Серії
Дисципліни
Географія, екологія

Безпека життєдіяльності ("Академія")
Піскунова Л. Е., Прилипко В. А., Зубок Т. О.

Безпека життєдіяльності ("Академія")
Технічні параметри
Тип видання - підручник
Рік видання - 2012
Обсяг - 224 стор.
Формат - 135x206 мм (84х108/32)
Оправа - 7 (тверда, ламінована)
Стандарт упаковки - 18 прим.
Ціна: 45.00 грн.
Зробити замовлення

Додати коментар


Анотація

У сучасному динамічному світі людина, реалізовуючи свої інтереси і можливості, нерідко наражається на ризики, загрози та небезпеки природного, техногенного і соціального характеру. Немало їх продукує і провокує вона сама. Тому вміння бачити всі аспекти середовища життєдіяльності, запобігати агресивному впливу зовнішніх факторів, деструктивним наслідкам своєї поведінки в екологічних системах і соціальних середовищах — важлива умова благополуччя і здоров’я соціуму. Ці питання становлять предметну і концептуальну основу пропонованого підручника. У ньому розкрито сутність і загальні засади безпеки життєдіяльності, джерела, фактори, особливості небезпек, ризиків, загроз організму і внутрішньому світу людини, способи протидії їм на індивідуальному і суспільному рівнях.
Адресований студентам вищих навчальних закладів. Прислужиться фахівцям-екологам, психологам, педагогам, усім, хто переймається питаннями безпеки життєдіяльності людини.

Зміст

1. Загальні засади безпеки життєдіяльності

1.1. Сутність, становлення та концептуальні основи безпеки життєдіяльності      
Сутність безпеки життєдіяльності     
Системно-структурний підхід і системний аналіз як методологічна основа БЖД     
Концепція ООН про сталий людський розвиток як концептуальна основа БЖД     
Становлення і розвиток екологічних наук та БЖД     
1.2. Джерела небезпеки     
1.3. Фактори небезпеки     
Фізичні фактори небезпеки     
Хімічні фактори небезпеки     
Біологічні фактори небезпеки     
Психофізіологічні фактори небезпеки     
Гранично допустимі концентрації шкідливих речовин      
1.4. Психологія безпеки     
1.5. Ризики у життєдіяльності людини     
Сутність ризику. Ризик-орієнтований підхід як спосіб запобігання ризикам     
Екологічний ризик     
Техногенний ризик     
Соціальні ризики та способи їх державного забезпечення

    
2. Безпека взаємодії організму людини з навколишнім середовищем

2.1. Людина як природний організм     
2.2. Функції організму людини у взаємодії з навколишнім середовищем     
Роль аналізаторів в оцінюванні небезпечних факторів середовища     
Характеристика головних і допоміжних аналізаторів     
Психічна і нервова системи людини     
Психічні процеси людини, що забезпечують життєдіяльність     
Темперамент і його властивості     
Структура характеру     
2.3. Забезпечення здоров’я людини     
2.4. Основи раціонального харчування

   
3. Безпека життєдіяльності у природному, техногенному і соціально-політичному середовищах

3.1. Природне середовище життєдіяльності людини     
Складові середовища життєдіяльності людини     
Гігієнічна характеристика чинників природного середовища     
Природні стихійні явища, що загрожують життєдіяльності людини     
3.2. Техногенне середовище життєдіяльності людини     
Техногенні небезпеки та їх наслідки     
Вплив побутового мікроклімату на безпеку людини     
Шкідлива дія алергенів     
Освітлення робочого місця     
Шумове забруднення      
Робота з персональними комп’ютерами     
Електробезпека     
Пожежна безпека     
3.3. Вплив соціального середовища на безпеку життєдіяльності     
Вплив на життєдіяльність людини соціально-політичних конфліктів     
Екстремальні ситуації криміногенного характеру і способи їх уникнення     
Маніпулятивний вплив як загроза безпеці життєдіяльності     
Бідність, бродяжництво, безпритульність і безробіття як соціальні загрози безпеці людини     
Девіантна поведінка як загроза життєдіяльності  

  
4. Сприяння безпеці життєдіяльності на загальнодержавному рівні

4.1. Основи економічної безпеки     
4.2. Правове забезпечення та організаційно-функціональна структура захисту життєдіяльності в Україні     
Основи національної безпеки України     
Нормативно-правові засади захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій     
Система державних і регіональних органів управління та нагляду за безпекою життєдіяльності 
  
Додатки      
Термінологічний словник     
Література    




Уривок із підручника ("Безпека життєдіяльності" Піскунова Л. Е., Прилипко В. А., Зубок Т. О.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.


1. Загальні засади безпеки життєдіяльності

1.1. Сутність, становлення та концептуальні основи безпеки життєдіяльності

Сучасний період супроводжується соціально-економічною і екологічною кризами в суспільстві, що спричинило катастрофічне зниження рівня життя людей. В останні роки в Україні спостерігається стійка тенденція до погіршення стану здоров’я населення, із кожним роком зростає кількість чинників, що негативно впливають на людину. Це призводить до збільшення чисельності осіб, особливо молодих, із функціональними захворюваннями і спадковими патологіями. Така ситуація потребує невідкладного оздоровлення дітей, підвищення культури особистості з урахуванням значущості поведінкового компонента у формуванні здоров’я, що відповідає стратегічній програмі Всесвітньої організації охорони здоров’я «Здоров’я для всіх в ХХІ сторіччі». Тому особливо актуалізується вивчення дисциплін, пов’язаних із питаннями безпечного існування.
Безпека життєдіяльності — галузь знань, що вивчає небезпеки, які загрожують людині в повсякденному житті (вдома, на вулиці, роботі, відпочинку) та за надзвичайних ситуацій (аварії, техногенні та природні катастрофи тощо), і методи захисту від них.


Сутність безпеки життєдіяльності

Термін «життєдіяльність» запроваджено з появою пілотованої космонавтики, але нині його все ширше використовують у різних сферах: ідеться про життєдіяльність села, міста, району, навіть мікроорганізмів.
Життя — це одна з форм існування матерії, що характеризується здатністю до розмноження, розвитку, активної регуляції свого складу та функцій, можливістю пристосовуватись до середовища та наявністю обміну речовин і реакції на подразнення. Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими (фізичною, хімічною, енергетичною тощо). Невід’ємною властивістю усього живого вважають активність.
Діяльність є людською формою активності, необхідною умовою існування суспільства, зміст якої полягає у зміні та перетворенні людиною навколишнього середовища. Люди трансформують його для задоволення власних потреб, активно взаємодіють з ним, завдяки чому і досягають поставленої мети. Як елемент природи і ланка в глобальній екологічній системі, людина відчуває вплив законів природного світу. Водночас через діяльність, яка поєднує її біологічну, соціальну та духовну сутності, вона сама впливає на природу.

Життєдіяльність — процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.

До основних принципів забезпечення життєдіяльності належать:
а) безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини, для якого потрібні: повітря, вода, продукти харчування, світло, тепло, одяг, взуття тощо;
б) взаємодія і взаємозалежність із навколишнім середовищем. Життєдіяльність забезпечується навколишнім середовищем, тобто параметрами споживання, енергоресурсами, корисними копалинами тощо, одночасно впливаючи на середовище буття: змінює параметри споживання, рослинний і тваринний світ, виснажує енергоресурси, забруднює навколишнє середовище;
в) раціональна організація праці за ціллю, часом, місцем і нормами, що передбачає управління, розроб-
лення принципів організації, мети, завдань, засобів праці;
г) матеріальне заохочення під час організування життєдіяльності, що безпосередньо пов’язано з продуктивністю праці, яка визначається людським фактором (способом матеріального заохочення); працездатністю виробничого персоналу; ступенем підготовленості до праці (професійним, фізіологічним, психологічним);
ґ) захист здоров’я та умов життєдіяльності;
д) ліквідація негативних наслідків життєдіяльності. Життєдіяльність людини супроводжується надзвичайними техногенними, екологічними, промисловими та стихійними ситуаціями, тому кожна держава повинна мати професійні структури для ліквідації їх наслідків.
Небезпека для життя людини може виникнути як за надзвичайних ситуацій, так і за звичних умов. Тому гарантування безпеки життєдіяльності необхідне у нормальних і надзвичайних умовах. Відповідно можна виокремити дві групи проблем забезпечення життєдіяльності:
1) охорона здоров’я, прав людини та громадського порядку, праці і захист навколишнього природного середовища;
2) захист населення в надзвичайних ситуаціях, запобігання їм.
Трапляється визначення безпеки як «такого стану будь-якого об’єкта, за якого йому не загрожує небезпека», але воно лише вказує на відсутність джерела небезпеки. Для складних технічних систем, тим більше для людини чи суспільства ризик — це категорія, що має багато індивідуальних ознак і характеристик; математично точно визначити його надзвичайно складно, інколи неможливо. Часто оцінити ризик можна тільки експертним методом.
Безпека — збалансований стан людини, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо (за експертною оцінкою), а безпека людини — стан захищеності особи та суспільства від ризику. Вона є невід’ємною складовою характеристики стратегічного напряму людства, що визначений ООН як сталий людський розвиток, тобто який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гуманізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдського досвіду.
Обов’язковою умовою гармонійного розвитку людства і кожної особистості зокрема є безпека життєдіяльності у всіх сферах соціуму — в побуті, на виробництві, під час подорожей тощо. Оскільки загрози можуть виникати не лише внаслідок антропогенних впливів, а й з об’єктивних, не залежних від людини причин, безпека життєдіяльності передбачає уникнення небезпек і активне запобігання їм.

Безпека життєдіяльності (БЖД) — галузь знання та науково-практичної діяльності, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, наслідків їхнього впливу на організм людини, основ захисту здоров’я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також на розроблення і реалізування відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримання здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і за надзвичайних ситуацій.

Це поняття охоплює всі аспекти життя і діяльності людини у взаємодії з навколишнім (природним і штучним) середовищем, оскільки вони супроводжуються ризиком.
Питання ризику і небезпек вивчають науки, що мають світоглядний характер:
— гуманітарні науки (філософія, теологія, лінгвістика);
— природничі науки (математика, фізика, хімія, біологія);
— інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);
— науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);
— науки про суспільство (соціологія, економіка, право).
У БЖД акумульовано ті їх здобутки, що дають змогу індивіду реалізувати свій потенціал, не завдаючи шкоди ні собі, ні довкіллю, ні соціуму.
Метою освіти із БЖД є підготовка людини до активної участі в забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, яке динамічно змінюється. Відповідно до основних завдань такої освіти належать:
— формування культури людини у сфері безпеки, тобто відповідних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо;
— забезпечення певного рівня індивідуальної захищеності людини шляхом формування і розвитку тих її рис, які сприяють розвитку безпеки, а також необхідних знань та умінь;
— інтенсифікація методичної, наукової та інших форм освітньої роботи з напряму БЖД як у закладах освіти, так і за їх межами;
— сприяння підвищенню ефективності роботи державної системи з безпеки населення шляхом навчання і підготовки людей до їх адекватної взаємодії, вироблення активної позиції щодо вдосконалення державної системи, у т. ч. у законодавчій сфері;
— поліпшення управління освітою всіх верств населення за критеріями напряму БЖД.
Об’єктом освітнього напряму з БЖД вважають безпеку особи як явище, а предметом — моделі безпеки. Отже, така освіта готує особу до повноцінного життя з активною участю в гарантуванні рівня безпеки, що залежить від на-
вколишнього середовища (довкілля, побут, транспорт, дозвілля, виробництво, соціальні відносини тощо); державної системи підтримки безпеки людини (пожежна охорона, охорона праці, охорона здоров’я тощо) та індивідуальної захищеності особи (психологічний стан, мотивація, уміння, індивідуальні засоби захисту тощо).


Системно-структурний підхід і системний аналіз як методологічна основа БЖД

Безпека життєдіяльності як порівняно нова галузь знань, що виникла на стику природничих, гуманітарних і технічних наук, використовує їх методи, водночас розробляючи власні. Комплексний характер БЖД зумовлює застосування сукупності методів різних наук.
У природі та суспільстві всі явища взаємопов’язані та взаємообумовлені, тобто кожне з них має певні причини і наслідки, тому методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід.

Системно-структурний підхід — напрям методології досліджень, що полягає у вивченні об’єкта як цілісної множини елементів у сукупності відношень і зв’язків між ними, тобто розгляді об’єкта як системи.

Основним методом системного підходу є системний аналіз — сукупність методологічних засобів, які використовують для підготовки та обґрунтування рішень стосовно складних питань, що існують або виникають у системах.
Кожна система є сукупністю взаємопов’язаних елементів, які взаємодіють між собою з метою досягнення певних цілей. До таких складових належать не лише матеріальні об’єкти, а й відносини між ними. Системи мають свої властивості, які не характерні для елементів, що її утворюють. Будь-яка система є складовою іншої, а окремі елементи її можна розглядати як самостійні системи. У БЖД вивчають систему «людина — життєве середовище».

Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — методологічні засоби, які використовують для визначення небезпек, що виникають у системі «людина — життєве середовище» або на рівні її складових, та їх впливу на самопочуття, здоров’я і життя людини.

Проблеми безпеки життя особистості чи групи потрібно вивчати у зв’язку з екологічними, економічними, технологічними, соціальними, організаційними та іншими компонентами системи, до якої вони належать. Кожен із цих елементів впливає на інший, і всі перебувають у складній взаємозалежності. Вони позначаються на рівні життя, здоров’ї, добробуті, соціальних відносинах, від яких залежать стан духовної та матеріальної культур, характер і темпи їх розвитку.
Системно-структурний підхід у системі «людина — життєве середовище» є не лише основною вимогою до розвитку теоретичних засад БЖД, а й важливим засобом удосконалення діяльності, спрямованої на забезпечення сприятливих і безпечних умов існування.
Системний аналіз безпеки як метод дослідження було започатковано наприкінці 50-х років XX ст., коли виникла наука «безпека систем», що застосовує інженерні та управлінські принципи для гарантування необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, використання засобів для контролю цих небезпек і запобігання їм протягом життєвого циклу системи з урахуванням ефективності операцій, часу та вартості.
Програми, розроблені військовими і фахівцями у галузі космонавтики, з часом почали застосовувати у промисловості (енергетиці, нафтопереробці, перевезенні вантажів, хімічній промисловості), а згодом у БЖД.
Отже, БЖД розглядає людину саме в системі «людина — життєве середовище», в якій особистість є джерелом активності, спрямованої на життєве середовище. Поза межами цієї системи людина становить об’єкт вивчення антропології, медицини, психології, соціології та інших наук.


Концепція ООН про сталий людський розвиток як концептуальна основа БЖД

Історія розвитку суспільства довела, що нехтування безпекою життєдіяльності може призвести до негативних наслідків і навіть трагедій. Основна мета БЖД — запобігання потенційній небезпеці, яка завжди супроводжує процес взаємодії людини з навколишнім середовищем. Усі дії людини і компоненти навколишнього середовища, крім позитивних властивостей і результатів, здатні генерувати шкідливі і небезпечні наслідки.
Характерною ознакою сучасного періоду розвитку суспільства є зміна домінуючих видів людської діяльності. Про їх безпеку як базисну потребу людини йдеться в Концепції ООН «Про сталий людський розвиток». Мета її полягає у створенні умов для збалансованого безпечного існування кожної людини сучасності і наступних поколінь. Економіку, стабільність державних кордонів, суспільні цінності тощо розглядають як засоби її досягнення.

Сталий стійкий розвиток — розвиток, який відповідає потребам сучасності без завдання шкоди інтересам майбутнього.

38 сесія Генеральної Асамблеї ООН у 1983 р. створила Міжнародну комісію з навколишнього середовища та розвитку, яка мала аналізувати стан довкілля в контексті глобальних перспектив. На основі оцінок авторитетних експертів у 1987 р. Комісія підготувала фундаментальне дослідження «Наше спільне майбутнє». На сучасному рівні у ньому відображено розуміння світовим співтовариством гостроти соціоекологічної проблематики, потребу глобальної переорієнтації соціально-політичного, економічного, технічного, технологічного та культурного розвитку, виконання для цього відповідних національних і загальнопланетарних проектів.
Реалізація концепції ООН і сучасний незадовільний рівень взаємодії з довкіллям потребують суттєвих змін в усіх ланках системи сприяння безпеці життя і діяльності людини (БЖДЛ), установах та органах управління, що дасть змогу освіті бути випереджальною на шляху подолання проблем, які загрожують населенню. Ідеї екологічно безпечного розвитку стали нині важливою складовою національної політики і безпеки багатьох країн, передусім розвинутих, де вже створені і діють державні структури, які організовують і координують діяльність у цьому напрямі. Керівники 28 держав (США, Японії, Німеччини, Китаю та ін.) виклали свої концепції у декларації «Порядок денний на ХХІ століття», яку було опубліковано у 1996 р. у Німеччині.
Для кожної країни прийняття Концепції сталого розвитку, точніше концепції переходу до сталого роз-
витку, є важливою і відповідальною справою, оскільки йдеться про стратегію розвитку особистості, суспільства, держави, світу загалом на тривалу перспективу.
Гармонійний розвиток передбачає задоволення численних зростаючих матеріальних і духовних потреб. Цей мотив є основним рушієм розвитку цивілізації, і саме від прагнення людини нерозсудливо реалізовувати свої бажання найбільше потерпає навколишнє середовище. Таку суперечність обов’язково потрібно подолати, оскільки особистість має розвиватися у сприятливих умовах, а людський розвиток у гармонії з природою є неодмінною умовою цивілізаційного поступу.

Людський розвиток — безперервний процес збільшення можливостей якісного і кількісного вибору, якому притаманні можливість тривалий час вести здоровий спосіб життя, здобути освіту, доступ до ресурсів, необхідних для забезпечення нормального життєвого рівня.

Він також передбачає наявність не менш значущих політичних, економічних і соціальних свобод, можливості для творчості, самовираження та інші гарантовані права людини. Сучасні вчені оцінюють рівень людського розвитку, послуговуючись понад 30 показниками. Однак найефективнішим і найточнішим вважають індекс людського розвитку (ІЛР).

Індекс людського розвитку — усереднений інтегральний показник, який характеризує набуття людиною якісних ознак (тривалості життя, рівня освіти і реального ВВП на душу населення).

В Україні ІЛР обчислюють із 1992 р., а в інших країнах його використовують десятки років. При цьому зважають не лише на кількісні показники ІЛР, а і на рейтинг держави серед інших країн. Індекс людського розвитку коливається в діапазоні від 0,416 до 0,904. В Україні ІЛР у 2000 р. становив лише 0,721, тоді як у 1992 р. — 0,842. Зниження його зумовило переміщення країни із групи країн з високим рівнем людського розвитку (ІЛР > 0,8) в групу держав із середнім рівнем і рейтингом нижче 80-го місця. Отже, з’ясовуючи сприятливість екологічних умов для гармонійного розвитку людства, необхідно брати до уваги ІЛР.
Нещодавно Україна заявила про підтримку Концепції ООН про стійкий людський розвиток як програму дій на ХХІ ст. Тому удосконалення освіти в Україні
у напрямі БЖД є не тільки актуальним з огляду на незадовільний стан безпеки громадян держави, а й першочерговим завданням. Чинники, що зумовлюють необхідність розвитку освіти з БЖД, об’єктивні, більшість із них має глобальний характер. Так, країни Європейської спільноти започаткували діяльність зі створення децентралізованої системи освіти у сфері ризику як найважливішої складової частково відкритої Угоди Ради Європи щодо запобігання і взаємодопомоги за природних і техногенних небезпек (EUR-OPA). Понад 400 університетів практично всіх держав Європи оголосили про підтримку цієї програми, серед них — 32 вищі навчальні заклади України.


Становлення і розвиток екологічних наук та БЖД

Знаннями про довкілля людина володіла з найперших етапів антропогенезу. Тоді це було необхідною умовою виживання. Отриману інформацію про навколишнє середовище використовували під час облаштування житла, полювання, рибальства тощо. Із часом, коли виникли міфологія та релігія, ці знання органічно увійшли у найдавніші світоглядні системи.
Навіть поверхневий аналіз міфології дає змогу побачити цілісну, структуровану систему забезпечення безпеки, ґрунтовно розроблену у давні часи. Безпеку в той час не поділяли на виробничу та невиробничу, оскільки не існувало виробництва у сучасному його розумінні. Цілісний підхід до вивчення питань безпеки є цілком логічним, адже допомагає розв’язати їх комплексно. Перспективи розвитку безпеки життєдіяльності теж мають бути зорієнтовані на інтеграцію розрізнених напрямів, що досліджують окремі аспекти безпеки лю-
дини, в одне ціле.
У міфології природа зображена за аналогією з людьми та закономірностями їхнього життя. Людина антропоморфізує природу, не відокремлює себе від неї, персоніфікує її сили у вигляді людей-богів. Отже, міфологія постає як система знань, інтерпретованих відповідно до світогляду давніх людей. Природа і її стихії знайшли понятійно-образне відображення. Так, різні верховні боги — Зевс, Юпітер, Дажбог втілюють життєдайну силу сонця і вогню.
В античності відбувалися істотні світоглядні і теоретико-пізнавальні зрушення. Ідеться передовсім про перехід від прямого ототожнення людини і природи, людини і суспільства, матеріального та ідеального, поняття і образу до їх розмежування, розрізнення і, зрештою, протиставлення. Водночас сформувалася  наука як спосіб пізнання світу, однак збереглася традиція розглядати його як єдність. Цим зумовлені і сутнісні ознаки космологічно цілісного підходу в пізнанні екологічних систем.
Одним із перших, хто на межі XVIII—XIX ст. усвідомив потребу цілісного оцінювання природних комплексів і глибинні зв’язки між людством та природним середовищем, був німецький натураліст Александр фон Гумбольдт (1769—1859). Він написав понад 600 праць, які сприяли розвитку геології, геоботаніки, гідрології, ґрунтознавства, кліматології та багатьох інших наук.
Засновником екології вважають німецького вченого Ернста Геккеля (1834—1919), який дав визначення екології та безпеки життєдіяльності, а також інших галузей знань, що вивчають тваринний, рослинний, сировинний світ як «наук про загальну економіку природи». Він запровадив і термін «екологія».
Сутність природних комплексів висвітлено у працях російського природознавця Григорія Морозова (1921—2001). Василь Докучаєв (1846—1903) у першій половині ХХ ст. створив учення про ґрунти, у 1948 р. англійський учений Артур-Джордж Тенслі (нар. 1935) розробив поняття «екосистема» і визначив його сутність.
У ХХ ст. людству почала загрожувати небезпека повільного вимирання внаслідок безперервного погіршення умов навколишнього середовища і вичерпання природних ресурсів. Для її усунення необхідні перегляд традиційних принципів природокористування та докорінна перебудова господарської діяльності у більшості країн. Одним із перших у світі звернув увагу на цю проблему перший президент Академії наук України Володимир Вернадський (1863—1945). Його вчення про ноосферу посідає особливе місце в історії екології та безпеки життєдіяльності населення. Він вважав, що ноосферу (сферу розуму) і біосферу (сферу життя) утворює «жива речовина», до складу якої входять всі живі організми і людина, розглядаючи природу та людське суспільство як ціле. В. Вернадський обґрунтував положення про те, що діяльність сучасної людини зумовлює рух основних хімічних елементів у масштабах, порівнюваних із природними циклами руху цих елементів. За його визначенням, людина стала наймогутнішою геологічною силою на планеті, її діяльність почала перевищувати масштаби найпотужніших стихійних явищ. Такий стан навколишнього середовища і негативні прогнози щодо глобальної соціоекологічної ситуації спонукали до проведення спеціальних досліджень і заходів, які б дали змогу розв’язати двоєдине завдання — збереження рівноваги в природі та задоволення людських потреб, що зростають.
Істотну роль у становленні сучасної екології відіграла публікація монографій із цієї проблематики американського вченого Юджина Одума (1913—2002) у 70—90-х роках ХХ ст. З 1950 р. екологічні дослідження особливо активізувалися.
Перший науковий центр екологічних досліджень в Україні було створено у 1930 р. при Інституті зоології і ботаніки Харківського державного університету (очолив В. Сташинський). Його праця «До розуміння біоценозу» (1933) є класичною у сфері вивчення зв’язків між організмами в ценотичних системах. Світове визнання здобули дослідження українських учених І. Підоплічка, Ф. Гриня, С. Стойка, П. Погребняка, Д. Воробйова та ін., які протягом 1940—1980 рр. розробили принципи раціонального природокористування, типологію лісів тощо. Натепер в Україні екологічні проблеми ви-
вчають академіки М. Голубець, К. Ситник, Ю. Шеляг-Сосонка. Українські екологи зробили вагомий внесок у розроблення методів оцінювання рівня радіоактивного забруднення великих територій та обґрунтування заходів щодо зменшення екологічних збитків від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.


1.2. Джерела небезпеки

Небезпеку розглядають як об’єктивно існуючу реальність у відносинах між суспільством і технікою, середовищем проживання людини. За визначенням Комітету зі сприйняття ризику та інформування про нього Національної дослідницької ради США небезпекою є «...дія або явище, що завдає потенціальну шкоду людям чи предметам». За американським дослідником Вільгельмом Маршаллом (1934—1996), це природне або техногенне явище, внаслідок якого можуть виникнути явища або процеси, здатні вражати людей, завдавати матеріальні збитки, руйнувати довкілля тощо.
Життєдіяльність людини постійно супроводжується потенційними небезпеками. Небажані зовнішні впливи призводять до травм, захворювань, погіршення самопочуття та інших небажаних наслідків. Небезпеки існують у просторі і часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Вони не діють вибірково. Виникнувши, небезпеки впливають на все матеріальне довкілля.

Небезпека — 1) негативна властивість живої та неживої матерії, що може завдати шкоди самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям; 2) умова чи ситуація, яка існує в навколишньому середовищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спричинити фізичну шкоду, поранення чи пошкодження.

Ідентифікують небезпеки з огляду на принцип «все впливає на все»: джерелом може бути все живе і неживе, загрожує небезпека теж усьому живому і неживому.
Науку, яка займається класифікацією небезпек, називають таксономією. Залежно від конкретних потреб використовують класифікації небезпек за різними критеріями:
— часом дії (імпульсивні та кумулятивні);
— локалізацією (пов’язані з літо-, гідро-, атмосферою і космосом);
— наслідками (захворювання, смертність, скорочення тривалості життя, дестабілізація суспільства);
— масштабами (глобальні, державні, регіональні, місцев)і;
— сферою вияву (побутові, спортивні, виробничі);
— структурою (прості та похідні);
— походженням (природні, техногенні, соціальні, політичні, комбіновані).
Найчастіше послуговуються класифікацією джерел небезпек за походженням. Серед природних джерел небезпеки розрізняють природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які загрожують життю чи здоров’ю людини (землетруси, зсуви, вулкани, шторми, урагани, тумани, блискавки, астероїди). Техногенні джерела небезпек пов’язані з використанням транспортних засобів, технічного обладнання, застосуванням горючих, легкозаймистих речовин, різних видів випромінювання. До соціальних джерел небезпек належать ті, що спричинені низьким духовним і культурним рівнем: бродяжництво, проституція, алкоголізм. Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнародному рівні, політичний тероризм, війни. Комбіновані джерела небезпек поділяють на такі підгрупи:
— природно-техногенні (смог, кислотні дощі, погіршення родючості ґрунтів);
— природно-соціальні (наркоманія, епідемії, інфекційні та венеричні захворювання);
— соціально-техногенні (професійні захворювання, професійний травматизм).
Усі небезпеки певною мірою спричинені вражаючими (негативними) факторами.


1.3. Фактори небезпеки

Залежно від наслідків впливу на організм людини  фактори небезпеки поділяють на небезпечні та шкідливі.

Небезпечні фактори — чинники життєвого середовища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших ушкоджень організму або окремих його органів і навіть до смерті.

Дещо менше на здоров’ї людини позначаються шкідливі фактори.

Шкідливі фактори — чинники життєвого середовища, які зумовлюють погіршення самопочуття, зниження працездатності, захворювання тощо.

За характером, природою та енергією всі чинники поділяють на такі групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні.
Виокремлюють також пасивно-активні фактори, дія яких проявляється із залученням енергії людини (гострі нерухомі предмети, нерівні або дуже гладкі поверхні тощо), та пасивні, що впливають на людину опосередковано через деградацію властивостей матеріалів (виявляються у руйнуваннях, вибухах тощо).




Вас можуть зацікавити:
Безпека продовольчої сировини і харчових продуктів ("Академія") Безпека продовольчої сировини і харчових продуктів ("Академія")
Екологія людини ("Академія") Екологія людини ("Академія")
Моделювання і прогнозування стану довкілля ("Академія") Моделювання і прогнозування стану довкілля ("Академія")
Техноекологія ("Академія") Техноекологія ("Академія")
Словник  рекреаційних термінів ("Академія") Словник рекреаційних термінів ("Академія")
Анатомія та еволюція нервової системи ("Академвидав") Анатомія та еволюція нервової системи ("Академвидав")
Безпека життєдіяльності ("Академія") Безпека життєдіяльності ("Академія")
Біологія. Тестові завдання. 6–11 класи ("Академія") Біологія. Тестові завдання. 6–11 класи ("Академія")
Географія. Тести. 6–10 класи ("Академія") Географія. Тести. 6–10 класи ("Академія")
Екологічний менеджмент ("Академія") Екологічний менеджмент ("Академія")
Екологія людини ("Академія") Екологія людини ("Академія")
Економічна і соціальна географія зарубіжних країн ("Академія") Економічна і соціальна географія зарубіжних країн ("Академія")
Метрологія, стандартизація і сертифікація в екології ("Академія") Метрологія, стандартизація і сертифікація в екології ("Академія")
Основи біогеохімії (ВЦ "Академія") Основи біогеохімії (ВЦ "Академія")
Основи зоогеографії (ВЦ «Академія») Основи зоогеографії (ВЦ «Академія»)
Основи природознавства (ВЦ "Академія") Основи природознавства (ВЦ "Академія")
Регіональна економічна і соціальна географія світу. Видання 2-ге, доповнене, перероблене ("Академія") Регіональна економічна і соціальна географія світу. Видання 2-ге, доповнене, перероблене ("Академія")




Ви маєте бути зареєстрованим користувачем для того, щоб додавати коментарі.


Логін:
Пароль:
запам'ятати мене
Реєстрація | Забув пароль



Регіональна економічна і соціальна географія світу. Видання 2-ге, доповнене, перероблене ("Академія")
Зробити замовлення Регіональна економічна і соціальна географія світу. Видання 2-ге, доповнене, перероблене ("Академія")
Безуглий В. В., Козинець С. В.

Обсяг - 688 сторiнок
Серія - Альма-матер
Ціна - 41.00 грн
Детальніше

Біологія. Тестові завдання. 6–11 класи ("Академія")
Зробити замовлення Біологія. Тестові завдання. 6–11 класи ("Академія")
Омельковець Я. А., Журавльов О. А.

Обсяг - 444 стор.
Серія - Тести (школярам, абітурієнтам)
Ціна - 50.00 грн
Детальніше

Географія. Тести. 6–10 класи ("Академія")
Зробити замовлення Географія. Тести. 6–10 класи ("Академія")
Безуглий В. В., Дук Н.

Обсяг - 448 сторiнок
Серія - Тести (школярам, абітурієнтам)
Ціна - 35.00 грн
Детальніше

Економічна і соціальна географія зарубіжних країн ("Академія")
Зробити замовлення Економічна і соціальна географія зарубіжних країн ("Академія")
Безуглий В. В.

Обсяг - 704 сторiнок
Серія - Альма-матер
Ціна - 43.00 грн
Детальніше

Головна | Каталог видань | Прайс | Автори | Рецензії і публікації | Події | Про компанії | Контакти
© 2008 Видавничий центр "Академія". Усі права захищені.