Як це не дивно, але в дитинстві я любила три речі: ігри з хлопцями в дворі, ролики та читати. Така собі гримуча суміш. І що ж ви думали? Тоді уявлення не було, що життя почне крутити сальто одне за одним.
В школі я дуже агрилась на уроках літератури, коли треба було писати твори. Ні, саму літературу я любила. Просто писати твір за конкретним планом для мене було мукою. Я ж і те, і се хотіла від себе додати, приправити пікантними доповненнями. А не можна, бо оцінку уріжуть. Пишучи власну книгу, я буквально відривалася за всі ті згаяні ідеї зі шкільних років.
Шлях до написання власного тексту – це завжди окрема цікава історія. В моєму випадку все нагадувало шлях еволюції. Спочатку це одне оповідання в збірці, а згодом – вже ціла збірка своїх оповідань. Так на світ з’явилась «Назустріч собі». Шість абсолютно незалежних одна від одної історій – це як шість фреймів з глибин підсвідомості. І хочеться вірити, що це лиш початок.
Зараз, дивлячись на свою книжкову полицю, думки переповнюють нові образи та сюжети, які ще треба примудритися оформити у потрібні слова та лайтові розповіді. Я не думала, що стану письменницею, а тепер я не впевнена, що зможу колись перестати писати.