Завжди обожнювала фантазувати. Пам’ятаю, щовечора дорогою з дитячого садочка роздивлялася вікна й вигадувала людей, які живуть за ними. Та наша з матусею гра мені була дуже до вподоби. Нині розумію, що завдяки таким речам я й починала рости як літераторка. Підтримка рідних стала моєю впевненістю в собі – я була єдиною дитиною в родині, тож браку уваги не відчувала ніколи.
Мене формувало багато справ, бо чим тільки не займалася. Отримала зелений пояс із карате. Закінчила декілька класів у художній школі. Вступила до балетного училища, але навчатися не стала – все давалося мені легко, тож якось подумала, що так буде завжди. А потім, коли мало не вилетіла з першого курсу інституту, була вкрай здивована й уперше задумалася: а що як Земля не крутиться лише навколо мене?
Працювати за спеціальністю не пішла – шукала себе. Своя сім’я в мене з’явилася рано. Завжди жартую, що родом із маленького містечка, де вийти можна тільки заміж – більше нема куди. Мій шлюб – результат великої, ще шкільної, любові. Зараз виховуємо двох доньок і сина, поява яких теж стала поштовхом до творчості. Бо коли з’явилася перша, ми переїхали до столиці, а після народження другої, опинившись наодинці з нею, я згадала свою дитячу гру з вигадування історій. Це була творча терапія, яка переросла в серйозну роботу. Річ у тім, що чоловік був змушений багато працювати, а оскільки друзів у новому місті в нас іще не було, то крім памперсів, каструль й іграшок, я майже нічого не бачила. Та якщо в дитинстві я вигадувала й відпускала історії, то вже тепер лишала їх на папері.
Шлях моїх романів на книжкові полиці був не з легких. Іноді, отримавши чергову відмову видавця, думала відступити, але минало кілька днів – і знову відкривала ноутбук, щоб продовжити писати. Мабуть, сумувала за героями. А ще пам’ятала слова бабусі: “Якщо довго стукати у двері, їх неодмінно відчинять – треба лише дочекатися”. І я дочекалася. Мій перший роман “Київ – New York” став бестеллером видавництва. Сподіваюся, не менше сподобається читачам і найновіший – “Самотні вітри”, в якому я пильніше приглядаюся до того, що ми звикли називати любов’ю.
