Всесвітній день книги – чи не найпрекрасніше свято, яке об’єднує книголюбів усього світу. Традиційно його відзначають 23 квітня, вшановуючи не тільки її величність Книгу, а й авторські права письменника.

Трьом сучасним  українським письменникам ми поставили три питання, які дозволяють читачеві глянути на роботу автора над книгою:

Ірина МАЦКО, авторка підліткової повісті “Перехідний вік моєї мами”:

1. Поки пишу, перебуваю всередині тексту, живу разом із його героями. Бачу те, як вони розвиватимуться, але інколи справді не знаю, на які сюжетні стежки вони завернуть. Виявляється, бува, що герої вже зналися ще до того, як я почала писати про них.Після виходу книжки – це вже цілісна історія, на яку інколи дивлюся і не вірю, що її написала. Але є якесь внутрішнє знання, впевненіть, що така історія була реальною, або хоча б її частина. Що це просто герої прийшли до мене через натхнення, щоб я про них розповіла.
2. Із порушенням авторських прав стикалася у мережі. Знаходила свої тексти, перекладені на російську, дуже поганої якості. Дозволу, звісно, ніхто не запитував. А видавництва, з якими працюю – відповідальні й сумлінні. Тому таких неприємностей не було.
3. Бути сучасним українським письменником – для мене неймовірно і радісно. Та це щоразу виклик: чи зможу донести в тексті свій задум, емоції, як це зрозуміє і сприйме мій читач.

Марія МОРОЗЕНКО, авторка підліткової повісті “Я закохалася”:

1. Коли пишу книгу, весь час думаю про неї. І що б не робила – герої завжди поряд. Інколи ще й “ображаються”, що в реальному житті комусь приділяю більше часу. Помста за це – нічні думки про недомовлене і ненаписане вдень. А коли вже все написано – книжка відпускає мене сама. Ніби каже: “Ей, я доросла, дай мені можливість побути трохи без тебе”. Так-так, ніби доросла дитина. І ти поряд завжди, але не надто докучливо впливаючи на її самостійний рух до свого читача.
2. Моє уявлення про авторські права формувалися не в теорії, а на практиці. Прикрий випадок – близька, здавалося, людина, раптом видала моє за своє. І це було перше вражаюче розчарування, що привело до пошуку можливості захистити свій твір. Життя навчало замолоду. Попри біль розчарування, це все-таки дуже важливий досвід на майбутнє.
3. Як на мене, сучасний статус українського дитячого письменника – дуже велика відповідальність за покоління дітей-читачів, які завтра творитимуть навколишній світ, послуговуючись вживленими розуміннями і поняттями з життя та літератури. Міра авторської відповідальності перед словом – це якраз і є міра впливу на світ майбутнього.

Сергій ГРИДІН, автор книг для підлітків “Незрозумілі”, “Не-ангел”, “Відчайдушні” і дорослих – “Сапери”, “Віраж”.

1. Працюючи над книгою, живу в ній і з нею, з її героями. Текст постійно в голові, тому, буває, кардинально змінюю сюжети. А от після появи видання – майже ніколи не перечитую його. На деякий час книжка стає чужою. Хоча на початку свого письменницького шляху якось спробував це зробити і несподівано для себе пожалкував, бо захотілося стільки всього переробити! (сміється).
2. Спочатку про авторські права не задумувався, навіть після появи кількох перших книг. Бо тепло було від того, що твори взагалі існують і їх хтось читає. Потім ситуація трішки змінилась, і зараз переконаний, що дотримання авторського права – невід’ємна частина видавничого світу.
3. Із незаконним відтворенням своїх книг на інтернет-ресурсах стикався неодноразово. Іноді пробував якось реагувати, але наразі українське законодавство щодо цього недосконале, тому якихось результатів не було. Єдине, що трохи заспокоює, – розуміння того, що коли хтось витрачає свій час, сканує твої книги і викладає у вільний доступ, значить вони потрібні.