У літературній тусовці мене звуть Оксенія, друзі – Ксюшею, а батьки – КсАшею або Оксанкою. Окрім того, що маю багато імен, ще ніяк не визначусь, хто я: письменниця чи композиторка? Що мені ближче: ноутбук чи піаніно? Щодня відповіді різні. Єдине, що не змінюється – вдома я дружина, мама й дочка, а на роботі – копірайтерка.
Скільки себе пам’ятаю, завжди мріяла бути письменницею. В одинадцятому класі хотіла вступити на факультет літературної творчості. Сповнена рішучості, навіть підготовчі курси закінчила. Але якийсь «дядя-професор» сказав батькам, що мої твори посередні, без родзинки, тож витрачати на це час не варто. Почути таке в сімнадцять років було дуже боляче. Мене наче з неба скинули. Врешті я вступила на факультет журналістики й стала фахівцем із реклами й піару, закінчивши КиМУ. Вже з другого курсу працювала за спеціальністю – мене з головою поглинув шоу-бізнес. Співпрацювала з відомими артистами, серед яких – Гайтана, гурт «Не-ангели». І в двадцять три роки таки здійснила мрію – за свій кошт видала книгу «Просто так сталося». У тому ж році вийшла заміж і народила дитину.
Книга «Просто так сталося» була моїм дебютом, тож помилок було не уникнути. Тоді ще раз переконалася: якщо щиро чогось хочеш і працюєш над цим, то зможеш усе. Так склалося, що коли треба було займатися піаром і просуванням своєї першої книги, я була захоплена материнством. Маленькі діти потребують дуже багато уваги, тому на три роки зовсім випала з творчої течії. Але мрія стати письменницею ніколи не покидала мене.
Зараз я копірайтерка-фрілансерка. Створення текстів на замовлення теж приносить радість, бо все це – стихія слова. Звісно, як і у всіх, віру в себе розбавляють різні сумніви, а радість чергується з сумом. Але в цих контрастах і ховається яскраве життя, про яке мені хочеться писати.
«Поцілунок був не останній» – моя перша підліткова книжка, яку написала спеціально для «Видавничого центру «Академія». Поставила собі за ціль створити історію, яка «зачепить» видавця, і так захопилася процесом, що написала її за місяць. А потім було майже пів року кропіткої роботи з редактором і видавцем. Підготовка повісті до друку стала для мене справжньою літературною школою, про яку так колись мріяла в юності. Дуже вірю й сподіваюся, що мій літературний поцілунок зачепить багато сердець. Щирих читацьких відгуків чекаю з нетерпінням.
