У час, коли читачі діляться враженнями про прочитані книжки в соцмережах, знаходити відгуки в редакційній скриньці – особливо несподівано й приємно.
Публікуємо в авторській редакції відгук шанувальниці творчості Дмитра Кешелі на його нову повість “Дерево безсмертя”.
Це – Книга-одкровення. Книга-пророцтво. Книга-шепіт. Ні, я б не сказала, що це апокаліптичне читво… Скоріш, об’єктивна реальність, де є свої закони, що функціонують незалежно від нашого ставлення, свої фази, свої причини й наслідки, де душі померлих відмолюють гріхи цвітом на деревах…
Не книга, а маленька насолода. Вкотре автор продемонстрував майстерне уміння вміщувати величезні змісти в маленьку форму. Книга-прийняття. Автор потішив своїм стилем красного письма, використовуючи неповторні аналогії, звороти: «Людське життя, як драбина – то вгору, то в долину», «..захлиналася від щастя, як квітуча черешня», «..усміхнулася, як бідне осіннє сонечко». А ще – описами: «Вайлуватий туман сонно плив сільськими вулицями, схід неба помалу дозрівав і виростав над просторами малиновою коругвою», «Село ще подрімувало в досвіткових присмерках, навколо стояла така тиша, що було чутно, як на Ловачці шепчуть ранкові молитви осінні дерева», «…і навкруги пливли величні хвилі кольорових мелодій. Вони були непідвладні слухові, їх можна було чути тільки очима – і то лише заплющеними. Від цієї яблуневої симфонії світ враз почав підніматися, розкривати перед Іваном неозорість близьких і далеких просторів», або: «А саме дерево, як квітуча птиця Біблейська, розкинуло над Ловачкою широчезні крила-гілля і, здавалося, що за мить полетить воно…». Так, тут теж, як і в інших творах, фігурує знаменита гора Ловачка.
У головному герої кожен, хто чистий душею і наївний серцем, зможе побачити себе. Десь навіть до сміху мені була та затятість, ентузіазм:
«Коли тебе влада гонить фест,
Записуйся в «Народний протест»!».
На його відданості наживалися лицеміри, але то все прощалося, відпускалося…
Мушу ще повернутися до прекрасних художніх рядків: «Він, цей сонячний листок, якусь мить вальсував над вершиною, ніби вагаючись, куди йому податися, а далі змахнув крильми і стрімко полетів над вічно усміхненими дунайськими долинами». Бо то є блаженство.
Книга-мудрість. Тут про паралельні світи, що змістилися у просторо-часі, про мову у снах, яка наяву забувалася – прекрасна аналогія пошуку людини себе істинної, вміння чути свій внутрішній голос та знайти себе серед безлічі паралелей. Так, він згадав мову снів. Іван – головний герой. Він усвідомив свою роль, своє призначення… плин часу, який так і хотілося «схопити, стиснути обіруч і тримати його, як у залізному капкані».
Дуже лягли на душу цитати старця: «Безсмертя неможливе без смерті, так само, як смерть немислима без життя. Життя і смерть – вічний двигун світобудови», «..людина завжди сприймає світ не таким, як він є насправді, а таким, яким би хотіла бачити», «Хто може провести межу між смертю і безсмертям, той знає, як повернути світові істинну гармонію життя» та роздуми головного героя: «..стрімко виросла ціна хлібу сущного й безнадійно впала цінність хліба духовного»…
Іван із гіркотою збагнув, що кожна людина схожа на свій час – на те, як його розуміє. Про Храм у своєму серці – сильно. Дуже щемко таке читати. Навіть агностикам. Рекомендую!”
З повагою,
Руслана Курах
P.S. Якщо ви маєте що сказати про наші книжки і хочете, щоб ми опублікували ваш відгук на сайті – сміливо пишіть нам.