Мама сказала, що я народився 4 липня. Сталося це у селі Новолимарівка Луганської області. Так сім років і відзначали. А коли дістали метрику, прочитали у ній 5 липня. Відтоді в мене два дні народження.

Читати навчився років у п’ять, крутячись біля старшого на два роки брата.

До школи вперше зайшов через вікно – затягли здоровані-п’ятикласники, знайшовши у кущах, де я мирно спав: вдома без брата було нудно, і я біля школи чекав закінчення його уроків. Після цього випадку боявся, що через двері до школи мене не візьмуть.

Першого вірша склав у другому класі, послинивши обгризеного хімічного олівця. Сталося це перед грубою, на коричневій табуретці. Подиву батьків не було меж. Мама працювала в сільській крамниці, а тато – водієм самоскиду.

До першої публікації йшов сім шкільних років і сім асфальтованих кілометрів до райцентру, де була редакція газети.

Вивчився на російського філолога, та все життя працював українським журналістом. Спочатку в газетах. Майже два десятиліття очолював журнал для підлітків «Однокласник». Придумав і понад десять років видавав перший вітчизняний еротичний журнал «Лель», трохи менше – «Лель-ревю».

Написав двотомний роман-подорож «Ковчег» (2013), повісті «Дім-Дом» (2013, не видана) і «Повість про незнайдений пістолет» (2007), книжку літературних есе «Хто у класики крайній» (2017). Автор поетичних збірок «Каміння, хліби і ножі» (2017, не видана), «На Місяці не ходять по землі» (2008) та інших, співавтор хроніки в новелах «Євромайдан» (2014), автор-упорядник книжки спогадів «Винахід Петра Біливоди» (2004).

Заслужений працівник культури України, відмінник народної освіти. Член НСПУ (1994) і Національної спілки журналістів України (1977).