Перше, що зринає в пам’яті про дитинство, – бабуся з книжками, простора вулиця, де ганяли м’яча, і безкінечне літо. Ще змалку була впертим дівчам, що ні хвилини не може всидіти на місці й постійно дереться кудись: на дерево, дах, другий поверх дідусевого гаража.

Мій нестримний потік енергії в потрібне русло направили рідні – в моєму житті були танці, співи, волейбол, бокс. Окрім досвіду й навичок, розвинула жагу до нового й невідомого. З дев’ятого класу знала, що вчитимуся в кращому вузі країни, і для цього потрібно працювати. А після десятого, коли потрапила на бокс, збагнула – життя може боляче бити й навіть вибивати землю з-під ніг. «Сильні не здаються!» – вчив тренер. Сильні – це про мене. Це моя життєва філософія.

Спроби писати були ще в початкових класах, на уроках мови і літератури, під пильним наглядом Наталії Анатоліївни Зоць. Тоді й гадки не мала, що це стане настільки важливим у моєму житті. Просто виписувала в зошит «красиві» речення з прочитаних книг. Той зошит мав би згоріти в полум‘ї років, але бережу його як спогад про те, з чого все починалось. Бо пізніше «красиві» речення почала вигадувати вже сама. І те, що сьогодні їх читають інші, дуже бентежить.

Тепер живу, навчаюся й працюю в Києві.