджувальні;
— компенсувальні;
— віктимологічні;
— технології роботи з «важкими» дітьми;
— технології роботи з обдарованими дітьми.
Український дослідник І. Підласий розглядає сучасні педагогічні технології як загальну основу організованої в певний спосіб педагогічної діяльності та як найпоширеніші модифікації, що з’являються у використанні технологій у навчальних закладах різних типів. Відповідно до цього він виокремлює три базові технології, які принципово різняться за організацією навчально-виховного процесу:
а) предметно орієнтована технологія. Чільне місце в ній посідає навчальний предмет. Основна мета навчання — засвоєння матеріалу. Контроль якості знань об’єктивний, ігнорує особистість учня і зводиться до діагностування засвоєння предмета. Того, хто не здатен опанувати предмет, відсіюють. Предметно орієнтована технологія гарантує високий рівень навченості. Досягнення запланованих цілей у визначені терміни і на заданому рівні — основні критерії навчання;
б) особистісно орієнтована технологія. У центрі її уваги — учень, розвиток особистості якого становить основну мету. Показником навчання є не кількість та якість засвоєного, а прогрес особистості — розвиненість, розкріпачення власного Я, самопізнання, самовизначення, самостійність і незалежність думок тощо. Ця технологія не допускає примусу. Основний критерій навчання — задоволення запитів особистості, створення умов для самореалізації;
в) партнерська технологія (технологія співпраці). Вона ґрунтується на суб’єкт-суб’єктних відносинах і узгоджує задоволення потреб учня та основну мету навчання. Сутність педагогіки співробітництва полягає в демократичному та гуманному ставленні до дитини, забезпеченні її права на вибір, власну гідність, повагу, права бути такою, якою вона є, а не якою її хоче бачити вчитель. Стосунки співпраці формуються там, де діти і дорослі об’єднані спільними поглядами і прагненнями.
Педагог дбає про максимальне засвоєння дітьми конкретних знань і вмінь, розуміння загальних закономірностей у поєднанні з розвитком власного Я, особистісних оцінних суджень, інших необхідних людині особистісних якостей.
Вихідним матеріалом для розроблення технології є теорії, концепції. Багато педагогічних технологій основані на таких концепціях засвоєння соціального досвіду:
— асоціативно-рефлекторне навчання, у межах якого розроблено теорію формування понять;
— теорія поетапного формування розумових дій, згідно з якою розумовий розвиток (як і засвоєння знань, умінь, навичок) відбувається поетапно, спрямовуючись від «матеріальної» (зовнішньої) діяльності у внутрішній розумовий план;
— сугестопедична концепція навчання, яка обґрунтовує комплексне використання з навчальною метою вербальних і невербальних, зовнішніх і внутрішніх засобів сугестії (навіювання), що сприяє надзапам’ятовуванню;
— теорія нейролінгвістичного програмування (НЛП), що розглядає процес навчання як рух інформації через нервову систему людини;
— теорії змістового узагальнення, побудовані на гіпотезі про провідну роль теоретичного знання у формуванні інтелекту дитини.
На основі однієї теорії навчання можуть поставати різні технології. Так, асоціативно-рефлекторна психологічна теорія зумовила виникнення варіантних технологій навчання, які по-різному поєднують слово і наочність. На теорії проблемного навчання ґрунтуються технології розвитку творчих здібностей, пізнавальної активності, інтересу, самостійності особистості. Однак кілька технологій навчання, побудованих на одній теорії чи концепції, не є ідентичними. Вони завжди різнитимуться за кількісними і якісними параметрами. У зв’язку з цим важливо мати цілісну систему засобів опису педагогічних технологій, ураховуючи, що кожна з них містить концептуальний, змістовий та процесуальний аспекти.
Г. Селевко за теоретичною основою класифікує педагогічні технології на такі види:
— педагогічні технології на основі особистісної орієнтації педагогічного процесу;
— педагогічні технології на основі активізації та інтенсифікації діяльності учнів;
— педагогічні технології на основі ефективності управління та організації навчального процесу;
— педагогічні технології на основі дидактичного вдосконалення та реконструювання матеріалу;
— педагогічні технології з окремих предметів;
— альтернативні технології;
— природовідповідні технології;
— технології розвивального навчання;
— педагогічні технології авторських шкіл.
У роботі сучасних загальноосвітніх шкіл, гімназій, коледжів, ліцеїв використовують різні варіанти організації навчально-виховного процесу. Учитель, керівник навчального закладу мають право розробляти власні педагогічні технології або використовувати вже відомі, які пройшли апробацію в інших закладах освіти.
Отже, узагальнення теоретико-методологічних підходів доводить, що майбутнє за системою «учень — технологія — учитель», за якої викладач перетворюється на педагога — методолога, технолога, а учень — на активного учасника навчально-виховного процесу.








Вас можуть зацікавити:
Вступ до педагогічної професії ("Академвидав") Вступ до педагогічної професії ("Академвидав")
Методика викладання соціально-гуманітарних дисциплін ("Академія") Методика викладання соціально-гуманітарних дисциплін ("Академія")
Методика навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах ("Академія") Методика навчання іноземних мов у загальноосвітніх навчальних закладах ("Академія")
Методика навчання фізики у старшій школі ("Академія") Методика навчання фізики у старшій школі ("Академія")
Основи дидактики ("Академвидав") Основи дидактики ("Академвидав")
Педагогіка вищої школи. 2-ге видання, доповнене ("Академвидав") Педагогіка вищої школи. 2-ге видання, доповнене ("Академвидав")
Педагогіка. 4-те видання, стереотипне ("Академвидав") Педагогіка. 4-те видання, стереотипне ("Академвидав")
Психологічні джерела виховної майстерності ("Академвидав") Психологічні джерела виховної майстерності ("Академвидав")
Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України ("Академія") Теорія і методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями України ("Академія")
Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав") Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав")
Дошкільна педагогіка, 2-ге видання, доповнене («Академвидав») Дошкільна педагогіка, 2-ге видання, доповнене («Академвидав»)
Етичний розвиток педагога ("Академвидав") Етичний розвиток педагога ("Академвидав")
Педагогічні технології ("Академвидав") Педагогічні технології ("Академвидав")
Професійно-педагогічна комунікація ("Академія") Професійно-педагогічна комунікація ("Академія")
Соціальна педагогіка ("Академвидав") Соціальна педагогіка ("Академвидав")




Ви маєте бути зареєстрованим користувачем для того, щоб додавати коментарі.


Логін:
Пароль:
запам'ятати мене
Реєстрація | Забув пароль



Педагогіка. 4-те видання, стереотипне ("Академвидав")
Зробити замовлення Педагогіка. 4-те видання, стереотипне ("Академвидав")
Волкова Н. П.

Обсяг - 616 сторiнок
Серія - Альма-матер
Ціна - 56.00 грн
Детальніше

Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав")
Зробити замовлення Педагогіка. Видання 3-тє, стереотипне ("Академвидав")
Фіцула М. М.

Обсяг - 560 сторiнок
Серія - Альма-матер
Ціна - 48.00 грн
Детальніше

Психологічні джерела виховної майстерності ("Академвидав")
Зробити замовлення Психологічні джерела виховної майстерності ("Академвидав")
Бех І. Д.

Обсяг - 248 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 35.00 грн
Детальніше

Методика навчання фізики у старшій школі ("Академія")
Зробити замовлення Методика навчання фізики у старшій школі ("Академія")
Савченко В. Ф.

Обсяг - 296 стор.
Серія - Альма-матер
Ціна - 45.00 грн
Детальніше

Головна | Каталог видань | Прайс | Автори | Рецензії і публікації | Події | Про компанії | Контакти
© 2008 Видавничий центр "Академія". Усі права захищені.