• Цей товар неможливо купити.
1328441496640

Світ фразеологізмів. Eтимологiя, тлумачення, застосування («Академія»)

65,00 грн.

Забіяка В. А., Забіяка І. М.

Тип видання — навчальний посібник
Рік видання — 2014
Обсяг — 304 стор.
Формат — 150×220 мм (60х90/16)
Оправа — 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Анотація

Уміння точно і дотепно висловлюватися — важливий чинник комунікаційної і життєвої ефективності. У мові людей, які дбають про це, завжди більше змісту, ніж слів. Такою її робить доречне використання фразеологізмів, про різноманітні аспекти (етимологію, семантику, комунікаційну роль) яких ідеться в цьому виданні. Є в ньому і тлумачний словник найуживаніших фразеологізмів, різноманітні вправи і завдання, робота над якими сприятиме збагаченню власного мовлення.
Видання адресоване передусім учням загальноосвітніх шкіл, студентам. Корисним буде вчителям-філологам, усім, хто зацікавлений у мовному саморозвитку.

Зміст

Феномен мови. Фразеологізм як мовна одиниця

Глибини дивного слова. Етимологія і семантика фразеологізмів

Великих слів — велика сила. Короткий фразеологічний словник

Не святі горшки ліплять. Завдання із фразеології

Не помились у слові. Відповіді до завдань

Розуму вчить. Література

Уривок із практичного посібника («Cвіт фразеологізмів. Eтимологiя, тлумачення, застосування» Забіяка В. А., Забіяка І. М.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

Феномен мови. Фразеологізм як мовна одиниця

Зрозуміти душу народу, його історичний шлях просторами вічності допомагають характерні для його мови поєднання слів — фразеологізми. У них — особливості національного мислення і національної долі, втілення своєрідності розуміння світу, ситуацій життя. Вони виражають глибокі й масштабні смисли, потужні емоції, надають думці влучності, дотепності. Специфіку мовної ситуації та характери її учасників також репрезентують вони.
Невичерпними скарбами метафоричного, експресивного слова володіє українська мова. Фразеологізми — джерело унікальності літератури. Надають вони силу і філософській думці.
Фразеологізми (грец. phrasis — мовний зворот і logos — слово) — стійкі, цілісні, семантично нерозкладні сполучення слів, що відтворюються в мовленні як готові формули. Їхній зміст завжди інший, ніж семантика поєднаних у них слів: брати ноги на плечі — тікати, робити з мухи слона — перебільшувати, як сніг на голову — раптово, рукою подати — близько, пекти раків — червоніти. Вивчає фразеологізми мовознавча наука — фразеологія.
У мовленні фразеологізми використовують з різною метою: для надання висловлюванню образності, емоційності, експресивності; створення відтінку іронії, жарту, насмішки, сарказму тощо; вираження позитивних емоцій або фамільярності; відтворення найтонших аспектів значення, характеристики предмета, явища, ситуації.
Жоден мовний стиль не обходиться без фразеологізмів. Найбільше їх у художньому, публіцистичному, розмовному, де основна їх функція — вираження образності. В офіційно-діловому стилі вони покликані уніфікувати способи спілкування, зробити його чітким, у науковому — частіше фігурують як термінологічні сполуки, що виражають одне поняття. Особлива яскравість фразеологізмів виявляється в живому мовленні.
Попри стильову обумовленість і різне походження всі фразеологізми мають немало спільних ознак: відтворюваність у мовленні; постійний лексичний склад; усталений порядок слів; стійкі граматичні категорії; втрата словами, які є компонентами фразеологізмів, своїх значень, завдяки чому вони разом виражають одне поняття; виконання у реченні однієї синтаксичної функції всіма компонентами фразеологізму; наявність синонімічних та антонімічних зв’язків з іншими фразеологізмами і словами.
Найчастіше слова фразеологізмів уживаються в переносному значенні, інколи — в прямому: Сашко добряче намилив шию, обличчя і змив теплою водою. — На зборах йому добре намилили шию за пропуски уроків; Оленка боляче прикусила язика, аж кров з’явилася. — Коли батько почув, що до цієї справи причетний син, то надовго прикусив язика (намилити шию — покарати, прикусити язика — замовкнути).
Традиційно фразеологізми є одним членом речення: Нам треба збити пиху комусь із хвальків (присудок). Головне, щоб жовта преса не помітила їхніх стосунків (підмет). Як буря в стакані води все завертілося, збурилося в його житті (обставина). Осіння дорога вся в таких калюжах — ні пройти ні проїхати (означення). Він уявляв себе пупом землі (додаток).
Фразеологія української мови формувалася впродовж багатьох століть. Більшість сталих словосполук утворилася з вільних поєднань слів, які внаслідок поступової метафоризації та перенесення на інші сфери людської діяльності втратили своє первісне значення і в єдності набули нового. Джерелами української фразеології є:
1) побутова мова (байдики бити, як корова язиком злизала, кров з молоком);
2) крилаті вислови видатних людей (пропаща сила, лебедина пісня, усе своє ношу із собою);
3) виробничо-професійна діяльність (розмотати клубок, коронний номер, на мисливця і звір біжить);
4) Біблія (випити гірку чашу, закопати талант у землю, блудний син);
5) антична міфологія і література (сізіфова праця, танталові муки, ахіллесова п’ята);
6) українська міфологія (виносити сміття з хати, горобина ніч, до перших півнів);
7) переклади іншомовних висловів (дивитись крізь пальці, шукайте жінку, пам’ятати про смерть);
8) каламбури, анекдоти, жарти (ростуть на вербі груші; на городі бузина, а в Києві дядько);
9) народна творчість (що посієш, те й пожнеш; гірко заробиш — солодко з’їси; ні слуху ні духу);
10) звороти науково-термінологічного характеру (броунівський рух, нейтральна реакція, поставити діагноз).
Фразеологізми нечасто піддаються дослівному перекладу. Здебільшого необхідно шукати близькі за значенням аналоги в мові перекладу: світ за очі — куда глаза глядят, хоч в око стрель — хоть глаз выколи, як муха в окропі — как белка в колесе.
Будова фразеологізмів характеризується змістовою цілісністю і сталістю, відтворюваністю в процесі мовлення. За компонентним складом і граматичними зв’язками розрізняють такі їх види:
1) фразеологізми з одного слова (Антей, Отелло, Соломон, Нарцис);
2) вирази у формі словосполучення (березова каша, біла ворона, божа милість, зелена вулиця);
3) фразеологізми-речення (Крапля камінь точить. Комар носа не підточить. Хоч кілок на голові теши).
У процесі використання фразеологізми зазнають певних трансформацій: скорочення (попасти пальцем в небо — пальцем в небо), заміни одного компонента іншим зі збереженням загального змісту (у Бога за пазухою — у Бога за дверима, у Христа за пазухою). У художній літературі поширене їх індивідуально-авторське вживання: швидко і точно розставив крапки і знаки оклику (Ю. Мушкетик); товкти воду в цій дипломатичній ступі (О. Гончар); Мартосі — Мартошине, а Хомі — Хомине (Є. Гуцало).
Смислова і структурна єдність — характерна ознака фразеологізмів. Вони можуть відрізнятися ступенем злитості компонентів. На цій основі виокремлюють такі їх види:
1. Фразеологічні зрощення (ідіоми) — стійкі нерозкладні словосполучення, значення яких не випливає зі значень їхніх компонентів. Вони неподільні за змістом і не перекладаються іншими мовами дослівно (собаку з’їсти — набути досвіду, звести нанівець — знищити, ні світ ні зоря — рано).
2. Фразеологічні єдності — усталені словосполучення, цілісне значення яких мотивується значеннями їхніх компонентів (прикусити язика — мовчати, не нюхати пороху — не бувати в боях, не мати серйозного досвіду). Деякі з них допускають доповнення іншими компонентами (дерти носа — дерти кирпатого носа).
3. Фразеологічні сполуки — стійкі словосполучення, компоненти яких мають обмежені зв’язки з іншими словами, але не втратили самостійності (порушити питання або тему, бере жаль або страх).
4. Фразеологічні вислови — вирази, що складаються зі слів з вільним значенням. Серед них: вислови номінативного типу — мовні кліше, виражені простим словосполученням (охорона здоров’я, коло інтересів), та вислови комунікативного типу, що охоплюють прислів’я, приказки та крилаті вислови (не все те золото, що блищить; роботящі руки гори вернуть).
У складі фразеологізму можуть бути слова з різних частин мови, які визначають його семантику і граматичні ознаки. З огляду на належність головного слова до конкретної частини мови розрізняють розряди фразеологізмів:
1) іменникові словосполучення (кругова порука, куряча сліпота, тайна вечеря, лавровий вінок);
2) дієслівні словосполучення (їхати зайцем, кадити фіміам, починати з азів, прокатати на вороних);
3) прикметникові словосполучення (гострий на язик, на кудикину гору, на широку ногу);
4) прислівникові словосполучення (краще пізно, ніж ніколи; краще менше, та краще; далі нікуди);
5) вигукові словосполучення (чи ти бач, от тобі й маєш, от тобі й на).
Фразеологізми вступають у зв’язки з іншими мовними одиницями і підлягають певним граматичним нормам. Однак порівняно з вільним поєднанням слів вони мають певні особливості правопису, зокрема пунктуації:
1. Коли фразеологічний вираз складається з двох слів, перед кожним з яких стоїть сполучник і або ні, то кому між ними не ставлять: і туди і сюди; і вдень і вночі; ні так ні сяк; ні риба ні м’ясо.
2. У сталих словосполученнях перед порівняльними сполучниками кому не ставлять: руки зробилися як лід, почервоніти як рак.
3. Якщо фразеологічний зворот граматично оформлений як підрядне речення, то його виділяють комою: Я вдячний, що відкрили очі, а то душі її я б не побачив.
4. Якщо дієприслівниковий зворот виражений фразеологізмом і разом з дієсловом-присудком становить одну ритмомелодичну групу, то його комами не виділяють: Годі вже тобі сидіти згорнувши руки.
У фразеологізмах віддзеркалюються світогляд, духовність, ментальність, естетичний світ і етична культура людини. Вміле використання їх надає мовленню масштабу і глибини, увиразнює його суть, потужно відлунює в думках і почуттях мовно розвиненої особистості.

Глибини дивного слова. Етимологія і семантика фразеологізмів

Або все, або нічого
Автор цього вислову — римський імператор Калігула (12—41 н. е.). Він витрачав великі кошти з державної скарбниці на своє утримання. Коли Калігулі дорікнули цим, егоїстичний імператор відповів: «Жити потрібно або в усьому собі відмовляючи, або як Цезар» (Цезар — видатний політичний діяч Давнього Риму (100—44 до н. е.), який керувався принципом «Прийшов, побачив, переміг»).
Нині фразеологізм «або все, або нічого» вживають, коли потрібно висловити рішучість, готовність домогтися всього бажаного ціною неймовірних зусиль, будь-яких жертв чи навіть життя.

Авгієві стайні
У Давній Греції жив цар Авгій, який дуже любив коней. У своїх стайнях він тримав їх понад три тисячі. Та ці стайні майже тридцять років ніхто не вичищав, і вони під саму стелю заросли гноєм. На щастя, до Авгія на службу прийшов легендарний герой Геракл (у римлян — Геркулес). Лише йому під силу було вичистити стайні. Однак Геракл був не тільки дужим, а й розумним: він пустив річку через ворота стаєнь, і бурхливий потік вимив звідти весь бруд.
Фразеологізм «авгієві стайні» вживають, коли хочуть сказати про надзвичайну запущеність, бруд, безлад.

А все-таки вона крутиться
Понад чотириста років тому італійський астроном Галілео Галілей (1564—1642) довів правильність твердження Миколи Коперника (1473—1543) про те, що Земля рухається навколо Сонця. За цю ідею інквізитори (церковні вистежувачі) схопили його і на суді під страхом смерті змусили відректися від неї. Та, вийшовши із судової зали, за народними переказами, Галілей вигукнув: «А все-таки вона крутиться!».
Нині цей вислів уживають, коли йдеться про стійкість, рішучість, упевненість у своїй правоті.

Альма-матер
У буквальному перекладі з латини вислів «альма-матер» означає «мати-годувальниця». Так у середньовіччі студенти називали свій навчальний заклад. У ширшому значенні — це місце, де здобувають освіту, виховання.

Альфа й омега
Вислів має біблійне походження. В одному з текстів Бог каже: «Я є альфа й омега, початок і кінець».
Альфа — перша, а омега — остання буква грецького алфавіту. Тому цей фразеологізм означає початок і кінець; сутність, основу, найголовніше.

Альфонс
Походження вислову сягає корінням творчості Олександра Дюма-сина (1824—1895). Ім’я головного персонажа комедії «Мосьє Альфонс» стало загальним означенням коханця, якого утримує коханка.

Антей
Фразеологізмом стало ім’я персонажа давньогрецької міфології Антея — сина Посейдона (бога моря) та Геї (богині землі). Надзвичайної сили йому надавала земля-мати, стоячи на якій він перемагав усіх ворогів. Проте Геракл здолав Антея, піднявши його в повітря і не даючи змоги торкатися до землі.
Антеями називають осіб, які мають незвичайну фізичну силу, дуже люблять рідну землю та людей, з якими живуть на цій землі.

Аполлон
Давньогрецький бог Аполлон мав надзвичайну вроду, витончений смак і був покровителем сонця, мистецтв і юності. Нині його ім’ям називають красивих молодих чоловіків.

Аристократ духу
Вираз належить німецькому письменнику Генріху Стеффенсу, який жив наприкінці XVII — на початку XIX ст. Так він називав прихильників вождя німецького романтизму Августа-Вільгельма Шлегеля. Пізніше цей вислів уживали стосовно людей, яких вважали вищими за культурним розвитком від інших. Нині аристократами духу (інколи іронічно) називають високоінтелектуальних і культурних особистостей.

Аріаднина нитка. Нитка Аріадни
Згідно з давньогрецьким міфом, у лабіринті на острові Крит жила жорстока потвора — Мінотавр — з тілом людини і головою бика. Кожні дев’ять років жителі Афін віддавали йому в жертву сім юнаків і сім дівчат. Відважний Тезей був у числі чотирнадцяти нещасних. Дочка критського царя Аріадна вподобала його і потай дала йому клубок ниток та гострий меч. Тезей прив’язав кінець рятувальної нитки біля входу в лабіринт і, розмотуючи клубок, пішов заплутаними ходами. Перемігши Мінотавра, він за допомогою чудової Аріадниної нитки знайшов шлях і вивів приречених.
У переносному значенні «нитка Аріадни» означає дороговказ, провідну нитку, порятунок.

Аркадська ідилія
Аркадія — край скотарів і хліборобів у Давній Греції. Антична література, а згодом і література класицизму змальовували її як країну достатку, де життя людей минало в розвагах на лоні прекрасної природи.
У переносному значенні Аркадія — щаслива країна. Фразеологічний зворот «аркадська ідилія» означає гармонійне, щасливе, безхмарне життя.

Ахіллесова п’ята
За давньогрецькою легендою, морська богиня Фетіда, бажаючи зробити свого сина Ахілла безсмертним і невразливим до ворожих стріл, скупала його у водах священної річки Стікс. Та, купаючи, вона тримала дитину за п’яту, якої не торкнулася вода, тож п’ята залишилася незахищеною. Ахіллес виріс і став непереможним воїном. Однак в одному з боїв стріла, спрямована рукою бога Аполлона, вразила його в п’яту, і герой загинув.
З того часу будь-яке слабке, вразливе місце в людини називають ахіллесовою п’ятою.

Бабине літо
В останні ясні й теплі дні осені, які бувають в Україні наприкінці вересня — на початку жовтня, на полях та в лісах літає багато павутиння. Його плетуть дрібні павучки, які вилазять зі своїх гнізд, відчуваючи повернення нетривкого тепла. За народними віруваннями, ці павутинки пов’язані з початком жіночих робіт: прядінням, вишиванням, плетінням тощо, а тому для жінок із цього часу починалася відповідальна пора заготівлі полотна, ниток, щоб обшити всю сім’ю.
Деякі давньоукраїнські племена також вірили, що цієї чудової осінньої пори баба-яга літає в ступі і розкидає павутиння.
Невідомо, чи від казкової баби, чи від жіночих (бабських) робіт походить перша частина фразеологізму «бабине», а друга означає летюче павутиння — «літо».

Бальзаківський вік
Цей вислів набув поширення після виходу роману Оноре де Бальзака (1799—1850) «Тридцятилітня жінка». Нині так жартівливо характеризують жінок у віці 30—40 років.

Баляси точити
У ХVІІ—ХVІІІ ст. цей вираз ще не був фразеологізмом. Він означав процес виготовлення баляс — стовпчиків, билець та інших деталей, якими прикрашали будинки, човни, сани. Виточувати балясини (стовпчики) — праця легка, весела, що дає простір для фантазії. Під час такої роботи можна вести дотепну розмову. Мабуть, тому токарів і називали балясниками.
Згодом висловом «баляси точити» стали характеризувати безпредметну, несерйозну, розважальну розмову.

Барон Мюнхгаузен
Саксонський барон фон Мюнхгаузен, який жив у ХVІІІ ст., прославився тим, що склав збірку оповідань, сповнену несусвітніх вигадок про неймовірні пригоди та фантастичні подорожі. Особливо популярним стало його ім’я після виходу книги Еріха Распе (1737—1794) «Пригоди барона Мюнхгаузена». Нині баронами Мюнхгаузенами називають веселих фантазерів, хвальків і людей, які втратили почуття міри.

Берегти як зіницю ока
Таке порівняння неодноразово трапляється в Біблії, наприклад у Книзі притч Соломона: «Збережи заповіді мої — і будеш живий; і вчення моє — як зіницю очей твоїх». Воно пов’язане з особливою цінністю органу зору, адже ушкодження зіниці призводить до невиліковної сліпоти.
Фразеологізм означає пильно оберігати, старанно доглядати, охороняти що-небудь або кого-небудь.

Березова каша
Ще за часів Київської Русі дітей навчав грамоти дяк. Важливою подією в житті учнів і їхніх батьків було закінчення визначеного періоду навчання, яке урочисто святкували: варили великий горщик смачної каші й відносили учням. Після уроків починався веселий бенкет. Цей звичай протягом історії зазнав чималих змін, породивши в сучасній мові слово «однокашник», що означає «товариш по навчанню».
Однак не всі діти навчалися успішно. Щотижня у визначений день дяк бив березовими різками ледарів, бешкетників і неслухняних — всипав їм «березової каші».
Нині жартівливий фразеологізм «березова каша» означає покарання за провину.

Бити чолом
У княжу добу на Русі існував звичай: звертаючись до князя, русичі низько кланялися, інколи сягаючи чолом землі. Відтоді у мові закріпився вислів «бити чолом» — кланятись комусь, звертатися з проханням.

Біла ворона
Фразеологізму майже дві тисячі років, і він увійшов у багато мов. Його автор — давньоримський поет Ювенал, який писав: «Доля наділяє царство рабам, полоненим… тільки щасливців таких менше, ніж білих ворон».
У природі білі ворони трапляються дуже рідко. Їхнє забарвлення зумовлене відсутністю в організмі пігменту (барви). Таких птахів закльовують їхні сірі родичі, бо вони вирізняються на тлі зграї. Білими воронами називають людей, які своєю поведінкою, зовнішнім виглядом не схожі на загальну масу.

Білий тиждень
Останній тиждень перед Великоднем називають Чистим, Великим, Вербним, Страсним, Білим. Слова «білий» та «чистий» найточніше визначають зміст цього виразу: упродовж Білого тижня господині наводили лад в оселі і на подвір’ї, прибирали, прали, білили. Колись наші предки вогнем та водою очищали своє обійстя, щоб Господь Великодньої неділі освятив усе, що оточує людину.
Фразеологізм «білий тиждень» вживають, коли йдеться про прибирання, дрібний ремонт, наведення порядку, чистоти в господі, на обійсті, навіть у душі.

Бісова личина
У християнській літературі істот, які колись були ангелами, але відійшли від Бога, зрадивши його, ототожнюють із нечистою силою, зокрема чортами, злими духами, бісами. Наші предки словом «біс» називали всю нечисть, яка завдає людям різних прикростей. Тому недобру, підступну людину чи іншу істоту, яка стала причиною нещастя, називають бісовою личиною.

Блискавки метати
Предки українців відчували благоговійний страх перед природними стихіями, вважаючи їх утіленням божественних сил. Повелителем грому і блискавки, за їх віруваннями, був Перун — верховний над усіма богами. У мить свого гніву він спалахом блискавиці відчиняє оселю небожителів, що є грізним застереженням для людей, аби не грішили. У народі форму блискавки порівнювали з батогом, ударами якого бог-громовик карає злих демонів хмар.
З поширенням християнства люди почали вважати, що це святий Ілля з неба кидає вогняні стріли, щоб вразити слуг, яких залишив сатана на землі. У народі кажуть, що коли настане кінець світу, Ілля так вдарить громами, що земля розсиплеться.
Отже, блискавку завжди пов’язували з гнівом і карою. Вираз «блискавки метати» висловлюють на позначення роздратування, крайнього невдоволення, сердитості, готовності карати.

Блудний син
У Євангелії від Луки переказано притчу, яку розповів Христос своїм учням. Молодший син попросив батька віддати йому половину статків, які він мав одержати у спадок. Батько поділив свій маєток між двома синами і віддав молодшому належне. За кілька днів юнак вирушив у мандрівку в далекі краї, де змарнував увесь свій спадок до останньої монети, живучи в розкоші і розвагах. Тим часом у краї настав голод, і бідака мусив найнятися свинопасом, щоб хоч якось прогодуватися. Та йому не давали навіть полови, призначеної для свиней. Тоді юнак згадав, що слуги його батька мають удосталь хліба, і вирішив повернутися додому. Він хотів стати батьковим найманцем, бо вважав себе негідним називатися сином. З таким наміром і глибоким каяттям юнак ішов до отчого дому, та батько ще здалеку побачив його, з радістю вибіг назустріч, наказав принести синові найкращий одяг і прикраси, влаштувати банкет на честь його повернення в лоно родини.
У переносному значенні вираз «блудний син» уживають на позначення людини, що розкаялася у своїх гріхах.

Божа дорога
Важливу роль у житті і віруваннях українців відігравав Чумацький Шлях — галактика, що має вигляд довгого скупчення зірок. Для птахів — то Журавлина дорога, бо нею вони летять у вирій. Подорожні називали її Чумацьким Шляхом, бо для чумаків це був основний орієнтир у їхніх мандрівках до Криму по сіль. Небесну дорогу, яка ніби всипана зоряним пилом, особливо добре видно безмісячної ночі та на молодик. Наші предки називали її Молочною, вужем світу, а Місяць — головою вужа, яка ковтає зорі. Пращури вважали, що це Божа дорога, яка перетинається посеред неба: одна половина веде праведні душі в рай, друга — в пекло. Про тих, хто близький до смерті, кажуть: стає на Божу дорогу.

Божа (Господня) кара
За народними віруваннями, проявом Божої кари є блискавка. Якщо вона вдаряла в дерево і воно засихало, забороняли до нього торкатися, адже вірили, що тут небесною стрілою прикутий злий дух і можна ненароком звільнити нечистого. Якщо дерево не засихало — це знак, що злий дух примудрився втекти від Божої кари.
Давні українці вважали, що вбита грозою людина очищається від усіх гріхів, а в Литві таку людину визнавали святою.
Божа кара — це ще й назва поширеного в середні віки звичаю: випробування винуватця вогнем, залізом або двобоєм. Підсудний повинен був простояти певний час на розпеченому залізі або доти тримати на ньому два пальці, доки не виголосить клятву на доказ своєї невинності; якщо забирав пальці раніше, то його звинувачували й страчували. У селах використовували ще такий спосіб: скликали всіх запідозрених і роздавали запалені свічки однакового розміру — чия свічка скоріше згорить, той і винен.
Нині вислів «Божа кара» використовують, коли прагнуть висловити невдоволення, розпач від неприємної, складної ситуації.

Бочка Діогена
Багато легенд існує про давньогрецького філософа Діогена, який жив у IV ст. до н. е. Він усім доводив зневагу до побуту, задовольняючись лише найнеобхіднішим. За переказами, Діоген жив у бочці, вважаючи будинок зайвою розкішшю.
Так виник вислів «бочка Діогена», який найчастіше використовують для порівняння, коли йдеться про чиєсь аскетичне, дуже невибагливе житло.

Брати ноги на плечі
Ще в недалекому минулому взуття було розкішшю для простого люду. Його берегли, щоб довше носилося. Мандрували люди переважно пішки. Щоб швидше подолати шлях і заощадити на взутті, ішли босоніж, а чоботи перекидали через плече, особливо тоді, коли бігли, тікали від лиха.
Так з’явився фразеологізм «брати ноги на плечі», що означає швидко йти, тікати.

Брати (взяти) за серце
У народному уявленні серце є центром людської життєвої сили, що відповідає за почуття, прихильність до інших людей, моральні якості. Воно тане, як віск, сохне, в’яне, нудиться, мліє, крається, кров’ю обливається — залежно від життєвої ситуації.
Брати за серце — значить дуже розчулювати, хвилювати кого-небудь.

Буря в склянці води
Вислів належить французькому письменнику і філософу Шарлю Монтеск’є (1689—1755). Так він оцінював політичні події в карликовій державі Сан-Марино.
У переносному значенні вислів «буря в склянці води» означає велике хвилювання з незначного приводу, неважливі події, які штучно роздуваються в суспільстві.

Бути в доброму гуморі
Джерелом фразеологізму є середньовічна латиномовна медична література. Тодішні лікарі словом «гумор» позначали соки (рідини) організму, що впливають на настрій людини. Один із таких соків (їх було всього чотири) виклик«в у людини веселе, піднесене самопочуття. На цьому ґрунті й розвинулось сучасне значення слова «гумор» — радісне, дотепне, смішне.
Отже, бути в доброму гуморі — мати добрий настрій, здоровий сміх, радіти життю.

Бути на сьомому небі
У міфах і легендах багатьох народів світу відображено уявлення про сім кришталевих сфер (небозводів), до яких прикріплені зірки та планети. Найвища, найголовніша сфера була вершиною блаженства — сьомим небом. Письмово цей вислів уперше зафіксував давньогрецький філософ Арістотель.
Фразеологізм «бути на сьомому небі» вживають, коли говорять про безмежне щастя.

Бути не у своїй тарілці
Походження фразеологізму французьке. Багатозначне слово «assiette» означає «настрій», «стан душі», «тарілка». Словосполучення «бути не в настрої, не в дусі» переклали як «бути не у своїй тарілці», що прижилося в українській мові у значенні: почуватися непевно, незручно, ніяково.

Вавилонське стовпотворіння
За біблійною легендою, після всесвітнього потопу все людство говорило однією мовою. Люди вирішили прославити своє ім’я і налякати ворогів, звівши цегляну вежу аж до неба, а навколо неї — величезне місто, де б вони оселилися всі разом, — Вавилон.
Та, вражений зухвальством людей, Бог вирішив не допустити, щоб стільки гордих і нечестивих замешкали в одному місті, і покарав їх. Він змішав мови будівників, і люди перестали розуміти один одного. Почалися галас і метушня, величезний натовп не міг злагоджено діяти, а будівництво вежі припинилося.
Фразеологізм «вавилонське стовпотворіння» вживають на означення справи, яка не буде завершена, а також безладу, галасу, метушні.

Вальпургієва ніч
Фразеологізм тісно пов’язаний з європейською міфологією та уявленнями людей про відьом. За повір’ям, у ніч напередодні свята св. Вальпургії (1 травня) всі відьми збираються на найбільший шабаш. Вони з біснуватим насланням танцюють навколо киплячих казанів і чортового жертовника, на якому здійснюють жертвоприношення демонам.
У переносному значенні вислів «вальпургієва ніч» — гучна весела гулянка.

Ведмежа послуга
Своїм поширенням цей фразеологізм завдячує російському байкареві Івану Крилову. У творі «Пустельник і Ведмідь» він розповів про самітника і його косолапого друга-нерозлийводу. Якось пустельник приліг відпочити і заснув, а ведмідь старанно відганяв мух, щоб не заважали спати. Він зігнав набридливу муху з його щоки, потім із носа, але вона сіла на лоб. Це розлютило ведмедя і він, схопивши важкий камінь, щосили вбив муху. Однак і друг його, Пустельник, «надовго там лежать лишився».
Отже, ведмежа послуга — це безглузда послуга; попри добрі наміри, замість допомоги, вона завдає великої шкоди, неприємностей.

Вибитися із злиднів
За народними уявленнями, злидні — це діти недолі, маленькі заморені істоти. Якщо бажають людині зла, то кажуть: «Бодай тебе злидні побили!». За повір’ям, злидні живуть у запічку або під піччю, яка є центром хатнього господарства. Злидні люблять накликати інші злі сили, особливо хвороби. Щоб їх позбутися, у хаті не має бути жодної краденої речі.
Зі словом «злидні» пов’язано чимало приказок, зокрема: «Щастя дочасне, злидні вічні»; коли хтось живе в нужді, бідності, кажуть, що він «годує злидні», та якщо справи налагоджуються, говорять: полатав злидні.
Вибитися із злиднів означає перестати бідувати, стати заможнішим.

Видно пана по халявах
Раніше належність людей до майнових станів розрізняли за кольором чобіт. Червоні чоботи носили багаті люди, жовті — люди середнього достатку, найбідніші мали чорні чоботи, а то й зовсім були безчобітними.
Той, хто хотів виділитися серед бідняків, але вдосталь грошей не мав, справляв собі чоботи двох кольорів. Коли дорогі чоботи зношувались, до кольорової халяви пришивали чорну нижню частину, яку називали пришвою, і продавали дешевше від нових жовтих чи червоних. «Панів», які їх купували, справді було видно по халявах.
Тепер вислів «видно пана по халявах» уживають, коли хочуть поглузувати з того, хто виявляє своє чванство, хвалькуватість.

Вийти сухим із води
У давнину в багатьох народів існував звичай звинуваченого в злочині чи відьомстві випробовувати водою. Підозрюваного кидали в річку чи озеро. Якщо він не тонув, тобто вода його не приймала, його вважали злочинцем і судили. Якщо ж тонув, то вірили, що ця людина не винна у злочині, її обмовлено, отже, вона марно загинула. Про того, кому поталанило уникнути смерті, говорили, що він вийшов сухим із води.
Нині цей вислів уживають стосовно тих, кому вдалося уникнути великих неприємностей.