1394856843018

ЖИТТЯ У СЛОВІ. Джерелознавча проблематика творчості Григора Тютюнника (ВЦ «Академія)

60,00 грн.

Неживий О.

Рік видання — 2014
Обсяг — 224 стор.
Формат — 135×206 мм (84х108/32)
Оправа — 7 (тверда, ламінована)

Поділитися:   

Анотація

У творах Гр. Тютюнника промовляє «жива українська душа», вони вражають чистим і зболеним поглядом на пошуки правди і добра. Читання їх — тривожна і чесна розмова із собою та світом. В останні десятиліття їх активно видають і досліджують. Однак дотепер не подолана проблема текстологічної достовірності багатьох видань, що іноді віддаляє читача і дослідника від справжнього Гр. Тютюнника. Ці ідеї становлять основу пропонованої монографії.
Адресована літературознавцям, філологам, учителям-словесникам, аспірантам, студентам, усім, хто цікавиться українською літературою.

Зміст

«Жива УКРАЇНСЬКА ДУША…»

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНИХ ТЕКСТОЛОГІЧНИХ І ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИХ СТУДІЙ

1.1. Парадигми української текстології
1.2. Текстологічні та історико-літературні джерела наукової біографії Григора Тютюнника

2. ЕВОЛЮЦІЯ ДОКУМЕНТАЛЬНОГО І ХУДОЖНЬОГО АВТОПОРТРЕТА ГРИГОРА ТЮТЮННИКА

2.1. Енергетика дитячих і юнацьких вражень
2.2. Початок творчої діяльності

3. ДЖЕРЕЛОЗНАВЧІ ВИМІРИ ТВОРЧОСТІ КИЇВСЬКОГО ПЕРІОДУ

3.1. Майстер психологічного портретування
3.2. Кіносценарій за романом «Вир»
3.3. В об’єктиві критики

4. ТЕКСТОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ПЕРЕВИДАНЬ ТВОРІВ ГРИГОРА ТЮТЮННИКА

4.1. Вибір основного тексту
4.2. Атрибутивні характеристики творів
4.3. Щоденники і записники
4.4. Епістолярій

БІБЛІОГРАФІЯ

Твори Григора Тютюнника
Архівні матеріали
Література про життя і творчість Григора Тютюнника

Уривок із навчального посібника («ЖИТТЯ У СЛОВІ. Джерелознавча проблематика творчості Григора Тютюнника» Неживого О.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

«ЖИВА УКРАЇНСЬКА ДУША…»

Постать Гр. Тютюнника вже кілька десятиріч перебуває в центрі уваги історії української літератури і письменницької мемуаристики. Особливо багато досліджень присвячено інтерпретації образної системи, художніх особливостей його творів. Значно менше текстологічних робіт, які розглядали б проблеми вибору основного тексту, хронології епістолярію, нотатників і щоденників, підготовки до друку повного видання творів. Недостатньо досліджено також наукову його біографію. Наразі переважають жанри документалістики, суб’єктивні письменницькі мемуари. Як наслідок, навіть у шкільних підручниках біографічні нариси про Гр. Тютюнника містять численні помилки.
Бракує науковості і виданням його творів. Вони рясніють численними помилками. Публікації уривків із його щоденників і записників здійснено з порушенням едиційних вимог, незважаючи на збережені автографи.
Осягнути масштаби таланту Гр. Тютюнника можна тільки за умови глибокого вивчення його життєвого і творчого шляху, що для нього є неподільною єдністю, бо саме із його ще дитячого світогляду, життєвих вражень, особливо дитинства та юності, викристалізувалося самобутнє художнє світовідчуття. Індивідуальний образ світу Гр. Тютюнника значною мірою сформувався в роки дитинства, досягнувши в літературній творчості майже повної ідентичності з національним образом світу. Саме ця спорідненість, характерна для справжнього таланту, є ознакою художньої досконалості за всіх часів. Про цю особливість генія Гр. Тютюнника проникливо сказав Іван Дзюба: «Ми ж знаємо, що Григір Тютюнник дивився на світ широко розкритими очима, зірко бачив усе, що діялося з його народом, і мав на це свій чіткий і глибоко пережитий погляд. Але навіть якби й не було цього акцентованого громадянського усвідомлення, цієї інтелектуальної бази усвідомлення дійсності, — все одно його безвідмовна чутливість до людських доль як індикаторів певного суспільного життя вводила б у світ соціально-психологічних, етичних, естетичних вимірів цього життя» [246, 38].
Однак це не означає, що він писав лише для свого покоління, його творчість — посланння для тих, хто читає нині і читатиме в майбутньому його твори, бо в них найголовніше — зранена, але жива українська душа, національне бачення світу. Тому варто звернутися до теорії автобіографічного синергену, який означає онтологічно завершений життєвий світ письменника у певний часопросторовий, історично визначений період, що охоплює все коло життєвих вражень митця: світосприйняття, світовідчуття та світовираження, які логічно вивершені в його естетичній концепції й цілісно втілені в творчості. На думку К. Дуба, синерген — енергетичний потенціал творчої особистості, виражений в образній формі, водночас універсальний засіб проникнення в сутність витвореного митцем художнього слова, а також і критична думка про нього.
Творчість Гр. Тютюнника, самобутність таланту ось уже кілька десятиліть — одна з царин українського літературознавства. Про особливості образотворення національного характеру, автобіографізму Гр. Тютюнника розмірковують І. Дзюба, В. Дончик, М. Жулинський, Н. Заверталюк, М. Коцюбинська, Г. Клочек, В. Марко, Р. Мовчан, В. Нарівська, В. Панченко, Г. Сивокінь, М. Сулима, Л. Тарнашинська, А. Ткаченко, А. Шевченко та ін. Дві книги написані Ларисою Мороз — літературно-критичний нарис «З любові й доброти…» та нарис життя і творчості «Григір Тютюнник», їй належить і літературний портрет письменника у двотомній «Історії української літератури».
П. Мовчан ще 1988 р. писав: «Про його геній не кажу: Григір Тютюнник — це Григір Тютюнник. Такого у нас не було і ніколи не буде. Він ніби певний підсумок у нашому національному бутті: село перероджувалось, змінювався наш етнос, видозмінювалась відповідно до природи людської і природа навколишня. На авансцену виходив “домбасівець”… І все, що б не писалося після Григора Тютюнника про наше село, виглядає нині вторинним» [198, 340].
Значно менше дослідники приділяли уваги текстологічним аспектам творчої спадщини Гр. Тютюнника, тривалий час значна частина її лишалась неопублікованою. Найбільше для оприлюднення літературних творів Гр. Тютюнника зробив його товариш, літературний критик і прозаїк А. Шевченко. Однак донедавна далеко не всі тексти його літературних творів були досліджені й опубліковані відповідно до основних текстологічних правил. Треба домогтися, щоб «заговорили» всі тексти Гр. Тютюнника, щоб усе написане ним було виявлено, досліджено й видано згідно з вимогами сучасної текстології.
В укладенні життєпису Гр. Тютюнника переважають літературно-художні джерела, однак не менше варті уваги літературно-історичні, особливо архівні документи. Тож варто заповнити й цю прогалину, водночас простеживши еволюцію художнього й документального автопортрета.
Текстом з великої літери є і листи, щоденники, записники Гр. Тютюнника. Тому вивчення й систематизація рукописних джерел його творчої спадщини й життєпису передбачають текстологічний аналіз.
Важливе і дослідження історико-літературних джерел, що є основоположними для написання наукової біографії митця. Особливо актуальні для з’ясування еволюції художнього й документального автопортрета Гр. Тютюнника пора дитинства та юності. До того ж чимало джерел уведено до наукового обігу вперше й осмислено в історично-культурному контексті, що допомогло їм стати складниками цілісного джерелознавчого й текстологічного дослідження.
Слушною є думка Лариси Мірошниченко: «В українському літературознавстві біографічні дані й досі, як правило, наводяться лише для підтвердження висновків історико-літературного дослідження. Реальні факти, зафіксовані в достовірних документах життя письменника, якщо їх усебічно вивчено у взаємозв’язках з його творчістю, справді, відіграють важливу роль у розв’язанні теоретичних проблем, у становленні переконливих узагальнень, аргументованих оцінок чи умотивованих гіпотез» [364, 215].

1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ СУЧАСНИХ ТЕКСТОЛОГІЧНИХ І ДЖЕРЕЛОЗНАВЧИХ СТУДІЙ

1.1. Парадигми украЇнської текстологІЇ

Українська текстологія переживає не найкращі часи, однією із причино чого є криза національного книговидання. Попри те кращі надбання теоретичної текстологічної думки та едиційної практики впевнюють у важливості. Про особливе її значення стверджує Юрій Ковалів: «Дисципліну вважають не лише важливим сегментом філологічного методу, а й визнають як початкову стадію будь-якого філологічного дослідження, без якого воно втрачає базову основу аналізу, перетворюється у кращому разі на абстрактний або імпресіоністичний дискурс, у гіршому — призводить до накладання на той чи той твір невідповідних йому матриць» [302, 96—97].
Щоправда, в багатьох працях, навчальних виданнях стверджується, що текстологія — «допоміжна літературознавча дисципліна» [202, 15]. Також можна дискутувати із визначенням цього терміна в підручнику «Теорія літератури», що вказує здебільшого на одну функціональну ознаку: «Текстологія — допоміжна літературознавча дисципліна, яка займається дослідженням і тлумаченням художніх текстів, щоб донести їх до читача в первісному, задуманому автором вигляді. Особливо неоціненною є її роль у підготовці наукових видань, зокрема для відновлення пропусків, зроблених цензурою чи письменником з певних ідеологічних мотивів» [202, 15].
З більшою науковою аргументованістю йдеться про текстологію в підручнику Анатолія Ткаченка «Мистецтво слова: Вступ до літературознавства». У ньому зазначено, що текстологія вивчає історію тексту та його варіантів, джерел, датує, встановлює основний текст, готує академічні видання, а також узагальнює принципи й методи дослідження літературних джерел, простежує зв’язок тексту з історико-літературним та культурно-історичним контекстом тощо.
Виважено й чітко розтлумачено цей термін у «Літературознавчій енциклопедії»: «Текстологія — наукова дисципліна, що вивчає і встановлює історію тексту творів фольклору, писемності, рукописних та друкованих документів з метою їх верифікації, подальшого дослідження, тлумачення, з’ясування походження, атрибуції, публікації» [340, 467].
За останні два десятиліття вийшли праці С. Гальченка «Текстологія поетичних творів Павла Тичини» (1990), Л. Мірошниченко «Над рукописами Лесі Українки» (2001), М. Гнатюк «Юрій Яновський: текст і авантекст» (2006), Г. Аврахова «Леся Українка. Проблеми текстології та історії друку (До дванадцятитомного видання творів, 1975—1979)» (2007), Т. Маслянчук «Проза Володимира Винниченка: проблеми текстології» (2008). В Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України підготовлено п’ять випусків збірника «Спадщина: Літературне джерелознавство. Текстологія» (2004, 2006, 2007, 2009, 2010), захищено докторську та кілька кандидатських дисертацій.