Основи психокорекції (Видавництво «Академвидав»)

Кузікова С. Б.

Тип видання – навчальний посібник
Рік видання – 2012
Обсяг – 320 стор.
Формат – 150×220 мм (60х90/16)
Оправа – 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Опис

Психологічна корекція як цілісна і специфічна система методів допомоги конкретним людям у їх особистісному розвитку передбачає доцільно обраний і делікатно здійснюваний психологічний вплив у конкретній ситуації. У зоні та методологічно-інструментальній сфері цього впливу фокусуються знання особливостей розвитку особистості в онтогенезі і можливих його ускладнень, розуміння механізмів дії на психіку людини психокорекційних методів і зумовлених нею наслідків. Розкриття цих питань визначило структуру і зміст пропонованого навчального посібника, у якому викладено теоретичні основи та передумови психокорекційної практики, методи корекції пізнавальної, емоційно-вольової сфер і поведінки особистості. Психокорекційний вплив проаналізовано з позицій триєдиного принципу особистісного саморозвитку в психологічній корекції.
Адресований студентам вищих навчальних закладів. Прислужиться практичним психологам, соціальним працівникам, педагогам, реабілітологам.

Зміст

1. Загальні засади теорії і практики психокорекції

1.1. Сутність психологічної корекції
1.2. Психокорекційна ситуація і мета психологічної корекції
1.3. Принципи психологічної корекції
1.4. Методи психологічного дослідження
1.5. Форми психокорекції
1.6. Етапи психокорекційної роботи

2. Теоретичні основи і передумови психокорекційної практики

2.1. Лікувальна педагогіка
2.2. Психоаналіз
2.3. Індивідуальна психологія А. Адлера
2.4. Біхевіоризм
2.5. Гештальтпсихологія
2.6. Трансактний аналіз
2.7. Гуманістична психологія
2.8. Трансперсональна психологія
2.9. Вітчизняна вікова психологія і психотерапія

3. Розвиток особистості в онтогенезі

3.1. Концепції формування особистості
3.2. Періоди онтогенезу
Пренатальний період
Народження як якісно новий етап життя
Період новонародженості
Немовлячий період
Ранній вік
Дошкільний вік
Молодший шкільний вік
Підлітковий та ранній юнацький вік
3.3. Психологічні чинники ускладнень особистісного розвитку
3.4. Психологічні ускладнення розвитку особистості дитини

4. Корекція пізнавальної діяльності в дитячо-юнацькому віці

4.1. Основи організування і проведення корекції пізнавальної діяльності
Завдання корекційної роботи з дошкільниками
Завдання корекційної роботи з молодшими школярами
Особливості корекції пізнавальної діяльності
4.2. Розвиток дрібної моторики рук і зорово-рухової координації
4.3. Корекція психічних процесів у дітей
Увага
Саморегуляція діяльності
Сприймання
Мислення
Пам’ять
4.4. Розвиток творчих здібностей дітей дошкільного і шкільного віку

5. Корекція особистісних проблем і поведінки в дитячо-юнацькому віці

5.1. Особливості вибору методів корекції особистісної сфери людини
5.2. Використання методів когнітивної терапії з корекційною метою
5.3. Використання методів гештальттерапії з корекційною метою
5.4. Використання методів психодрами з корекційною метою
5.5. Використання сугестивних методів із корекційною метою
5.6. Використання методів тілесної терапії з корекційною метою
5.7. Використання методів ігрової терапії з корекційною метою
5.8. Використання методів зображувальної терапії з корекційною метою
5.9. Використання музики з корекційною метою
5.10. Використання танцю, ритміки, психогімнастики з корекційною метою
5.11. Використання методів поведінкової терапії з корекційною метою
5.12. Методи групової психокорекції
5.13. Комплексне використання методів психокорекції

Додаток
Термінологічний словник
Література

Уривок із навчального посібника (“Основи психокорекції” Кузікова С. Б.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні засади теорії і практики психокорекції

1.1. Сутність психологічної корекції

Психокорекція є однією з форм практичної психології, найважливіше завдання якої полягає в наданні допомоги людині в самоактуалізації та самореалізації її внутрішнього потенціалу, досягненні гармонії внутрішнього світу, поліпшенні суб’єктивного самопочуття і зміцненні психічного здоров’я.
Поняття «психологічна допомога» відображає певну психосоціальну практику (сферу та спосіб діяльності), призначену сприяти людині в розв’язанні широкого кола проблем, пов’язаних із її психічним життям. Зміст психологічної допомоги полягає в забезпеченні емоційної, екзистенційної та смислової підтримки людини у складних ситуаціях її особистісного й соціального буття. Особливо вона актуальна на етапах становлення особистості — у дитячо-юнацькі роки, хоча не втрачає значення і протягом усього життя людини.
Психологічна корекція за цілями і змістом близька до психотерапії, тому їх іноді ототожнюють, проте між цими поняттями існують суттєві відмінності.
Розрізняти терміни «психокорекція» і «психотерапія» почали не у зв’язку з особливостями роботи, а через усталену думку про те, що психотерапією можуть займатися лише люди, які мають спеціальну медичну освіту. Так, в Україні психотерапія тривалий час розвивалася як галузь медицини, а щодо психологічної допомоги в немедичному аспекті частіше вживали термін «корекція». Проникнення досягнень зарубіжної психології та її понять у контекст вітчизняної науки сприяло уточненню термінології.
Нині психотерапію (грец. psychе — душа і therapeia — служіння, турбота, піклування, лікування) розглядають як широку сферу наукової і практичної діяльності фахівців (медиків, психологів та ін.), у межах якої існує велика кількість різноманітних теоретико-методологічних підходів: медична, психологічна, соціологічна, філософська моделі. У вузькому значенні (медична модель) психотерапію тлумачать як комплексний лікувальний вербальний і невербальний вплив на емоції, судження, самосвідомість людини з метою подолання багатьох психічних, нервових і психосоматичних захворювань. Під час її здійснення великою мірою використовують різноманітні психологічні методи і засоби.
Оскільки в науці є і психологічна модель психотерапії, то її можна розглядати як напрям діяльності практичного психолога. При цьому психотерапію, згідно із «Психологічним словником» за редакцією В. Зінченка, Б. Мещерякова, слід розуміти як надання психологічної допомоги здоровим людям (клієнтам) у ситуаціях різних психологічних утруднень, а також за потреби поліпшити якість власного життя.
Мета психотерапевтичного і психокорекційного впливів — сприяти повноцінному функціонуванню та розвитку особистості, використовуючи психологічні методи. Однак психотерапія спрямована на розв’язання глибинних особистісних проблем (внутрішніх конфліктів), часто неусвідомлюваних, і тому таких, що потребують спеціальних методів впливу і спеціально підготовленого психолога, який надає психологічну допомогу в руслі певного психотерапевтичного напряму. Психотерапія передбачає глибинне проникнення в особистість і здійснення прогресивних зрушень у її взаємодії зі світом через зміну само- і світосприйняття.
Практичний психолог використовує ті самі методи, що й клінічний психотерапевт, відмінність полягає передусім у їхній спрямованості. Найважливіше завдання практичного психолога — не зняти чи полегшити симптоми, а створити умови для оптимального функціонування особистості та її розвитку, зокрема, щоб поліпшити взаємини з іншими людьми (членами родини, колегами тощо).
На відміну від психотерапії корекція безпосередньо пов’язана з поняттям «норма психічного розвитку» і орієнтована на дискретні характеристики внутрішнього світу людини.
Термін «корекція» має більш вузьке і конкретне значення, а психологічна корекція як вид діяльності практичного психолога полягає в тактовному втручанні у внутрішній світ людини з метою подолання її психологічних проблем і труднощів розвитку.

Психологічна корекція (лат. correctio — виправлення, поліпшення) — спрямований і обґрунтований вплив на певні психологічні структури для забезпечення повноцінного розвитку і функціонування особистості.

Предметом психокорекції є шляхи і засоби розв’язання психологічних проблем особистості. Щодо корекції психічного розвитку в дитячо-юнацькому віці доречно використовувати термін «корекційно-розвивальна робота», адже значна кількість психологічних проблем і труднощів цього періоду виникають унаслідок неповної сформованості, недостатнього розвитку різних сфер психологічної реальності людини.
Для визначення змісту психокорекційної діяльності важливо окреслити її специфічні ознаки. До них належать дискретність і орієнтація на норми психічного розвитку та непланованість особистісного зростання при визнанні необмеженості цього процесу.
Дискретність. Психолог, здійснюючи обґрунтований вплив на внутрішній світ людини, має справу з конкретними (дискретними) проявами її психологічної реальності: бажаннями, цінностями, емоційними станами, пізнавальною діяльністю, особливостями характеру і поведінки. Однак людина — єдина психологічна реальність, тому, впливаючи на її дискретні характеристики, розв’язуючи конкретні емоційні, поведінкові, характерологічні та інші проблеми, психолог впливає на її особистість загалом. Отже, психологічну допомогу в психокорекції надають шляхом усунення і компенсації труднощів розвитку особистості в процесі її становлення.
Тривалого успіху неможливо досягти, якщо не вносити корективи у диспозиційні утворення (переконання, уявлення, цінності, настанови). Одним із завдань практичного психолога є допомога людині в зміні її ставлення до соціального оточення і власної особистості, відкритті нових шляхів для розв’язання проблемних ситуацій, формуванні нового погляду, глибокого усвідомлення давніх проблем.
Основним змістом психокорекції є подолання психотравмуючих емоційних станів і переживань (обр«з, тривожності, відчуття самотності, провини, дратівливості, агресивності та ін.), внутріособистісних конфліктів (переважно ситуативних), проблем поведінки і ставлення до себе та інших (низької або неадекватної самооцінки, невпевненості в собі, сором’язливості або завищеного рівня домагань, зневажливе ставлення до оточення тощо), проблем персоналізації (становлення самосвідомості) — вікових та екзистенційних, проблем адаптації та соціалізації (у родині, дитячому садку, школі, групі та ін.), проблем спілкування, міжособистісних взаємин, тобто повний спектр емоційно-смислового життя людини.
Психокорекція має справу переважно з усвідомлюваними психологічними проблемами людини, тому вони можуть підлягати самоаналізу і самокорекції під керівництвом психолога. В іншому разі психолог повинен допомогти людині усвідомити (предметизувати) свої проблеми, а потім налаштуватися на роботу щодо їх подолання.
З огляду на сферу виникнення психологічних проблем особистості вирізняють такі види психологічної корекції:
1) корекція пізнавальної сфери людини, що полягає в розвитку пізнавальних процесів (уваги, пам’яті, мислення, сприймання, уяви), допомозі в організації пізнавальної діяльності, оволодінні різними видами пізнавальної діяльності (наприклад, читання, письмо та ін.);
2) корекція емоційно-вольової та мотиваційної сфер особистості, розвиток самосвідомості, що відображає багатогранність психологічної реальності людини: емоції, почуття, переживання, бажання, мотиви, цілі, настанови, оцінне ставлення до себе та інших, самоконтроль, саморегуляцію, прояви волі тощо;
3) корекція аспектів поведінки (рухової розгальмованості, проблеми довільності та самоконтролю, агресивної, ворожої поведінки, чванливості, пихатості, демонстративності, брехливості або несміливості, замкнутості, ескапізму (втечі від реальності), різних видів залежної поведінки); проблем спілкування (самотності, сором’язливості; невміння налагоджувати контакт; підтримувати довірливі стосунки; труднощів спілкування з особами протилежної статі; нав’язливості, конфліктності, зневаги до оточення тощо); міжособистісних стосунків, серед яких взаємини батьків і дітей, подружжя, у групах і колективах;
4) корекція невротичних станів (страхів, невротичних заїкань, енурезу, тиків; депресивного стану, безсоння тощо), психопрофілактика виникнення неврозів (фіксація на негативному емоційному стані або, навпаки, емоційна нестабільність, загострено-неадекватне реагування на оточення).
Виокремлення видів психокорекційної діяльності умовне, оскільки всі психологічні проблеми особистості поєднані і взаємовпливають одна на одну. Психолог, який проводить психокорекційну роботу, повинен обов’язково зважати на це і будувати психокорекційну взаємодію з людиною як з єдиною психологічною реальністю.
Визначення потреби і доцільності психокорекції залежить і від ступеня глибини, стійкості, складності психологічної проблеми. Такі проблеми і труднощі можуть бути не тільки відносно автономними та усвідомлюваними особистісними утвореннями, а тотальнішими, стійкішими, наприклад, бути пов’язаними із загостреннями акцентуацій характеру, що межують із психопатичними формами поведінки, спричиненими глибоким внутріособистісним (іноді неусвідомлюваним) конфліктом, стресом (смерть близької людини, сильний переляк) чи потрясінням (наприклад, насильство над особистістю). У цих випадках людина потребує психотерапії і допомоги спеціально підготовленого фахівця.
Орієнтація на норми психічного розвитку. Найчастіше психологічна корекція орієнтована на людину, яка має певні утруднення в межах психічної норми. Знання про норму, потенціал, можливості розвитку психіки дає вікова психологія, що описує закономірності, механізми та особливості психічного розвитку людини. Для практичного психолога ці знання абсолютно необхідні, тому що вони дають змогу визначити сензитивний період для розвитку того чи того психічного процесу, створити зону «найближчого розвитку», контролювати формування психічних новоутворень, запобігти можливим труднощам вікових криз, проблемам соціалізації, зумовленим зміною соціальної ситуації розвитку.
Не знаючи норм емоційного розвитку, можна вчасно не помітити невротичні прояви, що сигналізують про можливість виникнення неврозу чи психогенної дезадаптації, а не знаючи норм розумового розвитку — затримку психічного розвитку, який можна вирівняти за допомогою своєчасної корекції. Знання вікових закономірностей і норм психічного розвитку, його динаміки та індивідуальних особливостей необхідні для того, щоб відокремити індивідуально-неповторну своєрідність розвитку особистості в межах «норми» від труднощів, проблем, за наявності яких необхідна психокорекційна допомога.
Однак поняття «норма розвитку» не варто абсолютизувати. Дотепер у психології немає наукового визначення норми особистості. Між нормальним типом поведінки, нормальним способом реагування на впливи соціального середовища і патологічними проявами, що мають хворобливі ознаки (безвільність, надмірна активність, збільшення афектів гніву і страху, різко виражена навіюваність, нав’язливі думки і дії тощо), існує велика кількість перехідних ступенів від здорового до аномального розвитку. Тому при категоризації проявів психіки на «норму» і «відхилення від норми» важливо враховувати їх предметне наповнення і час прояву. Наприклад, тривожність у госпіталізованої дитини чи учня, що складає іспити, не свідчить про відхилення, а підвищена чутливість дошкільника до правил соціальної взаємодії в рольовій грі чи реакція (навіть хвороблива) молодшого школяра на дотримання норм поведінки або оцінку вчителя є показником успішного формування особистості. Не менш прогресивною може бути неслухняність чи непокора батьківському авторитету. Навіть сукупність «аномальних симптомів» типу негативізму, упертості, свавілля у підлітків засвідчують цілком нормальну кризу чи етап формування особистості. Лише затяжний і суто негативний характер такої кризи може сигналізувати про виникнення відхилень.
Через неможливість дати строго наукове тлумачення поняття «норма» прийнятним вважають середнє значення, яке трапляється найчастіше. Це значення «норми» також не буде постійним, а змінюватиметься залежно від соціально-економічних, культурно-історичних, кліматичних та інших умов формування особистості.
Американські та західноєвропейські дослідники загальним критерієм норми психічного розвитку вважають здатність суб’єкта до адаптації. Так, у гуманістичній психології умовами успішної адаптації індивіда до мінливого соціального середовища є: гарна інтеграція особистості (Г. Олпорт), гармонічна
Я-концепція (за мінімуму внутрішніх суперечностей і єдиного погляду на життя), відносна автономія (здатність до незалежної, самостійної поведінки). Автономію пов’язують із формуванням комунікативних здібностей і на їх основі впевненості в собі (позитивна самооцінка) (Р. Бернс, Г. Олпорт, К. Роджерс, М. Херберт, Е. Фромм, Е. Еріксон та ін.), а невпевненість у собі та низьку самооцінку розглядають як джерела порушення адаптації та аномалії розвитку.
У результаті численних досліджень було встановлено, що негативна Я-концепція призводить до виникнення захисних форм поведінки, знижує соціальну активність особистості, прагнення до саморозвитку, самоактуалізації, сприяє виникненню дезадаптації (неспроможності пристосуватися до обставин, нового оточення) людини. Ставлення до себе і самосвідомість загалом відіграють надзвичайно важливу роль у процесі формування зрілої особистості. Існує думка, якщо криза, пов’язана з переходом від одного вікового етапу до іншого, супроводжується руйнуванням самоповаги особистості, то її варто розглядати як перевищення межі допустимої норми. Отже, позитивне уявлення людини про себе (образ Я), позитивна Я-концепція можуть бути критерієм норми психічного розвитку особистості, а формування позитивної Я-концепції слід розглядати як одне із завдань психологічної корекції.