Третій прозобукет «Ще не в курсі, але…» поєднує різні за настроєм оповідання. Авторки кожного з них відшукали світлини, які передають атмосферу історій і натякають на сюжет. Ось які вийшли асоціативні ряди про героїв нової збірки – ні на кого не подібних, але об’єднаних спільним бажанням – жити по-справжньому.
Марта ГУЛЕЙ, адміністратор баз даних, статистичний аналітик. Працюючи над оповіданням, згадувала прекрасний час, коли “Львівське світле” було по дві гривні, а любов – на все життя. Про ті почуття зараз смішно й трохи соромно розповідати друзям, тому історія “Дівчача тема ботанів” – нагадування, що все не завжди так, як спершу здається.
Віталіна МАКАРИК, журналіст. Оповідання “І щоб ніяких поцілунків” перегукується з “Ліфчиком”, що ввійшло в збірку “Перше побачення”. Знайомі герої, тільки в центрі уваги тепер – молодша сестричка. Це ті часи, коли у загалом ненапряжне тінейджерське життя вриваються вже дорослі почуття й емоції, а ти не дуже розумієш, що з ними робити. Це також і про хвилювання, коли хочеш зберегти близькі стосунки з важливою людиною, не підпускаючи її при цьому занадто близько.
Ірина РАЛКО, викладач Києво-Могилянської кадемії. Моє оповідання “Правда була нерішучою” про тих, заради кого хочеться ходити на уроки або пари – про вчителів. Завдяки спілкуванню з ними розумієш, хто ти і чого хочеш. У мене були такі вчителі – Марина Дмитрівна Подопригора і Сергій Семенович Іванюк. Це вони надихнули мене писати. Хороший вчитель завжди перетворює урок літератури чи креативного письма на флірт із текстом. А флірт – це слова і любов.
Аня ЯБЛУЧНА, проект-менеджер “ВЦ “Академія”. “Хто кому ким” – оповідання про гру, в яку бавляться підлітки й дорослі. Різні ролі, незрозумілі правила й непередбачувані повороти. А ще – обставини, які мусиш подолати чи прийняти, щоб не видихнутися ще на старті.
Ольга БОНЯК, школярка: Оповідання “Долоні на твоїх плечах” – історія кохання між сліпою дівчиною і зрячим хлопцем. Так мені хотілося надихнути тих, хто через проблеми зі здоров’ям зневірився, що диво можливе.
Ольга СЕМИЛЯК, журналіст, фріланс-копірайтер. Оповідання “Хотів клеїти дівчат” написала, натхненна невимушеною розмовою з підлітком. Просто зловила настрій хлопця, його енергетику, і помістила в твір.
Марина ЄЩЕНКО, старший лаборант Центру літературної творчості Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Дуже хотіла підтримати дівчат і хлопців у перших пошуках мрії, а їхніх батьків у спробах постійно підтримувати взаєморозуміння. Тому й з’явилося оповідання “Хлопця в мене нема”. А ситуацію мені підказало колишнє життя в селі й спостереження за тамтешніми людьми.
Ірина ТЕТЕРА, експерт телевізійних програм. Історію, яку описала в оповіданні “Уже не страшно” навіяна подіями в нашій країні. Хотілося написати про щось важливе, те, що йде від серця й знаходить відклик в іншому. Любов здатна на все – ось що треба пам’ятати.
Софія БЕНЗА, вчитель початкових класів. Нестандартні захоплення можуть бути класними. Оповідання “Зовсім не такий” – наполовину автобіографічне, бо сама була отаку. А що це значить – не спойлеритиму, щоб не зіпсувати радість читання.
Ірина ЖУРАВСЬКА, маркетолог. Завжди цікавилася темою альтер его, зокрема в сучасній культурі (тут маю на увазі супер-героїв). Після перегляду чергового супергеройського фільму і виникла ідея написати про цей феномен. Оповідання “Пранк на прощання” – бажання подарувати читачеві трошечки оптимізму щодо себе.
P.S. Світлини – з особистого архіву авторок і фотостоків Pinterest, Pexels.com, Flickr, Isorepublic.