Повернення «Чорного озера». І не тільки

gz3До 120-річчя від дня народження Володимира Гжицького

Видавничий центр «Академія» (м. Київ) продовжує приємно дивувати шанувальників інтелектуальної продукції. Тепер заінтригував новою серією української прози «Іn crudo» («Без прикрас»).

Один за одним побачили світ уже п’ять ошатних томиків. Ці видання вигідно вирізняються модерним дизайном, нестандартним форматом і високою поліграфічною культурою. І, звичайно ж, автурою та цілеспрямованим добором творів. У результаті реалізації задуму видавничої серії (це — висока література, як не дивно, малознаних у нас письменників), дизайн-концепції і структурно-графічних рішень вона стала однією з найпопулярніших у книжковому рейтингу.

ПЕРШИМ ІЗ МАРКОЮ «Іn сrudо» побачив світ томик Осипа Турянського «Поза межами болю», який склали однойменний роман і повість «Дума пралісу». Цей роман визнаний одним із кращих творів світової літератури про Першу світову війну і «втрачене покоління». Під час тієї війни О. Турянський бачив не тільки смерті товаришів, а й дививсь у пащу смерті своєї, не з чужих слів дізнався про факти канібалізму. Твір «Поза межами болю» — трагічний досвід душі та розуму, що побували на грані людського і нелюдського. Алегорична повість «Душа пралісу» — про «українське дводушшя» та інші комплекси українства, вона — наче про нас, теперішніх, наші дні, думки і недосконалості.

Друга книжка серії — «Честь. Вбивство» Михайла Могилянського. Цей автор аж ніяк не випадково дружив із Михайлом Коцюбинським, добре знався з Іваном Франком, Володимиром Винниченком та нашим земляком Володимиром Гнатюком. Михайло Могилянський був справді помітною постаттю в літературі на початку XX століття. Його пильне око та чутливий розум заглядали в такі закутки психіки, які людина інколи ховала й від себе. «Честь» — один із перших в українській літературі інтелектуальних романів, у якому йдеться про зіткнення професійного обов’язку й особистісних поривів. Витонченим словом М. Могилянського веде енергія психічної травми. Явлений у більшості оповідань своєрідний погляд на жінку і на колізії, що розгортаються між двома, розкриває глибинні сили, непідвладні розуму й волі людини. На складні перипетії у стосунках автора з М. Грушевським натякає оповідання «Вбивство», яке спричинило письменникові чимало проблем. Загалом мала проза М. Могилянського — про загадковість бажань, непередбачуваність учинків людини та нерозгаданість сил, що керують нею.

Зачитувались у 1920-х роках і твоpaми тонкого лірика Михайла Івченка. Його проза, що склала третій томик серії «Іn сrudо», приваблює насамперед натурфілософською, навіть гедоністичною життєствердністю. Сучасним читачам видавничий центр «Академія» запропонував повість «Шуми весняні» — про намагання знайти у стихіях природи захист від знавіснілої урбанізації і «Напоєні дні» — про втечу Григорія Сковороди у самостворений світ напередодні свого весілля. Блискучий стиль, розкриття людини в її бутті як дитини природи і через вплив на неї природних сил робить перо М. Івченка незвичним, про що б він не писав, — кохання, його пошуки чи втечу від нього, таємничість і руйнівні сили міста. Відштовхуючись від історичних фактів, він стає, так би мовити, нехрестоматійним, коли віддається вимислу, а відтак — ще цікавішим завдяки польоту вмотивованої фантазії.

Вибрані твори неперевершеного майстра короткої прози Василя Стефаника об’єднані в четвертому томикові, найменованому «І чого ти, серце моє…». Жоден письменник не сказав про своє слово так, як В. Стефаник: «…Я не пишу для публіки, а пишу на те, щоб прийти ближче до смерті». Ніхто не зумів побачити людину такими очима, як він. Усе найяскравіше, що створив видатний майстер прози, — у згаданій книжці видавничого центру «Академія».

П’ЯТИМ У СЕРІЇ «Іn сrudо» — томик із романом Володимира Гжицького «Чорне озеро (Кара-Кол)». Видання приурочене до 120-річчя від дня народження (15 жовтня 1895 р.) автора — вихідця із села Острівець на Теребовлянщині. Життєвий шлях нашого великого земляка був воістину тернистим — після закінчення Тернопільської гімназії його мобілізували до австрійського війська, потім воював в УГА (поручник), потрапив у полон до кубанців, опісля опинився в Харкові, де близько десяти років пропрацював у губпродкомі, закінчив місцевий інститут народного господарства. Друкуватися почав у 1922 році. Через два роки побачила світ перша та єдина збірка поезії В. Гжицького «Трембітні тони». Невдовзі вийшли з друку п’єси «По зорі», «Вибух» і «Наступ», збірки новел «Цісарське право», нарисів «Комуни в степах», повість «Муца», романи «Чорне озеро» (1929 р.) і «Захар Вовгура» (1932 р.).

А 7 грудня 1933 р. В. Гжицького заарештували за сфабрикованим звинуваченням. Йому інкримінували участь у неіснуючій Українській визвольній організації (УВО), згадали службу в УГА. Насправді ж основною причиною арешту став роман «Чорне озеро», в якому побачили «націоналістичний ухил». 23 лютого 1934 р. так звана судова трійка при ДПУ УСРР засудила В. Гжицького до 10 років виправно-трудових таборів. Покарання відбував у Республіці Комі. У 1946 році спеціальний табірний суд додав Гжицькому ще чотири роки ув’язнення. В 1954-му слідство не задовільнило клопотання письменника про перегляд його справи. Він був реабілітований тільки через два роки.

Після заслання В. Гжицький змушений був переробити «Чорне озеро». У новій редакції авторові довелося зняти згадки про російський шовінізм, а відповідальність за «неприязнь» ойротів до урусів (події відбуваються в горах Алтаю, де письменник побував у 1928 році), якої потребував сюжет, перекласти на… місіонера-єпископа часів царської Росії. І більше: країна ойротів у зміненому на вимогу більшовицької влади варіанті стала іншою: тепер корінному населенню належать тільки гори, а в долинах розселено росіян-кержаків, у селищах започатковані компартійні та комсомольські осередки…

Лише після опублікування (1957 р.) нової редакції «Чорного озера» письменникові, який, повернувшись із Сибіру в Україну, поселивсь у Львові, дозволили друкуватися. Володимир Гжицький видав автобіографічну трилогію «У світ широкий» (1960), «Великі надії» (1963) та «Ніч і день» (про перебування у концтаборі разом із письменником Остапом Вишнею); 1965 р. роман опублікований у журналі «Жовтень» (нині «Дзвін»), повний варіант випустило у Львові в 1989 р. видавництво «Каменяр» завдяки старанням та з ґрунтовною передмовою земляка автора — відомого поета, перекладача й громадського діяча Романа Лубківського. З-під пера В. Гжицького вийшли також історичні романи «Опришки» (1962, перша частина написана ще у 1932 р.), «Кармелюк» (1971), автобіографічна повість «Слово честі» (1968) та низка оповідань про природу («Пролог до осені») і для дітей («Петрикові чорногузи»), мемуарні нотатки («Мої побратими», «Спогади про минуле»), переклади зі слов’янських мов.

Тепер завдяки видавничому центрові «Академія» «Чорне озеро» повертається до читачів у своїй першій версії, і вони мають змогу оцінити автентичний текст роману, визнаного одним із кращих в українській літературі XX століття. Як наголосила у вступній статті до цього видання Сніжана Жигун, цей твір вийшов у 1929 році в журнальному варіанті, а невдовзі окремим виданням семитисячним накладом. Наступного року роман було перекладено російською та випущено в московському видавництві «ГИЗ». Інтерес до «Чорного озера» був таким великим, що видавництво «ЛІМ» запланувало нове видання і, звернувшись до Укркнигоцентру, який визначав наклади, отримало відповідь, що роман можна випустити й стотисячним тиражем. Через дефіцит паперу рекомендували продукувати 15 тисяч примірників, однак видавництво спромоглося надрукувати лише п’ять тисяч…

А ЧОГО ЧЕКАТИ У СЕРІЇ «Іn сrudо» найближчим часом? Про це я запитав ініціатора і модератора її випуску, засновника й очільника видавничого центру «Академія» Василя Теремка — в минулому редактора тернопільської обласної молодіжної газети «Ровесник», а нині доктора наук із соціальних комунікацій, завідувача кафедри видавничої справи та редагування Київського національного університету ім. Т. Шевченка. Ось що він розповів:

— «Іn сrudo» — серія творів про людину без прикрас, на драматичних роздоріжжях життя і в екстремальних ситуаціях, що випробовують розум, волю та честь. Думаю, вона матиме до півсотні томів. Це — дуже високоякісна, краще сказати — висока література, яка завжди тримається на незбагненності таланту. Її цікаво читати і вибагливому книголюбові, і людині, звичній до текстів масового адресування. Незвичне бачення проявів людського, увага до деталей усвідомленого й того, що поза ним, сильне та над-пластичне слово — далеко не всі ознаки прочитаних текстів, але і цього вж багато, щоб стати їхнім добровільним бранцем. Нині в полі нашої уваги чимало прізвищ — невідкритих сучасним читачем і знайомих йому: Сильвестр Яричевський, Леонід Пахаревський, Антін Крушельницький, Агатангел Кримський, Гнат Михайличенко, Борис Тенета, Зенон Дончук… Вабить проза Григорія Косинки, Ольги Кобилянської та Ірини Вільде. Сподіваємося, серія прикличе нові ідеї від людей, які знають і люблять українську літературу. Наразі прислухаємося до міркувань відомих фахівців, шукаємо нових співрозмовників на ці теми. Відкриті до всіх пропозицій, здатних зробити «Іn сrudо» видавничою серією, яка не потребуватиме прикрас, а сама прикрасить світ небайдужої до себе людини. А ще збираємося доступитися до багатств на літературних просторах світу: до «Без прикрас — українське» плануємо додати «Без прикрас — зарубіжне». Тільки цією серією наші зацікавлення не вичерпуються, будуть й інші проекти. Ще нинішнього року. Зокрема, у найближчих планах — серія «Непровінція» — кращі твори сучасних письменників, незалежно від того, де вони мешкають. Бо периферії в художній літературі нема. Отже, будемо розширювати виднокола тих, хто вважає себе шанувальником красного письменства…

Упродовж багатьох років знаючи В. Теремка як навдивовижу креативну особистість, котра вміє з практики робити теоретичні висновки, а теорію підкріплювати практикою, не сумніваюся, що і ці його задуми збудуться.

Богдан МЕЛЬНИЧУК.
м. Тернопіль

Поділитися: