— Петра Білоуса знають як медієвіста. Навіщо йому братися за теорію літератури?
— На це питання професор Білоус відповів би краще. Думаю, він, очевидно, відчув, що переріс себе на сходжених полях і почав братися за нові справи — таке з багатьма буває. Крім «Історії української літератури ХІ — ХVІІI ст.», ми з ним видали «Вступ до літературознавства» і «Теорію літератури». Збираємо зауваження, пропозиції, щоб через якийсь час вдосконалити те, що є. Будуть ще навчальні видання, близькі до літературної теорії і важливі в літературознавчій та інтерпретаційній практиці.
А з медієвістикою П. Білоус не розійшовся: монографію про українську паломницьку прозу щойно видав. У наших спільних планах є й інші проекти. До речі, незабаром у нього — ювілей.
— Василь Петрович Марко багато писав про таїну слова. Наскільки зміст «Аналізу художнього твору» пов’язаний з тими напрацюваннями?
— Безперечно, зв’язок між ними є. Однак «Аналіз художнього твору» — концептуально, структурно і за стильовими рішеннями є новим цілісним продуктом. Для цього Василю Петровичу довелося багато що із зробленого переглянути, переструктурувати, переписати і написати нового. Праця вдалася! Студенти і їх викладачі, вчителі та учні шкіл і кожна людина, яка любить літературу й хоче краще розумітися в тому, що читає, переконаються в цьому.
Своєрідним перегуком із «Аналізом художнього твору» є монографія Григорія Клочека «Поетика візуальності Тараса Шевченка» — дуже амбітна і цікава. До речі, обидва автори працюють на одній кафедрі в Кіровоградському університеті.
— Чи варто було одночасно братися за два масштабні проекти з історії літератури?
— Для видавництва — це дуже азартні виклики. З Юрієм Ковалівим працюємо давно — видали двотомну «Літературознавчу енциклопедію». А перед тим була співпраця над «Літературознавчим словником-довідником».
Десятитомна «Історія української літератури. Кінець ХІХ — поч. ХХІ ст.» продовжує на якийсь час розірвану традицію авторських досліджень. Те, що професор Ковалів готує таку працю, знали давно і чекали свого часу. Нам такі справи подобаються. Два томи є, в листопаді буде — третій, наступного року — ще чотири, а в 2015-му — сподіваємося завершити проект.
Дещо несподівано запропонував трьохтомну «Історію української літератури ХХ — поч. ХХІ ст.» В. І. Кузьменко, який зібрав колектив авторів і виступив як науковий редактор текстів. Ця праця цікава тим, як уживаються в одному концептуальному і стильовому просторі різні автори. У жовтні поряд із першим постане другий том, а на початку наступного року — третій.
Досвід роботи над такими проектами професор Кузьменко має, в чому переконує виданий за його редакцією навчальний посібник «Історія зарубіжної літератури ХХ ст.».
Кожен проект матиме свою аудиторію. Напише і запропонує нам ще хтось — видамо!
— Вашим видавництвам близька тільки гуманітарна тематика чи й інші можуть бути цікаві?
— Так склалося спонтанно, що видань із гуманітарної царини маємо більше. Однак наші видавництва зорієнтовані на інтелектуальну продукцію всіх профілів. Тому, крім загальногуманітарної, історичної, філософської, політичної, педагогічної, психологічної, філологічної літератури, маємо ще й економічну, природничу та ін. Тільки нещодавно у нас видані: «Основи зоогеографії», «Основи біогеохімії», «Основи педагогічної ергономіки», «Анатомія та еволюція нервової системи», «Історія розвитку фізичної рекреації», а через кілька тижнів буде — «Основи природознавства».
У задумах — дуже цікаві проекти як тематично, так і організацій, і технологічно. Їх старту чекати недовго.
— На що сподівається від цьогорічного Форуму видавців?
— На зустрічі з людьми, зацікавленими у наших книгах, і авторами, налаштованими на співпрацю з нами. А також на нові спостереження, ідеї та плани. Розчарування і проблематичні роздуми, мабуть, будуть також. А як без них?
Був на всіх Форумах, крім першого. Міг би вже писати його історію. Але її напише хтось інший. Їду за прагматичними враженнями. Наш стенд 205-й у Палаці мистецтв.
— Як співпрацюєте з авторами?
— Ми шукаємо авторів, вони шукають нас. Зустрівшись обговорюємо ідеї, готові тексти, умови співпраці. Якщо все добре складається, беремо текст в роботу. Часто автору і нам доводиться вкладати в нього ще багато сил, на першому місці — якість змісту.
— Коштом автора видаєте?
— Більше 95 відсотків видань фінансуємо ми — ті, що претендують на самоокупність. Якщо таке не прогнозується, разом із автором шукаємо співвідношення затрат, які влаштовували б і нас, і його. Буває, що автори чи їх спонсори покривають усі затрати. Для кожної ситуації — свої розмови, типові рішення і винятки.
— Конфлікти з авторами бувають?
— Глибоких і принципових не було. А непорозуміння, дискусії бували. Найчастіше стосувалися допрацювання тексту. Іноді деякі автори не бачать проблем, у яких опинилися сучасні видавництва, і виявляють до них не надто коректні претензії. Декому доводиться відверто казати про це. Інколи — натякаємо. Як правило, інтерес до продовження співпраці з ними пропадає. Як і з тими, хто паралельно «фліртує» з іншими видавництвами.
На щастя, такі ситуації — рідкість. Загалом, наші автори — інтелігентні люди, яких поважаємо і любимо, з багатьма — дружимо.
— Що у планах?
— Нарощувати потенціал і ефективність наявних проектів. Думаємо над новими. Скоріш за все, почнемо працювати над дитячою розвивальною книжкою: такі пропозиції і їх автори — дуже цікавлять. Є задум, який спробуємо зреалізувати за технологією «вікі»; готуємося до виходу в цифровий простір.
Розширюватимемо діалог з усіма, кому цікаві ми і наші книги, сподіваючись почути нові ідеї, пропозиції…
— Які з видань порекомендуєте студентам-першокурсникам?
— Передусім порадив би добре проаналізувати представлений на сайті каталог видань — там багато потрібного для першокурсників.
Рано чи пізно їм доведеться звернути увагу на нашу серію «Альма-матер». А там є: «Історія України», «Філософія», «Соціологія», «Політологія», «Релігієзнавство», «Педагогіка», «Основи економічної теорії».
Філологам, наприклад, не обминути «Вступу до мовознавства» і «Вступу до літературознавства». А загалом для студентів-філологів маємо багато видань, потрібних їм упродовж усіх навчальних років.
Потужна в нас пропозиція для студентів психолого-педагогічних, природничих, економічних спеціальностей.
Універсальну цінність мають енциклопедії (економічна, літературознавча, психологічна, соціологічна) і словники-довідники (літературознавчий, із журналістики, логіки та ін.).
Студенти, зацікавлені в якісній інтелектуальній книжці, багато знайдуть потрібного серед наших пропозицій.
— Доводилося читати і чути, що «Академія» та «Академвидав» спеціалізуються на інтелектуальній книзі. Чи не конфліктує із цим белетристична серія «Автографи часу»?
— Твори цієї серії тяжіють до інтелектуальної прози, хоч вони і неоднорідні. Є там традиційні белетризовані біографії — роман Валерії Врублевської про Ольгу Кобилянську «Шарітка з Рунгу». Я навчався в Чернівецькому університеті, а там вона — культова фігура, тому багато чого про неї та її твори знав ще зі студентських років. Однак Валерія Врублевська допомогла побачити і зрозуміти Кобилянську як людину.
Щось подібне відбулося в осягненні останніх років життя Івана Франка після прочитання роману «Твого ім’я не вимовлю ніколи» Романа Горака. У мою свідомість Франко входив якимось забронзовілим, а Горак допоміг зрозуміти надзвичайно складну драму останніх років цього могутнього і вразливого чоловіка.
Маємо й есеїстичний твір Р. Горака «Кров на чорній ріллі», після прочитання якого Василь Стефаник багатовимірно відкрився і як людина, і як геніальний новеліст.
Дуже цікаві складні асоціації витворювало прочитання роману про того ж Стефаника «Троянда ритуального болю». Степан Процюк знайшов свій жанровий вимір біографічної прози — психобіографію. Над цим романом працювати як видавцю було цікаво і складно; довелось багато сперечатися з автором. Схоже, що, творячи психобіографії («Маски опадають повільно» — про Володимира Винниченка, «Чорне яблуко» — про Архипа Тесленка), Процюк виріс особистісно — став розважливішим, вивершив філософське розуміння непростих відносин у сучасному розшматованому письменницькому середовищі. Імпонує його терплячість, бо романи читають, довкола них дискутують, іноді навіть не цілком коректно нападають на них.
Є ще в нас роман «Безумці» Барбари Редінґ — про стосунки Михайла Коцюбинського та Олександри Аплаксіної.
Сусідить із цим потоком книг літературний портрет М. Коцюбинського «І ката, і героя він любив» — написав його Я. Поліщук.
На столі — текст Р. Горака про Ірину Вільде. Будемо готувати до друку.