Як відомо, на педагогіці і медицині розуміються усі, і при тому «значно краще» за власне педагогів і лікарів. У двадцять першому столітті до переліку постраждалих від масового всезнайства галузей додалася видавнича – хіба тільки лінивий не висловив ще власної «компетентної» думки щодо майбутнього книги та конкуренції між паперовою і електронною її формою. І що цікаво: до останнього року у цьому публіцистичному гаморі не чулося голосів справжніх фахівців – певно через те, що для ґрунтовного і професійного аналізу цієї непростої ситуації все-таки потрібен час.
Але здається крига скресла. Василь Теремко, один з найбільших авторитетів видавничої галузі видав на гора монографію, присвячену викликам і стратегіям, які нове століття поставило перед книжковою індустрією. Інтерес фахового читача до книжки підігрівається тим, що автор – зовсім не кабінетний вчений. Він – один з найвідоміших видавців-практиків, а крім того викладає в університеті імені Шевченка, де навчає своїх таки майбутніх колег. Тобто фахівець різносторонній і універсальний.
Здається саме ця універсальність дала змогу автору охопити поглядом увесь широченний спектр проблематики і вийти на по-справжньому стратегічний рівень аналізу. Судіть самі. Чотири розділи монографії присвячені: особливостям видавничих стратегій у період суспільних трансформацій, стратегічній взаємодії з автором, текстом і книгою, читанню як сфері реалізації видавничих стратегій та власне внутрішній структурі стратегічної діяльності видавництва. Завершує композицію парадоксальний висновок, про те, що невизначеність майбутніх викликів видавці можуть розглядати як поле можливостей для побудови власної ефективної стратегії.
Не заведено хвалити наукову книгу за науковий же підхід, але попри це хочеться подякувати автору саме за те, що зумів утриматися від зваби і не перейшов на догод масовому читачеві на популярні публіцистичні розмірковування або, не зайнявся «культурологічним джазом», щоб викликати симпатії філологічної братії, яка щільно окупувала галузеві кулуари. Виклад у монографії жорстко структурований і фахово загострений, а тому викликає бажання аналізувати, а не просторікувати. Навіть серед тих, хто вважає себе книжковим експертом а чи то гуру.
Тож маємо констатувати: часи коли громадську книжкову думку формували «незнання, позбавлене смаку невігластво» (Гегель) минають. Ризикнув би вважати монографію Теремка обов’язковим читанням для працівників усіх сфер галузі. Фахівців виробничої ланки вона здатна примусити відірватися від повсякденної круговерті і спробувати пошукати сенс власного професійного буття. А керівникам книга прислужиться як мудрий співрозмовник, а може й, хтозна, як чарівний ключик, який відкриє двері у світле майбутнє суцільного процвітання. Принаймні мені хочеться побажати саме останнього.
Ну а для широкого загалу книжкових ентузіастів дозвольте порекомендувати книгу «Видавництво-ХХІ. Виклики і стратегії» як ліки від верхоглядства і всезнайства. Якщо приймати їх масово і регулярно, обидва ці захворювання, які й стали на мій погляд головним галузевим викликом нового століття, як рукою зніме.
Олекса Вертипорох