Економічний ризик ("Академвидав") - ВЦ Академія, видавництво Академвидав

У посібнику системно розглянуто сутність ризикології як науки, особливості і різні види економічних ризиків, проаналізовано їх вплив на розвиток підприємств, фірм, компаній та економіки загалом, узагальнено світовий і вітчизняний досвід оцінювання і оптимізації ризиків. Засвоєнню теоретичного матеріалу сприятимуть вміщені у посібнику тести, індивідуальні завдання, розрахункові роботи.

Для студентів вищих навчальних закладів, які опановують економічні спеціальності.

Уривок із навчального посібника ("Економічний ризик" Лук’янова В. В., Головач Т. В.) надано виключно для ознайомлення.
Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено.

1. Загальні основи ризикології

Історія розвитку людства, виникнення і еволюція суспільства, становлення економічних відносин супроводжуються невизначеністю, суперечностями і конфліктами, незбіганням інтересів, мінливістю і множинністю цілей окремих осіб, громад і суспільства загалом. Детерміновані (передбачувані) ситуації в житті і в економіці є нечастим явищем. Отже, можна стверджувати, що цивілізаційні процеси постійно обтяжені ризиком. Економічна теорія і практика, поряд з усталеними закономірностями та категоріями, оперують системами гіпотез, прогнозами, які пропонують лише інтервальні (нечіткі) оцінки феноменів буття і їх розвитку в умовах невизначеності. З еволюцією суспільних і економічних формацій дедалі необхіднішим стає розвиток науки про економічний ризик.

1.1. Еволюція поглядів на феномен ризику

Будь-яка діяльність людини, особливо у сферах економіки та підприємництва, пов’язана з вибором і прийняттям рішень щодо поведінки, дій (у т. ч. бездіяльності) за умов неповної інформації. Джерела невизначеності можуть бути найрізноманітнішими: нестабільність економічної, соціальної або політичної ситуації, непрогнозованість поведінки партнерів, випадкові фактори, виникнення і мінливість яких передбачити неможливо (наприклад, погодні умови, невизначеність смаків і переваг споживачів, неточність інформації тощо).
Ризик як феномен буття виник на нижній сходинці цивілізації з першою усвідомленою людиною можливою небезпекою і супроводжує всю еволюцію людства.
Про те, що «великі справи завжди пов’язані із великим ризиком», стверджував у своїх працях давньогрецький історик Геродот (490—425 до н. е.). Згадки про феномен ризику зустрічаються неодноразово у Біблії, зокрема у притчі про сон єгипетського фараона (Старий Заповіт, розділ 41 Книги Буття), котрий пророк Йосиф трактує, як імовірність настання у Єгипті після семи урожайних років семи «голодних». Фараон прислухався до порад Йосифа і повелів відкладати в запас п’яту частину врожаю протягом семи урожайних років. Ситуацію можна розглядати як приклад використання резервів, що є одним із заходів зниження ступеня ризику.
Відома притча про таланти (талант — вага срібла, приблизно 26—35 кг), що дав чоловік своїм слугам. Слуги, які вміло оперували отриманою сумою, примножили її, а лінивий чоловік — просто закопав. З точки зору психологічних моментів теорії ризику поведінку перших можна розглядати як підприємницьку, а лінивий слуга потрапив у ситуацію ризику невикористаних можливостей.
Розвиток трактувань ризику як економічного явища. З зародженням товарно-грошових відносин, конкуренцією учасників господарського процесу ризик стає економічною категорією — подією, яка може відбутися або ні у процесі досягнення привабливої мети, що супроводжується елементами небезпеки, загрозами втрат чи неуспіху.
Становлення капіталізму як суспільно-політичного ладу спричинило зростання інтересу до ризику. В середні віки у Європі з’явилося хеджування (обмеження) ризику: споживачі могли укладати договір про поставку зерна на певні дати в майбутньому за оговореними ціною і розміром.
Проблеми випадковості, ризиків, які її супроводжують, зацікавили вчених. Італійський монах професор математики Лука Пачолі (XV ст.) заклав основи теорії ймовірностей, а французькі математики Блез Паскаль (1623—1662) і П’єр Ферма (1601—1665) остаточно її сформулю-вали, досліджуючи азартні ігри. Наукові викладки дали змогу здійснювати кількісні прогнози майбутнього, а з часом стали інструментом інтерпретування інформації.
На основі ідей німецького математика Готфріда-Вільгельма Лейбніца (1646—1716) і швейцарського математика Якоба Бернуллі (1654—1705) були обґрунтовані закон великих чисел та процедури статистики.
У 1730 р. французький математик Абрахам де Муавр (1667—1754) запропонував структуру нормального розподілу та міру ризику — стандартне відхилення. Через 8 років швейцарський математик і природознавець Данієль Бернуллі (1700—1782) визначив очікувану корисність, яку використовують у сучасній теорії портфельних інвестицій.
Отже, протягом 1654—1754 років було відкрито більшість сучасних інструментів ризикології як економічного явища. Їх доповнили пізніші здобутки учених: відкриття закону статистичної регресії (англійський математик Френсіс Гальтон (1822—1911) у 1875 р.); формулювання базових положень теорії ігор (американські математики Джон фон Нейман (1903—1957) і Оскар Моргенштерн (1902—1977) у 40-ві роки ХХ ст.); кількісна диверсифікація щодо управління портфелем інвестицій (американський економіст Гаррі Марковіц у 1952 р.); праці італійського фінансиста Франко Модільяні (нар. 1918) по теорії інвестицій, американського економіста Майкла Шолса (нар. 1942) по фінансових опціонах та ін.
З розвитком економічних відносин виникли різні трактування ризику. Класики економічної теорії приділяли значну увагу дослідженню проблем ризику в підприємницькій діяльності. Для розуміння сутності підприємницького ризику фундаментальне значення мало дослідження зв’язку ризику і прибутку. Відомий англійський економіст Адам Сміт (1723—1790) у «Дослідженнях про природу і причини багатства народів» наголошував, що досягнення навіть звичайної норми прибутку завжди пов’язане з більшим чи меншим ризиком. Німецький економіст Йоганн-Генріх фон Тюнен (1783—1850) розглядав інноваційну діяльність і відзначив, що є відмінності між ризиком, який можна застрахувати (повинен покриватися із статті «накладні витрати»), і ризиком, що не може бути застрахований (виникає за умов невизначеності, йому повинна відповідати певна частка прибутку — додатковий прибуток, який розлядається як плата за можливість банкрутства підприємця).
Вперше наукове визначення поняття «ризик» сформулював наприкінці XVIII ст. німецький математик Йоганн- Ніколаус Тетенс (1736—1807) у праці «Вступ до розрахунку життєвої ренти і право на її отримання» (1786). Він запропонував обрати мірою ризику половину величини середньоквадратичного відхилення, вважаючи його обсягом очікуваного збитку страхового закладу, який виникає за умовами страхування. Поширилася теза, що ймовірність є лише мірою величини ризику, але не може бути ним самим.
У класичній теорії підприємницький ризик (ідеї американського філософа і економіста Джона-Стюарта Мілля (1806—1873) і англійського економіста Нассау-Вільяма Сеніора (1790—1864)) ототожнюється з математичним очікуванням втрат, які можуть відбутися в результаті прийняття рішення, тобто ризик — це збиток, спричинений здійсненням цього рішення. Дж.-С. Мілль і Н.-В. Сеніор виокремили в структурі прибутку підприємця три складові: відсоток ризику як частку на вкладений капітал, заробітну плату капіталіста за управління бізнесом і страхову премію як винагороду за ризик і відшкодування можливих збитків, пов’язаних з підприємницькою діяльністю. Дж.-С. Мілль як винагороду за ризик розглядав величину покриття середніх втрат, на які наражається капітал внаслідок існуючих загальних соціально-економічних умов або ризикованості конкретного виду підприємницької діяльності.
Отже, у класичній теорії економічний ризик ототожнюється з очікуваними втратами, які можуть відбутися в результаті обраного рішення. У такому разі ризик — збитки, завдані здійсненням цього рішення. Таке одностороннє визначення змісту ризику різко заперечували деякі західні економісти і пропонували інше його трактування.
Засновник Кембриджської неокласичної школи англійський економіст Альфред Маршалл (1842—1924) виокремив дві категорії ризику:
1) підприємницький ризик — ризик у конкретній галузі економіки, до якої відноситься підприємство, зумовлений коливаннями цін і попиту на ринках сировини і готової продукції, непередбаченими змінами в моді, новими винаходами, вторгненням нових сильних конкурентів тощо;
2) особистий ризик, що стосується людини, яка працює з позиковим капіталом. Ця категорія ризику залежить від характеру і здібностей позикоотримувача.
Розглядаючи прибуток приблизно так само, як і представники класичного напряму, А. Маршалл відзначав, що існують галузі, де успіх значно залежить від вдачі та здібностей керівника, який може оцінити діючі фактори, унеможливити або знизити їхній вплив до прийнятного рівня, і, як наслідок, досягти високих прибутків. А. Маршалл не розглядає ризик винятково як імовірність втрат, він зосереджується на системі управління та новому факторі виробництва — організації. Отже, у неокласичному розумінні ризик — це імовірність відхилення від досягнення поставлених цілей. Наступник А. Маршалла англійський економіст-теоретик Артур-Сесил Пігу (1877—1959) продовжував аналіз ризику.
Американський економіст-теоретик Джон-Мейнард Кейнс (1883—1946) до виокремлених А. Маршаллом ризиків додав ще один вид, пов’язаний з можливими змінами цінності одиниці грошового стандарту: грошова позика є менш надійною формою багатства, ніж реальне майно (ризик інфляції). Дж.-М. Кейнс досліджував саме фінансові ризики.
Маржиналіст, прихильник математичної школи, англійський економіст і соціолог Йозеф Шумпетер (1883—1950) у теорії підприємництва вказував, що підприємець не є носієм ризику і премія за ризик не становить джерело прибутку виробника. Цей висновок Й. Шумпетер аргумен-тував тим, що підприємець прагне максимально знизити можливу небезпеку (ризик) діяльності (будує греблі, встановлює запобіжники тощо).
Представник англо-американської школи маржиналізму Джон-Гейтс Кларк (1847—1938), досліджуючи теорію заробітної плати, відзначив, що ризик не пов’язаний із заробітною платою і лише капіталіст може бути носієм ризику.
Вернер Зомбарт (1863—1941), представник історичної школи, пропонував розглядати ризик у двох аспектах: з одного боку, як необхідну умову успіху (прибуток без ризику неможливий), а з іншого — як негативний фактор капіталізму. Надалі на основі історичної школи виникло нове економічне вчення ХХ ст. — інституціоналізм. Його послідовник американський економіст і соціолог Торстейн Веблен (1857—1929) розглядав поняття випадкового, причинного і пов’язував їх з «рудиментарними антимістичними почуттями» віри в удачу. Представник інституціоналізму англійський економіст Джон-Аткінсон Гобсон (1858—1940) трактував ризик банкрутства як причину небажання капіталіста підвищувати заробітну плату робітникам, внаслідок чого виникала бідність (тобто ризик — як одну з причин класової нерівності). Дж.-А. Гобсон також виокремлював ризик, пов’язаний з можливим скороченням виробництва внаслідок зменшення темпів надходження сировини і ризик, спричинений зниженням споживання.
Принципово нове трактування ризику запропонував американський економіст Френк-Хайнеман Найт (1885—1974), підґрунтям його теорії став бурхливий розвиток фінансового сектору економіки, поширення біржових та інших видів спекуляцій. Ф.-Х. Найт стверджував, що справжній прибуток пов’язаний з елементом невизначеності. Його дія виявляється у фактах несподіваного збагачення, отримання спекулятивних доходів. Якби виникнення будь-якого дефіциту було передбачуваним, прибуток став би неможливим. Отже, високі доходи від ризикових підприємств є премією за ризик, що не піддається виміру, або за невизначеність підприємництва.
Однак не весь прибуток є результатом впливу лише абсолютно невимірної невизначеності. За концепцією Ф.-Х. Найта, втрати можуть бути спричинені пасивністю і непередбачливістю підприємців, оскільки видається, що будь-які спроби прогнозу (передбачення) недоцільні, а це зумовлює парадокс: спроби підприємця знизити невизначеність й одночасно розширити області
керованого ризику мають призвести лише до зменшення шансу одержання високих прибутків. Однак встановлена Ф.-Х. Найтом кореляційна залежність між прибутком і неконтрольованими подіями стала першим кроком до розроблення сучасної теорії фінансового ризику, головною метою якої є оптимізація величини ризику.
Сучасну теорію ризику запропонували відомі американські економісти Гаррі Марковіц (нар. 1927) і Вільям Шарп (нар. 1934). Г. Марковіц вважав, що учасники фінансового ринку мають дві мети: підвищення рівня очікуваного доходу і зниження рівня ризику або ступеня невизначеності доходу. Розв’язання цих двох задач можливе лише за умови створення ефективного інвестиційного портфеля для певного фінансового ринку в єдиному варіанті. Американський економіст Джеймс Тобін (1919—2002) узагальнив цю задачу, довівши, що оптимальною є структура портфеля, до якої залучені також безризикові цінні папери (короткострокові державні векселі) і котра не залежить від схильності інвестора до ризику. Г. Марковіц запропонував вважати показником рівня ризику відхилення очікуваного значення випадкової величини (прибутку) від її середнього значення (варіацію) і стандартне відхилення.
Поглибив теорію Г. Марковіца В. Шарп. У 1964 р. він опублікував свою модель цін ринку капіталів. Принциповим внеском В. Шарпа в теорію ризиків був поділ загального ризику на дві складові: систематичний ризик як наслідок загальноекономічних зрушень і специфічний — як результат господарської діяльності окремого підприємства.
У другій половині ХХ ст. поширюється поняття «політичний ризик». Однією з перших праць з цієї проблеми є книга американського політолога Френсіса Рута «Бізнес за кордоном і політичний ризик»1, де на формальних засадах був проведений аналіз політичного ризику, на який наражається діяльність американських компаній в інших країнах. Надалі американські дослідники розробили спеціальні аналітичні методики, створили системи оцінок (шкалювання), призначені для передбачення небажаних подій у політичній сфері та оцінки їх наслідків (ризику) для конкретної фірми.
Осмислення важливості управління ризиками як засобу стабільності виробництва було започатковане на початку XX ст. У 50-ті роки ХХ ст. зародився професійний підхід до управління не тільки фізичними, а й фінансовими ризиками. Наприкінці 80-х років багато передових корпорацій різних галузей почали цікавитися питаннями врахування ризиків. На початку XXI ст. управління ризиками стало важливою функцією менеджменту.
Отже, проблема ризику і прибутку — одна із ключових в економічній діяльності. Визначити конкретну дату зародження теорії ризику (ризикології) досить складно. Як самостійна наука ризикологія почала формуватись порівняно недавно. Спочатку вона існувала як складова інших наук — теорії відсотка, заробітної плати, прибутку, ренти, капіталу тощо, відповідно і теорію ризику необхідно досліджувати на тлі історичного розвитку економічних теорій.
Особливості осмислення ризику як економічного явища в Україні. Революція 1917 р., яка відбулась у Російській імперії, особливості соціального ладу, суспільного розвитку фактично унеможливили розвиток багатьох економічних теорій на національному підґрунті.
У 20-ті роки ХХ ст., які характеризувались певним лібералізмом в економіці, було прийнято законодавчі акти, які нормативно визначили зміст поняття «нормальний виробничо-господарський ризик» відповідно до виробничої і раціоналізаторської діяльності. Однак уже в середині 30-х років категорія «ризик» була оголошена «буржуазним поняттям», оскільки соціалістична економіка і ризик — явища несумісні. Ризик відносили до явищ капіталістичного господарювання. До 1990 р. на теренах СРСР не було опубліковано жодної праці з питань оцінювання і управління ризиками. Але і в умовах командно-планової економіки ризик теж мав місце. Порівняно із ринковою економікою він характеризувався такими особливостями:
— об’єктом ризику була держава. Вона встановлювала і доводила до первинних ланок народного господарства планові завдання, визначала правила і норми, у межах яких відбувалася виробничо-господарська діяльність підприємств. За ризикованість планових директив не було індивідуальної відповідальності, збитки списувались за рахунок держави. Держава проводила політику дотування збиткових підприємств (у ринковій економіці об’єктами ризику є підприємства, об’єднання, фірми; при банкрутстві вони підлягають ліквідації або реорганізації);
— ризик набував переважно негативної форми (показники державного плану з року в рік не виконувались);
— управління ризиком було неможливим (було виключено можливість вибору постачальників, покупців, своєчасного реагування на зміну господарської ситуації тощо);
— наслідки ризику виявлялися в особливо негативних формах (дефіцит, низька якість виробів, затовареність неякісною продукцією тощо).
Ігнорування і недооцінка економічного ризику при розробленні тактики і стратегії економічної політики, прийнятті конкретних рішень стримували розвиток суспільства, науково-технічного прогресу (НТП).
Сучасне трактування ризикології як науки. Протягом останнього часу з’явилась низка робіт з теорії ризику вітчизняних і зарубіжних економістів (О. Альгин, І. Балабанов, Т. Бачкаї, І. Бланк, Е. Брігхем, П. Верченко, В. Вітлінський, Б. Гардинер, Ю. Геймеер, П. Грабовий, В. Гранатуров, Б. Кайлі, В. Ковальов, А. Мазаракі, Н. Машина, Д. Месен, Д. Мико, М. Моісеєв, Н. Ордуєн, Т. Рапс, М. Рогов, В. Успаленко, Е. Уткін, Д. Фрідмен, П. Хейне, В. Христіановський, В. Черкасов). Вчені розглядають також практичні аспекти теорії ризику (В. Альнічев, М. Білуха, А. Дубова, Ю. Єрмолаєв, Г. Клейнер, В. Михалевич, Г. Пластова, К. Редхем, О. Ширинська, О. Ястремський, Д. Штефанич та ін.).
Натепер у світі існує кілька наукових шкіл, які вносять значний доробок у теорію ризику.
Відомі досягнення німецької школи, представники якої, спираючись на розроблену американськими математиками Дж. фон Нейманом і О. Моргенштерном теорію корисності і використовуючи теорію розпливчастих множин, досягли значних результатів стосовно оцінки ризику з використанням теорії нечітких множин.
Представники сучасного неоінституціоналізму американські економісти-теоретики Вільям Меклінг та Майкл Дженсен вдаються до теорії ризику, розглядаючи сучасні можливості і форми розвитку підприємства. Як важливий аспект побудови сучасної фірми вони розглядають розподіл прав контролю між нейтральними, схильними і несхильними до ризику індивідами.
Економіст Чиказького університету (США) Юджин Фама досліджує економічні проблеми фондового ринку, зокрема гіпотезу ефективного ринку і теорію випадкових блукань (економічну теорію, яка стверджує, що зміни цін на акції не залежать від їх попередніх значень і тому не можуть бути використані для прогнозу майбутніх тенденцій). Професор Йельського університету (США) Кеннет Френч вивчає проблематику практичної оцінки очікуваної вартості дохідності цінних паперів, вартості капіталу, питання дивідендної політики і структури капіталу.
Значним внеском у становлення сучасної теорії ризику стала книга угорських економістів Т. Бачкаї, Д. Месен і Д. Мико «Господарський ризик і методи його вимірювання» (1979), у якій вперше за багато років було зроблено спробу розглянути питання ризику у соціалістичній економіці.
Вчені української (київської) школи (В. Михалевич, Ю. Єрмолаєв, О. Ястремський, В. Вітлінський та їх учні) роблять суттєвий внесок як у методологічні питання щодо теорії ризику та невизначеності, так і стосовно його інструментарію.
Найпотужнішою школою у теорії фінансового ризику з середини 50-х років ХХ ст. стала американська (Б. Кайлі, Т. Рапс, П. Хейне та ін.).
Відомі досягнення вчених московської (М. Моісеєв, Ю. Гермеєр), новосибірської, естонської шкіл економічного ризику (ризикології). Дослідження дали змогу вирішити певні проблеми ризикології. Проте стрімкий розвиток наукових знань, еволюція економічних відносин, розроблення нових інформаційних джерел і методів оцінки економічних явищ зумовлюють надзвичайну важливість подальшої розбудови теорії ризикології як у методологічному, концептуальному аспектах, так і стосовно комплексу механізмів, методичних підходів, інструментарію для адекватного розв’язку практичних проблем.

Сутність сучасної ризикології

Теоретичні дослідження та практика свідчать, що ризик є широким поняттям, предметом наукового дослідження. Наука про економічний ризик передбачає вивчення його на засадах синергетичного підходу та системного аналізу закономірностей, принципів, інструментарію оцінки, математичного моделювання та управління ризиком. Дослідники трактують ризикологію як науку про закони й закономірності діяльності цілепокладаючих і цілездійснюючих систем стосовно виявлення можливих загроз, які можуть проявлятись у майбутній діяльності, або як науку про те, що необхідно робити нині і в майбутньому, щоб досягти успіху за мінімальних зусиль, з огляду на те, що всі події відбуваються в умовах невизначеності.

Ризикологія — наука, що вивчає основні закономірності, принципи та інструментарій виявлення, врахування, оцінювання і управління ризиком.

Ризикологія як галузь економічної науки ґрунтується на пізнанні і свідомому використанні економічних законів і закономірностей функціонування та розвитку об’єктів і суб’єктів в умовах невизначеності та конфліктності зовнішнього та внутрішнього середовища.

Об’єкт ризикології — економічні суб’єкти, політичні утворення, процеси ендогенного та екзогенного характеру, що є джерелом ризику, предметом впливу або суб’єктом управлінських дій.

Як економічні суб’єкти розглядають економіку країни чи регіону світу (на макрорівні), окремі галузі або територіальні утворення (на мезорівні), об’єкти підприємницької діяльності, напрями ділової активності, бізнес-процеси тощо (на мікрорівні). З одного боку, вони є об’єктами вияву і впливу ризикових факторів, а з іншого — об’єктом здійснення коригуючих управлінських дій стосовно оптимізації величини ризику (мінімізація можливих загроз і/або найбільш повне використання наданих можливостей). Сутність об’єктів ризикології зумовлює предмет вивчення ризикології.

Предмет ризикології — сукупність конкретних форм вияву невизначеності та конфліктності, притаманних процесам функціонування і управління об’єктами ризику, формування дієвого механізму оцінювання, моделювання, управління ним.

Ризикологія використовує як загальнонаукові, так і спеціальні методи дослідження: історичний аналіз (для вивчення генезису концептуальних підходів до еволюції економічних категорій і понять), групування і синтез (для деталізації об’єкта і предмета дослідження), порівняння, наукову класифікацію та систематизацію (для виокремлення різних видів і факторів ризику, визначення змістовних особливостей антиризикових заходів). Важливе місце посідає адекватний математичний апарат (теорія імовірності і математична статистика, теорія ігор, імітаційне моделювання, стохастичне програмування, теорія нечітких множин тощо).
Філософія будь-якої науки акцентує увагу на її аксіоматичному апараті. Відомий сучасний український економіст, професор Вольдемар Вітлінський1 виокремив певні аксіоми філософії ризикології.
Аксіома загальності передбачає, що будь-яка діяльність фінансово-економічної системи зумовлює ті чи інші ризики, котрі за певних умов можуть проявитися і призвести до небажаних наслідків для системи загалом чи її структурних складових (зокрема, ризик невикористаних можливостей).
Аксіома прийнятності стверджує, що кожна інтелектуальна система, що займається певними видами діяльності, так чи інакше (свідомо чи несвідомо) оцінює ступінь ризику, використовуючи свої внутрішні категорії, гіпотези, мотивації, які залежать від стану та динаміки зовнішнього середовища і ставлення суб’єкта до ризику.
Аксіома неповторюваності наголошує, що структура і міра ризику змінюються в часі, не повторюючись навіть у схожих ситуаціях. Це пов’язане з тим, що в соціально-економічному бутті зберігається гомеостаз ((грец. homoios і stasis — подібний, нерухомий) — відносна динамічна сталість складу і властивостей внутрішнього середовища, стійкість), але одночасно постійно відбуваються трансформаційні процеси (мутації) на всіх рівнях ієрархії управління економічними системами. На глобальному та макроекономічному рівнях трансформаційні процеси стали перманентним явищем, хоча можуть відбуватися швидше чи повільніше у різних місцях та в різні періоди.
Систему принципів ризикології формують три рівні:
1) методологічні принципи — визначають концептуальні положення, є найзагальнішими і порівняно мало залежать від специфіки та виду ризику (однотипність, позитивність ризику, об’єктивність і суб’єктивність оцінки міри ризику, коректність, комплексність, взаємозалежність тощо);
2) методичні принципи — безпосередньо пов’язані з видом діяльності, його специфікою, системою цінностей, конкретно-історичною ситуацією, кількісною оцінкою його міри, моделюванням та прогнозуванням (дисонансність ризиків, різне сприйняття та суб’єктивне ставлення до ризику, динамічність, узгодженість у часі тощо);
3) операційні принципи — безпосередньо пов’язані з достовірністю, ступенем однозначності та повноти і можливістю їх опрацювання стосовно конкретних видів ризику.
Сучасна українська ризикологія перебуває на стадії становлення. Ще недостатньо розроблені теоретичні положення і методи оцінки економічного ризику в різних виробничих ситуаціях і видах діяльності, відсутні детальні рекомендації про шляхи і способи зменшення і попередження ризику, одностайність у тлумаченні сутності ризику.
Натепер об’єктивною необхідністю є подальша розбудова теорії економічного ризику (ризикології) як у методологічному, концептуальному аспектах, так і стосовно комплексу механізмів, методичних підходів, розроблення інструментарію теоретичних досліджень, процедур практичного управління на всіх рівнях ієрархії підприємства. Основні завдання ризикології на найближче майбутнє були сформульовані на Першій всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми економічного ризику: аналіз та управління», що пройшла 26—28 жовтня 1998 року у Київському національному економічному університеті, зокрема:
1) розбудова філософських, психологічних, правових аспектів як складових ризикології;
2) розроблення методологічних підходів щодо ідентифікації можливих ризиків, формування системи їх класифікації у різних сферах підприємництва;
3) діагностика та моніторинг ризику, розроблення концептуальних положень і методик аналізу ризику з урахуванням поведінки його суб’єктів, їхнього ставлення до ризику;
4) подальша розбудова концепції системи кількісних показників ступеня ризику, яка б давала змогу адекватно відобразити його багатогранність, неоднозначність ситуацій з урахуванням цілей, прийнятої системи гіпотез;
5) розбудова та адекватне використання економіко-математичних методів і моделей ризику із застосуванням апарату теорії ймовірностей, теорії нечітких (розпливчастих) множин, а також теорії гри, нейронних мереж, теорії хаосу, теорії катастроф тощо;
6) розвиток метрологічних засад і методичних підходів до оптимізації управління ризиком, виокремлення методів зниження ступеня ризику до допустимих меж та їх раціональне комбінування на основі загальних засад теорії складних систем, синергетичної економіки та теорії нестаціонарних, нелінійних динамічних процесів, інструментарії інжинірингу та реінжинірингу;
7) створення відповідних систем і програмно-методичних комплексів оцінювання, аналізу та управління ризиком у різноманітних сферах економічної діяльності на різних рівнях ієрархії управління, а також використання їх у навчальному процесі;
8) встановлення залежності між ризиком і показниками економічного ефекту та ефективності й такими систематичними характеристиками, як надійність, стійкість, маневреність, адаптивність, ліквідність тощо.
У ризикології робляться спроби об’єднати принципи об’єктивного емпіричного пізнання технічного прогресу з соціально-моральною і суб’єктивною оцінкою шляхів і методів економічного розвитку. З метою досягнути цілісного уявлення про можливі наслідки конкретних технічних нововведень і економічних прийомів ділових відносин при їх матеріальному втіленні.

1.2. Сутність ризику як економічної категорії

У різних мовах (італійській, французькій, англійській) значення слова «ризик» є близькими і, як правило, вказують на можливість несприятливої події. В економічній діяльності під ризиком прийнято розуміти ймовірність чи загрозу втрати підприємствами частини своїх ресурсів, недоотримання доходів чи виникнення додаткових витрат в результаті здійснення певної виробничої і фінансової діяльності. Видом ризику є авантюра, що містить значну ймовірність нездійснення мети, сумнівний захід, справа, розпочата без оцінювання реальних сил, умов і можливостей випадкового ризику і в більшості випадків приречена на провал.
Однозначне трактування сутності категорії «ризик» відсутнє, оскільки це складне явище, що має багатоаспектні, а інколи протилежні реальні основи: філологи визначають ризик як можливість чогось небажаного (наприклад, втрата), економісти — як можливість відхилення фактичного результату від запланованого, статистики уточнюють: ймовірність настання визначеної небажаної події. Отже, ризик — це невизначеність щодо можливих втрат, тобто непередбачуваного (ненавмисного) скорочення вартості внаслідок реалізації загрози, що їх спричинила. Ризикованість — умова, яка може створити або збільшити (зменшити) можливість втрат.
Сучасні теорія і практика управління ризиками розглядають ризик не тільки як небажану ознаку невизначеності майбутніх подій, а й як джерело позитивних, прибуткових можливостей, тобто виокремлюють два типи ризиків: ризик-позитив та ризик-негатив. Першого потрібно уникати, а на другий виважено погоджуватися, бо він є носієм потенційного позитивного результату. Отже, управління ризиком полягає не лише в його уникненні (що не завжди можливо), а й у зміні середовища та цілей системи з метою спрямування її загальної схильності від ризиків-негативів до ризиків-позитивів. Оскільки сукупність ризиків є системою, уникнення одного ризику може активізувати схильність до іншого, прийняття ризику-позитиву може зумовити виникнення ризику-негативу. Тому необхідне інтегроване, цілісне управління системою ризиків.
Якщо розглядати ризик як тривимірну модель (ризик як загроза, ризик як невизначеність, ризик як шанс (можливість)), то він потребує не мінімізації, а оптимізації.
Об’єктивно-суб’єктивні теорії ризику. Дослідники не лише по-різному трактують зміст поняття «ризик», а й неоднаково оцінюють його об’єктивність чи суб’єктивність. Деякі економісти вважають, що він є категорією об’єктивною. Об’єктивність ризику виявляється в тому, що це економічна категорія, яка позначає реально існуючу невизначеність і конфліктність в економічній (господарській) діяльності, незалежно від того, чи усвідомлюють її особи, що приймають рішення, чи ні. Прихильники об’єктивної концепції вважають, що ризик — це загроза появи майбутніх несприятливих наслідків, які неможливо точно спрогнозувати.
Представники суб’єктивної концепції наполягають, що ризик завжди суб’єктивний, оскільки виявляється як оцінка людиною ситуації, вчинків, дій, свідомий вибір з урахуванням можливих альтернатив, наслідків. Суб’єктивна концепція зорієнтована на суб’єкт дій, вибір варіантів поведінки, що зумовлює виникнення чи уникнення певних обов’язків у суб’єктів ризику. Оскільки ризик завжди пов’язаний з волею й усвідомленням його особистістю, то він передбачає насамперед вибір варіантів поведінки з урахуванням імовірності виникнення несприятливих наслідків. Суб’єктивну концепцію підтверджують такі положення:
1) суб’єктивність, вербальність моделювання особистістю реальної ситуації. Психологи стверджують, що часто особа, яка приймає рішення, спрощує ситуацію, забуваючи або ігноруючи деякі альтернативи або наслідки;
2) оцінювання суб’єктивної цінності наслідків альтернатив того чи іншого варіанта дій на основі їх корисності для суб’єкта, що помітно впливає на рішення, яке приймається;
3) суб’єктивність оцінки ймовірності обставин (сценаріїв), що визначають наслідки прийнятого рішення. Наприклад, психологи виявили, що люди переоцінюють імовірність настання малоймовірних подій та одночасно недооцінюють ймовірність настання правдоподібних;
4) суб’єктивність вибору стратегій поведінки. З’ясовано, що стосовно простих задач, обтяжених ризиком, люди, як правило, обирають стратегії, які максимізують суб’єктивну сподівану корисність, котру оцінюють як лінійну комбінацію суб’єктивних наслідків та їх корисності;
5) індивідуалізована реакція на чинники, які управляють процесом прийняття рішень: вплив навколишнього середовища; особистісні характеристики людини, яка приймає рішення; вплив соціальної групи тощо. Наприклад, чим більшою є агресивність суб’єкта і потреба у домінуванні, тим вищий ступінь ризику він допускає. Колективні рішення обтяжені вищим ступенем ризику, ніж індивідуальні.
Послідовники об’єктивно-суб’єктивної концепції мотивують свої погляди тим, що оцінка ризику є багатовимірною величиною, яка характеризує можливі відхилення від цілей, від бажаного (очікуваного) результату, можливу невдачу (збитки) з урахуванням впливу контрольованих (керованих) і неконтрольованих (некерованих) чинників, прямих і зворотних зв’язків.
Можна дійти висновку, що ризик — це не лише збитки, які супроводжують реалізацію господарського рішення, а й можливість відхилення від цілей, заради яких приймається рішення, тобто відсутність сподіваних результатів. Ризик породжується невизначеністю та конфліктністю, що існують незалежно від їх усвідомлення особами, які приймають рішення. Відсутність невизначеності та конфліктності при обранні того чи іншого рішення є передумовою відсутності ризику.
Недостатність вичерпної, достовірної інформації може трансформувати ситуацію невизначеності на ситуацію ризику (зокрема, ризику відхилення від цілей, ризику недоотримання очікуваних результатів, ризику імовірних збитків тощо). Щоб оцінити ступінь ризику та частково уникнути можливих збитків, необхідно перевірити істинність гіпотез, на підставі яких висунуті альтернативні варіанти, тощо. Ступінь ризику залежить і від ставлення суб’єкта прийняття рішення (схильності, несхильності, байдужості) до зумовленого невизначеністю ризику. Як правило, ризик виникає тоді, коли приймаються рішення в умовах невизначеності, конфліктності, а особа, яка приймає рішення, зацікавлена в його результатах.
Отже, ризик — це діалектична єдність об’єктивного та суб’єктивного. Можна виокремити три найпоширеніші його трактування:
— можливість понесення втрат;
— можливість відхилення від очікуваного при прийнятті рішення результату. При цьому вважають, що ризик реалізувався, тобто було прийнято неправильне рішення, як у тому випадку, коли отримано збитки, так і тоді, коли отримано більший від запланованого прибуток;
— необхідність прийняття рішення, результат реалізації якого може відрізнятись від очікуваного.
Системний підхід дає змогу визначити сутність категорії «ризик».

Ризик — об’єктивно-суб’єктивна категорія, пов’язана з подоланням невизначеності, випадковості, конфліктності в ситуації неминучого вибору, що відображає ступінь досягнення суб’єктом очікуваного результату.

Об’єкт ризику розглядають залежно від мети і рівня дослідження. На мікрорівні ним може бути окрема господарська операція, вид продукції, технологія, напрям виробничої діяльності тощо; на мезорівні — окреме підприємство, галузь, соціокультурна спільнота людей певної територіальної одиниці; на макрорівні — країна, регіон тощо. Усі об’єкти ризику є системами — множинами елементів довільної природи, що мають зв’язки і утворюють певну цілісність.

Об’єкт ризику — система, ефективність та умови функціонування якої наперед точно не визначені.

Суб’єкт ризику визначається з огляду на його правомочність приймати рішення щодо об’єкта ризику. Зазвичай на мікрорівні суб’єктами ризику виступають окремі особи (керівники, менеджери, відповідальні працівники). Для мезо- і макрорівня характернішим є прийняття колективних рішень.

Суб’єкт ризику — особа (індивід або колектив), яка зацікавлена в результатах управління об’єктом ризику і має компетенцію приймати рішення щодо об’єкта ризику.

Усі ризики виникають внаслідок дії різноманітних чинників, що стають джерелами ризику.

Джерело ризику — фактори (явища, процеси), які спричиняють невизначеність результатів, зумовлених певними змінами ендогенного чи екзогенного характеру або діями суб’єктів ризику.

Джерела ризику за проявом поділяють на дві групи: зовнішні і внутрішні. Зовнішні джерела ризику формуються у зовнішньому середовищі системи, і повністю уникнути їх дії неможливо (наприклад, на підприємство як систему діють зовнішні джерела ризику: природні, політичні, соціальні, макроекономічні фактори). Внутрішні джерела ризику (персонал, техніка, технологія тощо) виникають усередині самої системи, і їх наявність і активність значно залежать від дій суб’єкта ризику. Отже, діяльність усіх економічних суб’єктів супроводжується ризиком.
Сутність економічного ризику. Ризик завжди притаманний економіці вільного підприємництва, оскільки бізнес передбачає обмірковане прийняття ризику з метою отримання бажаної віддачі. Уникнути економічних ризиків повністю неможливо. Вони існують через об’єктивні, притаманні економіці категорії конфліктності та невизначеності, відсутність повної інформації, неможливість здійснення точного прогнозу щодо багатьох параметрів економічних об’єктів та процесів. Економічний ризик розглядають в контексті процесів прийняття рішень в умовах невизначеності як сукупність ймовірних економічних, політичних та інших сприятливих і несприятливих наслідків реалізації обраних рішень. Крім того, ризик є обов’язковим атрибутом новаторської, інноваційної економічної діяльності.
Неминучість виникнення економічного ризику у процесі підприємницької діяльності зумовлена такими факторами: свобода дій підприємців, орієнтація підприємницької діяльності на одержання високого прибутку, діяльність у конкурентному середовищі тощо.

Економічний ризик — аспект діяльності суб’єктів господарського життя, пов’язаний з подоланням невизначеності в ситуації невідкладного вибору, в процесі якого можна оцінити ймовірність досягнення бажаного результату, невдачі й відхилення від мети.

Ризику як економічному явищу притаманні такі ознаки:
а) ризик призводить як до негативних, так і позитивних результатів;
б) ризик — це категорія імовірнісна. Він може мати місце або ні. Ця характеристика ризику є принциповою. Заздалегідь визначені і кількісно оцінені господарські ситуації не вважаються на певний момент ризикованими;
в) ризик може мати місце лише в процесі здійснення господарських операцій.
Теоретичну і методологічну базу досліджень економічного ризику, обчислення ймовірностей настання втрат та збитків досліджує теорія ризику. Вона розвивається у двох напрямах: як складова прикладної математики — стохастика, завданням якої є обчислення ймовірностей, і як спеціальна економічна дисципліна, що вивчає економічний зміст втрат і збитків, які виникають з певною ймовірністю, та методику їх уникнення або доведення до прийнятної величини.
З точки зору теорій систем ризик розглядають як одну із системних характеристик, властивість, притаманну будь-яким видам цілеспрямованої діяльності. Ця системна характеристика виявляється як конфлікт між окремими цілями суб’єкта ризику, невизначеність стосовно методів реалізації цілей, зміст, напрям та умови досягнення котрих не є чітко зрозумілими суб’єктові управління (прийняття рішень).
Економічний ризик детермінує система постулатів, якими обтяжена підприємницька діяльність:
1) всеосяжність ризику. Необтяжених ризиком підприємницьких суб’єктів не існує. Ризик є об’єктивною реальністю буття підприємця, який удосконалює умови свого функціонування в середовищі, що постійно трансформується. Суб’єктивна оцінка ризиків є детермінованою: підприємці можуть сприймати його як абсолютну загрозу, що може призвести до краху; як попередження, внаслідок якого можуть виникнути небажані відхилення від обраної мети; як реальну можливість (шанс) отримання додаткових переваг, зокрема через різноманітні механізми перерозподілу, тощо;
2) об’єктивність вияву ризику. Ризик є об’єктивним явищем у функціонуванні будь-якого економічного об’єкта. Хоча ризиковані управлінські рішення суб’єктивні, об’єктивність природи настання ризику незмінна, що повинен усвідомлювати суб’єкт ризику в процесі здійснення господарської діяльності;
3) виникнення ризику в процесі досягнення мети. Ризик може бути відсутній лише для тих суб’єктів господарювання, які не мають особистої зацікавленості щодо функціонування і розвитку певної економічної системи (підприємства за умов соціалістичної економіки);
4) поява ризику у ситуації невідкладного вибору в момент прийняття рішення. Якщо вибору немає, тобто можливий тільки один варіант розвитку подій, то відсутні очікування, вибір і ризик, однак така ситуація характерніша для механістичних, а не соціально-економічних систем;
5) непостійність і мінливість ризику у просторі і часі. Структура і ступінь ризику діалектично змінюються в часі внаслідок впливу змін зовнішнього та внутрішнього середовища, дії низки об’єктивних і суб’єктивних факторів;
6) спрямованість ризику у майбутнє. Ризиком обтяжені передбачення, прогнози, плани, оскільки майбутнє соціально-економічних процесів неможливо передбачити повністю і в усіх деталях;
7) необхідність чіткого розмежування ризику як економічної категорії і як кількісної оцінки невизначеності ситуації. Визначають не лише ймовірність настання (ненастання) певної події (досягнення мети), а й оцінюють низку показників, які можуть кількісно детермінувати ризик (величина втрат тощо);
8) вияв принципу синергізму ((грец. synergy — який діє спільно) — принципу накопичення ефекту, що відповідає математично парадоксальній формулі 1+1>2) при розвитку ризикової ситуації. Різні види ризику пов’язані між собою, прагнення зменшити один вид ризику може призвести до виникнення іншого ризику (наприклад, уникнення ризику через відмову від укладання непевного контракту призводить до ризику невикористаних можливостей);
9) вимірювання ризику на основі загальнометодологічних положень теорії вимірювання. Відповідно до цієї теорії вимірюють властивості емпіричних об’єктів, а не самі об’єкти, хоча жодна властивість не може існувати поза реальним об’єктом, а певною властивістю можуть бути наділені різні об’єкти. Для кількісної оцінки ступеня ризику використовують вимірювальні властивості систем (у т. ч. економічних), якими повинні бути такі характеристики структури, стану чи поведінки цих систем та їх зовнішнього середовища, які дають змогу знайти і деталізувати за потенційно можливими наслідками майбутні стани чи траєкторії поведінки об’єктів. Виявлення таких властивостей є предметом якісного аналізу ризику, ґрунтується на з’ясуванні ключових змінних (факторів) ризику, вимагає наукових підходів до ідентифікації видів ризику.
Отже, уникнути економічного ризику повністю неможливо, оскільки він існує внаслідок об’єктивних, притаманних економіці категорій конфліктності та невизначеності, відсутності повної (вичерпної) інформації, неможливості здійснення точного прогнозу параметрів економічних об’єктів та процесів. Ризик є економічною категорією, яка відображає характерні особливості сприйняття заінтересованими суб’єктами економічних відносин об’єктивно існуючих невизначеності та конфліктності. Підприємницька активність, готовність іти на ризик тісно переплітаються, оскільки підприємці ризикують, навіть зважаючи на втрати, до яких може призвести ризик.

Основні властивості ризику

Наявність фактора ризику є необхідним атрибутом ринкової економіки, оскільки ринок передбачає економічну свободу суб’єктів господарської діяльності, за якої вигода одних може стати втратами для інших. Тому суб’єкти ринку, прагнучи мінімізувати втрати, повинні передбачати різні типи ризиків, джерела їх виникнення, можливість настання, наслідки і втрати. Однак, як правило, це супроводжується величезними труднощами. Сучасна економічна система є складною структурою, яка безперервно розвивається і видозмінюється, трансформуючи і втрачаючи певні властивості і елементи, набуваючи нових.
Виокремлюють такі основні властивості ризику: конфліктність (суперечливість), альтернативність, правомірність, результативність, невизначеність.
Конфліктність ризику виявляється у певній суперечності між об’єктивно існуючими ризиковими ситуаціями та їх суб’єктивною оцінкою. Так, особа, що здійснює вибір, залежно від умов може вважати свої дії ризикованими або обережними. У процесі управління складною економічною системою за неузгодженості дійсного та бажаного її стану можуть виникати конфліктні ситуації. Причини їх виникнення при підготовці і прийнятті рішень безпосередньо пов’язані з суперечливою природою суб’єкта управління і поділяються на кілька груп:
— недосконалість процесу управління, спричинена невизначеністю інформації про об’єкт, недосконалістю методів та алгоритмів, помилками або некомпетентністю персоналу;
— недоліки у процесах взаємодії окремих елементів системи управління;
— обмеженість можливостей системи управління (не-
стача ресурсів, часу);
— багатозначність, багатокритеріальність, множинність стратегічних, тактичних і поточних цілей функціонування системи;
— втрата системою управління здатності адекватно розв’язувати нові задачі.
Суперечливість ризику проявляється у різних аспектах: з одного боку, ризик зорієнтований на отримання позитивних для системи результатів прийняття рішень найефективнішими способами, з іншого — може призвести до несприятливих соціально-економічних наслідків (оскільки оцінка чи вибір альтернатив ґрунтується на неповній, нечіткій, недостовірній на момент прийняття рішення інформації).
Альтернативність ризику зумовлена необхідністю управління ним на основі оцінювання і вибору однієї з кількох найвірогідніших стратегій (альтернатив, варіантів, управлінських дій). Залежно від конкретного змісту ризикової ситуації альтернативність може бути неоднакового ступеня складності і вирішуватись різними способами. У простих ситуаціях вибір здійснюється, як правило, на основі минулого досвіду і інтуїції, а в складних — необхідно додатково використовувати спеціальні методи і методики.
Альтернативи бувають незалежними, будь-які дії з якими не впливають на якість інших альтернатив, і залежними, за яких прийняття однієї з множини альтернатив впливає на характер вияву (ризику реалізації) інших.
Правомірність ризику полягає в дотриманні певного механізму, який регулює правовий аспект його вияву. Критеріями обґрунтованості при цьому слугують законодавство, юридичне право, морально-етичні норми.
Результативність ризику виявляється у потенційній можливості відхилень від очікуваного результату події (негативних, нульових і позитивних). Ризик виражається ймовірністю одержання таких небажаних результатів, як зниження прибутку і втрати внаслідок різних причин, а низький рівень ризику зменшує можливість отримання високих прибутків. Тому, з одного боку, виробник намагається звести до мінімуму ступінь ризику і з кількох альтернативних рішень завжди вибирає ті, за яких рівень ризику мінімальний, з іншого — дуже важливо вибирати оптимальне співвідношення рівня ризику і ступеня ділової активності, яке зможе забезпечити дохідність.
Невизначеність ризику є фундаментальною характеристикою недостатньої забезпеченості процесу прийняття рішень знаннями стосовно певної проблемної ситуації. Ризик можна вважати одним із способів зняття невизначеності, що виникає внаслідок недостовірності інформації або відсутності однозначності. Знайти засоби, що дають змогу повністю позбутись впливу фактора невизначеності, практично неможливо.

Економічний ризик ("Академвидав") Лук’янова В. В., Головач Т. В.

Економічний ризик ("Академвидав")
Лук’янова В. В., Головач Т. В.