Шість історій-вражень про проект «Книгодні з «Академією», який ініціювала Національна бібліотека України для дітей. Таким крутим і динамічним він вдався завдяки Аллі Іванівні Гордієнко, яка очолює книгозбірю та Наталі Мартинівні Невмержицькій, яка завідує відділом обслуговування дітей середнього і старшого віку.
10 жовтня. Я, ти, він, вона закохалися
Перший «книгодень» – зустріч учнів 297-ї школи з Марією МОРОЗЕНКО. Приїхавши завчасно, тішимось із бібліотекарями осінньому сонцю і розмовляємо про загадки дорослішання. «Думала, що зі школою у мене все закінчено», – жартую, переступаючи поріг… школи.
Ущерть заповнена актова зала. Усі там галасливі, непосидючі, стильно вдягнені. «Кожне слово чи дія демонструє вашу свідомість, покажіть, що ви достойні учні», – налаштовує школярів завуч.
Презентації книжки «Я закохалася» – це розмови про розуміння, відчуття себе й іншого. Про любов, яка тільки починає проростати в юному серці. Оце найперше хвилювання, від якого губляться слова і прискорюється пульс. Із Марією Морозенко нам вдалося «розговорити» аудиторію настільки, що дехто з учнів сам наважився вийти на сцену й, дивлячись в очі друзям і вчителям, розповісти про своє розуміння любові та закоханості. І приємно здивував своїм зрілим баченням.
Ось – Аня, очевидно, лідер серед своїх однолітків: «Кожен повинен розуміти, що не можна розкидатися словами. Говорити «я люблю» його, тому що він красивий чи полайкав усі твої фоточки в Instagram. Ні, не можна так! Для мене закоханість – я аж вся тремчу! – коли розумієш, що з цією людиною тобі комфортно. Важливо не те, чи гармонійно ви виглядаєте як пара, а чи можете поділитися навіть таким, чого не знатиме краща подруга. Ми в такому віці, коли дуже складно відрізнити захоплення від закоханості і любові. Всі переживають якісь почуття. І це приходитиме ще й іще, доки не знайдеться людина, без якої справді не уявлятимеш життя».
11 жовтня. Тренінг про все на світі
– А про що будемо сьогодні говорити?, – запитує Оля КУПРІЯН, авторка повісті «Солоні поцілунки», дорогою до гімназії №154.
– Почнемо про книжки, а там вже як складеться.
Уже під час зустрічі з восьмикласниками розумію, що цей фрагмент нашого з Олею діалогу можна використати як епіграф. Розмова «Солоні й солодкі досвіди сучасних підлітків» перетворилися на тренінг від письменниці з мотивації, психології, культури мовлення. Зацікавити дітей Олі Купріян вдалося! А весь секрет – у щирості. Ми говорили про все.
– А хочете розповім вам свою історію про те, як я вперше перебрала з алкоголем?
– Тааак! – вигукує клас, не стримуючи сміху.
– Насправді це не дуже хороша історія. Бо хіба я, як і ви, не знала, що цього робити не варто?
Оля Купріян розповідає історію свого студентського життя, і це працює вже як превентивний досвід для тих, хто це слухає. А потім її засипають питаннями і про книгу, і про те, чи знадобився їй хоч раз в житті шкільний курс із алгебри чи геометрії.
13 жовтня. Книгодень третій: 3 в 1
У коридорах школи №27 разом із письменницею Оленою РИЖКО жартуємо, що запах булочок із їдальні ні з чим не сплутати. Нас проводять в затишний клас – діти вже зацікавлено переглядають книжки підліткової серії видавництва. Намагаємось відчути їхній настрій, сподіваючись на дружній діалог.
– А що має бути в книжці для підлітків, щоб було цікаво читати?
– Про дівчат! – голосно вигукує восьмикласник на «гальорці».
«Дівчина з міста» – повість Олени Рижко не лише про і для дівчат, як може здатися. В ній весь «підлітковий фарш»: стосунки з однолітками, батьками, перші виклики дорослого життя.
Олена Рижко говорить так невимушено й відверто, що тілом пробігають мурашки. Школярі сміливо підіймають руки, коли запитуємо, хто з них відчуває себе закоханим, діляться своїми історіями. І ми з Оленою розуміємо, що ніколи раніше і ні з ким вони про це не говорили.
Коли дійшло до фотографування і поки я думала «Вау! Які ж вони неймовірні! А зараз ще одна зустріч», до нас підходить інший керівник іншого класу з проханням долучити і її дітей – їм теж хочеться такого спілкування.
«Знаєте, ви спостерігаєте за мною, а я – за вами, бо шукаю героїв для своєї наступної книжки!», – розсекретилася в діалозі з ними Олена Рижко.
19 жовтня. Про прохідне й неперехідне
Ірина МАЦКО прибуває в осінній Київ на світанку. Перед двома презентаціями встигаємо поговорити про написані й заплановані книжки, отримати міні-ексурсію Національною бібліотекою України для дітей і навіть пошурхотіти пожовклим листям у парку неподалік, що так любить авторка «Перехідного віку моєї мами».
Дві зустрічі з читачами у школі №163 та в Національній бібліотеці для дітей були емоційно складніші, бо аудиторії – завжди різні. Хтось відкритіший до розмов, хтось ще соромиться. Що й казати, коли підняли «наболілу» тему – перехідний вік дітей та їхніх батьків.
– А можна і я у вас дещо запитаю як мама підлітка? – каже Ірина.
– Давайте! – зацікавлено, та все ж несміливо відповідає хтось із учнів.
– Що треба робити батькам, щоб краще розуміти вас?
Ось п’ять пунктів, до яких варто дослухатися батькам:
1. Довіряти.
2. Навчитися слухати, не відволікаючись.
3. Не критикувати «авансом».
4. Проводити більше часу разом на дозвіллі (спільні прогулянки, кіно, настільні ігри).
5. Спілкуватися на рівних і розповідати про те, що самі переживали в такому віці.
Зустрічі з Іриною Мацко довели, що книжка може сприяти зближенню батьків і дітей.
20 жовтня. Письменник в ефірі!
Єдиний із усіх книгоднів, коли неможливо було поговорити з письменницею за чашкою чаю. Надя БІЛА, авторка «Крутої компанії» та одного з оповідань збірки «Така любов» знову виходить з нами на скайп-зв’язок, бо мешкає в Штатах.
А ще цей книгодень відрізнявся тим, що письменниця спілкувалася із старшокласниками. Одинадцятикласники, які прийшли в Національну бібліотеку для дітей, здалися стомленими, наче в розфокусі. «Певно, велике навантаження в школі і щоденні мантри про ЗНО забирають у них всю енергію», – міркувала я. Тим не менш, книги за час скайп-розмови з авторкою янг-едалту ніхто не випускав, дехто навіть підчитав кілька сторінок.
Надя Біла – дуже харизматична, це відчутно в її манерах, словах і в книжці. Ми говорили про вдалі й невдалі досвіди, цінності українських та американських підлітків, проблему відвертості з собою та іншими. Надя Біла розвіяла стереотип, нав’язаний серіалами: американці засуджують стосунки між дівчинкою-підлітком та вже дорослим хлопцем, такі історії не мають шансів на розвиток. От іще одна причина таки прочитати «Круту компанію», незалежно від того, 16 вам чи 26. Ця книжка – про український контекст, вона здивує.
23 жовтня. Неписьменницький майстер-клас
Завершальна зустріч в рамках проекту «Книгодні з «Академією» була присвячена «Літературнику» – бешкетному, творчому виданню. Хтось може подумати, що воно випадково «затесалося» в історію видавництва. І тим воно й цікаве: ми не побоялися втілити книгоексперимент, присвячений літературі в різних її виявах.
Відразу попередила, що я – не письменниця. Цікаво було спостерігати за реакцією (бо тримаю ж в руках книжку, де серед авторів є і моє ім’я) і слухати їхні думки про те, чому «Літературник» не зовсім книжка і все-таки не блокнот.
Шестикласники, які прийшли на зустріч, потішили готовністю вчитися, отим вогником в очах, з якого починається дослідницький інтерес. На прикладі «Літературника» ми з’ясували головні правила і секрети роботи в команді, вивчили кілька крутих іншомовних слів і навіть ворожили на книгах нашої підліткової серії. Це викликало такий захват, що мені, мабуть, позаздрили б учителі…
«А чому книга жовта?», «А як придумати стільки сторінок?», «А чому немає нумерації?», «А ви зробили ще книжку, яка не зовсім книжка?» – все це показує, наскільки допитливі сучасні діти. Книги вони читають і люблять. А це надихає і мотивує працювати.
Так, це останній абзац
Проект «Книгодні з «Академією» видався прекрасним! Завдяки ініціативі бібліотекарів письменники поспілкувалися з такими крутими читачами. Усім додалося суперсили, тому – далі точно буде!
Аня Яблучна,
проект-менеджер “Видавничого центру “Академія”