Анкета для дорослих підлітків

Секрети, радості й страхи, – розпитуємо підліткових письменників про їхнє тінейджерське життя.

Своїми секретами ділиться Юля Чернієнко, авторка повісті “Помста”.

– Підліткових не пригадую – лише дитячі: Русалонька, Гайка (персонажі мультфільму “Чіп і Дейл”).

– Стала письменницею.

Маленькою дівчинкою обожнювала свою бабусю, яку бачила здебільшого кілька тижнів улітку. Підрісши, одного дня зрозуміла, що вона – звичайна людина, в якої теж є недоліки. Це було наче спалах, що перевернув усе догори дригом, але таки став важливою сходинкою мого дорослішання.

– Севастополь. Літо. Я у денному таборі. Веслувати шлюпкою була призвичаєна, навіть зайняла призове місце в змаганнях, а тоді нас навчали ходити під парусом. Отож, ми одягли жилети, встановили парус, зайняли свої місця в човні й рушили. Спершу погода була пречудова: сонце не пекло, а ховалося за хмаринками, довкола метушилися чайки. Лінивий вітерець приємно лоскотав тіло, грався волоссям. Вода у бухті була прозора – подекуди виднілося дно, ми з цікаівстю розглядали медуз і зграйки пістрявих риб. Тоді думала: “Якщо пощастить, ми сьогодні вийдемо у відкрите море…”. Ми вже наближалися до незримої межі, що відділяла тиху бухточку від нестримних вод моря, аж раптом хмари поважчали, довкола враз стемніло й упали перші краплі дощу.
– Доведеться повертатися, – сказав наш керівник. Ми засмутилися, що парус довелося розвернути. Аж несподівано море ще більше збурилося, раз по раз накочували великі хвилі. Нашу шлюпку небезпечно накренило й холодна хвиля шуснула на борт. Усі перелякалися: і ми, і речі, були мокрі. Серце стислося: “Невже перевернемося?” І хоч плавати я вміла, страх миттю пронизав душу. Проте човен усе ж вдалося вирівняти, тож ми дісталися дісталися берега. Потім повкривалися брезентами, грілися, жували бутерброди й сміялися, обговорюючи пригоду.

– Якби не написала того листа, то першого побачення могло би й не бути. Але все по порядку.
Ми час від часу бачилися, бо були в одній компанії, але особисто не перетиналися. І ось одного дня він підсів до мене й став знайомитися. Пам’ятаю, говорили весело й довго, а наостанок вирішили наступної зустрічі обмінятися віршами. Так і повелося: він мені свої вірші, я йому – свої. Читали, обговорювали, сперечалися. Потім він почав проводжати мене додому. Це ніби нічого не значило – просто оберігав мене від можливих небезпек. Аж одного дня я написала йому листа – не електронного, а від руки, бо так було так легше говорити про особисте. Він прочитав і зворушився, бо не думав, що я маю до нього серйозні наміри, ми ж, як і всі, “дружили”. “Ну-ну”, – думала собі на це, – “хіба не ти перший прийшов знайомитися?”. Словом, після цього листа він запросив мене на перше побачення. А потім на друге, третє… Тоді вже не тільки говорили про поезію.

– Що мене не зрозуміють.

– Те, що я відстояла свою особистість і попри все впевнено йду власним шляхом!

– Улюблений твір – “Я (Романтика)” Миколи Хвильового. В школі прочитувала всі обов’язкові твори – як не як, я ж готувалася стати письменницею! А вже дорослою кілька разів бралася читати “Годину бика” І. Єфремова, але так і закинула. Мабуть, цей роман чекає своєї години: стоїть на поличці, наче знає, що одного дня я таки повернуся до нього.

– Більше довіряла би собі. Не засуджувала б вчинки дорослих, і, мабуть, таки познайомилася би з хлопцем, який мені дуже подобався! І обов’язково писала б щодня.

– Мрій! Твори! Живи!

– Мої герої приходять до мене самі й часто вже мають імена. Вони – плід моєї підсвідомості й уяви, тож я ніколи не “заводжу” в твори своїх знайомих. Пишу про те, що хвилює мене саму, мабуть, саме тому воно й відгукується читачам. Часом сюжет бере в полон зненацька й не відпускає, поки не перетвориться в історію. Так було з повістю “Помста”. Ідея прийшла під час купання в морі. П’ятнадцять років не була в рідному місті й от, повернувшись, плавала в улюбленій бухті. Вийшовши на берег, попросила сфотографувати мене, бо хотіла закарбувати в пам’яті цю мить: тоді я точно знала, що напишу повість.

 

 

 

Поділитися: