Перший спогад – книгарня, куди мене малою привів дідусь. Не пам’ятаю, якими були мої перші книжки, але пам’ятаю, що хотіла повертатися туди знову і знову. Справжнє щастя настало тоді, коли навчилась читати. Читання стало моїм першим улюбленим заняттям.

У тринадцять років, коли перечитала всі книжки з домашньої бібліотеки, почала писати роман. Він розтягнувся на кілька товстих зошитів у клітинку. Вигадувати героїв і їхні життя виявилось набагато цікавішим, ніж вчити математику, гуляти з друзями і ходити на дискотеку. Так з’явилось моє друге улюблене заняття.

У випускному класі, коли всі думали, який вищий навчальний заклад обрати, я вже точно знала, чого хочу – писати. Тільки писати і нічого більше. Інститут журналістики здався мені найбільш підходящим для цього заняття. Особливо запам’яталися семінари з літератури і журналістської майстерності. Нарешті не було ніякої математики, тільки читання і писання.

Після закінчення інституту працювала в журналах, газетах, електронних виданнях. Писала, здається, про все на світі: від заміток про фестиваль вина до інтерв’ю з послами різних країн. Потім зупинилась на темі туризму. Люблю подорожувати Україною, щоразу відкриваю її по-новому. Зараз пишу сценарії.

Першу повість помітив і оцінив Юрко Покальчук. Порадив надіслати у «Кальварію». Там вона і вийшла у 2010 році. Другу повість «Кімната сповіді» надрукували в журналі «Березіль» в 2015. Передмову до неї написала Галина Пагутяк, без порад і підтримки якої я б не взялася за свій перший роман. За повість отримала третю премію часопису за підсумками року. Роман «Квіти цикорію» теж побачив світ у «Березолі» в 2017 році.

Писати для мене – як дихати. Я роблю це все життя й не уявляю, чим би ще могла займатися.