«Дорогу дівчатам!» – під таким гаслом відбулася одинадцята дівоча тусовка проекту #girlсвіт. Книгоосновою вечора була повість Марти Гулей «Одного дня вона розкаже». Її герої відкривають себе завдяки пригодам у мандрівці автостопом, тож ми говорили про жагу пригод. Спеціальна гостя вечора Оксана Наумчук – мандрівниця, волонтерка й мастачка порадила, як зробити соло-подорож крутою й безпечною.

 Подорожі автостопом: «за» і «проти»

Як виявилося, майже третина гостей дівочої тусовки хоч раз у житті подорожували автостопом. Їхній досвід і враження дуже різні, але ніхто з них не вважає цей спосіб мандрування «бомжацьким».

«Коли нам треба було добратися до Києва, мій друг (тепер уже чоловік) запропонував їхати потягом. «Та нуу! Це нудно», – так я підбила його на наш перший автостоп», – розповідає письменниця Марта Гулей. Її досвід подорожей у такий спосіб хоч і не настільки значний, як у досвідчених мандрівників, але він багато чого навчив і прислужився в творчості. Так, усі ситуації в повісті з водіями відбувалися насправді. Тож коли читатимете про те, як шістнадцятилітній Тарік і Мія продають із водієм олію, потрапляють в грузинський ресторан у глухому селі чи їдуть у Броди у переповненому весільному автобусі, можете сміливо уявляти там і Марту.

«Здається, вперше зібрала наплічник і рвонула ось так у свої п’ятнадцять», – розповідає про початок свого мандрівного досвіду Оксана Наумчук, яка багато подорожує наодинці. За її словами, тоді батьки про це нічого не знали, що досить типово для таких ситуацій. І навіть тепер, коли подолано стільки доріг, Оксана не завжди детально розповідає їм, де і як пролягатиме її маршрут. Але в мами хороше чуття, тож коли вона готувалася пройти Каміно де Сантіаго (паломницький шлях святого Якова в Північній Іспанії), задля її спокою довелося маршрут розписати якомога детальніше. «І все одно не могла сказати їй, де, наприклад, буду ось ці три дні. Не тому, що не хотіла, а тому, що не знала, бо в кожної подорожі завжди є щось непередбачуване, імпровізоване», – пояснює Оксана.

Дівчата переконані, що подорожі автостопом усе-таки мають більше «за», ніж «проти»: «Де б я ще могла поспілкуватися з водієм потяга метро?», – аргументує Оксана, переконана, що подорожі автостопом – це дивовижний культурний досвід, якого не здобудеш на м’якому сидіння рейсового автобуса.

«Я стала більш комунікабельною й позбулася багатьох страхів і стереотипів», – додає Марта.

Правила дівочого автостопу

Такі мандрівки не лише потребують правильної підготовки і відповідного налаштування, аби того, що в рідних зринає в уяві при слові «автостоп» таки не трапилося. «Більшість чоловіків, які мене підвозили, ставилися до мене з більшою повагою й турботою, ніж ті, з якими могла перетинатися в місті», – заспокоює скептиків мандрівниця Оксана. На цій тусовці вивели просте правило для дівчат, які хочуть стопити самостійно: будь на вигляд такою і поводь себе так, ніби ти донька водія. Усе це викликатиме у водія, з яким доведеться їхати,батьківські інстинкти – оберігати, захищати, допомогти, а не скривдити. Ось кілька порад для такого образу:

• Простий і вільний одяг. Краще мати хлопчачий вигляд і спокійно собі мандрувати: кофтинки з декольте й короткі шорти почекають вдома.
• Заплетене волосся: краще втримувати увагу своїми цікавими історіями, аніж красивими кучерями. Така деталь навряд чи відповідає образу запеклої мандрівниці, але це зручно й більш гігієнічно під час тривалих мандрівок.
• Обійтися без декоративної косметики.

Павербенк, завантажені карти місцевості, мінімальний аптечний набір – про все це теж треба подбати, якщо збираєте подорожувати наодинці. Дівчата наголошують, що соло-мандрівки – для усвідомлених людей, готових тверезо оцінювати ризики й відповідати за себе й свої рішення. В дорозі важливе вміння дослухатися до інтуїції, але критичне мислення – передусім: «Під час подорожі Україною я зупиняю машину, відчиняю двері й «зависаю»: водій сидить у сорочці, але без штанів і нижньої білизни. Двері я зачиняла мовчки й рішуче», – згадує Оксана.

Подорож як творчість і творчість у подорожі

Соло-подорожі – чудові нагоди не тільки слухати чиїсь цікаві історії, а й вигадувати свої. «Одному я розповідала, що переїхала в Київ, іншому казала, що корінна львів’янка», – зізнається Марта. За її словами, це схоже на театральну гру в реальному часі, головне – не переборщити й не обмінюватися контактами в соцмережах. Найцікавіше в подорожах – люди й місця, в яких розгортаються події. Оксана, Марта, до яких долучилася письменниця й експертка підліткового читання Олена Рижко, розповідали, що їм дуже драйвові в подорожах без чіткого плану дій. Однак «хаотично подорожувати, зовсім нічого не плануючи навіть на найближчі дні – так собі ідея, бо якщо приїдете в невідоме місто, де різко погіршилася погода, а ви не знайшли місце на нічліг, може бути дуже стрьомно…», – розмірковує Оксана. «Будь-яка подорож – це те, що освіжає душу», – аргументує своє захоплення мандрівками Олена Рижко.

Цікаві пригоди не обов’язково шукати далеко за межами своєї країни, вони можливі наодинці чи в компанії – головне не знати, для чого конкретна мандрівка, тоді вона обов’язково буде і драйвовою, і безпечною.«Я відчувала потребу пройти Каміно де Сантьяго. Це була така сильна жага, що не могла й не хотіла їй опиратися», – згадала Оксана.

Ніхто з дівчат не мав наміру переконувати когось мандрувати чи радити – куди із ким мандрувати. Кожна людина має сама відчути, хоче вона цього чи ні, бо дороги прихильні до тих, хто робить усе щиро й від серця.