1338869599615

Клінічна психологія. Словник-довідник («Академвидав»)

Діденко C. В.

Рік видання — 2012
Обсяг — 320 стор.
Формат — 135×206 мм (84х108/32)
Оправа — 7 (тверда, ламінована)

Категорія:
Поділитися:   

Анотація

У клінічній психології дедалі більше прихильників здобуває модель лікувального підходу, за якою будь-яке захворювання розглядають одночасно в біологічній, психологічній і соціальній площинах, а клінічного психолога визнано повноправним партнером кожного лікаря. На відміну від зарубіжної загальної медичної практики, яка давно послуговується знаннями з клінічної психології, в Україні дотепер психологи-гуманітарії і лікарі-психологи працюють у сфері медицини нарізно. Одна з причин — дефіцит інформації з клінічної психології, безпосередньо пов’язаної з медициною. Подолати його покликаний пропонований словник-довідник — перше видання такого спрямування в Україні. Містить тлумачення понять, які застосовують у медичній психології, нейропсихології, психофармакології, суїцидології, сексології, патопсихології, психіатрії, неврології та загальній медицині, а також біографічні відомості про вчених, які своєю працею прислужилися становленню сучасної клінічної психології.
Адресований студентам вищих навчальних закладів, які опановують психологічні та медичні спеціальності, прислужиться психологам-практикам і фахівцям у галузі медицини, а також усім, хто прагне розширити свої знання.

Зміст

Уривок із словника-довідника («Клінічна психологія» Діденко C. В.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

А
А… перед голосними АН… (грец. а, аn — префікс зі значенням заперечення) — префікс в іноземних, переважно грецького походження, словах, які виражають заперечення або відсутність будь-якої якості, властивості.

Аберація — див.: Девіації сексуальні.

Абстинент (лат. abstinens — той, хто утримується) — 1) людина, яка свідомо утримується від уживання алкогольних напоїв і наркотиків; 2) хворий, який перебуває в стані абстиненції.
Абстиненція (лат. abstinentia — утримання) — cтан, який виникає внаслідок різкого припинення вживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин або зменшення їх доз; характеризується комплексом соматичних і психопатологічних розладів.
Абстиненція алкогольна (араб. al-kuhl — дуже дрібний порошок; сурма) — стан похмілля, реакція, що виникає після алкогольного ексцесу. Характерними клінічними проявами А. а. є: головний біль, запаморочення, сухість у роті, тахікардія, слабкість, зниження працездатності, відчуття дискомфорту, іноді двоїння в очах, пригнічений настрій. Супроводжується самозвинуваченням і каяттям, підвищеною сугестивністю, вегето-судинними реакціями. Спостерігається порушення окоміру, координації рухів, послаблення уваги, розумової діяльності тощо. Хворі погано розуміють інструкції, запам’ятовують, рахують. Фаза елімінації (розпаду етанолу і виведення його з організму) триває від 5 до 35 год. Можлива поява епілептиформних нападів, делірію, станів сплутаності.

Абстиненція сексуальна (лат. sexus — стать) — вимушене або свідоме стримування від статевого життя. Може бути фізіологічним (збігається з рефрактерною стадією копулятивного циклу) і психофізіологічним (коли задоволенню сексуальної потреби перешкоджають які-небудь зовнішні обставини). У сексології під А. с. розуміють відсутність статевих контактів більше одного місяця. У період вимушеної А. с. виникають невротичні або застійні явища. Невротичні виявляються у порушенні рівноваги основних нервових процесів і загостренні інтеррецептивного сприйняття статевих органів, що сприяє хворобливій фіксації на них. Застійні явища виникають при ураженні урогенітального апарату і супроводжуються дискомфортними відчуттями в проекції статевих органів. Найбільшої гостроти вимушена А. с. досягає в період юнацької гіперсексуальності, у молодих чоловіків пубертатного та перехідного періодів. У фазі статевої зрілості це явище помірне, а в інволюційному періоді переноситься дуже легко. За клінічними проявами А. с. поділяють на: а) парціальну, коли за вимушеного статевого стримування оргазм настає від сурогатних (мастурбація, петинг) чи мимовільних (сексуальні сновидіння) форм статевої активності; б) тотальну, за якої оргазм не настає за жодних обставин. У початковому періоді А. с. спостерігаються посилення статевого потягу, спонтанних ерекцій, напливи сексуального фантазування та еротичних сновидінь, можлива поява дискомфортних відчуттів і сексуальних фрустрацій, відтак розвивається захисне гальмування і стан стабілізується на рівні тимчасового парціального згасання сексуальних мотивацій. Серед ритуальних форм А. с. найпоширенішою є аскеза — спосіб життя, що характеризується утриманням від задоволення життєвих потреб, відмовою від земних благ для досягнення морального або релігійного ідеалу. У католицьких священиків є обітниця безшлюбності — целібат. Багато прихильників сексуальної помірності переконані, що це продовжує молодість і підсилює творчу активність. Деякі спортивні тренери вважають, що А. с. може підвищити результативність спортсменів, хоча жодних наукових підтверджень немає.

Абулія (грец. аbulia — нерішучість) — патологічна слабкість волі; безвольність, яка виявляється в частковій або повній відсутності бажань, ініціативи, спонукань до діяльності, у нездатності прийняти рішення і здійснити потрібну дію навіть за усвідомлення необхідності цього. А. може бути короткочасною або постійною. У психопатології розрізняють вроджену А., що супроводжує глибокі ступені олігофренії, і набуту А., яка є наслідком важких травм лобових часток мозку або важких психічних захворювань (депресії, шизофренії, психозу, запущених форм наркоманії тощо). А. слід відрізняти від слабовілля як риси характеру, зумовленої неправильним вихованням, яку за бажання можна виправити.
Аверсія (лат. adversus — повернений обличчям)сексуальна — негативне ставлення до сексуального партнера загалом або негатив, який стосується тільки сексуальної сфери за позитивної оцінки партнера в інших сферах. Відчуття відрази до сексуального партнера виникає на підставі конфліктів, психотравм та його психотравмуючої поведінки, неприємного запаху партнера. А. с. є найбільш важкою формою партнерської сексуальної дисфункції; її діапазон може бути широким: від відрази при статевому акті до відрази до самого вигляду партнера.

Агедонія (грец. а — заперечна частка і hedone — задоволення, насолода) — нездатність відчувати насолоду, повна відсутність інтересу до задоволень життя. А. розглядають як ознаку депресії.

Агнозія (грец. а — заперечна частка і gnosis — знання, пізнання) — порушення процесів пізнавання і сприймання предметів, явищ при збереженні елементарної чутливості (зору, слуху, дотику, нюху) унаслідок ураження вторинних (проекційно-асоціативних) відділів кори головного мозку, що належать до кіркового рівня аналізаторних систем. За ураження первинних (проекційних) відділів кори виникають лише елементарні розлади чутливості (порушення сенсорних зорових функцій, больової і тактильної чутливості, погіршення слуху). При ураженні вторинних відділів кори великих півкуль елементарна чутливість зберігається, однак утрачається здатність до аналізу і синтезу інформації, що надходить, та виникає порушення різних видів сприймання. Відповідно до ураження кіркових зон аналізаторів виокремлюють: больову, зорову, нюхову, слухову, просторову, симультанну, тактильну А.

Агонія (грец. agonia — боротьба) — згасання основних життєвих процесів, яке передує настанню клінічної смерті і характеризується глибоким порушенням функцій вищих відділів мозку, особливо кори півкуль головного мозку, з одночасним зниженням серцевої діяльності і тонусу судин. Тривалість А. — від декількох хвилин до багатьох годин. Після останнього вдиху ще якийсь час серце продовжує скорочуватися.

Агорафобія (грец. agora — площа і phоbos — страх)(топофобія) — різновид нав’язливих станів у вигляді боязні простору, відкритих місць (хвора людина іноді не може самостійно перейти малолюдну вулицю) або скупчення людей.

Агравація (лат. аggravo — обтяжую) — свідоме перебільшення хворими тяжкості хвороб і суб’єктивних скарг. Спостерігається в осіб з істероїдними рисами характеру. Властива людям похилого віку, які бояться самотності, залишитися без допомоги. Своєю поведінкою вони намагаються викликати співчуття, привернути до себе увагу, отримати зиск, збільшити термін перебування в стаціонарі тощо. А. не цілком несвідома психологічна поведінка — мета і причини її можуть бути свідомими.

Аграфія (грец. а — заперечна частка і grapho — пишу) — розлад здатності писати при локальних ураженнях кори головного мозку. При ураженні кори лівої скроневої ділянки (у правшів) А. пов’язана з порушенням фонематичного слуху або дефектами слухомовної пам’яті. При ураженні кори нижніх відділів лівої післяцентральної ділянки мозку (у правшів) А. пов’язана з порушенням кінестетичної основи мовленнєвого акту. Хворі помиляються при написанні звуків, близьких за артикуляцією (напр., [д], [л], [н]), і тих, які слабо артикулюються (голосних). При ураженні кори нижніх відділів лівої премоторної ділянки мозку (у правшів) А. пов’язана з порушенням динамічної організації мовленнєвого акту. Правильно записуючи окремі літери і навіть склади, хворі не можуть написати ціле слово. При ураженні тім’яно-потиличних відділів кори лівої півкулі мозку виникають труднощі перешифрування фонем у просторово організовані графеми. Просторово орієнтовані елементи літер спотворюються і пишуться дзеркально. При ураженні потилично-скроневих відділів кори лівої півкулі мозку (у правшів) виникає оптична А. — хворі взагалі не можуть написати графему, яка відповідає звуку; зорові образи літер розпадаються. При ураженні лобних ділянок мозку виникає порушення довільного активного написання. А. є симптомом афазичних і неафазичних порушень мовленнєвої діяльності при різних нейропсихологічних синдромах. При збереженій можливості списувати текст, графічні знаки порушене довільне письмо чи під диктування. У легких випадках хворі плутають звуки, близькі за звучанням, у важких — писати зовсім не можуть.

Агресія (лат. аggressio — напад) — індивідуальна або колективна поведінка, яка завдає фізичної або психологічної шкоди іншій людині чи групі людей. А. поділяють на приховану (сни, мрії, фантазії, уявлення сцен помсти, насилля) і відкриту (пряма і непряма) форми. Пряма форма А. — це висловлювання погроз або прояв агресивних дій, а непряма — використання сарказму, неприязні, іронії для тиску на жертву. Виокремлюють три групи причин виникнення А.: 1) біологічні (спадковість, ускладнена психічним захворюванням; зловживання алкоголем, наркотиками, психотропними препаратами; перенесені черепно-мозкові травми, інфекції, інтоксикації тощо); 2) соціальні (освіта, сімейний стан, контакти з асоціальними групами тощо); 3) психологічні (егоцентризм, емоційна нестабільність, тривожність, схильність до люті і гніву тощо). А. Басс та А. Дарк виокремлюють такі види агресивних дій: 1) фізичну А.; 2) непряму А. (плітки, лють, злі жарти тощо); 3) вербальну А. (сварка, крик, лайка та ін.); 4) негативізм (від пасивного опору до активної боротьби); 5) образу (заздрість і ненависть); 6) схильність до дратівливості (готовність до прояву негативних почуттів за мінімального збудження); 7) підозрілість (недовіра до людей або впевненість, що вони хочуть нашкодити). За спрямованістю А. поділяють на екстрапунітивну (гетероагресія) та інтрапунітивну (аутоагресія — фізична і вербальна).

Адаптація (лат. adaptatio — пристосування) — пристосування організму до динамічних умов зовнішнього і внутрішнього середовища. А. формується у процесі розвитку людини і спрямована на збереження сталості його внутрішнього середовища (гомеостазу). Гомеостаз значною мірою залежить від стану психіки. А. є одним із критеріїв розмежування норми і патології у психічній діяльності людини.

Адиктивність (грец. additivus — додавальний) — вид девіантної поведінки, який полягає у прагненні відходу від реальності за допомогою психоактивних речовин або фіксації уваги на певних видах діяльності з метою отримання сильних емоцій. Мотивація поведінки переважно гедоністична. Особам з А. властиві: 1) зниження переносимості труднощів повсякденного життя поряд зі стійкістю до кризових ситуацій; 2) прихований комплекс неповноцінності, поряд із зовнішніми проявами зверхності; 3) зовнішня соціабельність, яка поєднується зі страхом стійких емоційних контактів; 4) прагнення говорити неправду; 5) прагнення звинувачувати інших, знаючи що вони не винні; 6) прагнення уникати відповідальності при прийнятті рішень; 7) стереотипність, повторюваність поведінки; 8) залежність; 9) тривожність.

Адинамія (грец. adynamia — безсилля) — різка м’язова слабкість, безсилля, зумовлені припиненням або зниженням рухової активності. А. усього організму розвивається при тяжких інтоксикаціях та інфекційних захворюваннях, тривалих виснажливих хворобах і голодуванні, ураженні півкуль мозочка тощо. Крім загальної А., розрізняють А. окремих органів, яка виникає внаслідок гальмування нервових впливів, ушкодження або виснаження їх функціональних елементів.

Адреноблокатори (лат. ad — при, над, renalis — нирковий і гол. block — колода) — фармакологічні препарати, які, блокуючи адренорецептори, порушують взаємодію медіатора з адренореактивними системами. Найчастіше при лікуванні станів тривоги, тремору, люті за органічних уражень головного мозку застосовуються бета-адреноблокатори — пропранолол, метапролол, атенолол, надолол.

Ажитація (лат. agitatio — приведення в рух) — руховий неспокій, збудження, постійна потреба в русі як відповідь на загрозу життю, аварійну ситуацію та інші психогенні чинники. А. протікає у формі сильного неспокою, тривоги, страху. Рухи людини стають метушливими, вона можа виконувати лише автоматичні дії. З’являється відчуття відсутності думок, неможливості розмірковувати. А. розглядають як передпатологічний стан у межах психологічної норми або як симптом при алкогольному делірії, ендогенній депресії, кататонічній шизофренії.

Акалькулія (грец. а — заперечна частка і лат. calculo — рахую) — порушення лічби і здатності виконувати лічильні операції, зумовлене ураженням кори головного мозку. В основі А. — порушення симультанного синтезу. Залежно від зв’язку з іншими розладами вищих психічних функцій розрізняють первинну і вторинну форми А. Первинна форма А. виникає при ураженні тім’яно-потилично-скроневих відділів кори лівої півкулі (у правшів) і проявляється в порушенні розуміння будови числа (напр., числа 71 і 17 сприймаються хворими як однакові), значень арифметичних знаків та ін. Основа цієї форми А. — порушення аналізу і синтезу просторових відношень. Вторинна форма А. пов’язана з ураженням скроневих, потиличних і префронтальних відділів кори великих півкуль. При ураженні скроневих відділів кори лівої півкулі виникають дефекти акустичного сприйняття цифр; потиличних — дефекти зорового сприйняття символів, труднощі розрізнення цифр, особливо подібних за написанням; префронтальних — дефекти планування лічильних операцій і діяльності загалом, відсутність контролю за виконанням лічильних операцій тощо.

Акінезія (грец. akinesia — нерухомість) — неможливість здійснення вольових або автоматизованих рухів за відсутності ураження нервової системи (парезу, паралічу). Спостерігається при психічних розладах (кататонічних станах, депресивному ступорі), а також органічних ушкодженнях головного мозку будь-якої локалізації.

Акцентуація (лат. accentus — наголос)характеру — надмірне вираження певних психічних властивостей особистості, які ще не є патологічними, але перебувають на межі норми і психопатії. А. х. не перешкоджає адаптації особистості в соціальному середовищі, але підвищує ризик психогенних захворювань. Виникнення соціальної дезадаптації відрізняє А. х. від психопатичних станів. Виокремлюють десять типів А. х.: тривожний, циклотимний, педантичний, емоційний, дистимічний, збудливий, гіпертимний, схильний до загострення афекту, схильний до афективної екзальтації, демонстративний. При патології демонстративність відповідає істеричній психопатії, педантичність — ананкастичній психопатії, збудливість — епілептичній психопатії, схильність до загострення — паранояльній психопатії.

Акромегалія (грец. akron — кінцівка і megas — великий) — нейроендокринне захворювання, зумовлене ураженням гіпофіза та гіпоталамуса, що призводить до збільшення розмірів кісток, стоп, внутрішніх органів та порушення обміну речовин. А. розвивається зазвичай у віці 20—30 років під впливом надлишку в організмі гормону росту, при гіперфункції клітинних утворень у передній частці гіпофіза.

Алалія (грец. а — без і lalia — розмова) — відсутність або дефект мовлення при збереженні слуху та інтелекту. Причинами А. є ушкодження мовних зон кори головного мозку під час пологів, мозкові травми або захворювання в домовному періоді життя. Залежно від локалізації та характеру мозкового ураження виокремлюють А. моторну, за якої відсутнє активне мовлення при збереженні розуміння мови і А. сенсорну, за якої порушене розуміння мови при збереженні мовної активності. Необхідно відрізняти А. від вторинних порушень мовного розвитку за розумової відсталості, глухуватості, різних форм афазії, що виникають унаслідок локальних уражень кори великих півкуль.

Алекситимія (грец. а — заперечна частка, lexis — слово і thymos — настрій) — хворобливий стан людини, якому властивий низький розвиток емоційних і пізнавальних процесів. При А. людина має слаборозвинений інтелект, збіднений словниковий запас, що негативно позначається на розвитку мислення, не дає змоги їй адекватно описати свій стан, відчуття, емоції. А. описав Р.-Е. Сіфнеос у 1967 р. Розглядають А. як передумову розвитку психосоматичних захворювань. Пацієнти з А. адаптовані в соціальному оточенні і можуть роками імітувати задовільний стан, переконувати, що у них немає жодних проблем.

Алексія (грец. а — заперечна частка і lexis — слово) — форма оптичної агнозії, за якої виникає нездатність зрозуміти смисл прочитаного. Виникає при ураженні кори основи потиличної частки домінуючої півкулі, іноді — скроневої частки. При ураженні кори потиличних часток мозку виникає оптична А., що виявляється в нерозпізнаванні окремих літер (літеральна оптична А.) або цілих слів (вербальна оптична А.). В її основі — порушення зорового сприйняття літер і слів. При ураженні кори скроневої частки лівої півкулі (у правшів) виникає слухова А. Вона є ускладненням порушення фонематичного слуху, звуко-літерного аналізу слів. У хворих, що страждають подібною формою А., спостерігається читання у формі вгадування. При ураженні нижніх відділів післяцентральної ділянки кори лівої півкулі (у правшів) виникає кінестетична моторна А. як прояв аферентної моторної афазії, пов’язаної з порушеннями кінестетичної основи мовного акту. Читання стає дезавтоматизованим, з’являються труднощі перешифрування літер у відповідні артикулеми. Ураження нижніх відділів премоторної ділянки кори лівої півкулі (у правшів) призводить до виникнення кінетичної моторної А., що входить у синдром еферентної моторної афазії. Труднощі читання пов’язані з порушенням кінетичної, сукцесивної організації мовного акта. За патології кори лобних часток мозку виникає особлива «лобна» форма А., пов’язана з порушенням регулювальних механізмів, вибірковості всіх психічних процесів, у т. ч. читання, що виявляється в розладах цілеспрямованого характеру читання, послабленні уваги, її патологічній інертності тощо.

Алібідомія (грец. а — заперечна частка і лат. libido — бажання) — повна відсутність лібідо. Спостерігається переважно у жінок. Є наслідком глибоких вроджених або набутих нейроендокринних розладів. Вроджена патологія гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної системи призводить до недорозвинення усієї статевої сфери, інфантилізму і його клінічного прояву — зниження лібідо. Набута А. — це вторинне зниження лібідо аж до його повного зникнення. Трапляється значно рідше за вроджену, оскільки сексуальні рефлекси і психогенні механізми здатні тривалий час підтримувати лібідо на певному рівні. Аналогічні механізми спостерігаються при інтоксикаціях наркотиками, нейролептиками, транквілізаторами, при післяінфекційних ураженнях гіпоталамуса. В сексологічній практиці це явище проявляється як захисна реакція при тривалому сексуальному незадоволенні жінки, що супроводжується аноргазмією. У таких випадках згасання лібідо зумовлене відсутністю позитивного підкріплення. Причиною А. є також вікове згасання сексуальності. У чоловіків А. рідкісна і зумовлена переважно глибокою патологією гіпоталамо-гіпофізарно-гонадної системи, частіше — недорозвиненням усієї статевої системи у формі інфантилізму. Рідко і переважно у жінок А. може бути наслідком неправильного виховання.