1. Останніми роками Ви підготували багато навчальних видань – що спонукало до цього?
– За шість попередніх років у Видавничому центрі «Академія» видано мої чотири навчальні книги для студентів-філологів («Історія української літератури XI–XVIII ст.», «Вступ до літературознавства», «Теорія літератури» та «Психологія літературної творчості»), два посібники для самостійної роботи студентів у співавторстві («Українська література XI–XVIII ст.», «Вступ до літературознавства»). А ще хрестоматію і словник-довідник із давньої української літератури за моєю редакцією.
Поет сказав би, що це – жнива. Завжди їм передує висівання зерен, догляд за посівами, терпляче піклування про врожай – словом, важка і тривала праця. Вивчившись на філолога в Житомирському педінституті, сорок років викладав тут літературу. Не в столиці, не у Львові чи Харкові, де більше можливостей для зростання і є відповідна науково-навчальна атмосфера. Однак жага творчості (наукової і літературної) не давала спокою. Навчаючи студентів, багато вчився, і ці знання викладав у навчальних книгах. Хотілося збагнути суть літератури, заглибитися в найдавніші пласти літератури української. Розумів, що мої відкриття можуть мати далекосяжну перспективу. Мав багато задумів, а реалізував їх в останні двадцять років. Спершу це були альтернативні (стосовно радянського літературознавства) курси лекцій, видані в Житомирі за власні кошти. Повноцінніші навчальні книги здобули аудиторію по всій Україні завдяки співпраці з «Академією».
2. Видання подібного змісту і раніше були – чим Ваші вирізняються серед них?
– Навчальна література має бути мобільною і відповідати пізнавальним запитам й останньому слову науки. Однак часто вона відставала від наукових досягнень у літературознавстві. Здавалося б, що нового можна сказати про давню література, адже там усе давно визначилося… Але це ж не так! Ще в ХІХ ст. частина нашої літературної історії була присвоєна Московією (зокрема період Київської Русі, більшість давніх українських творів розглядали крізь московську імперську призму, а у ХХ ст. – через монокуляр комуністичної ідеології. І виходило, що «Слово про Ігорів похід» – «древнерусский памятник», монах Іван Вишенський – борець із релігією, християнський мораліст Григорій Сковорода – критик Біблії. Ігнорували те, що давня література наскрізь пронизана християнськими темами, мотивами, образами. Необхідно було відновити історичну справедливість у розумінні початків української літератури, звільнити її від атеїстичних прочитань, окреслити художню специфіку. Я все це намагався зробити в ««Історії української літератури XI–XVIII ст.», а перед тим роками досліджував окремі явища, постаті, твори давнього письменства.
У навчальних посібниках з теорії літератури, психології творчості дистанціювався від будь-якої ідеології, врахував «буржуазні теорії» у тлумаченні літератури, розгорнув чимало ідей зарубіжних науковців, які вивчали літературу як словесно-художній феномен, як результат складної психоаналітичної роботи. На жаль, нам (викладачам і студентам) і досі заважає інертність літературознавчого мислення, неспроможність відчепитися від заяложених канонів, з деяких наукових праць і підручників виглядає «совок», студентам у бібліотеці видають застарілі тексти (за браком нових і сучасних), написані у 70–80-х роках минулого століття, а Інтернет нерозбірливо транслює все.
Постійне оновлення навчального матеріалу – необхідна умова для ефективного навчання. Очевидно, і мої навчальні посібники колись утратять актуальність, буду радий, як хтось напише кращі.
3. Особисто Вам які найцінніші і чому?
Кожна моя навчальна книга – як дитина: вона не може бути менш чи більш цінна, бо в кожній – мої роздуми, пошуки і досвід. Час роботи над ними – мій найкращий, найсвітліший і найпродуктивніший час, хоч були і сумніви, і величезне терпіння, і глухі кути, але понад усе – натхнення і радість праці. Найбільш вистраждана, мабуть, «Історія української літератури XI–XVIII ст.», бо обмірковував і писав її майже сорок років, відколи почав займатися медієвістикою, перечитавши і дослідивши багато давніх творів, захистивши кандидатську і докторську дисертації, видавши не одну книгу з цих проблем.
Легко і приємно було працювати над «Психологією літературної творчості», яка є сукупністю теоретичних розмірковувань і власних досвідів у літературі (видав півтора десятка книжок поезії і прози).
Найбільш трудомісткою була «Теорія літератури», над якою працював дуже напружено, з невідступним прагненням охопити словом увесь літературний світ.
4. Чим вас заманила й утримує біля себе “Академія”?
Видавничий центр «Академія» впродовж останніх півтора десятка літ є провідним і авторитетним розсадником навчальної літератури для університетів. Бути автором у такому видавництві – межа найсміливіших мрій. Коли подав свій перший навчальний посібник, не сподівався на позитивний результат. Тепер уже добре бачу, що той «рукопис» був багато в чому недосконалий, не відповідав тій моделі навчальних книг, які тут видавали. Та я знайшов розуміння і підтримку – це мене дуже обнадіяло. Розуміння і підтримка була і є передусім з боку директора видавництва Василя Теремка – кваліфікованого філолога, видавця, літературного редактора, а ще – людини мудрої, доброї, потужної за життєвим і науковим потенціалом, ініціативно і креативної, але водночас вимогливої і жорсткої у принципових питаннях. Спілкуючись із ним, обговорюючи нові проекти, я дедалі чіткіше розумів, чому мені комфортно перебувати під впливом магії цього професіонала: це сильна особистість, а з сильними можлива реалізація найсміливіших задумів. Маючи уже свій життєвий досвід, багато чого в нього навчився – у ставленні до тексту, до актуальних проблем літературознавства, до видавничої справи. Як автор не відчував жодного пригноблення чи тиску – це було приємне, творче співробітництво. За це дякую долі. На початку нашого знайомства була надія видати лише підручник із давньої української літератури, бо такого підручника на той час ще ніхто не написав за роки незалежності України. Та Василь Теремко запалював мене новими ідеями, праця над ними тривала, кожного року виходили книги. Він і тепер «підкидає» мені ідеї нових книг, а я вже не можу позбутися жаги і відчуття творчого польоту.
5. А що на робочому столі і в задумах?
Василь Теремко ніби вгадує мої потаємні (тобто відомі лише мені) задуми і пропонує зайнятися новими проектами. Він генерує ідеї (попри складне становище тепер у видавничій справі) не так для мене чи заради своїх амбіцій, як для розвитку філологічної освіти в Україні, якій потрібні сучасні знання, подані цікаво й актуально. Схоже, це – над-ідея його видавничої діяльності. А я не можу відвернутися від нових проектів, які, знаю, не принесуть мені матеріального задоволення, але моральне задоволення мені гарантоване. Тому й працюю зараз над новим навчальним посібником, у якому хочу поєднати теорію і практику інтерпретації літературних творів, бо вважаю, що в роботі майбутнього філолога (та й звичайного читача) важливе вміння грамотно, різноманітно і поглиблено «читати» літературний твір, мати насолоду від тексту, відкривати й осягати підтекст, одержувати естетичне задоволення. А ще хотілося б цікаво і незвичайно розказати про Григорія Сковороду – і для пізнання цієї оригінальної особистості, і для моральної науки. А це означає, що з «Академією» не маю наміру завершувати жнива свого творчого життя.