#довколакнижкове – серія розмов про цінності, які відомі люди відстоюють разом із сучасними підлітковими письменниками. Марія Гребенюк – переможниця третього сезону телевізійного шоу «Супермодель по-українськи», яку розпитуємо про прийняття себе й стереотипи, пов’язані з зовнішністю.
Із високою стрункою білявкою зустрічаємося в центрі міста. Вона привітно усміхається, а почувши, що спілкуємося українською – радо підхоплює: «Хочу стати ведучою телеканалу, тож треба практикуватися».
Ініціаторкою розмови була Алевтіна Шавлач, бо її книжка про булінг «Пампуха» – виразно змальовує те, як виникає і до чого призводить цькування дівчат-підлітків через їхню зовнішність.
«Мені подобається, що вона така… реальна», – Маша коментує зображення головної героїні на обкладинці, яке не відповідає стереотипним уявленням про красу. Ми ж пропонуємо поговорити на її улюблену тему (якщо довіряти інстаграму) – прийняття себе й шкільний час.
– Які емоції викликають спогади про свій підлітковий вік? Пригадуєте, якою тінейджеркою були?
– Мій підлітковий вік був дуже складним, бо припав на розлучення батьків і переїзд тата в інше місто. Тоді я все брала близько до серця й реагувала чутливо. Якщо в дитинстві все було добре, то вже в підлітковому віці почала відчувати себе непотрібною.
Розлучення батьків переживала дуже болісно. Заглибилася в себе й почала слухати інших людей, які щось казали з приводу моєї зовнішності. Завжди була дуже високою й надто стрункою (сміється), тож поки ж поки форми не почали округлюватися, мене дуже сильно дражнили – казали «швабра», «палка». Від цього приємно не було. Та й дисонанс виникав: вдома мама казала, що я красива й найкраща, а в школі чула зовсім інше.
– А на чиєму боці були подруги?
– Думаю, вони бачили, що я висока, з худими ногами, їм це подобалося, але вони не могли мене заспокоїти: «Блін, та ти класна, подивись, яка ти висока!». Вони не допомагали мені побачити позитиви мого зросту. Я завжди була найвища (зріст Маші – 180 см).
– Що стало переломним моментом, після якого ви зрозуміли, що красива, і ваша зовнішність – ваша особиста справа?
– Думаю, такого моменту не було. Мені траплялося багато людей, які намагалися вселити думки, що я якась не така, що зі мною щось не так. І йшлося не тільки про зовнішність, а й про розумові здібності чи життєві принципи. Всі ці «чудові люди» і тепер кружляють навколо мене. І тільки зараз я починаю себе сприймати й любити. А ще – переглянула своє ставлення до інших людей. Ніяк не заперечиш того, що всі ми живемо під впливом стандартів, яким хочемо відповідати. Прикро, що багатьом із нас здається, що нормальна людина – обов’язково худа й струнка. Забуваємо, що всі люди – нормальні, цікаві й унікальні незалежно від того, яке тіло мають.
– Але за «нормальність» теж присаджують, – пригадує Алевтіна свій досвід роботи психологом і вчителькою у школі.
– Мабуть, це особливість усіх людей. Мислити стандартами й стереотипами – легше й зручніше. Тим, хто звик брати готові моделі поведінки, а не працювати над створенням власних, було б зовсім не круто.
– Моделінг допоміг подолати власні страхи?
– Людині, яка хоче позбутися своїх комплексів та страхів – у жодному разі не варто займатися моделінгом. Це дуже токсичне середовище, де доводиться чути чимало коментарів від замовників, кастинг-менеджерів і дизайнерів. От буде хтось із них у поганому гуморі й скаже: «Ти взагалі – страшна, чого сюди прийшла?». Зі мною, слава Богу, таких ситуацій не траплялося, проте знаю багато подібного. Усім не догодиш, а самооцінка стрибає добряче. Якось подумала: коли матиму доньку, хотіла б, щоб вона займалася чимось не таким стресовим. Там зовсім не цінують особистість.
– Дівчатка-підлітки схильні свідомо чи підсвідомо шукати собі тих, на кого будуть схожими. Чи задумувалися ви над тим, що стаєте для когось взірцем, і чи впливає це на контент у ваших соцмережах?
– Після того, як перехворіла анорексією, зрозуміла, що хочу мінімізувати (хоча б серед своїх підписників) (зараз їх у Маші – 176 тисяч) кількість дівчат чи хлопців, які невпевнені в собі й беруть на віру все, що хтось там збоку каже про їхню зовнішність. Дуже хочу, щоб ці тінейджери вміли відстоювати свою територію. Буває, дозволяю собі грубо відповісти на чийсь оцінний коментар, бо вважаю, що свободу слова не варто підміняти вседозволеністю суджень.
– За вашими спостереженнями, більше піддаються стереотипам щодо зовнішності чоловіки чи жінки? Бо Гані – головній героїні історії «Пампуха» – перепадало від тих і тих.
– Звісно, жінки. Чоловіки взагалі інакше мислять щодо цього. Вони це все пускають повз – їм або подобається, або ні. Оцінки жінок більш категоричні, тому й ранять.
– У розмовах із вами журналісти акцентують на двох моментах – що ви модель, яка пережила булімію. Що важливого, на ваш погляд, лишилося поза їхньою увагою?
– Насправді всі обережні з темою моделінгу, намагаються уникнути її, бо це дуже вплинуло на мій стан і на те, якою я є зараз. Теперішнє повсюдне впарювання «ідеального вигляду» задурює голови підліткам, а деяким ламає життя. Мені часто пишуть дівчата: «Маш, допоможи, я так хочу стати моделлю! У мене зріст 165 см, але я так хочу! Скажи, як мені стати моделлю?». Я кажу: «Зайчику, а навіщо це тобі треба? Є стільки прекрасних справ!». Вона ж, звісно, ще не розуміє або й не скаже, що вдома старатиметься худнути, висітиме на перекладині, щоб витягнутися. Тому дуже хочеться, щоб медіа частіше говорили про те, яку ціну насправді платять ті «ідеальні», які дивляться на нас із екранів і глянців. Як вони живуть, що втрачають разом зі здобутками, – ось що наша індустрія краси ретельно маскує.
– А чому ви вирішили займатися моделінгом?
– Почала займатися ним у 2016 році. Тоді я була іншою, український моделінг – теж, тому й думала: «А чому б і ні?». Мета була простою – заявити про себе на проекті, а вже потім думати, що з цього вийде.
– Підлітки постійно шукають себе й друзів. Моделінг допоміг вам знайти їх?
– Це не друзі, а знайомі. Якщо зустрінуся з такою дівчиною на показі, мені буде кльово провести там час разом. У звичайному житті навряд чи шукатиму зустрічі з нею. Думаю, що досі маю проблеми з довірою, тому мені й із собою нормально (сміється). Проте хотіла от що порадити дівчатам-підліткам, на шляху яких трапилася не дуже розумна подруга, яка підставила: на цьому світ не завершується. Завжди будуть люди, які вас цінуватимуть і любитимуть.
– Прагнете спілкувати з людьми, не дотичними до моделінгу?
– Мені комфортніше з людьми не з цієї сфери. Я не кажу, що всі моделі зациклені на речах чи гулянках – це стереотипи, але моделінгу в житті мені вистачило. Тепер інтенсивно навчаюся, бо хочу стати телеведучою. З багатьма українськими дизайнерами, яких добре знаю завдяки своїй кар’єрі мені б хотілося працювати лише інколи – в задоволення. Не хочу сімнадцять показів за тиждень – це страшенно виснажливо.
– Як відновлюєтеся від стресу й надихаєтеся?
– Мій життєвий ритм дуже інтенсивний, тож іноді для відновлення треба чотири години просто нічого не робити. Як і всі – люблю читати книги, дивитися передачі про подорожі, слухати музику, займатися спортом і прогулюватися на свіжому повітрі.
– Що би сказали собі дорослій, якби зараз були підлітком?
– Не слухайте мудаків! Так-так, саме це слово хочу вжити. А ще – за жодних обставин і в жодних ситуаціях не опускати руки і більше часу приділяти собі. Я надто швидко вистрибнула з дитинства й не робила чимало речей, які мала б тоді робити. Зараз наче наздоганяю це, зараз я вільніша.
