Уявіть сільські бібліотеки 90-х років. Сучукрліт ще тільки зароджувалася, закордонних перекладів – катма, на полицях – купа радянської літератури. Я, мале зубрилко із селища Веселе Запорізької області, читала все підряд. Виправляти сформований тоді мій читацький смак довелося Кінгу й Сапковському,  а пізніше – Дерешу й Жадану. Наприкінці школи мала в голові жанрову плутанину, наївні вірші та мрію писати.

Пізніше, навчаючись журналістики в Запорізькому національному університеті, спілкувалася з творчими, енергійними людьми, і це надихало. Виступала зі своїми віршами і музикою. Мене вже знали як журналістку й поетесу, а я мріяла писати прозу. Завжди розуміла, що це буде фентезі – уявні світи й персонажі.

Хочу, щоб мої твори впізнавали за стилістикою, гумором, атмосферою. Якщо вони знайдуть свого читача, якщо будуть люди, котрі чекатимуть їх, це значитиме, що рухаюся в потрібному напрямі.

Після переїзду до Києва у 2013 році не покладала надії взяти до рук власну книжку. Працювала в різних сферах журналістики майже десять років. І весь час непокоїла жага писати. Врешті, завдяки чоловікові отримала змогу повністю зануритися у творчість.

Письменництво для мене – життєва необхідність, як повітря. Мабуть, маю літературного янгола-охоронця, бо перший роман-фентезі «Нічна» уже вийшов друком. Талант це чи везіння – хай вирішують читачі.