Секрети, радості й страхи, – розпитуємо підліткових письменників про їхнє тінейджерське життя.

Оксенія Бурлака, авторка повісті “Поцілунок був не останній“.

– Ксюня.

– Мій однокласник Андрюха, після того, як мене похвалили за крутий твір на укрмові, сказав : “Ксюха, от станеш ти відомою письменницею, і я всім розказуватиму, що з тобою вчився!”. Його слова запали в душу. Мрія стати письменницею збулася, лишилося тільки переконатися, що Андрюха про обіцянку не забув!

– У п’ятнадцять уявляла собі, що до двадцяти вже матиму білий Лексус і подорожуватиму світом. Зараз мені 29, а Лексуса й досі нема (Космос, ну що ж таке? 🙂 ). Ну хоч з подорожами склалося.

– Мені було 14. Батьки поїхали на вихідні до бабусі, тож “хата гуляла”. Я влаштувала свою першу в житті вечірку. Запросила всіх своїх однокласників і хлопців зі старших класів. Гуділи ми два дні. Друзяки наробили чималої шкоди, і як я не намагалася замести сліди, батьки про все дізналися. Ще й сусіди додали жару. Ох і дісталося ж мені! Після цього мене перевели в іншу школу. 🙂

– Був у мене друг Ігор, із яким ми годинами говорили по телефону. І якось, довго зависаючи вдвох на телефонній лінії, ми дивился музичний канал, підіспівуючи. Там можна було замовити пісню, написавши меседж для кого вона. І от я бачу на екрані пісню популярної тоді Фріди – “Бегут минуты в никуда” й текст від мого друга: “Оксана, я тебе люблю. Ігор”. Потім він запросив мене в кіно. Ми дивилися комедію й від сміху я голосно хрюкнула. Як же мені було соромно! Моє побачення висіло на волосині – Ігор дуже сміявся. На щастя, мої хрюкання його не віднадили від мене, тож після першого побачення наша історія розвивалася.

– Мама лякала мене маніяками і я справді боялася, щоб мене десь не перестрів “поганий дядя”.

– Їх багато. Пишаюся тим, що закінчила музичну школу й пишу музику. А ще тим, що їздила як піарниця Гайтани з нею на “Євробачення-2012”. Це було моє перше й найкрутіше відрядження. Звісно, дуже радію, що видавництво зацікавилося моєю книгою і видало її. Це мрія кожного автора.

– Книга, яку не осилила  – “Доктор Фаустус” Томаса Манна. А улюблена – “Лісова пісня” Лесі Українки. Коли мені було років чотирнадцять, хворіла підлітковими любовними романами. Купувала їх у Затоці, коли відпочивали з батьками на морі.

– Сходила би на кілька невинних побачень, а то в мене їх було мало. Зі своїм теперішнім чоловіком я познайомилася, коли мені було чотирнадцять.

– Талановита, ранима, багатогранна.

– Я пишу душевні книги. Читач має бути готовим, що мої історії можуть зворушувати. Люблю мелодрами, тому щось від них завжди вплетено і мої твори.