Шляхи людей книги неминуче перетинаються. І ось одного дня з нами зв’язалася Наталя Невмержицька, завідувачка відділу обслуговування дітей середнього і старшого віку в Національній бібліотеці України для дітей. Упродовж жовтня, як було передбачено проектом «Книгодні з «Академією», разом влаштовували зустрічі письменників з київськими школярами. Одне з надбань тих днів – переконання, як сильно вона любить свою справу. Закономірно, що Наталія Невмержицька – героїня рубрики #люди_книги.
Ваше захоплення книгою відчувається і видно – звідки воно?
У моєму житті книга була завжди. Ще дитиною була кращою читачкою бібліотеки в селі, звідки родом, пізніше, здобувши освіту філолога, вчителювала. Тепер усім кажу: я щаслива людина, бо вже п’ятнадцять років працюю з дітьми і книгою, а це найбільше, що мене цікавить.
Ви постійно спілкуєтеся з дітьми. Які вони, за Вашими спостереженнями, як читачі?
Вони дуже різні й по-своєму цікаві. Є діти, які читають багато, але тільки за шкільною програмою. Інші читають лише те, що їм цікаво чи нарадили друзі. Спонукають задуматися цікаві результати нещодавніх досліджень: дітям 5–9 класів у виборі книг важлива думка друзів-однолітків, потім – бібліотекарів, якщо їм довіряють, і нарешті – вчителя.
А чи є таке в роботі бібліотекарів, чого не бачить і не знає читач?
Багато людей вважає, що бібліотекар прочитав або повинен прочитати всі книжки в бібліотеці. Але це не так (усміхається). Ми переглядаємо всі видання, а читаємо ті, що зацікавили. Нещодавно в бібліотеці була виставка «99-та сторінка», де випадково дізналася про теорію, якій близько ста років. Виявляється, щоб дізнатися й відчути, варто читати книжку чи ні, потрібно прочитати її на дев’яносто дев’ятій сторінці. Якщо взяло – значить, нікуди діватися.
Ви користуєтеся цим способом?
Спробувала. І знаєте, інколи працює (усміхається).
Які ще читацькі звички у Вас є?
Я читаю дуже відповідально. Якщо почала книжку, і вона мені геть «не йде», все одно її дочитаю.
А чи купують бібліотекарі книги для себе?
Ми купуємо книги не для себе, а для бібліотеки. Відвідуємо виставки, відстежуємо зацікавлення читачів. Коли бачимо цікаву книжку, що захоплює людей, а в нас її немає, обов’язково купуємо два примірники: у сховище і для абонементу.
Отже, можна вважати, що в Національній бібліотеці для дітей є і кілька особистих бібліотек…
А воно справді так. Для нас важливо, щоб цінна книга в бібліотеці була. А те що іноді доводиться її купувати за свої – що зробиш…
Чи помічали Ви схожість між книгами й читачами, які їх обирають?
Вона є, але, мабуть, не з їхніми характерами, а з віком. Оскільки працюємо з дітьми, бачимо етапи, що вони долають як читачі. В якийсь період життя більшість їх читає «страшилки», «жахи» – це 5–6-класники. Дехто довго не може вийти за орбіти казки. Звісно, все це дуже індивідуально. Останніми роками зрушення в освіті зацікавлюють дітей читанням, і це видно з їх поведінки.
Яку книгу, на Ваш погляд, варто прочитати всім?
У кожної людини свої смаки й очікування, які зумовлюють вибір, оцінки книг. Кожен по-своєму їх любить. «Своя» книжка – це дуже особисте, навіть – велика удача. Смаки, і в читанні, не варто нікому нав’язувати. А сприяти їх розвитку треба. А вибір «своєї» книги – завжди індивідуальний.