На відстані дотику до екрану смартфону – вся правда читацьких вражень від видавничих новинок. Хто й що думає про книги, які послідовно розширюють читацький ареал, – у новій добірці з Instagram.

У мережі тільки й розмов що про «Мишоловку» Олени Рижко: «Ця книга – готовий сценарій для серіалу, який вартий перегляду разом з дітьми (з позначкою 12+)». Читачі потрапляють на «гачки», розставлені авторкою в новій повісті: «Мене так ніхто й не спробував врятувати» – ця фраза бринить в моїй свідомості від того моменту, як я перегорнула останню сторінку.»

Як у контррозвідці читають підліткові книжки психологи. Видихаємо спокійно – їм «зайшло». «Я придбала цю книгу своїм підліткам, а натомість прочитала її за один вечір, і вже не першу годину думаю про неї, про своє минуле, про батьків сучасних підлітків, про своїх дітей…», – ділиться Наталя Кучер, якій сюжет повісті нагадав власну історію кохання, що накриває в чотирнадцять й буває раз-на-все-життя. – «Я шукала тоді відповіді на свої питання в книгах, але ж хіба тоді були такі книг, як “Мишоловка” Олени Рижко? Мабуть, сьогодні бути підлітком ще складніше, ніж в моєму минулому. І це виклик не лише для підлітків, а й для їх батьків і суспільства.»

Краш-тест письменниці Альони Нойвілль пройшов «Король Даркнету». Дві причини, чому книжку треба внести в батьківський список «must have»: «№2: «Перший раз» – дуже важливий. Підлітки думають про це частіше, ніж батьки здатні уявити. Й гарячковий «перепихон» за першої-ліпшої нагоди не завжди входить в їхні плани. №3: Юнацьке кохання може бути глибоким. Воно здатне позитивно вплинути на життя обох закоханих, подарувати важливий досвід.»

6 із 10 балів – у «Крутої компанії» Наді Білої. Авторка неоднозначного відгуку дражниться й провокує до дискусій: «Ще мені не сподобався сюжет. Здається, історія цікава, захоплює, неможливо навіть відірватись, але загальне враження від книги негативне»; «сленг і українська мова в цій книзі навіть дратували». Що ж – буває і таке.

А от сленг в інших книжках підліткової лінійки іншим читачам не дошкуляє: «Найбільша біда підліткових книг – мова. Зазвичай діти говорять зарозуміло і застаріло. Завжди боюся побачити саме такі діалоги. Одразу муляє штучність. Так от герої «Короля Даркнету», на щастя, позбавлені штучності. Вони справжні. Їхній сленг органічний та доречний. Поведінка – природна, погляди – сучасні, мрії та інтереси/хобі – відповідають часу, в якому вони живуть». І ця репліка багато що означає: «Довго нам дуже бракувало саме такої літератури. Моя сестра молодша за мене на 7 років. Пам‘ятаю, як ретельно я обирала їй підліткові книги. Завдання було не з простих. Відкриваю бібліотеку і бачу, що 90% тих книг – справа рук іноземних авторів. Тепер читаю Олену Рижко й думками усміхаюсь: моєму синові буде що вартісного читати серед українських. Тішуся.»

Пост за усіма інста-канонами – котики, руки, книжки. «Шкода, коли я була підлітком, поняття #youngadult в Україні ще ніхто не знав. «Сутінки» й ті з’явилися, коли вже ходила на роботу. А шкода.»

«Я не здивуюся, якщо історії, описані в повісті – реальні, можливо, просто траплялися з різними підлітками. Ми співпереживаємо героїні, але враз задаємося питанням: а чому вона терпіла?». «Помста» Юлії Чернієнко – не ванільна історія, ми попереджали. Знавці теж вам так скажуть: «Міра стоїть перед класом і 145 сторінок погрожує підірвати бомбу, адже кожен завинив перед нею».

«Від сюжету починає бомбити одразу», – враження дизайнерки обкладинки Алевтіни Шавлач – як вишенька на торті.

Стосунки, злочин і детективні перипетії – книжковий мікс «Короля Даркнету» спрацьовує: «Справжня загадка; письменниця настільки вміло закрутила події, що жодне із моїх передбачень так і не справдилося.»

Читачам-скептикам – рецензія в числах на прозобукет «Така любов»:
– 18 щирих «ох»,
– 15 разів думала «оу, ось як тепер молодь бачить світ»,
– 13 думок «о, в мене було так само!»,
– 10 разів сміялася від душі,
– 8 ностальгійних пауз і роздумів,
– 5 разів була не погоджувалася з героями,
– 3 рази наверталися сльози,
– 1 – і одна така любов!
Брала книжку для підлітків й не змогла повірити, що вона була написана для них. Стільки думок, стільки глибоких переживань!»

«Усе це про них. Емоційних, нетерплячих, щирих, розгублених і в той же час – безсердечних, а інколи й жорстоких. Уже не діти, але й ще не дорослі.»

«Як же складеться доля Каті після всього, у що вона вляпалася?» – о так, у «Каві по-дорослому» багато чого не по-дитячому.

«Повість, від якої захоплює подих», – не дарма ж БараБука назвала «Знає тільки Мару» кращою книгою для тінейджерів 2018 року.

«Книга читається настільки легко, що я навіть з нечитуном прочитала її дуже швидко – вона для тих, хто шукає історій, де підлітки хочуть (і пробують!) усе й по-справжньому.

Читачі, які йдуть на виставку спеціально по новинки підліткової лінійки, – от що по-справжньому драйвить!

«Знаєте, вийшло чудово, зі збереженням законів жанру, але десь на середині книги уже хотілося повбивати половину героїв». Здається, на авторку відгуку про «Пампуху» Алевтіни Шавлач дуже вплинули прийомчики Джорджа Мартіна. 🙂

Перший раз у літературі – не завжди провальний. Скепсис букблогерів vs прозобукет «Ще не в курсі, але…»: «Перший млинець…а от і ні, дебют вдався» або «Мені було трохи лячно читати, аби тільки не розчаруватися! <…> Даремними були ці сумніви. Бо я кайфонула!»

«Обкладинка – просто цукерочка! Тексти колег – агонь! Я хотіла лише погортати і зачиталася». Одна з авторок збірки обіцяє – ніякого прісного читання.

«Як я тебе розумію, Шефер! Як же розумію!», – а це читацький «привіт!» сорокарічному-з-чимось успішному топ-менеджерові з нового роману Анатолія Дністрового «Б-52».

«Гридін не підводить», – в армії шанувальниць письменника – не тільки бібліотекарки.

«Цікава сюжетна лінія, продумані міфічні істоти й діалоги, сповнені гумору. Ось як я можу коротко описати книгу.»

Сучасного читача так легко не розведеш, бо уважно вдивляється в тканину твору й те, як він «скроєний». «Наче читаєш поезію, а не прозу!», – відгукуються про роман «Людина без людей» Олі Семиляк, – «навіть заради насолоди від усіх метафор та епітетів варто прочитати.»

«Обидві книжки прочитала за вихідні й, мабуть, тому вони мені здалися спорідненим . Хоча, швидше за все, такими не є», – ще один плюсик у письменницьку карму Олі Семиляк. «Книжка, жоден з героїв якої мені не сподобався, але щось у серці відгукувалося на історії кожного з… Напевно, це одна з тих душевних книг, в якій кожен знайде щось цінне для себе.» Яка авторка, такі й читачі – загадкові!

P.S. Якщо ви ще не стежите за нами в Instagram, приєднуйтеся! Фотографуємо й пишемо з любов’ю.