Культура міжособистісних стосунків ("Академвидав")
Сайтарли І. А.

1. Культура міжособистісних стосунків як галузь етичного знання

Культура міжособистісних стосунків як галузь сучасної етики досліджує різноманітні морально-етичні системи минулого і сьогодення, намагаючись віднайти моделі поведінки і спілкування, які сприяють гармонізації стосунків між людьми у будь-якій сфері суспільного життя. Вона розглядає морально-етичні механізми боротьби із проявами агресії та брутальності, які спроможні долати людський егоїзм, ушляхетнювати людину, сприяти її комунікативному вдосконаленню. До цих механізмів насамперед належать моральні чесноти людини; норми суспільної моралі; правила етикету; морально-етичні надбання комунікативної культури.


1.1. Сутність і складові міжособистісних стосунків

Зростаючий інтерес до проблем спілкування у різних сферах людської діяльності, взаємодія та взаємовплив різних культур та їх носіїв спричинили появу численних праксеологічних дисциплін (вивчають умови і методи ефективної діяльності), які розвиваються переважно на тлі традиційних наук. Наприклад, етика ділового спілкування, основи міжкультурної комунікації, крос-культурна комунікація у бізнесі безпосередньо пов’язані з теоретично-методологічним доробком етики, психології, соціології, культурології тощо. До таких дисциплін належить і культура міжособистісних стосунків.
Культура міжособистісних стосунків є праксеологічною галуззю етичного знання, що досліджує мораль з точки зору її реалізації. Вона розглядає певну систему морально-етичних цінностей: моральні й етичні принципи, правила поведінки і спілкування, поведінкові та комунікативні взірці, на які орієнтуються люди в процесі соціальної взаємодії.
Етика як наука про мораль досліджує моральну культуру суспільства щодо побудови її теоретичної моделі — визначення сутності і обґрунтування моралі, її розвитку, функцій, а культура міжособистісних стосунків, використовуючи концептуальний доробок, категоріальний апарат етики, наповнює їх конкретним соціально-історичним змістом, тобто постає як практична етика, основою якої є не стільки ідея доброчесності, скільки уявлення про належну (пристойну) поведінку.

Моральна культура суспільства — система морально-етичних цінностей, виражених у певних заборонах, нормах моралі, правилах етикету, морально-етичних взірцях поведінки і спілкування тощо.

На рівні буденної свідомості культура міжособистісних стосунків як соціальний феномен поєднує гуманістичну мораль та етикет, є різновидом спілкування і поведінки, який завдяки морально-етичним принципам поваги, чемності, тактовності, гідності, шляхетності і відповідальності гармонізує людські стосунки у будь-якій соціальній площині.
Як галузь етичних знань і навчальна дисципліна культура міжособистісних стосунків досліджує морально-етичні структури, які сприяють поліпшенню міжсуб’єктних відносин, — норми моралі, правила етикету, морально-етичні стандарти (моделі поведінки і спілкування), тобто все, що пов’язано з моральною культурою.

Культура міжособистісних стосунків — прикладна етична дисципліна, яка вивчає взаємини між людьми, опосередковані моральною культурою суспільства (етосом).

Об’єктом її є міжособистісні стосунки, предметом — міжособистісні стосунки в морально-етичному аспекті.
Окреслення предмета культури міжособистісних стосунків передбачає розгляд його основних складових, що дає змогу ґрунтовно осягнути його сутність.
Головною вимогою, основним засадничим принципом культури стосунків є дієвість контролю за емоціями, афектами (лат. affectus — душевне хвилювання, емоція). Первинна роль у підпорядкуванні пристрастей належить моралі, яка є однією з форм суспільної свідомості, традиційним соціальним інститутом, що забезпечує регуляцію міжособистісних стосунків відповідно до певної нормативної бази. Основною складовою, а також однією з найпростіших форм морального імперативу (лат. imperativus — вимога) є моральна норма.

Моральна норма — вимога, якої необхідно дотримуватися за будь-яких обставин; невід’ємний елемент моральних відносин і моральної культури суспільства.

До виникнення моральної норми суспільні відносини регулювалися за допомогою заборон (наказів не робити будь-чого), заповідей (моральних повелінь). Першим соціальним механізмом, що дисциплінував людські інстинкти, «неписаним моральним кодексом людства» (З. Фройд) було табу (заборона певних дій). Поширювалося табу не лише на вчинки, а й на предмети, слова тощо, тобто на все, що породжувало відчуття смертельного жаху і водночас благоговіння. Вважалося, що той, хто порушував закон, неодмінно мав бути покараний законом табу — страшною силою, демоном або богом. Якщо цього не відбувалося, спільнота сама карала винуватця, щоб уникнути суспільного лиха.
З розвитком цивілізації безапеляційні моральні заборони загалом втрачали свою магічну та залякувальну сутність. Проте і досі вони є ефективними знаряддями суспільного остракізму (грец. ostrakismos, від ostrakon — черепок; вигнання) у країнах, де суспільна мораль тісно пов’язана з релігією (Індія, Саудівська Аравія та ін.).
З часом у моральній культурі табу поступається місцем заповіді — суворому правилу поведінки, неухильному обов’язку. Це своєрідні віроповчальні приписи, ритуальні, моральні, санітарно-гігієнічні норми поведінки. Вони містилися переважно у священних книгах різних релігій, були обов’язковими приписами, універсальними заборонами («не вбивай», «не кради», «не чини перелюбу», «не давай неправдивих свідчень»), їх зміст залежав від певного рівня розвитку суспільства, суспільної моралі. У заповідях відображалося уявлення окремого народу про «добро» і «зло», їм була притаманна потужна соціальна мотивація, що й зумовило перетворення їх на систему моральних норм.
Ускладнення суспільного життя, розвиток самосвідомості індивідів і спільнот, необхідність вирішення різноманітних міжособистісних конфліктів спричинилися до виникнення такої форми суспільної свідомості як мораль (лат. moralis, від mos (moris) — звичай, воля) — система поглядів, норм, оцінок, які регулюють людську поведінку. Однак інтегруючою складовою культури міжособистісних стосунків мораль стала з набуттям гуманістичного спрямування, тобто з утвердженням у ній таких моральних цінностей, як добро, совість, співчуття, обов’язок, відповідальність тощо.
Особливості культури міжособистісних стосунків (практичної етики) зумовлені характером людської діяльності. Наприклад, морально-етична основа стосунків в економічній сфері суттєво відрізняється від етики сімейних стосунків. Та стрижневою основою моральної культури є гуманне ставлення до людини, яке заперечує агресію в усіх її формах вираження.
На засадах погамування особистих пристрастей, поваги до людини, чемності, тактовності ґрунтується етикет (франц. etiquette, від etiquer — прикріплювати) — сукупність умовних правил поведінки. Вони стосуються формальних проявів у міжособистісних стосунках, форм звертання і привітань, поведінки у громадських місцях, манер, одягу, а також проявів у конкретних ситуаціях поваги, чемності, тактовності тощо.

Повага — морально-етичний принцип, який вимагає ставлення до іншої людини як до особистості, цінування її почуття власної гідності.

Зміст етикету виявляється через манери (франц. maniere — спосіб, прийом) — ціннісні характеристики моральності особистості (чемність, тактовність, делікатність), а також уміння поводитися серед людей, взаємодіяти (спілкуватися) з ними тощо. Правильне використання їх допомагає людині подобатися тим, з ким вона взаємодіє.
За відсутності моральних наслідків (приниження, образи тощо) вони виконують допоміжну функцію в регулюванні суспільних відносин, оскільки недотримання правил етикету за столом, сором’язливість у незнайомому оточенні викличуть, можливо, посмішку або навіть осуд, але навряд чи когось образять. До зовсім інших наслідків призводить брутальна, неввічлива, нетактовна поведінка людини.
Манери як ціннісні характеристики особистості поділяють на естетичні (формальна атрибутика поведінки і спілкування: жести, інтонація голосу, міміка, вміння адекватно поводитися у певних ситуаціях) і етичні (моральні якості індивіда: повага, чемність, тактовність тощо).

Тактовність — моральна якість особистості, яка виражає здатність людини поважати іншу людину, уважно ставитися до її переживань; інтуїтивне визначення міри щодо власних слів і вчинків.

У кожного народу своє розуміння чемності і тактовності. Якщо, наприклад, американці відверто висловлюють свої думки, то для арабів чи японців примусити людину почервоніти через категоричне судження є неприпустимим.
З розвитком гуманістичної моралі найвищим проявом культури міжособистісних стосунків стала делікатність (франц. delicat — ніжний, тонкий) — здатність поважати людей, що виражається в особливо чуйному до них ставленні, страх заподіяти людині навіть найнезначніші образу, незручність. За змістом делікатність споріднена із тактовністю, оскільки вона теж ґрунтується на чуйному ставленні до інших людей. Тільки в цьому разі чуйність, повага до інших набагато гостріші.
Необхідність тактовності, чемності та поваги як головних атрибутів етикету, ціннісних характеристик особистості намагалися обґрунтувати ще мислителі Давньої Греції і Китаю. Наприклад, давньогрецький філософ Арістотель (384—322 до н. е.) стверджував, що модель поведінки «істинного аристократа», крім традиційних військових чеснот, вимагає стриманості, поваги і чемності. На думку давньокитайського мислителя Конфуція (552—479 до н. е.), людина честі, крім стриманості, чемності, шанобливого ставлення до інших, має виявляти справедливість, правдивість, відчувати огиду до наклепників і дотримуватися правил етикету.
Про зародження етики пристойності (етикету) у Давній Русі свідчать «Повчання великого князя Київського Володимира Мономаха», який повелівав своїм дітям «душею бути чистим, незайманим, тілом — слабким, у розмові — чемним... Їж та пий без особливого галасу, при старших помовчи, до розумних прислухайся, старійшинам підкоряйся, з рівними та підлеглими живи в симпатії, спілкуючись, уникай хитрощів, більше розмірковуй, не смійся надмірно, соромся старших...». «...Понад усе шануйте гостя, хоч би звідки він не прийшов, простолюдин він чи вельможний пан, або ж посол; і якщо не зможете вшанувати його дарунком — водою та їствами пригостіть, оскільки вони, буваючи усюди, прославлять людину по всіх землях — доброю або злою».
У лицарському середовищі епохи пізнього середньовіччя домінував культ куртуазних (франц. cour — двір) манер, які з часом стали обов’язковою складовою придворного етикету, а головні моральні чесноти лицарства (вірність, честь, шляхетність) відмежовували тогочасні військові еліти від інших суспільних верств.
Формування етикету завершилося в період розквіту Абсолютизму (форми правління, за якої вся верховна влада належить монарху: царю, імператору, королю), який, наприклад, у Франції досяг свого апогею наприкінці XVII — на початку XVIII ст., за часів правління Людовіка XIV. Саме тоді етикет перетворився на символ витончених манер, символізував престижність і владу, використовувався у боротьбі за неї. Все це спонукало до відшліфовування манер, посилення контролю над афектами, моделювання пристрастей. У цей період придворна аристократія запропонувала свій взірець поведінки, внаслідок чого відбулося розмежування між буржуазною моральною культурою і «галантною етикою» дворян. Носіїв куртуазної культури влучно охарактеризував німецький письменник і мислитель Йоганн-Вольфганг Гете (1749—1832): «Ця блискуча нікчемність, а нудота у товаристві мерзенних людей, які рояться навколо! Яка боротьба дрібних честолюбств: всі тільки того і бажають або слідкують за тим, щоб обігнати один одного хоча б на півкрок…».
Інтегруючою складовою культури міжособистісних стосунків є ціннісний ідеал особистості — історично обумовлений взірець моральних чеснот і пристойних манер, який впливав на формування поведінково-комунікативного стандарту. Так, у Давній Греції еталоном морально-етичних чеснот був представник аристократії, у феодальну епоху — лицар або дворянин. У Великій Британії і сьогодні поняття «джентльмен» уособлює найвищі морально-етичні якості.
У сучасному світі культура гарних манер є не просто даниною аристократичному минулому. У відносно трансформованому вигляді вона є ознакою цивілізованості, критерієм якості міжособистісних стосунків. Попри те, структуру сучасного етикету переважно визначає культура спілкування, яка постає як культура вербального спілкування (мовленнєвий етикет) і культура невербального спілкування (мова тіла).
Культура вербального спілкування представлена системою модальностей спілкування, що спирається на морально-етичні, мовні правила і відображає шанобливе ставлення людини до інших людей і до себе.

Модальність (лат. modus — спосіб, образ) спілкування — різновид спілкування, особливості якого залежать від його мети, засобів та характеру.

До культури вербального спілкування належить культура привітання, звертання, титулування, диспуту, проведення переговорів тощо. Всі вони є елементами мовленнєвого етикету і повинні відповідати певним правилам і нормам. Кожному історичному періоду, різним народам притаманні свої уявлення про норми спілкування, та більшість сучасних моральних культур є гуманістично зорієнтованими.
До культури невербального спілкування належить культура жестів, дотику, погляду, одягу. Основою її теж є ідея про «належне» або «пристойне», тобто вона нормативно визначена. Так, у багатьох країнах існують заборони на певні жести. Одна й та сама жестикуляція в одній культурі має позитивне смислове навантаження, в іншій — негативне, що при спілкуванні носіїв різних культур може спричинити крос-культурний конфлікт. Культура невербального спілкування загалом має візуальний характер і багато в чому зорієнтована на національну моральну культуру.
Високу культуру спілкування демонструє комунікативно компетентна людина, яка успішно застосовує арсенал морально-етичних норм і правил, вдало визначає характер людини, з якою спілкується.

Комунікативна компетентність (лат. compentia — належність по праву; обізнаність) — досвідчене володіння мовою (мовами) на вербальному та невербальному рівнях, здатність соціально прийнятно спілкуватися, що передбачає дотримання певних морально-етичних норм, врахування психологічних особливостей співрозмовника.

Отже, невід’ємними елементами культури міжособистісних стосунків є гуманістична мораль та основні елементи сучасного етикету — культура манер, культура вербального і невербального спілкування, комунікативна компетентність тощо. Вона знаходить своє відображення у різних соціальних практиках, зокрема у родинних стосунках, в економічній, професійній сферах діяльності.
В умовах крос-культурного спілкування (спілкування на перетині різних культур) проблема культури міжособистісних стосунків передбачає врахування національних особливостей моральної культури: правил етикету, специфіки невербального спілкування, культури гендерних стосунків інших народів.


1.2. Взаємозв’язки культури міжособистісних стосунків з іншими галузями знань

Як галузь сучасної етики культура міжособистісних стосунків взаємодіє з багатьма науками, що досліджують проблеми соціального буття людини. Озброївшись теоретичним доробком культурології, соціальної психології, етнопсихології, менеджменту, культура міжособистісних стосунків уможливлює висвітлення різноманітних соціальних практик у морально-етичному та комунікативному аспектах, зокрема культуру міжособистісних стосунків у бізнесі, родинному житті, крос-культурних взаєминах тощо.
Культура міжособистісних стосунків і культурологія. Досліджуючи окремий аспект культури, а саме моральну культуру, у контексті міжособистісних взаємин, культура міжособистісних стосунків безпосередньо взаємодіє із культурологією — наукою, що досліджує культуру як феномен, її різновиди, походження і сутність, особливості духовно-практичних цінностей різних епох, народів, суспільних страт. Використовуючи культурологічний підхід до періодизації культурних епох (первісна, антична, середньовічна, ренесансна культури та ін.), культура міжособистісних стосунків враховує лише ту складову, яка пов’язана з морально-етичною базою суспільства.
Культура міжособистісних стосунків і соціальна психологія. Більшість дослідників розглядають культуру міжособистісних стосунків переважно на межі етики та соціальної психології, оскільки взаємини людей часто детерміновані їх психологічними особливостями (особливостями їх темпераменту, характеру). Тому для успішної комунікативної практики знання тільки морально-етичних основ суспільства буває недостатньо. Спорідненість культури міжособистісних стосунків із соціальною психологією обумовлена необхідністю розпізнавати психічні і соціальні перешкоди у спілкуванні (стереотипи, упередження, установки тощо), у виборі ефективної комунікативної тактики.
Особливо тісно взаємодіє культура міжособистісних стосунків із соціонікою — галуззю соціальної психології, яка досліджує різновиди соціальних характерів (комунікативних психотипів) і стилі (характерні манери) комунікативної поведінки, яка може бути авторитарною, демократичною, агресивною, нав’язливою, маніпулятивною тощо.
Культура міжособистісних стосунків і етнопсихологія. Теоретичний і практичний інтерес культури міжособистісних стосунків як науки виходить за межі певної культурної площини. Він торкається проблеми крос-культурних стосунків, яка потребує знань про особливості національних моральних культур, менталітету (особливості духовно-практичних цінностей національних та етнічних груп; відносно цілісної сукупності думок, уявлень і вірувань, які створюють картину світу і забезпечують єдність культурної традиції певної спільноти) народів, що впливає на комунікативну поведінку їхніх представників. Тому при розгляді культури міжособистісних стосунків у міжнаціональному вимірі особливого значення набуває етнопсихологія — наука, яка вивчає особливості менталітету, факти і закономірності вияву ціннісних орієнтацій у поведінці, спілкуванні представників певного етносу, нації. Ця галузь знань теж сформувалася в лоні соціальної психології.
Культура міжособистісних стосунків і менеджмент. Необхідність взаємодії культури міжособистісних стосунків із менеджментом детермінована залежністю результатів бізнесу від рівня його моральності, що виражається у соціальній відповідальності, морально-етичних кодексах поведінки. Менеджмент є галуззю знання, що сприяє ефективному управлінню людьми в різних організаціях за допомогою досліджень умов формування різноманітних управлінських технік, специфіки морально-етичних норм у відносинах між діловими партнерами, службовцями тощо. Так, більшість провідних комерційних і господарських організацій мають свої кодекси поведінки, які охоплюють морально-етичні принципи спілкування з клієнтами, партнерами, колегами за «вертикаллю» і «горизонталлю», а також створюють постійні комітети, що контролюють їх дотримання.
Культура міжособистісних стосунків і кінесика. Важливою складовою предмету культури міжособистісних стосунків є культура невербального спілкування, що актуалізує: роль кінесики — науки, що досліджує закономірності невербального спілкування (мови тіла), такесики (культури дотику), проксеміки (використання простору), ольфакторики (культури запахів, аромату); хронеміки (культури ставлення до часу), паравербального (звукової атрибутики) спілкування з урахуванням національно-культурних розбіжностей цих комунікативних практик.
Отже, для певного розкриття свого змісту культура міжособистісних стосунків апелює до концептуальних і методологічних напрацювань як традиційних, так і сучасних міжгалузевих наук.


Методологічні принципи культури міжособистісних стосунків як науки

Культура міжособистісних стосунків, як і будь-яка інша наука, розкривається на емпіричному (засвоєному на досвіді) та теоретичному (заснованому на наукових положеннях, ідеях) рівнях пізнання.
Емпіричне дослідження має на меті виокремлення та опис певних фактів, що стосуються культури міжсуб’єктних стосунків, з використанням надбань культурології, компаративістики (лат. comparativus — порівняльний), етнопсихології. Адже кожна соціальна група (нація, етнос, родина, трудовий колектив тощо) має усталені правила і норми, які регулюють поведінку на міжособистісному рівні, демонструють певні її закономірності і можуть докорінно відрізняти одну культуру міжособистісних стосунків від іншої. Виявлення, опис та інтерпретація цих морально-етичних кодексів поведінки і спілкування допомагають ефективно вирішувати конфліктні ситуації, особливо на крос-культурному рівні — рівні взаємодії представників різних культур, морально-етичних цінностей, поведінкових моделей, побутових традицій тощо. Апелювання до історичного та етнічного розмаїття моральних культур дає змогу глибше проникнути у сутність культури міжособистісних стосунків, побачити її загальні принципи.
Теоретичний рівень дослідження передбачає розроблення концептуального апарату культури міжособистісних стосунків, виявлення її фундаментальних принципів, оптимальний вибір і ефективне застосування методологічних підходів. Як галузь етичного знання культура міжособистісних стосунків має певні науково-методологічні досягнення. Вона ґрунтується на принципі гуманізму, сутність якого полягає у ставленні до іншої людини як до безумовної цінності, виявленні до неї поваги, толерантності (лат. tolerans — терплячий), тактовності, відповідальності, співчуття тощо.
Тривалий час найпоширенішим в аналізі культури міжособистісних стосунків був класово-стратифікаційний (лат. stratum — верства, клас) підхід, уперше висунутий Арістотелем. Сутність його полягає у виокремленні переважно двох протилежних моральних культур — народної та елітарної (аристократичної). Відповідно до цього морально-етична система цінностей, яка визначала культуру стосунків нижчих класів, визнавалася квазікультурою, тобто певною мірою знецінювалася. Елітарна, навпаки, вважалася взірцем соціально прийнятної поведінки і спілкування. Сучасні послідовники стратифікаційного підходу в дослідженні культури міжособистісних стосунків намагаються уникати оцінного контексту, дотримуючись загальнонаукового принципу об’єктивності, який уможливлює неупереджене ставлення навіть до тих морально-етичних систем, що протистоять гуманістичним цінностям.
На сучасному етапі найбільшою популярністю користується гендерний підхід, який розглядає будь-яке соціальне явище з позиції статі. На думку його прихильників, стать впливає на зародження і розвиток гендерних (англ. gender, від лат. genos — рід) субкультур — систем морально-етичних норм, правил поведінки і спілкування, ціннісних характеристик особистості, зумовлених статево-рольовими стереотипами (усталеними, традиційними поглядами на соціальну роль чоловіка і жінки). На розрізненні гендерних субкультур ґрунтується нормативна база сучасного світського етикету. Навіть бізнес-культурам притаманна статева диференціація, хоча, на перший погляд, бізнес-етика і бізнес-етикет формально тяжіють до виключення зі своєї нормативної бази гендерного чинника. Гендерний підхід до культури міжособистісних стосунків уможливлює різнобічне проникнення в її сутність як на тлі професійної діяльності, так і в родинних взаєминах.
Всебічне і глибоке пізнання культури міжособистісних стосунків допомагає, здобувши знання з історії формування найвищих морально-етичних цінностей, взірців поведінки і спілкування, прилучитися до загальноцивілізаційної культури, оволодіти сучасною нормативною базою для поліпшення взаємовідносин у різних площинах соціального буття, навчитися аналізувати конкретну соціальну взаємодію з використанням наукових методик, збагатити знання, сформувати практичні навички в спілкуванні з представниками інших моральних культур.


Запитання. Завдання

1. Поясність сутність культури міжособистісних стосунків.
2. Охарактеризуйте структуру культури міжособистісних стосунків.
3. Який морально-етичний принцип є інтегруючою складовою культури міжособистісних стосунків?
4. У чому полягає відмінне і спільне між етикою та етикетом?
5. Розкрийте суперечливу сутність культури манер.
6. Охарактеризуйте зв’язки культури міжособистісних стосунків з іншими науками.
7. Проаналізуйте методологічні принципи культури міжособистісних стосунків.