Щороку в переддень свята всіх закоханих у повітрі вчувається легка наелектризованість – одні в пошуках чогось оригінального у своїм обранцям, інші намагаються залишитись непоміченими і якнайшвидше пережити цей день. Але є свята для всіх, бо 14 лютого – Міжнародний день дарування книг.
Любов до книг, може, чи не єдина, що раз і назавжди. Тому підготували для вас жартівливий матеріал, у якому наші автори відповідали на запитання «З якою книгою у вас була найбільша любов, а з якою геть не склалося?»
Ольга Купріян (“Солоні поцілунки”)
Коли стосується книжок, то я – поліамурна. 🙂 Досить легко закохуюся в книжки й досить легко їх відпускаю. На полички. Або до друзів – люблю радити хороше читання. Але є такі книжки, які – любов на все життя. Такою для мене стала епопея про Енн із Зелених Дахів Люсі Мод Монтгомері в перекладі Анни Вовченко (видавництво «Урбіно»). Ось уже кілька років я не втомлююся цитувати своє улюблене місце про «безодню розпуки»! Більше того, цю книжку обожнює героїня моєї книжки «Солоні поцілунки» (соупадєніє?)! Там ще купа «соковитих» місць, які перекладачка Аня Вовченко зуміла подати в якнайкращому «соусі»: ми читаємо текст кінця ХІХ століття й мислимо його живим і сучасним. Щиро раджу!
Як професійний літературний критик, я мушу читати водночас багато сучасних книжок. Тут хотілося б бути перебірливішою, бо з ними в мене часто любов не складається. Але я до цього також легко ставлюся: дочитую, якщо треба написати матеріал чи висловити свою думку, якщо ж ситуація дозволяє, відкладаю текст і не повертаюся до нього.
Сергій Гридін (“Незрозумілі”, “Не-ангел”, “Відчайдушні”)
Перше «книжкове» кохання, яке запам’яталось і донині – це «Латиські народні казки». Цю яскраву, з гарними малюнками книгу я отримав в подарунок на випускний у дитячому садочку, і на кілька років вона стала найближчою. Казку про пана, який захотів стати ковалем і «пшик», що він викував селянину, відгрібши після того солідний «гонорар» тумаків, дотепер пам’ятаю.
Категорично не вдалась дружба з книгою Ірени Карпи «Фройд би плакав». Багато моїх знайомих і друзів захоплено підкреслювали її оригінальність і сміливість, і я мужньо разів зо п’ять намагався все це підтвердити для себе, однак далі двадцятої сторінки справа так і не пішла. Ми розлучились, не почавши серйозних стосунків, а наша зустріч виявилась помилкою)).
Ірина Мацко (“Перехідний вік моєї… мами”)
Із дитинства я була дуже влюбливою. Першу свою велику любов пам`ятаю досі – казки. Їх було дуже багато. Ціла серія «Казки народів світу», далі «Срібна книга казок» Божени Нємцової, тоді «Румунські народні казки», а особливо казка «Фет Фрумос із золотим волоссям», у якого просто була закохана, «Тисяча і одна ніч», яку перечитувала разів п`ять і ще виписувала вірші-зізнання. Ще одна любов – «Капітан Фракас» Теофіля Готьє. З ним наша любов тривала найдовше – перечитаний був щонайменше шість разів. Щоб у мене з якоюсь книгою не складалося, не пригадую. Часом було важко. Запоєм читала все, що потрапляло під руку. Хіба що з однією у нас ніяк не йшло на лад, так і не дочитала – «Камінний пояс» Євгенія Федорова.
Тепер очікую нової любові. Скільки ще їх попереду – не знаю, і це чудово.
Надя Біла (“Крута компанія”)
У далекому молодшому класі (не пам‘ятаю точно, в якому) у шкільній бібліотеці натрапила на “Пригоди Піноккіо” Карло Коллоді українською мовою. Не знаю, скільки разів я перечитала цю книжку (якщо йдеться про любов, то мабуть, цей коханий не знав би, де сховатися від моїх почуттів). Цікаво, що Буратіно мені не пішов зовсім, і книжок про нього я не дочитала.
У школі мені запали до душі “Тіні забутих предків”. Досі пам‘ятаю ті враження, а особливо, якими справжніми мені здавалися герої. А ще закохалася в «Майстра й Маргариту» Булгакова, хоча спершу не знала, чи варто починати, чи слід почекати ще років десять. Відкрила. Ну, і закохалася. Ця книжка здатна бити серця направо й наліво. Нікого не здивую, коли скажу, що моє наступне кохання було із “Ловцем у житі”. Багато років потому я зустріла ще одного дивака, тихоню Чарлі з роману Стівен Чбоскі “Добре бути тихонею”.
Абсолютно ніякого роману в мене не вийшло з Айріс Мердок. Не дуже склалося із Френсісом Скоттом Фіцджеральдом.
Марія Морозенко (“Я закохалася”)
Моя перша закоханість у книжку була дуже ранньою. І не здивую, коли зізнаюсь – казка «Попелюшка». Потім полюбила “Тім Талер, або Проданий сміх” Дж. Крюса, пригоди про Незнайку М. Носова, “Тореадори з Васюківки” В. Нестайка… Але найбільша моя любов прийшла у старших класах. І є в мене книжка, яку перечитувала кілька разів у часи дорослішання – “Джейн Ейр” Шарлотти Бронте. Але не тільки ця книжка була. Змінюючись, змінювала книжкові уподобання. І знаходила іншу “найбільшу любов”, на запит дорослості. А не склалось із романом Ф. Достоєвського “Злочин і кара”. Зовсім не склалось. Не моє читання.
Фото – зі сторінок авторів у Facebook