Осінь у «Видавничому центрі «Академія» буде врожайною. Дозрівають новинки для читачів різного віку. Прямо з фабрики на Форум видавців прибудуть нова («доросла») повість Оксани Сайко «Волоцюги», а для підлітків – повість «Дівчина з міста» Олени Рижко. Наразі пропонуємо фрагменти  цих книг.

Оксана САЙКО. “Волоцюги”

«Волоцюги» –  про людину і людське в ній. Навіть коли життя безжалісно вдаряє об свої береги. Як і в повісті «Птахи завжди повертаються»,  у «Волоцюгах» авторка обережно розкриває історію героя, показуючи в ній і те, що читач міг свідомо не захотіти помітити.

Читаємо:

Ану, забирайся звідси, дівко! Мешканці будинку жаліються на тебе, — так зазвичай починали з нею сварку двірники.
— Отакої! А що я їм поганого зробила? — обурювалася Любка. — Чи я їх зачіпала? Чи лізла до їхніх квартир і щось у них вимагала?— Ще чого бракувало! Захарастила увесь під’їзд своїм брудним ганчір’ям та коробками, сморід такий, що зайти гидко!
— Сморід, кажеш? А я не винна, що сюди бігають ночами гадити різні йолопи, обпившись пива в забігайлівці навпроти, — не вгавала Любка. — Нехай вони там у себе туалет для відвідувачів відкриють.
— Не мели дурниць! Забирай своє дрантя і геть звідсіля по-доброму! Бо я за себе не відповідаю! Не псуй життя нормальним людям!
— То от як! То я псую життя нормальним людям? А може, то вони мені попсували життя? То через них, тих нормальних і порядних, я лажу з тими коробками і шукаю собі нічліг. А такий йолоп, як ти, мене гонить як собаку!
— Ніхто не винен, що ти безмозка і залишилася без даху над головою.
— Яка б я не була, а ти не маєш права мені того витикати! Це моя і тільки моя справа, як я жила і живу! Ті двоє прийшли до мене в пристойних костюмах, стільки наобіцяли… Тому я й підписала ті папери… Крім того, була трохи п’яна. Їх підіслала та тварюка, начальник ЖЕКу, щоб він здох! Я знаю! То найбільший хабарник і падлюка! А тепер у моїй квартирі ремонти… Вирубали інший вхід… Кажуть, там буде ресторан. Це ж перший поверх. Тепер часто бізнесмени скуповують квартири на першому поверсі. Якби я мешкала трохи вище, може, такого б не сталося…
— Сама собі винна! Нормальна людина, яка має клепку в голові, ніколи не опиниться на вулиці. Так що не мороч мені голови, забирай свої коробки і гайда звідси.
— Ех ти, підмітайло! Не маєш ти серця! Дай Боже, щоб тебе таке не спіткало! А від шахраїв ніхто ніколи не застрахований. Пам’ятай це.

 

Олена РИЖКО. «Дівчина з міста»

«Дівчина з міста» – це історія Тіни, яка в свій підлітковий період переживає хвилюючий,  захопливий стан. Її життя складається з різних пазлів: місто – село, сміливість – сумніви, досвідченість однолітків – власна цнотливість, батьки друзів, з якими ті круто спілкуються, – своя мама, яка створює іншу сім’ю, і всяке таке, що загострюється у чотирнадцять.

А тепер читаємо:

Влаштувалися на карематах. Максів термос мав дві кришки-чашки, і він в обидві налив духмяний напій.
— З тобою весело, — Тіна усміхнулася. — І просто. Таке відчуття, ніби ми знайомі тисячу років!
— Хтозна. Може, й тисячу.
— Можна спитати? Не відповідай, як не хочеш.
— Давай.
— А… тобі легко було поцілувати мене? Вперше?
— Думаєш, я такий бувалий, що нічого не боюся? — ніжно пригорнув Тіну.
— Не знаю. Тому й запитую.
— Нелегко.
— Думав, чи можна це робити?
— Ні, — усміхнувся, — думав, як, коли і де це зробити.
— Ого! Справді?
— Ну, дивись сама. Мені хотілося тебе поцілувати від моменту, коли ти з’явилася на порозі класу разом із Кірою. Але… Це було єдине відоме в цій задачці. Усе інше — невідоме. Чи я тобі симпатичний? А як симпатичний, то чи настільки, аби ти хотіла мого поцілунку? А якщо так — то як ти відреагуєш? Може, тобі не сподобається мій запах? Або мої губи будуть надто пошерхлі? Або навпаки — надто м’які? Або руки — надто грубі? Припустімо, що все гаразд. Ти вибираєш день, час і місце. Продумуєш усе до найменших дрібниць. Прокидаєшся, сповнений рішучості, йдеш чистити зуби і з’ясовуєш, що над губою вискочив прищ. Катастрофа! І ось твій ідеальний план летить шкереберть. Наступного разу, коли, здавалося б, знову настає підходящий момент і ти знайшов чудове місце над ставком, рішучість зводять нанівець рибалки, які, як на зло, саме сьогодні сидять ледь не під кожним кущем. Або на вулиці ще надто світло. Або… Або… Коротше кажучи, очікувана мить поцілунку відкладається і відкладається…
— Ого! Ціла епопея! Не думала, що й вам це… так складно.
— Завжди непросто, якщо тобі не все одно.