Секрети, радості й страхи, – розпитуємо підліткових письменників про їхнє тінейджерське життя.

Саша Грищенко, авторка чи не найвідвертішої янг-едалт книги в нашій лінійці для підлітків та юнацтва – “Винятки із правил”.

– Сашка. Так мене називали майже всі: друзі, тітка, дідусі й бабусі. А мої товариші по футболу зверталися просто й по-братськи – Саня.

– Жити окремо.
І ще було одне важливе для мене бажання. Давно, коли мешкала з батьками, ми з моїм другом мріяли жити на одному поверсі. Подорослішавши, я переїхала першою, а від того тоскно було обом. Згодом, чи то батьки це помітили, чи то доля підметушилася, але невдовзі друг оселився в цьому ж будинку поверхом нижче.

– Мабуть, те, що президентом стати все ж не так і просто.

– Було багато різного. Найкрутіша це, мабуть, поїздка з однолітками до табору в гори.

– Побачення як такого й не було. Мене ніхто нікуди не запрошував, адже там, де я виросла, особливо й нікуди було піти. Тож у підлітковому віці ми знаходили одне одного завдяки спільним знайомим. Безкінечно гуляли парками, засиджувалися допізна на лавках під під‘їздами будинків. А те серйозне, перше, коли у вечірній сукні й на величезній «шпильці», коли красивий букет троянд, а через хвилювання пітніють долоні, – здається, це було вже в одному з минулих життів. Добре пам’ятаю, як тоді хвилювалася, щоб не видатися незграбною на тих «шпильках» чи, бува, не звалитися з ніг, заворожено спостерігаючи то за поглядом хлопця, то за чарівною панорамою міста.

– Мабуть, боюся не досягти, не виправдати, не реалізувати.

– Власна книга.

– Улюблена – «Тигролови» Івана Багряного. Я безнадійно закохана в Ремарка. Книжки, що не осилила поки немає, принаймні, зі шкільної програми.

– Навчилася б цінувати себе й припинила б постійно худнути.

– Чесна, щира й відверта.

– Вони чесні з читачем у кожному слові.