1371270307993

Журналістика. Словник-довiдник («Академвидав»)

60,00 грн.

Михайлин І. Л.

Рік видання — 2013
Обсяг — 320 стор.
Формат — 135×206 мм (84х108/32)
Оправа — 7 (тверда, ламінована)

Категорія:
Поділитися:   

Анотація

У словнику-довіднику на рівні досягнень сучасної гуманітарної науки розкрито значення важливих термінів, що характеризують традиційні явища журналістики та сучасний стан розвитку інформаційної галузі, висвітлюють етичні та правові засади діяльності ЗМІ, сучасну медіа-жанрологію, а також процес інформаційної та публіцистичної творчості, політику Української держави в інформаційній сфері. Широко використано приклади з історії та сучасності української журналістики. Істотну увагу приділено реаліям інформаційного суспільства, новітнім комунікаційним технологіям і можливостям. Містить понад 1000 статей.
Розрахований на журналістів, студентів і викладачів журналістики, урядовців, усіх, хто працює у сфері інформації або цікавиться різноманітними аспектами її функціонування.
Уривок із навчального посібника («Журналістика. Словник-довiдник» Михайлин І. Л.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

Абзац (нім. Absaz — перерва, пауза, уступ) — найменший композиційний фрагмент тексту журналістського чи літературного твору, який характеризується змістовою завершеністю викладеної в ньому думки. А. може складатися з одного або кількох речень. А. має бути формально відокремлений від решти тексту відступом на початку першого рядка і не заповненим до кінця останнім рядком. Іноді для оформлення А. використовують лише незаповнений останній рядок або винесення його початку на поле. У журналістській практиці рекомендується використовувати А. середніх розмірів, зручні для зорового сприймання. Психологами доведено, що найкраще сприймається А. розміром у 6—8 рядків. Особливо не рекомендовано вживати довгі А., на цілу колонку чи сторінку; А. не можна відокремлювати штучно, руйнуючи змістову цілісність тексту.

Абонент (нім. Abonent — передплатник, від франц. abboner — передплачувати) — 1) юридична або фізична особа, яка користується послугами телерадіомовлення на договірних засадах; 2) передплатник дротового радіо, кабельного телеканалу, іноді — друкованої продукції.

Абревіатура (лат. abrevio — скорочую) — слово, утворене з початкових літер або перших складів чи частин кількох слів. Напр.: НСЖУ (Національна спілка журналістів України), ХОД ТРК (Харківська обласна державна телерадіокомпанія), облдержадміністрація (обласна державна адміністрація). А. є продуктивним способом сучасного словотворення. У початковий період функціонування такі слова розуміє обмежена аудиторія. У журналістських текстах слід максимально обережно використовувати А., з огляду на зрозумілість для масової аудиторії, пояснювати або розшифровувати А. при першому вживанні в тексті. А. не бажано використовувати в лідах. Не рекомендовано вживати спеціальні А., які функціонують у певній науковій чи професійній галузях.

Аватар (франц. avant — перед, попереду) — невеличке зображення, що репрезентує автора перед електронною публікацією. Як правило, це світлина особи, яка може супроводжуватися епіграфом, висловленням свого кредо, поданням біографічних відомостей. А. слугує для створення певного враження в читачів до початку сприйняття публікації.

Автентичний (грец. authentikos — справжній) — означення, яке використовують для кваліфікації достовірності певного документа. А. називають дійсний, точний, цілком вірогідний документ, засвідчений справжнім підписом і печаткою. Журналістові при збиранні інформації для свого твору слід перевіряти документи на автентичність, зіставляти викладені в них дані, підписи, печатки. У своєму тексті з метою аргументації умовиводів слід посилатися на документи і цитувати їх. Використання А. документів підтверджує правдиву інформацію і є гарантією успіху журналіста.

Автор (лат. аutor — письменник) — творець літературного, журналістського, мистецького або наукового твору, проекту, винаходу тощо. Сучасний друкований чи електронний часопис, радіопередача чи телепрограма — результат колективної творчості. Авторська праця захищена авторським правом. В Україні воно викладене в Законі України «Про авторське право і суміжні права» (1993). У ст. 11 цього закону вказано: «Первинним суб’єктом, якому належить авторське право є А. А. вважається особа, зазначена як А. на примірнику обнародуваного твору, на рукописі або на оригіналі твору мистецтва, якщо в судовому порядку не буде доведено інше». За сучасним авторським правом навіть інтерв’ю вважають твором, виконаним у співавторстві журналіста і джерела інформації. Використання чужого твору без дозволу А. чи його фрагментів без посилань на першоджерело вважається плагіатом і переслідується законом.

Авторська колонка — жанр сучасної журналістської творчості в періодичній пресі. Жанрові ознаки: розміщення тексту в одній колонці, щотижнева періодичність появи в газеті, супроводження публікації портретом автора, обмежений обсяг; розповідь історії, що трапилася з самим автором або свідком якої він був; яскраво виявлена авторська присутність у тексті, прагнення щиро поділитися з читачем щойно здійсненим відкриттям. Автора колонки називають колумністом, а сукупність творів, надрукованих за певний час в А. к. — колумністикою. До ведення А. к. в українській пресі запрошують відомих письменників (О. Забужко, Ю. Андруховича, С. Жадана та ін.). Вони видають свою колумністику окремими книжками («Хроніки від Фортінбраса» О. Забужко, «Диявол ховається в сирі» Ю. Андруховича). У 2007 р. в Україні вийшла перша книжка під назвою «А. к.», яка об’єднала під одною обкладинкою колумністику В. Жежери, Світлани Пиркало, А. Бондаря і М. Рябчука, що друкувалася впродовж 2005—2007 рр. у «Газеті по-українськи».

Авторська програма — передача на радіо або телебаченні, концепція якої сформована певним журналістом, який є її організатором і ведучим. Головна особливість А. п. — привабливість в аспекті інтелектуальної потужності, комунікабельності (артистичної культури) і телегенічності (для телебачення) ведучого/ведучої. А. п. може вести автор наодинці з мікрофоном чи камерою в студії, також вона може мати інтерактивний характер, набувати параметру ток-шоу, при цьому до участі залучають відомих осіб, глядачів. А. п. має різноманітне тематичне спрямування, напр., у площині культури («Караоке на майдані» Ігоря Кондратюка на телеканалі «1+1»), політики («П’ять копійок» Р. Чайки на П’ятому каналі; «Свобода слова», започаткована Савіком Шустером і продовжена Андрієм Куликовим на телеканалі «ICTV»), моралі («Без табу» Ольги Герасим’юк на телеканалі «1+1»; «Ключовий момент» з Наталею Сумською на телеканалі «Інтер»), розваг («Галопом по Європах» Ігоря Пелеха на телеканалі «ICTV»). На радіо прикладами А. п. є «Дзвони просвіти» Олександра Коновця, «Муравський шлях» Ірини Мироненко на Харківському обласному радіо. «Двадцять хвилин з Володимиром Яворівським» на Першому каналі Українського радіо.

Авторське право — розділ цивільного законодавства, у якому регулюються відносини, що виникають у процесі використання творів журналістики, літератури, мистецтва і науки. А. п. визначається право на публікацію, отримання винагороди (гонорару), використання автором псевдоніму, проведення літературного запису та ін. питання. А. п. передається в спадщину. В Україні воно регулюється Законом України «Про авторське право і суміжні права» (1993). Охорона А. п., що надається цим Законом, діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Закінчення терміну дії А. п. на твори означає їх перехід до суспільного надбання. Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. При цьому повинні зберігатися право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Агітаційні матеріали (лат. agitatio — приведення в рух, спонукання) — друковані або аудіовізуальні твори, що містять ознаки агітації й призначені для масового поширення в процесі певної інформаційної кампанії. А. м. можуть розглядатися як спосіб існування політичної реклами. Як правило, А. м. виготовляють професійні журналісти й поширюють канали масової комунікації: через часописи, радіопрограми, телевізійні передачі; хоча й можливе їх виготовлення у вигляді рекламного товару: спеціальних білбордів, буклетів, рекламних роликів та ін.

Агітація — основна функція (поряд із пропагандою) журналістики партійної, сутність якої полягає в письмовому чи усному поширенні такої інформації, яка цілеспрямовано впливає на громадську думку, переконуючи реципієнта в правильності певних суспільно-політичних поглядів, спонукаючи його до боротьби за їх здійснення. Основою А. є тенденційне висвітлення фактів, подій, явищ, пропонування аудиторії певних життєвих прикладів для наслідування.

Агітація передвиборча — діяльність громадян та їх об’єднань, організацій і партій з метою спонукати виборців (електорат) до участі у виборах і голосування за певного кандидата (партію). А. п. передбачає використання агітаційних матеріалів.

Агрегатор новин — комп’ютерна програма, призначена для того, щоб відбирати в автоматичному режимі для індивідуального користувача повідомлення на визначену тему. Найпоширеніший А. н. — програма RSS.

Акаунт (англ. account — рахунок) — інформація про зареєстрованого в електронній мережі користувача, яка містить ім’я користувача (логін), адресу електронної пошти, аватар, дату народження, місце проживання, професію, соціальний статус та ін.

Акредитація (франц. accreditation, від лат. аccredo — довіряю) журналіста — дозвіл державної організації чи установи, органу партії чи громадської організації на присутність на їхніх інформаційних заходах (прес-конференціях, брифінгах, нарадах) уповноважених редакціями журналістів за умов дотримання редакціями правил акредитації, встановлених цими органами, організаціями чи установами. Як правило, в Україні діє реєстраційний, а не дозвільний принцип акредитації. Ст. 3 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» проголошує: «Акредитація журналістів і технічних працівників засобів масової інформації при органах державної влади та органах місцевого самоврядування здійснюється в цих органах шляхом їх реєстрації на підставі офіційного подання засобу масової інформації до відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування або за заявою журналіста і технічного працівника з пред’явленням ними відповідних документів, що підтверджують їх професійний фах, або рекомендації професійного об’єднання журналістів. Орган, при якому акредитовано журналіста і технічного працівника, заздалегідь інформує їх про важливі заходи, плани, організаційно сприяє виконанню ними професійних обов’язків». Обмеження в А. ж. можуть бути зумовлені лише об’єктивними поважними причинами (неможливістю приміщення вмістити всіх бажаючих журналістів, дотриманням правил безпеки життєдіяльності та ін.). Обмеження доступу журналіста до інформації є способом здійснення прихованої цензури. А. ж. регламентована також ст. 27 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».

Актуальність (лат. actualis — справжній, теперішній, сучасний) — ознака журналістики, яка полягає в оперативному висвітленні важливих на певний момент, злободенних подій, фактів і явищ, назрілих проблем. А. буває хронологічна (зумовлена близкістю повідомлення до самої події) і проблемна (спричинена важливістю події для суспільно-політичного чи культурного життя). Крім важливості, на А. істотно впливають корисність, незвичайність і здатність інформації зацікавити реципієнта.

«Албанська» («олбанська», «бабруйська») мова — мова мережевої спільноти «падонків», у якій вони виявляють протестні настрої. На перший погляд здається, що пише безграмотна людина, але послідовне порушення правил граматики спонукає до думки, що йдеться про інтелектуальну гру, а не справжнє невігластво. Навмисне порушення російської орфографії здійснюють за певними правилами: вживання «а» замість ненаголошеного «о» і навпаки; «жы», «шы» замість «жи», «ши»; «цца» замість «ться», «тся»; «ф» або «фф» замість «в» та ін. Сутність явища не лише в ігноруванні правопису, а й у придумуванні нових слів і виразів, комічному перекручуванні існуючої лексики відповідно до певних правил. Походження терміна пов’язане з епізодом у 2004 р., коли в ЖЖ (livejournal.com) англомовний користувач запропонував писати в мережі тільки англійською мовою, вмотивуваши це тим, що він ніякої іншої мови не знає, а англійську мусять знати всі. Інтернет вибухнув численними порадами, які переважно зводилися до того, що мови слід вивчати, а не хизуватися їхнім незнанням. Надійшла й пропозиція негайно вивчити албанську мову, а невдовзі був організований віртуальний флешмоб під назвою «Уроки албанської російської», під час якого пошта англомовного користувача була закидана коментарями з вимогою до нього вивчити албанську мову. Вислів «Учи албанську!» почали вживати як пораду невігласу оволодіти відсутніми знаннями. Наприклад, англомовному користувачеві пропонували відвідати Бобруйськ у такій формі: «В Бобруйск, животное!» («До Бобруйська, тварино!»). Вважають, що фраза народилася як алюзія на діалог героїв у романі І. Ільфа і В. Петрова «Золоте теля». Незабаром було створено ресурс babruisk.com. Так виникла ще одна назва цього явища. Український правопис, заснований на фонетичних засадах, менше піддається інтерпретації з погляду «А.» («о», «б») м., але й тут запропоновані свої варіанти: «писюк» — письменник, «афтар вбий себе з розбігу!», «ну ти й смалиш, афтар, шкрябай далі!» Прихильники «А.» («а», «б») м. вказують, що мова повинна розвиватися в усіх можливих стилях і галузях, в т. ч. й у ніші «падонків», де вона виявляє свою оригінальність, гнучкість, дотепність; противники — обстоюють необхідність дотримання мовних норм і правописних правил в Інтернеті, де за їх виконанням ніхто не стежить.

Альманах (араб. «аль манах» — букв. там, де схиляють коліна, тобто зупинка на відпочинок каравану) — первісна назва неперіодичного збірника календарно-довідкового характеру, у якому наводили відомості про схід і захід сонця, фази місяця тощо. З ХІV ст. в А. стали вміщувати розповіді про різні країни та пам’ятні місця, коментарі про історичні події, інформацію про ярмарки, придворні розваги, рух пошти та ін. Поступово до А. почали включати художні твори та наукові праці. У ХVІІІ ст. вони витіснили астрономічні відомості, А. набули характеру неперіодичних журналів, стали збірниками раніше не публікованих літературних творів, написаних різними авторами-сучасниками, та літературно-критичних праць. Часто А. компонували за тематичною, жанровою, ідейно-художньою чи регіональною ознакою. В Україні А. мали особливо важливе значення тоді, коли українська журналістика ще не існувала або була заборонена царським урядом. В історію української духовності вписані «Украинский альманах» (1831), «Русалка Дністрова» (1837), «Ластівка» (1841), «Сніп» (1841), «Молодик» (1843—1844, т. 1—4), «Записки о Южной Руси» (1856—1857, т. 1—2), «Хата» (1860) та ін.

Аналітичне зміщення в щоденній пресі — процеси в новітній газетній журналістиці, які відбуваються під тиском Інтернету й полягають у русі газет щоденних до аналітизму та есеїстики. Традиційно щоденні газети відзначалися інформаційною домінантою, виконували функцію оперативності в інформуванні про злободенні суспільно-політичні події. Радіо й телебачення відібрали в щоденної преси інформаційний пріоритет, оскільки значно швидше доносили до аудиторії новини. Надоперативний комунікаційний канал, яким став Інтернет, остаточно позбавив періодику можливості змагатися за першість у повідомленні новин. Щоденна преса нині змушена надавати місце не для оперативних повідомлень про факти, а для спеціальних репортажів, журналістських розслідувань, виступів незалежних експертів з наведенням переконливих аргументів, публікувати авторські колонки та ін. матеріали, що містять інтерпретації подій, пропонують їх тлумачення та оцінку. Унаслідок таких трансформацій сучасна щоденна газета все більше нагадує тижневик, а тижневик — місячний журнал.

Анафора (грец. anaphоrа — винесення нагору, повторення) в публіцистиці — поширена риторична фігура, яка полягає в повторенні на початку певних синтаксичних конструкцій (переважно абзаців) однакових слів чи словосполучень, завдяки чому досягається особливе наголошення як повторюваних слів, так і загального фрагмента тексту, оформленого за допомогою анафори. Анафора, виникнувши як елемент ораторської прози, була одним з прийомів переконання, але згодом поширилася в поезії, переважно в громадянській ліриці.

Анкета (франц. еnquete, від лат. inquirere — розслідувати, шукати) — заздалегідь розроблений питальник із зібраними в ньому запитаннями та іноді — ймовірними відповідями. А. створюють з метою отримання певних відомостей про соціальні процеси в суспільстві, стан громадської думки та ін. Основою А. є запитання, які за способом відповіді поділяють на: відкриті (респондент самостійно формулює відповідь), закриті (респондент обирає відповідь із запропонованих готових варіантів), напівзакриті (опитуваний, крім запропонованого варіанта, може дати власну відповідь). Слід особливо старанно формулювати запитання та пропоновані відповіді, оскільки від цього залежить точність і достовірність отриманих результатів.

Анкетування — спосіб збирання соціологічної чи іншої інформації за допомогою анкети. А. поділяють на пресове, поштове і роздаткове. Пресове А. передбачає опублікування в часописі анкети, яку респондент повинен заповнити і надіслати до редакції. Це оперативний спосіб отримання інформації, але недостатньо репрезентативний, у ньому переважає елемент стихійності; частка анкет, які повертаються в редакцію, становить не більше 5%. Поштове А. передбачає розсилання анкет респондентам поштою за спеціально відібраними адресами, що забезпечує більшу репрезентативність дослідження — 30—50% анкет. Найефективніше — роздаткове А., яке забезпечує практично 100% повернення анкет, дає змогу дослідникові консультувати (за потреби) опитуваних.

Анкор (англ. anchor — гачок, якір) — «зірка» телебачення, популярний телекоментатор або ведучий, участь якого в телепрограмі приваблює масову аудиторію.

Анонс (франц. annonce — об’ява) — попереднє оголошення про наступну подію (прибуття іноземної делегації, введення в дію підприємства, прес-конференцію, театральну виставу, відкриття художньої виставки, концерт, демонстрацію кінофільму тощо). У сучасній журналістській практиці А. називають опубліковане на першій сторінці газети повідомлення про матеріали, надруковані всередині номера, або оголошення в попередньому номері (як правило, на останній сторінці) про зміст наступного номера газети; демонстрацію фрагментів майбутніх художніх фільмів, серіалів і передач на радіо й телебаченні.

Антиглянець (грец. anti — проти і нім. Glanz — блиск) — журнал, у якому поєднані правдиве інформування читача, публіцистика світоглядна з яскравим поліграфічним виконанням, використанням великої кількості ілюстративного матеріалу, характерними для журналу глянцевого. Див.: Глянець інтелектуальний.

Антиреклама — 1) негативна політична реклама, тобто повідомлення про політичних опонентів, що мають на меті показати їх у непривабливому світлі й домогтися свідомої компрометації противників; 2) реклама, яка виконана так непрофесійно, що викликає негативну реакцію в споживача й породжує в нього небажання купувати пропонований товар. Такий ефект можуть зумовлювати використання в рекламних повідомленнях прийомів надмірного сексизму, негативних історичних персонажів, невдалих слоганів. Дослідники звертають увагу на численні фактичні, логічні, навіть орфографічні помилки в електронних виданнях, які працюють без фахових журналістів і коректорів. Це свідчить про недостатню кваліфікацію працівників і викликає ефект А. У таких видань знижується рейтинг, кількість відвідувань, читачі втрачають до них довіру навіть тоді, коли вони публікують поважні матеріали.

Аншлаг (нім. Anschlag — оголошення, афіша) (у журналістиці) — великий заголовок, вид шапки до тематичного розвороту.

Аркуш авторський (друкований) — одиниця обліку обсягу тексту в журнальному та поліграфічному видавництві. Один А. а. (д.) дорівнює 40 000 друкарських знаків (букв, цифр, розділових знаків, у т. ч. інтервали між ними) чи 700 рядків віршованого тексту. Ілюстративний матеріал (малюнки, фотографії, креслення) вимірюється площею, яку він займає: 3000 см2. становлять А. а. (д.). Найбільший газетний формат А2 — це друкований аркуш, у якому для тексту використано обидві сторони; складений навпіл становить формат А 3; складений навпіл ще раз — формат А4. Видавництва, як правило, вимагають від авторів подання двох примірників рукопису твору, надрукованого через два інтервали з одного боку стандартного аркуша 30´20 см, на якому має бути 30 машинописних рядків, а в кожному рядку — по 57—58 знаків, включаючи проміжки між словами. У такому разі друкований аркуш становить приблизно 22,5 сторінки тексту.

Архівування електронних видань — ознака інтернет-журналістики, яка полягає в можливості зберігати в мережі матеріали усіх попередніх чисел часопису в певній логічній файловій структурі. Архів видання доступний для споживача (безкоштовно або за плату) на його вимогу. Новини шляхом архівування можуть бути розташовані за датами, що дає змогу переглядати інформаційні випуски за певний день. А. е. в. передбачає створення сторінок для кожного з авторів часопису або для певних значущих подій чи героїв сучасності. На більшості сайтів новин можна здійснювати пошук за ключовими словами. Завдяки популярності серед читачів пошук в архівах електронних часописів сприяє зростанню відвідуваності видання і залученню рекламних надходжень.

Асоціація спортивних журналістів України — національна організація, створена на Всеукраїнському з’їзді українських спортивних журналістів 26.06.1999. Належить до Міжнародної асоціації спортивної преси.

Аудиторія (лат. auditorium, від аudio — чую, слухаю) — споживач інформаційної продукції. Журналістика прагне до якомога ширшого охоплення А., кожна редакція органу масової інформації працює над залученням нових читачів, слухачів, глядачів. Популярність видання (чи окремого журналіста), радіостанції, телеканалу (чи їх окремої програми) серед А. вимірюється рейтингом. Проте багато журналістів не визнають рейтинги надійним показником справжньої професійної якості мас-медіа. У журналістикознавчих дослідженнях пропонують розмаїті типології А. Найчастіше виокремлюють такі типи А.: 1) цільова, та, на яку спрямоване видання; 2) фактична, та, яка реально споживає інформаційну продукцію цього мас-медіа; 3) потенційна, на яку ще можна поширити інформацію мас-медійного органу. Особливим явищем в А. є фанатство. Роль і функції А. у процесі розвитку масової комунікації змінюються. У минулому вона була об’єктом журналістських повідомлень, а натепер все виразніше виявляються її суб’єктні властивості. Посилюється вплив А. на професійну журналістську спільноту через рейтинги. Зовнішній фактор стає внутрішнім чинником комунікативної творчості. В інтернет-журналістиці А. підпорядкована тенденції до безкінечного розширення, але на практиці більшість сайтів має відносно вузьке коло споживачів. Деякі автори вважають, що фрагментарність і нішевість цієї А. дають підстави не називати її масовою. А. в електронній журналістиці властиві ознаки натовпу, який, користуючись анонімністю, вихлюпує свої емоції в нетолерантних формах.

Аудиторія унітарна — масова аудиторія, позбавлена можливості вибору інформаційного продукту. А. у. характерна для держав з тоталітарним політичним режимом. Див.: Сегментація аудиторії, фрагментація аудиторії.

Афористичність (грец. aphorismos — вислів, визначення) — використання коротких влучних узагальнених суджень, які містять точні спостереження й глибокі думки та зручні для запам’ятовування. Майстерність журналіста вимірюється його здатністю мислити й писати афористично, особливо це стосується складання заголовків, лідів, початкових і кінцевих речень.