В Instagram можна безкінечно розглядати три типи фото: селфі друзів із подорожей, котиків і книги. Останнє тішить найбільше, тож уже вкотре відшукали найцікавіше в аккаунтах книголюбів.

“Завдяки такій яскравій палітурці важко пройти повз видання у книгарні”, – висновок букстаграмерки, яка сміливо пройшла наш книгоексперимент #читаннявсліпу. Учасники читали повість Марти Гулей “Одного дня вона розкаже” без обкладинки, тож їхніх вражень про оформлення книги особливо чекали. Тішить, що зацінили юні читачки й саму історію: “…наші українські автори можуть писати підліткові книги не гірше американських”.

Обережно, повість Марти Гулей спонукає підлітків до нових відкриттів: “Не знаю, чи колись вийде, але я дуже хотіла би колись поїхати автостопом!”. Батьків одразу заспокоїмо – мандри в такий спосіб не настільки страшні, як їх малює ваша уява. Головне – вчасно й нормально все обговорити з тійнеджером. Про це вони, до речі, вам натякають: “Якщо чесно, то на перших сторінках жаліла Мію, у неї така мама, що ух! Сподіваюся, що коли буду у її віці моя мама не буде така сувора!”.

“Як на мене, то авторка ще досить м’яко описала діалоги, події та забави дітей-підлітків. У мене під вікнами хлопці років 8-9 грають у футбол, то їхні діалоги далеко не такі милі”, – а це вже дорослі діляться враженнями про повість Марти Гулей. Однак скептично налаштованим до сучукрліту вони радять бути уважнішими, бо реалістично зображена письменниками дійсність усе ж не позбавлена цінностей, які батьки так хочуть виховати.

“Для батьків важливо витримати оцю тонку межу між «відпустити» і «постійно бути поряд» у потрібну мить. Тут всі у сім’ї мають вчитися по-новому спілкуватися і будувати стосунки”.

Для тих, у кого до підліткової літератури досі не дійшли руки, радять почати з “Поцілунок був не останній” Оксенії Бурлаки: “Думаю, що ця повість зайде і ровесниками Льолі, і батькам із вчителями, і таким, як я, які хочуть згадати себе в такому прекрасному підлітковому віці”.

“Ця книга захопила мою молодшу сестру, яка не читала. Вона «проковтнула» її за два дні й попросила дати ще кілька. Можливо, ця книга стане початком її любові до читання?”, – віримо, що книга із багатообіцяючою назвою таки не стане останньою з прочитаних.

“Дуже цікава книжка для підлітків. Прочитала за 2 дні!”, – авторка повісті може полегшено видихнути.

“Булінг–стосунки–і трохи зрадоньки дорослого життя”, – приблизно такі ключові точки намацують юні читачі в повісті Оксенії Бурлаки. П’ять зірочок історія таки отримує: “Дивлячись на ці рожеві та милі обкладинки від видавництва «Академія», здається, що це все звичайні любовні романчики для дівчаток. І, дивлячись на обкладинку “Поцілунок не був останній”, складається таке ж враження. Хоча історія, як на мене, має набагато глибший сенс, який завуальований під підліткове мило”.

“Після цієї книги Вам точно захочеться піти на побачення”, – таке враження справляє чи не кожна повість із нашої лінійки видань для підлітків та юнацтва. Однак тінейджери кажуть, що історії письменників додають їм сміливості, якщо мова йде про відстоювання своїх прав та інтересів у колі однолітків.

“Авторка порушує актуальні питання, які стосуються підлітків. І не оминула найгостріше – булінг”. До речі, поки державотворці розмірковують над тим, як запобігти цькуванню, письменики все частіше порушують цю тему в своїх творах й переконують у здатності літератури вплинути на це явище.

А ось що кажуть про “Помсту” – одну з найбільш складних і суперечливих із погляду освітян наших повістей: “Читається швидко, написана легкою та зрозумілою мовою. Тема актуальна. Фінал можна обрати на власний розсуд. Я навіть не очікувала, що ця повість так зачепить. Рекомендовано до прочитання підліткам, їхнім батькам, бабусям із дідусями та вчителям!”. Історія головної герої тут точно не викликає підліткового “мімімі”, а сценарії розвитку подій, які пропонує Юлія Чернієнко, добре було б обміркувати разом із дорослими. Хоч і не проста, але для позакласного читання “Помста” стане слушним вибором.

“Нічого схожого не зустрічала в серед повістей і через це «Пампуха» стала «іншою» серед підліткових творів», – це вже про повість Алевтіни Шавлач, де йдеться про цькування дівчинки-підлітка через зовнішній вигляд. “Пампуха” й “Помста” – дві книги, які допоможуть сучасним тінейджерам бути сильнішими й водночас чуйними до інших.

Хто ще не в курсі – чимало обкладинок нашої підліткової лінійки створила Алевтіна Шавлач. Як бачимо, заінтригувати читача до знайомства з книжкою й замислитися опісля її прочитання в неї виходить добре: “На вигляд може здатися, що книга, яку ви зараз бачите – звичайна любовна історія, але коли заглядаєте в середину, то вже бачите набагато глибші образи, які майстерно розкриває автор”.

“Ця книга змусила мене поплакати – настільки вона сповнена емоцій щастя й горя”, – здається, час подумати, а чи не докладати до книг про першу любов носовички.

Для емоційної рівноваги читачі радять “Кібершулера” Микити Гайдамаки: “Під час читання я завжди сміялась”.

“Пацаняча” повість Микити Гайдаками, який і досі лишається інкогніто, припала до смаку й дівчатам: “Уся історія – як напій-детектив: із пінкою пригод й крихтами романтики!”.

Мала підліткова проза здатна викликати великі враження, що підтверджують читачі: “Я мов би знову повернулася в свій підлітковий вік, де мене тривожили ті ж питання, що і їх. <…> Дякую всім авторам, що дозволили поринути в атмосферу межі між дитинством і дорослішанням”.

“Героїня часом доволі дратувала, але ота інстаграмозалежність виглядає цілком правдоподібно”, – ось цей відгук хоч бери й надсилай підліткам, які нарікають, що сучасних повістях багато сленгу. Письменники ж просто дуже уважні, вони “сканують” реальність і відтворюють її в своїх історіях.

Дорослий читач схожість ситуацій, у які потрапляють герої повісті Марти Гулей, вловлює. Так, одна з книжкових оглядачок смакувала не лише мандаринками, а й уривком, де мамині випитування про кількість випитого алкоголю перетворилися на миле сімейне стендап-шоу.

А “Поцілунок був не останній” продовжує збирати читацькі зірочки: юна букбклогерка оцінила повість на “5” із “5”.

“Моє враження про книгу «Поцілунок був не останній» просто не передати словами. В ній так вміло передано емоції головних героїв, що читаючи книгу просто неможливо відірватися від неї: переживаєш всі ті емоції разом із героями, наче це ти там знаходишся, захоплено чекаючи, що ж буде далі”.

Здається, ідеальний рецепт підліткової повісті існує! Все ніби просто: правдоподібний сюжет, дрібка актуальних тійнеджерських проблем, а вишенька – неочікувана розв’язка чи відкритий фінал. Усе подавати під лайтовим соусом, тобто живі діалоги й ніякої дидактики. Читачам, як бачимо, таке подобається: “Із цією книгою ви будете відпочивати! Так, у ній частково піднято тему булінгу, але загальної картини сюжет це не псує! А кінцівка така, як я люблю!”.

Кому ж більше до вподоби динамічні сюжети з нотками екстриму, то для вас – “Король Даркнету” Олени Рижко. Читачі підтверджують: “Автор так обіграла події й персонажів, що я до кінця не могла зрозуміти, в чім же там розв’язка”.

“Твір не відпускає, фінал передбачуваний, але це не впливає на читання. Багато кумедних моментів. Книга лише для підлітків!”.

Як виявилося, деякі підлітки більш упевнено почувають себе в ролі літкритика, ніж азартного детектива, який розплутує життєві трабли: “Не дуже вірилося, що персонажі можуть продумати такі складні схеми. А може, я не знаю можливостей сучасних підлітків”. І про справи амурні: “Любовна лінія не нав’язлива, але й нічим непримітна. Банальна підліткова закоханість”. Так от!

Є й інші думки: “Люблю такі книги на огляд. Вони нагадують, що за таким крутим Серго ховається звичайний хлопчик Сергій, і шулер із нього – такий собі. І знайдеться на нього цікава компанія надсучасних підлітків, які вигадають надкруту схему, щоб поставити кібершулера на місце”.

Дорослі радо (таємно або ні) підчитують книги для підлітків – у цьому сумнівів уже не маємо. Треба тільки вихопити з розмов їхні враження. Олена Рижко, авторка вже чотирьох книг про і для тінейджерів так і зробила. Ось що думає її подруга й бета-рідерка за сумісництвом “Мишоловку”: “Повість про крихку та тлінну матерію – життя. Що є у загальному людське існування, як легко воно вибудовується та руйнується. Що є нашими цінностями. Та як просто ми піддаємося пристрастям у світі сучасних технологій: віртуальної псевдодружби та дійсної всезагальної самотності людської душі в складних реаліях”.

Про смаки не сперечаються, а про літературні – особливо. Комусь підліткові сюжети – вже мілкі, інші ж не наважуються пірнути в глибини дорослих. Однак сміливці завжди є. І дехто з них уже читав “Б-52”: “Роман Дністрового, пронизаний розчарувальними нотками ледь не бегбедерівського суму та іденівськими амбіціями й обізленістю на світ та себе (Підмогильний з його «Містом» теж постійно зринали в пам‘яті), зводить читача з самим собою і власними страхами не поспіти за часом та своїми мріями про себе ідеального. Просто жити і насолоджуватися щоденністю – найскладніша штука в житті. Для мене так точно!”

“Дуже пацаняча книжка”, – погоджується з солістом гурту “Фіолет” читачка, обережно провокуючи автора, видавця й усіх книголюбів подискутувати про необхідність маркування літератури на “чоловічу” й “жіночу”: “Ділити книги на жіночі та чоловічі — це стид і срам, сексизм, недалекість та неосвіченість, та я дозволю собі цей гріх”.

Долучаються до таких “гріхів” і письменники, як-от Ірина Тетера, авторка жіночого роману, написаного від мені чоловіка. Історію обіцяла хоч і сентиментальну, та по-життєвому жорстку.

Очікування чоловіків від свого роману Ірина Тетера таки виправдала. “Фабула роману не нова в літературі, але в цьому творі мені дуже сподобалося, як проблематика розкриває характери персонажів, розвиток їхніх почуттів, а також зображене те “хворе” кохання, яке наче птах у клітці, б’ється об ґрати, без можливості вирватися на волю”, – ділиться враженнями читач.

Окрім мереживних сорочок й інших атрибутів дорослого життя за хештегом #нічна можна знайти й відгуки про дебютний роман-фентезі Альони Нойвілль. Спойлер: читачам подобається.

“Чи може сучасне українське фентезі бути крутим? Так! Цікава сюжетна лінія, продумані міфічні істоти й діалоги, сповнені гумору. Ось як коротко можу описати книгу”.

“У цій книжці аж три анотації! І всі різні. Не пам’ятаю, щоб я натрапляла десь на щось подібне. Вони викликають таку концентрацію інтересу, що прочитавши їх, ти просто не можеш ось так взяти й покласти книгу назад на полицю, – ти вже задаєшся питанням, у що ж конкретно вляпалася та марра”.

“Побачила декілька позитивних відгуків і вирішила спробувати почитати цю книгу, і я зовсім не шкодую”, – ділиться читачка, нарікаючи тільки на те, що історія так швидко завершилася, – “книга занадто маленька, всього лише сто сорок сторінок, а так хотілось більше”.

Читачі одноголосно вимагають продовження: “Непогана пригода, таке «дорожнє» фентезі з почуттям гумору. Жаль, що історія коротенька”.

“Мені було мало. Через невеликий обсяг не вистачило детального опису влаштування світу. Хотілося більше дізнатися про персонажів, їхній характер, минуле, мотиви. Можу сказати, що перше знайомство пройшло вдало, я би прочитала ще про пригоди цих товаришів». Що ж, це вже точно не співпадіння. 🙂

Дехто навіть мило назвав “Нічну” “крихіткою”, та книжкою все ж задоволений: “Сюжет бомбезний”.

Зрештою, читачі кажуть, що обсяг – не головне, якщо сюжет захопливий: “Беручись її читати, боялася, що в такій тоненькій книзі неможливо втіснити цікаву історію, але згодом зрозуміла, що я помилилася, і таки правда, що розмір не має значення. Сюжет динамічний, багато пригод і каверзів очікує головних героїв. Шкода, що фінал частково очікуваний. А ще авторка порційно дає в книзі роз’яснення тамтешнього світового ладу. Читаєш і не розумієш – звідки беруться ті нічні, чим вони небезпечні? Але згодом все стає зрозумілим. Проте залишилися питання, на які я так і не знайшла відповіді, але фінал натякає на продовження”.

P.S. Якщо ви ще не стежите за нами в Instagram, приєднуйтеся! Фотографуємо й пишемо з любов’ю.