Життя однаково непередбачуване для всіх. І кожному важливо те, як він проживає і переживає свої досвіди. Сергій Гридін, який солідно утвердився в підлітковій літературі, щойно видав повість для дорослих – «Сапери». Вона про дуже складні досвіди і про поворотні пункти життя.

«Натхнення» – не для  війни. Які мотивації допомогли текстові з’явитися?

У тій реальності, в якій я опинився, півтора року нічого не писав і думав, що вже не писатиму ніколи. Коли запитували, чи будуть історії про армію, відповідав категорично: «Ні». Але свідомість, мабуть, вже опрацьовувала пережите й ідея повісті, дякувати Богові, таки з’явилася.

«Сапери» – текст-автотерапія чи рефлексія для інших? І як воно – виходити за межі амплуа письменника підліткової літератури?

У повісті є моменти, які пережив я чи знають мої друзі, але в «Саперах» здебільшого збірні образи. Письменником себе й досі не відчуваю (сміється), але продовжую писати. Зупинився на третині нової книги для дорослих, де будуть породжені війною постсиндроми, проблеми адаптації в мирних обставинах. Мені цікаво писати і для дорослого, і для юного читача.

Якою є правда в «Саперах»?

Художня правда в повісті – стовідсоткова: чорне передано чорним, біле – білим. І без перехідних тонів не обійшлося, бо кожен сприймає світ суб’єктивно, я  – не виняток. У «Саперах» правда така, якою її відчував, якою вона мені боліла.

Сьогодні складно осмислити цю війну, дехто переконаний, що на ній спекулюють. Чи важливо Вам, як відгукнуться про повість читачі та критики?

Якби хотів спекулювати на темі, писав би героїчну книгу про супервчинки. Але навіщо продукувати тексти радянського зразка? Я старався писати правдиву повість, яка б неприкрашено відображала дійсність. Найважливіша для мене думка людей, які були в АТО, через все пройшли, залишили там своїх друзів і частину себе… Переймаюсь, чи вдалося в «Саперах» втримати напругу, уникнути «косяків». Думка критиків, звісно, важлива, але вона на другому, можливо, навіть на третьому плані.