1338869599615

Клінічна психологія. Словник-довідник («Академвидав»)

60,00 грн.

Діденко C. В.

Рік видання — 2012
Обсяг — 320 стор.
Формат — 135×206 мм (84х108/32)
Оправа — 7 (тверда, ламінована)

Категорія:
Поділитися:   

Анотація

У клінічній психології дедалі більше прихильників здобуває модель лікувального підходу, за якою будь-яке захворювання розглядають одночасно в біологічній, психологічній і соціальній площинах, а клінічного психолога визнано повноправним партнером кожного лікаря. На відміну від зарубіжної загальної медичної практики, яка давно послуговується знаннями з клінічної психології, в Україні дотепер психологи-гуманітарії і лікарі-психологи працюють у сфері медицини нарізно. Одна з причин — дефіцит інформації з клінічної психології, безпосередньо пов’язаної з медициною. Подолати його покликаний пропонований словник-довідник — перше видання такого спрямування в Україні. Містить тлумачення понять, які застосовують у медичній психології, нейропсихології, психофармакології, суїцидології, сексології, патопсихології, психіатрії, неврології та загальній медицині, а також біографічні відомості про вчених, які своєю працею прислужилися становленню сучасної клінічної психології.
Адресований студентам вищих навчальних закладів, які опановують психологічні та медичні спеціальності, прислужиться психологам-практикам і фахівцям у галузі медицини, а також усім, хто прагне розширити свої знання.

Зміст

Уривок із словника-довідника («Клінічна психологія» Діденко C. В.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

А
А… перед голосними АН… (грец. а, аn — префікс зі значенням заперечення) — префікс в іноземних, переважно грецького походження, словах, які виражають заперечення або відсутність будь-якої якості, властивості.

Аберація — див.: Девіації сексуальні.

Абстинент (лат. abstinens — той, хто утримується) — 1) людина, яка свідомо утримується від уживання алкогольних напоїв і наркотиків; 2) хворий, який перебуває в стані абстиненції.
Абстиненція (лат. abstinentia — утримання) — cтан, який виникає внаслідок різкого припинення вживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин або зменшення їх доз; характеризується комплексом соматичних і психопатологічних розладів.
Абстиненція алкогольна (араб. al-kuhl — дуже дрібний порошок; сурма) — стан похмілля, реакція, що виникає після алкогольного ексцесу. Характерними клінічними проявами А. а. є: головний біль, запаморочення, сухість у роті, тахікардія, слабкість, зниження працездатності, відчуття дискомфорту, іноді двоїння в очах, пригнічений настрій. Супроводжується самозвинуваченням і каяттям, підвищеною сугестивністю, вегето-судинними реакціями. Спостерігається порушення окоміру, координації рухів, послаблення уваги, розумової діяльності тощо. Хворі погано розуміють інструкції, запам’ятовують, рахують. Фаза елімінації (розпаду етанолу і виведення його з організму) триває від 5 до 35 год. Можлива поява епілептиформних нападів, делірію, станів сплутаності.

Абстиненція сексуальна (лат. sexus — стать) — вимушене або свідоме стримування від статевого життя. Може бути фізіологічним (збігається з рефрактерною стадією копулятивного циклу) і психофізіологічним (коли задоволенню сексуальної потреби перешкоджають які-небудь зовнішні обставини). У сексології під А. с. розуміють відсутність статевих контактів більше одного місяця. У період вимушеної А. с. виникають невротичні або застійні явища. Невротичні виявляються у порушенні рівноваги основних нервових процесів і загостренні інтеррецептивного сприйняття статевих органів, що сприяє хворобливій фіксації на них. Застійні явища виникають при ураженні урогенітального апарату і супроводжуються дискомфортними відчуттями в проекції статевих органів. Найбільшої гостроти вимушена А. с. досягає в період юнацької гіперсексуальності, у молодих чоловіків пубертатного та перехідного періодів. У фазі статевої зрілості це явище помірне, а в інволюційному періоді переноситься дуже легко. За клінічними проявами А. с. поділяють на: а) парціальну, коли за вимушеного статевого стримування оргазм настає від сурогатних (мастурбація, петинг) чи мимовільних (сексуальні сновидіння) форм статевої активності; б) тотальну, за якої оргазм не настає за жодних обставин. У початковому періоді А. с. спостерігаються посилення статевого потягу, спонтанних ерекцій, напливи сексуального фантазування та еротичних сновидінь, можлива поява дискомфортних відчуттів і сексуальних фрустрацій, відтак розвивається захисне гальмування і стан стабілізується на рівні тимчасового парціального згасання сексуальних мотивацій. Серед ритуальних форм А. с. найпоширенішою є аскеза — спосіб життя, що характеризується утриманням від задоволення життєвих потреб, відмовою від земних благ для досягнення морального або релігійного ідеалу. У католицьких священиків є обітниця безшлюбності — целібат. Багато прихильників сексуальної помірності переконані, що це продовжує молодість і підсилює творчу активність. Деякі спортивні тренери вважають, що А. с. може підвищити результативність спортсменів, хоча жодних наукових підтверджень немає.

Абулія (грец. аbulia — нерішучість) — патологічна слабкість волі; безвольність, яка виявляється в частковій або повній відсутності бажань, ініціативи, спонукань до діяльності, у нездатності прийняти рішення і здійснити потрібну дію навіть за усвідомлення необхідності цього. А. може бути короткочасною або постійною. У психопатології розрізняють вроджену А., що супроводжує глибокі ступені олігофренії, і набуту А., яка є наслідком важких травм лобових часток мозку або важких психічних захворювань (депресії, шизофренії, психозу, запущених форм наркоманії тощо). А. слід відрізняти від слабовілля як риси характеру, зумовленої неправильним вихованням, яку за бажання можна виправити.
Аверсія (лат. adversus — повернений обличчям)сексуальна — негативне ставлення до сексуального партнера загалом або негатив, який стосується тільки сексуальної сфери за позитивної оцінки партнера в інших сферах. Відчуття відрази до сексуального партнера виникає на підставі конфліктів, психотравм та його психотравмуючої поведінки, неприємного запаху партнера. А. с. є найбільш важкою формою партнерської сексуальної дисфункції; її діапазон може бути широким: від відрази при статевому акті до відрази до самого вигляду партнера.

Агедонія (грец. а — заперечна частка і hedone — задоволення, насолода) — нездатність відчувати насолоду, повна відсутність інтересу до задоволень життя. А. розглядають як ознаку депресії.

Агнозія (грец. а — заперечна частка і gnosis — знання, пізнання) — порушення процесів пізнавання і сприймання предметів, явищ при збереженні елементарної чутливості (зору, слуху, дотику, нюху) унаслідок ураження вторинних (проекційно-асоціативних) відділів кори головного мозку, що належать до кіркового рівня аналізаторних систем. За ураження первинних (проекційних) відділів кори виникають лише елементарні розлади чутливості (порушення сенсорних зорових функцій, больової і тактильної чутливості, погіршення слуху). При ураженні вторинних відділів кори великих півкуль елементарна чутливість зберігається, однак утрачається здатність до аналізу і синтезу інформації, що надходить, та виникає порушення різних видів сприймання. Відповідно до ураження кіркових зон аналізаторів виокремлюють: больову, зорову, нюхову, слухову, просторову, симультанну, тактильну А.

Агонія (грец. agonia — боротьба) — згасання основних життєвих процесів, яке передує настанню клінічної смерті і характеризується глибоким порушенням функцій вищих відділів мозку, особливо кори півкуль головного мозку, з одночасним зниженням серцевої діяльності і тонусу судин. Тривалість А. — від декількох хвилин до багатьох годин. Після останнього вдиху ще якийсь час серце продовжує скорочуватися.

Агорафобія (грец. agora — площа і phоbos — страх)(топофобія) — різновид нав’язливих станів у вигляді боязні простору, відкритих місць (хвора людина іноді не може самостійно перейти малолюдну вулицю) або скупчення людей.

Агравація (лат. аggravo — обтяжую) — свідоме перебільшення хворими тяжкості хвороб і суб’єктивних скарг. Спостерігається в осіб з істероїдними рисами характеру. Властива людям похилого віку, які бояться самотності, залишитися без допомоги. Своєю поведінкою вони намагаються викликати співчуття, привернути до себе увагу, отримати зиск, збільшити термін перебування в стаціонарі тощо. А. не цілком несвідома психологічна поведінка — мета і причини її можуть бути свідомими.

Аграфія (грец. а — заперечна частка і grapho — пишу) — розлад здатності писати при локальних ураженнях кори головного мозку. При ураженні кори лівої скроневої ділянки (у правшів) А. пов’язана з порушенням фонематичного слуху або дефектами слухомовної пам’яті. При ураженні кори нижніх відділів лівої післяцентральної ділянки мозку (у правшів) А. пов’язана з порушенням кінестетичної основи мовленнєвого акту. Хворі помиляються при написанні звуків, близьких за артикуляцією (напр., [д], [л], [н]), і тих, які слабо артикулюються (голосних). При ураженні кори нижніх відділів лівої премоторної ділянки мозку (у правшів) А. пов’язана з порушенням динамічної організації мовленнєвого акту. Правильно записуючи окремі літери і навіть склади, хворі не можуть написати ціле слово. При ураженні тім’яно-потиличних відділів кори лівої півкулі мозку виникають труднощі перешифрування фонем у просторово організовані графеми. Просторово орієнтовані елементи літер спотворюються і пишуться дзеркально. При ураженні потилично-скроневих відділів кори лівої півкулі мозку (у правшів) виникає оптична А. — хворі взагалі не можуть написати графему, яка відповідає звуку; зорові образи літер розпадаються. При ураженні лобних ділянок мозку виникає порушення довільного активного написання. А. є симптомом афазичних і неафазичних порушень мовленнєвої діяльності при різних нейропсихологічних синдромах. При збереженій можливості списувати текст, графічні знаки порушене довільне письмо чи під диктування. У легких випадках хворі плутають звуки, близькі за звучанням, у важких — писати зовсім не можуть.

Агресія (лат. аggressio — напад) — індивідуальна або колективна поведінка, яка завдає фізичної або психологічної шкоди іншій людині чи групі людей. А. поділяють на приховану (сни, мрії, фантазії, уявлення сцен помсти, насилля) і відкриту (пряма і непряма) форми. Пряма форма А. — це висловлювання погроз або прояв агресивних дій, а непряма — використання сарказму, неприязні, іронії для тиску на жертву. Виокремлюють три групи причин виникнення А.: 1) біологічні (спадковість, ускладнена психічним захворюванням; зловживання алкоголем, наркотиками, психотропними препаратами; перенесені черепно-мозкові травми, інфекції, інтоксикації тощо); 2) соціальні (освіта, сімейний стан, контакти з асоціальними групами тощо); 3) психологічні (егоцентризм, емоційна нестабільність, тривожність, схильність до люті і гніву тощо). А. Басс та А. Дарк виокремлюють такі види агресивних дій: 1) фізичну А.; 2) непряму А. (плітки, лють, злі жарти тощо); 3) вербальну А. (сварка, крик, лайка та ін.); 4) негативізм (від пасивного опору до активної боротьби); 5) образу (заздрість і ненависть); 6) схильність до дратівливості (готовність до прояву негативних почуттів за мінімального збудження); 7) підозрілість (недовіра до людей або впевненість, що вони хочуть нашкодити). За спрямованістю А. поділяють на екстрапунітивну (гетероагресія) та інтрапунітивну (аутоагресія — фізична і вербальна).

Адаптація (лат. adaptatio — пристосування) — пристосування організму до динамічних умов зовнішнього і внутрішнього середовища. А. формується у процесі розвитку людини і спрямована на збереження сталості його внутрішнього середовища (гомеостазу). Гомеостаз значною мірою залежить від стану психіки. А. є одним із критеріїв розмежування норми і патології у психічній діяльності людини.

Адиктивність (грец. additivus — додавальний) — вид девіантної поведінки, який полягає у прагненні відходу від реальності за допомогою психоактивних речовин або фіксації уваги на певних видах діяльності з метою отримання сильних емоцій. Мотивація поведінки переважно гедоністична. Особам з А. властиві: 1) зниження переносимості труднощів повсякденного життя поряд зі стійкістю до кризових ситуацій; 2) прихований комплекс неповноцінності, поряд із зовнішніми проявами зверхності; 3) зовнішня соціабельність, яка поєднується зі страхом стійких емоційних контактів; 4) прагнення говорити неправду; 5) прагнення звинувачувати інших, знаючи що вони не винні; 6) прагнення уникати відповідальності при прийнятті рішень; 7) стереотипність, повторюваність поведінки; 8) залежність; 9) тривожність.

Адинамія (грец. adynamia — безсилля) — різка м’язова слабкість, безсилля, зумовлені припиненням або зниженням рухової активності. А. усього організму розвивається при тяжких інтоксикаціях та інфекційних захворюваннях, тривалих виснажливих хворобах і голодуванні, ураженні півкуль мозочка тощо. Крім загальної А., розрізняють А. окремих органів, яка виникає внаслідок гальмування нервових впливів, ушкодження або виснаження їх функціональних елементів.

Адреноблокатори (лат. ad — при, над, renalis — нирковий і гол. block — колода) — фармакологічні препарати, які, блокуючи адренорецептори, порушують взаємодію медіатора з адренореактивними системами. Найчастіше при лікуванні станів тривоги, тремору, люті за органічних уражень головного мозку застосовуються бета-адреноблокатори — пропранолол, метапролол, атенолол, надолол.

Ажитація (лат. agitatio — приведення в рух) — руховий неспокій, збудження, постійна потреба в русі як відповідь на загрозу життю, аварійну ситуацію та інші психогенні чинники. А. протікає у формі сильного неспокою, тривоги, страху. Рухи людини стають метушливими, вона можа виконувати лише автоматичні дії. З’являється відчуття відсутності думок, неможливості розмірковувати. А. розглядають як передпатологічний стан у межах психологічної норми або як симптом при алкогольному делірії, ендогенній депресії, кататонічній шизофренії.

Акалькулія (грец. а — заперечна частка і лат. calculo — рахую) — порушення лічби і здатності виконувати лічильні операції, зумовлене ураженням кори головного мозку. В основі А. — порушення симультанного синтезу. Залежно від зв’язку з іншими розладами вищих психічних функцій розрізняють первинну і вторинну форми А. Первинна форма А. виникає при ураженні тім’яно-потилично-скроневих відділів кори лівої півкулі (у правшів) і проявляється в порушенні розуміння будови числа (напр., числа 71 і 17 сприймаються хворими як однакові), значень арифметичних знаків та ін. Основа цієї форми А. — порушення аналізу і синтезу просторових відношень. Вторинна форма А. пов’язана з ураженням скроневих, потиличних і префронтальних відділів кори великих півкуль. При ураженні скроневих відділів кори лівої півкулі виникають дефекти акустичного сприйняття цифр; потиличних — дефекти зорового сприйняття символів, труднощі розрізнення цифр, особливо подібних за написанням; префронтальних — дефекти планування лічильних операцій і діяльності загалом, відсутність контролю за виконанням лічильних операцій тощо.

Акінезія (грец. akinesia — нерухомість) — неможливість здійснення вольових або автоматизованих рухів за відсутності ураження нервової системи (парезу, паралічу). Спостерігається при психічних розладах (кататонічних станах, депресивному ступорі), а також органічних ушкодженнях головного мозку будь-якої локалізації.

Акцентуація (лат. accentus — наголос)характеру — надмірне вираження певних психічних властивостей особистості, які ще не є патологічними, але перебувають на межі норми і психопатії. А. х. не перешкоджає адаптації особистості в соціальному середовищі, але підвищує ризик психогенних захворювань. Виникнення соціальної дезадаптації відрізняє А. х. від психопатичних станів. Виокремлюють десять типів А. х.: тривожний, циклотимний, педантичний, емоційний, дистимічний, збудливий, гіпертимний, схильний до загострення афекту, схильний до афективної екзальтації, демонстративний. При патології демонстративність відповідає істеричній психопатії, педантичність — ананкастичній психопатії, збудливість — епілептичній психопатії, схильність до загострення — паранояльній психопатії.

Акромегалія (грец. akron — кінцівка і megas — великий) — нейроендокринне захворювання, зумовлене ураженням гіпофіза та гіпоталамуса, що призводить до збільшення розмірів кісток, стоп, внутрішніх органів та порушення обміну речовин. А. розвивається зазвичай у віці 20—30 років під впливом надлишку в організмі гормону росту, при гіперфункції клітинних утворень у передній частці гіпофіза.

Алалія (грец. а — без і lalia — розмова) — відсутність або дефект мовлення при збереженні слуху та інтелекту. Причинами А. є ушкодження мовних зон кори головного мозку під час пологів, мозкові травми або захворювання в домовному періоді життя. Залежно від локалізації та характеру мозкового ураження виокремлюють А. моторну, за якої відсутнє активне мовлення при збереженні розуміння мови і А. сенсорну, за якої порушене розуміння мови при збереженні мовної активності. Необхідно відрізняти А. від вторинних порушень мовного розвитку за розумової відсталості, глухуватості, різних форм афазії, що виникають унаслідок локальних уражень кори великих півкуль.

Алекситимія (грец. а — заперечна частка, lexis — слово і thymos — настрій) — хворобливий стан людини, якому властивий низький розвиток емоційних і пізнавальних процесів. При А. людина має слаборозвинений інтелект, збіднений словниковий запас, що негативно позначається на розвитку мислення, не дає змоги їй адекватно описати свій стан, відчуття, емоції. А. описав Р.-Е. Сіфнеос у 1967 р. Розглядають А. як передумову розвитку психосоматичних захворювань. Пацієнти з А. адаптовані в соціальному оточенні і можуть роками імітувати задовільний стан, переконувати, що у них немає жодних проблем.

Алексія (грец. а — заперечна частка і lexis — слово) — форма оптичної агнозії, за якої виникає нездатність зрозуміти смисл прочитаного. Виникає при ураженні кори основи потиличної частки домінуючої півкулі, іноді — скроневої частки. При ураженні кори потиличних часток мозку виникає оптична А., що виявляється в нерозпізнаванні окремих літер (літеральна оптична А.) або цілих слів (вербальна оптична А.). В її основі — порушення зорового сприйняття літер і слів. При ураженні кори скроневої частки лівої півкулі (у правшів) виникає слухова А. Вона є ускладненням порушення фонематичного слуху, звуко-літерного аналізу слів. У хворих, що страждають подібною формою А., спостерігається читання у формі вгадування. При ураженні нижніх відділів післяцентральної ділянки кори лівої півкулі (у правшів) виникає кінестетична моторна А. як прояв аферентної моторної афазії, пов’язаної з порушеннями кінестетичної основи мовного акту. Читання стає дезавтоматизованим, з’являються труднощі перешифрування літер у відповідні артикулеми. Ураження нижніх відділів премоторної ділянки кори лівої півкулі (у правшів) призводить до виникнення кінетичної моторної А., що входить у синдром еферентної моторної афазії. Труднощі читання пов’язані з порушенням кінетичної, сукцесивної організації мовного акта. За патології кори лобних часток мозку виникає особлива «лобна» форма А., пов’язана з порушенням регулювальних механізмів, вибірковості всіх психічних процесів, у т. ч. читання, що виявляється в розладах цілеспрямованого характеру читання, послабленні уваги, її патологічній інертності тощо.

Алібідомія (грец. а — заперечна частка і лат. libido — бажання) — повна відсутність лібідо. Спостерігається переважно у жінок. Є наслідком глибоких вроджених або набутих нейроендокринних розладів. Вроджена патологія гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної системи призводить до недорозвинення усієї статевої сфери, інфантилізму і його клінічного прояву — зниження лібідо. Набута А. — це вторинне зниження лібідо аж до його повного зникнення. Трапляється значно рідше за вроджену, оскільки сексуальні рефлекси і психогенні механізми здатні тривалий час підтримувати лібідо на певному рівні. Аналогічні механізми спостерігаються при інтоксикаціях наркотиками, нейролептиками, транквілізаторами, при післяінфекційних ураженнях гіпоталамуса. В сексологічній практиці це явище проявляється як захисна реакція при тривалому сексуальному незадоволенні жінки, що супроводжується аноргазмією. У таких випадках згасання лібідо зумовлене відсутністю позитивного підкріплення. Причиною А. є також вікове згасання сексуальності. У чоловіків А. рідкісна і зумовлена переважно глибокою патологією гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної системи, частіше — недорозвиненням усієї статевої системи у формі інфантилізму. Рідко і переважно у жінок А. може бути наслідком неправильного виховання.

Алкоголізм (араб. al-kuhl — дрібний порошок) — екзогенне психічне захворювання, спричинене системним зловживанням алкоголю. Призводить до органічного психосиндрому і алкогольної деградації особистості. Етіологічним чинником А. є хронічне вживання алкоголю, а у формуванні хвороби беруть участь фізіологічні, психологічні і соціальні чинники: алкогольна психопатична або психопатологічна спадковість, органічні ураження ЦНС, алкогольні ексцеси і традиції в родині та найближчому оточенні, неадекватне виховання, порушення обміну речовин, імунітету тощо. Чим раніше дитина (підліток) почне вживати алкоголь, тим більша імовірність виникнення хронічного А. і швидші темпи його розвитку. Якщо А. розвивається у віці до 18 років, його називають раннім (юнацьким). Клінічні прояви А. у цьому віці розвиваються швидше, ніж у дорослих, і перебіг хвороби тяжчий. Виокремлюють 3 стадії перебігу А.: 1) початкову — психічна залежність від алкоголю виявляється як потяг до спиртних напоїв обсесивного характеру, що призводить до втрати контролю щодо випитого алкоголю. Змінена реактивність до алкоголю виявляється у зростаючій толерантності до спиртних напоїв, алкогольних палімсестах (неможливість повного відтворення у свідомості деталей епізодів тощо), переході до систематичного пияцтва; 2) клінічного розвитку — обсесивний потяг та фізична залежність від алкоголю з компульсивним потягом до спиртних напоїв і комплексом соматовегетативних абстинентних розладів. Змінена реактивність до алкоголю проявляється в максимальній толерантності до спиртних напоїв, зміні форми сп’яніння, амнезії сп’яніння, систематичному прийомі алкоголю за типом псевдозапоїв. З’являються патохарактерологічні девіації, ознаки деградації особистості; виникають патологічні зміни внутрішніх органів; можуть розвитися алкогольні психози; 3) патологічну (завершальну) — патологічний потяг до алкоголю набуває компульсивного характеру. Абстинентний синдром важчає, ситуаційний контроль слабне і поза станами сп’яніння, знижується толерантність до алкоголю, розвивається алкогольна деменція. Частими є алкогольні психози. Психопатологічними ускладненнями хронічного А. (II—III стадії) є дипсоманія, патологічне сп’яніння, депресивні стани, істеричні реакції. Можливі суїцидальні спроби. Істеричні реакції в стані сп’яніння виникають частіше при конфліктних ситуаціях сімейно-побутового характеру і можуть виражатися в самоушкодженнях і демонстративних суїцидальних спробах, які іноді закінчуються трагічно. Щодо «побутового» пияцтва застосовують термін «донозологічні форми зловживання алкоголем». У таких випадках можлива абстиненція, але ще не сформувалися синдром залежності і абстинентний алкогольний синдром.

Альголагнія активна — див.: Садизм.

Амаврoз (грец. аmauros — темний, сліпий) — повна втрата зору.

Амбівалентність (лат. ambi — з обох боків і valentia — сила) — двозначний емоційний стан людини, за якого один і той самий об’єкт одночасно викликає протилежні емоції (позитивні і негативні). А. зумовлена тим, що деякі предмети чи явища по-різному впливають на потреби і цінності людини (напр., красива зовнішність і вульгарна поведінка).

Амбісексуальність — див.: Гермафродитизм.

Аменорея (грец. а — заперечна частка, men — місяць і rheo — текти) — відсутність менструацій. Як фізіологічне явище А. спостерігається під час менопаузи, до настання статевої зрілості, під час вагітності, у деяких жінок під час годування дитини. Причиною А. можуть бути фізіологічні чинники (інтоксикації, опромінювання, аномалії розвитку статевої системи жінки, ендокринні порушення, запалення тощо) і психічні (при ендогенних психозах, як наслідок психогеній у межах психогенних психозів, а також при ендокринному психосиндромі).

Аменорея психічна — розлад менструального циклу у формі припинення менструацій протягом шести місяців і більше за функціональної гіпоталамічної недостатності. Безпосередньою причиною виникнення А. п. є важкі психічні травми, переляк, субдепресивні та депресивні стани, які є наслідком різкої зміни життєвого стереотипу, та ідея материнства, що набула патологічного характеру у формі страху безпліддя або вагітності. А. п. може бути наслідком конфліктного розвитку особистості (особливо за амбівалентного ставлення до своєї жіночої ролі) або невизначеності будови тіла зі спотвореним сприйняттям своєї статевої належності.

Аменція (лат. amentia — безумство) — вид затьмарення свідомості (синдром розладу свідомості), основними ознаками якого є: повна дезорієнтація людини в просторі, часі і власній особистості; незв’язність мислення, рухові порушення, підвищена неуважність, збудженість, наявність аморфних, нестійких ілюзій і галюцинацій; уривчасті маревні переживання, розгубленість, лякливість, неадекватна емоційність і відсутність спогадів (амнезія) про цей стан після того, як він минає. Виникає внаслідок важких і тривалих соматичних захворювань (інфекцій, інтоксикацій, пухлин, авітамінозу тощо). Термін упровадив наприкінці XIX ст. австрійський психіатр Т. Мейнерт.

Амімія (грец. а — заперечна частка і mimikos — наслідувач) — ослаблення або відсутність мімічності лицьових м’язів. Виникає при різних захворюваннях нервової системи, локальних ураженнях головного мозку, деяких психічних захворюваннях, як наслідок парезів або паралічів, розладів координації рухів лицьових м’язів. При ураженні екстрапірамідної системи, наприклад паркінсонізмі. А. є симптомом порушення моторних компонентів емоційних реакцій і належить до синдрому загальної акінезії. А. спостерігається при органічному ураженні лобних часток мозку («лобовий синдром»), що призводить до розладу емоційної сфери.

Амнезія (грец. а — заперечна частка і mnesis — пам’ять, спогад) — часткова або цілковита втрата здатності зберігати або відновлювати набуті знання, що виникає при локальних ураженнях головного мозку. Виокремлюють: антероградну А. (порушення пам’яті на події, які відбувалися одразу після захворювання чи травми); антероретроградну (на події, які передували захворюванню чи травмі); кататимну (на певних осіб або події); конградну А. (на період, який відповідає порушенню свідомості або хворобливому психічному стану); ретроградну А. (охоплює період, який передував розладу свідомості або психічному стану).

Американська психіатрична асоціація — об’єднання директорів клінік для психічних хворих. Заснована у 1844 р. У її складі — психіатри США та інших країн. Основні завдання — поліпшення лікування, реабілітації та догляду за особами із затримкою розумового розвитку та емоційними порушеннями; підвищення стандартів праці всіх психіатричних служб та закладів; запобігання виникненню психічних порушень; сприяння науковим дослідженням, професійній освіті у психіатрії і суміжних галузях; стимулювання співробітництва всіх, хто займається медичними, психологічними, соціальними і правовими питаннями психічного здоров’я і нездоров’я; забезпечення доступу до психіатричних знань медиків-практиків і вчених, які працюють в інших галузях, та громадськості; сприяння першочерговому дотриманню інтересів пацієнтів, які є фактичними та потенційними клієнтами психіатричних служб.

Амузія (грец. a — заперечна частка і musia — музика) — повна втрата або часткове специфічне порушення музичного сприйняття, пізнавання, відтворення і переживання музики або окремих її елементів за збережених мовних функцій. Залежно від первинного механізму виникнення розрізняють: сенсорну А. (несприйнятливість до музики за певної здатності її виконання); моторну А. (втрата здатності виконувати музичні твори при збереженні їх сприйняття; афективну А. (порушення емоційної реакції на музику при сприйнятті висоти музичних тону і тембру).

Амфетаміни — група синтетичних психостимуляторів (амфетамін, декстроамфетамін, метамфетамін). Спочатку використовували як препарати для лікування нарколепсії і гіподефіциту уваги. Через ефект А. під час Другої світової війни ними підтримували бойовий дух солдатів. А. популярні серед далекобійників, спортсменів, їх використовують для контролю за вагою тіла, при лікуванні депресії. Оскільки А. мають ефект наркотизації, їх застосування обмежено в харчових продуктах і лікарських препаратах.

Аналгезія — див.: Анальгезія.

Аналептики (грец. analepticos — зміцнюючий, відновлюючий) — лікувальні засоби, дія яких спрямована на стимуляцію ЦНС. А. або посилюють процес збудження, полегшуючи міжнейронне передавання нервових імпульсів, або пригнічують гальмівні механізми. Збуджують центр дихання, посилюючи його чутливість до гуморальних подразників і нервових стимулів; судиноруховий центр, підвищуючи тиск, поліпшуючи кровообіг; сприяють виведенню зі стану наркозу. Застосовують при легких отруєннях засобами для наркозу, етиловим спиртом; при порушеннях дихання (напр., асфіксії новонароджених). Вводять А. парентерально.

Аналізатор (грец. analysis — розкладання) — орган нервової системи, який виконує функцію аналізу і синтезу подразників зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Поняття А. впровадив у науковий обіг І. Павлов. А. складається з трьох частин: 1) периферійний відділ — рецептори, які перетворюють певний вид енергії на нервовий процес; 2) провідні шляхи: аферентні, по яких збудження від рецептора передається до вище розташованих центрів нервової системи, і еферентні, які проводять імпульси з вище розміщених центрів, особливо з кори великих півкуль головного мозку, до нижчих рівнів А.; 3) кіркові проекційні зони. Залежно від виду чутливості розрізняють А. зорові, слухові, нюхові, смакові, шкірні, рухові. А. є складником рефлекторного апарату.

Анальгезія (грец. analges — знеболений)(аналгезія) — зниження або повна втрата чутливості до болю. Може виникати як наслідок дії ліків-аналгетиків, навіювання, самонавіювання, гіпнозу тощо. Трапляється в клініці нервових і психічних хвороб.

Анамнез (грец. anamnesis — спомин) — сукупність відомостей про хворого, розвиток його хвороби, що здобувають у процесі опитування хворого і людей, які його оточують. У психіатричній практиці виокремлюють: психіатричний А. (особливості психічного розвитку, преморбідні риси особистості, спадковість, інтереси, захоплення, наявність шкідливих звичок тощо); соціальний (побутові умови, соціальне мікросередовище, суспільний статус та ін.); фармакологічний (ліки, які вживає хворий, непереносимість фармпрепаратів тощо); епідеміологічний (відомості про інфекційні захворювання, які, можливо, вплинули на зміну психічного стану).

Ананказм (грец. anankasma — примус) — різновид нав’язливих станів, неадекватні ситуації, які поширюються на рухову сферу з утворенням постійно повторюваних ритуалів (напр., нав’язливе миття рук, рахування сходинок, читання усіх вивісок тощо). А. спостерігається в особистостей недовірливих, тривожних, педантичних, при розвиненому неврозі нав’язливих станів і психастенії.

Ананкаст — особистість, схильна до нав’язливих думок і рухів, ананказмів.

Анартрія (грец. anarthros — невиразний, нерозчленований) — розлад вимови, який виникає через порушення артикуляції. Спостерігається при ураженні м’язів або нервів, які беруть участь у вимові. Розуміння мови і письма при цьому не порушуються.

Анафілаксія (грец. аna — префікс на позначення підсилення і phylaxis — беззахисність) — алергічна реакція швидкого типу, яка розвивається в сенсибілізованому організмі при повторному введенні алергену. Проявляється у формі анафілактичного шоку, сивороточної хвороби, а місцево — запаленням, набряком, іноді некрозом тканин.

Андропауза (грец. andros — чоловік і pausis — припинення) — інволюційне зниження функцій чоловічого організму, що зазвичай настає у віці 50—60 років. Часто називають «чоловічий клімакс». На відміну від жіночої менопаузи А. у чоловіків слабше виражена, починається раніше і розтягується на достатньо тривалий період. Приблизно з 30-річного віку в чоловіків починає знижуватися екскреція гіпофізарних гормонів і функція яєчок (це зумовлює зниження рівня тестостерону), але настільки повільно, що гормональний фон, необхідний для здійснення статевого акту, в більшості чоловіків зберігається до 60-ти років. Тому чоловіки довше зберігають свій репродуктивний потенціал і мають молодший вигляд. Так само повільно згасає лібідо аж до втрати психогенної ерекції і перших ознак імпотенції. Особистісна реакція на настання А. різна — від спокійної компенсаторно-сублімаційної діяльності до різких змін статевої поведінки. Переважно чоловічий клімакс не впливає на зміни у психіці. Дуже рідко спостерігаються ознаки інволюційної депресії.

Андрогени (грец. andros — чоловік і genos — рід) — група чоловічих статевих гормонів, які діють в організмі тварини і людини подібно до чоловічого гормону тестостерону. Утворюються в клітинах сім’яника, яєчниках і корі наднирників.

Андрогенізація — див.: Вірилізація.

Андрогінія (грец. аndrogynos — двостатевий) — див.: Вірилізм.

Андрофілія (грец. andros — чоловік і philia — любов) — сексуальний потяг до дорослих за віком чоловіків.

Анестезія (грец. anaisthesia — нечутливість) — часткова або повна втрата чутливості — теплової, тактильної, больової та ін. Виникає при деяких органічних захворюваннях нервової системи або може бути викликана штучно при введенні лікарських речовин для знеболення (під час хірургічних операцій тощо).

Анізокорія (грец. anisos — нерівний і kore — зіниця) — різні за розміром зіниці. Є симптомом при органічних захворюваннях головного і спинного мозку та деяких захворюваннях очей.